Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

З огляду на завдання виникає необхідність уточнення самого поняття корпорації. Як правило, воно трактується як сукупність осіб, що об’єдналися для досягнення загальної мети. Визначення поняття корпорації наводить Д. Розенберг: «Корпорація – це організація, що поставила перед собою визначені цілі, діє для суспільного блага, має певні права, є юридичною особою, діє на постійній основі та несе відповідальність». Юридично-організаційні аспекти життєдіяльності корпоративних структур поглиблено вивчали С. Мочерний, О. Устенко, С. Чоботар, які визначали поняття корпорації як найдосконалішу форму організації підприємств, що існує переважно у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують акціонерний капітал шляхом об’єднання власних ресурсів через механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність.

На практиці корпорації організовуються у формі акціонерного товариства, яке характеризується чотирма характеристиками: корпоративною формою бізнесу, самостійністю корпорації як юридичної особи, обмеженою відповідальністю кожного акціонера, можливістю передачі акцій іншим особам, централізованим управлінням корпорацією.

У сучасних умовах інформаційної економіки особливо актуальною є проблема вироблення системи взаємостосунків між управлінцями компанії та її власниками.

Кожна країна має свою власну модель корпоративного управління, характерні риси якої обумовлені особливостями національного менеджменту. Моделі відрізняються за складом учасників, згідно з законодавчою базою, що регулює їхні взаємовідносини, а також такими нюансами, як вимоги до розкриття інформації тощо.

Разом з тим існує багато спільних рис корпоративного управління, що дозволяє фахівцям у галузі акціонерно-корпоративних світових процесів виокремити три основні моделі корпоративного управління:

1. англо-американська модель, у якій важливу роль відіграють незалежні та саморегулятивні організації, а відносини акціонерів між собою та з корпорацією чітко визначені на рівні законодавства на локальних корпоративних актів. В американських корпораціях немає домінантних інвесторів, акції широко розміщені;

2. континентальна, і передусім німецька, а також французька модель, заснована на банківській системі (банки виступають кредиторами, голосуючими агентами, депозитаріями), акціонерах та працівниках;

3. японська модель, що ґрунтується на тісному зв’язку з ключовим банком та фінансово-промисловою мережею (кейрецу).

До основних ознак кожної моделі корпоративного управління відносять: ступінь концентрації акціонерного капіталу, механізми корпоративного контролю, вимоги до розкриття інформації для корпорацій тощо.

В Англії, США, Канаді, Австралії повністю домінує англо-американська модель, яка базується на принципі жорсткого розмежування власності і управління, розвиненому інституті прав власності. Ця модель, перш за все передбачає домінування аутсайдерів, тобто незалежних та індивідуальних інвесторів, не пов’язаних з іншими діловими стосунками. Передусім відзначимо, що в англо-американському трактуванні власник є єдиним володарем прав на компанію. Учасники корпоративних відносин у цих країнах зведені до «вузького кола» – власників, менеджерів і ради директорів, а втручання держави в справи компаній має бути виключно обмеженим. Сказане пов’язане із традиційним трактуванням прав і свобод у англо-саксонській правовій системі, основою якої є прецедент, за використання якого створюється вельми широкий простір для суддівського розсуду [13].

Історично склалося, що англійські та американські компанії залучають інвестиційний капітал на фондовому ринку. Більше того, після кризи 30 років у законодавстві цих країн існує ряд норм, по-перше, що прямо забороняють комерційним банкам займатися інвестиційною діяльністю, а по-друге, обмежують можливість фінансових інститутів володіти великими пакетами акцій компаній. У таких умовах фінансові інститути перетворюються на «портфельних інвесторів», що не володіють достатніми можливостями для втручання в поточний стан справ у компанії. Такі інвестори голосують тим, що продають пакет при щонайменших підозрах на можливі майбутні проблеми. «Розпорошений інвестор», що не володіє можливістю контролювати справи в компанії, украй чутливий до доступності інформації, до всяких зовнішніх проявів неблагополуччя, він вкладе гроші в акції тільки тій компанії, яка доведе свою дружню прихильність до нього.

З огляду на викладене для компаній вкрай важливими є зовнішні атрибути хорошого корпоративного управління – відвертість інформації, рада директорів, що відстоює інтереси акціонерів і має переважно незалежний склад. Є одне «але» – важливу роль в існуванні англо-американської моделі відіграє інститут прецедентного права. Більше того, прецедентне право є необхідною умовою для її існування. Воно дозволяє суспільству сформувати розуміння обов’язків менеджменту стосовно акціонерів-власників. Суспільство, накопичуючи історію прецедентів, формує, таким чином, «повний контракт».

Країни, в яких діє англо-американська система, є найбільш активними гравцями на міжнародних ринках капіталу і прагнуть експортувати свою модель як найбільш для них доступну і зрозумілу усюди, куди направляють інвестиції.

Але слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку корпоративного управління, в західних, зокрема в англо-американській моделі, закладені істотні недоліки, які і призвели до економічних катастроф. Основним тут є наявність контролю за капіталізацією компаній збоку самого фондового ринку: менеджмент корпорацій вимушений будь-якими шляхами боротися за максимізацію капіталізації компанії, бо цього і лише цього від нього чекають акціонери. Акціонери у свою чергу уважно стежать за реакцією аналітиків фондового ринку, а останні ловлять щонайменші коливання повітря, інформацію з корпорації про плановані доходи чергового періоду, частіше короткострокового (кварталу). При такому тиску менеджмент за будь-яких зусиль прагне до зростання доходів, до виведення витрат за баланс, в офшори, а покликані його контролювати «незалежні» аудитори або пов’язані з ним фінансовими інтересами, або стежать лише за формальним дотриманням бухгалтерських правил при очевидній грі з цифрами.

Не всі питання, проте, як показує практика західних країн, можуть бути своєчасно врегульовані тільки законодавчими нормами відповідно до будь-якої з наведених національних систем регулювання менеджменту. Адже усім економікам притаманні певні системні недоліки, враховуючи які та маніпулюючи методами «конвергенції», можна істотно «оптимізувати» процеси корпоративного управління.

У світовій практиці були знайдені додаткові способи вирішення цих питань: у 90-х роках більшість країн були затверджені Кодекси корпоративного управління, зведення стандартів, що добровільно приймаються, і внутрішніх норм, що визначають порядок корпоративних відносин.

Загальновизнаним недоліком англо-американської моделі є великий ризик того, що рада може стати жертвою особистих якостей голови виконавчого органу (СЕО), підпавши під його вплив, а менеджери, маючи повну інформацію про настрої, кваліфікацію, особисті якості членів ради, досить часто піддаються спокусі маніпулювання радою чи принаймні її думкою через фільтрування інформації, що надходить до ради. Запровадження посади корпоративного секретаря як незалежної від менеджменту особи, на яку покладаються крім секретарських ще й значні контрольні функції саме в сфері корпоративного управління, та заборона на поєднання посади CEO та Голови ради вкупі із збільшенням кількості та розширенням повноважень незалежних директорів дещо знизили цей ризик, але, як довели приклади скандалів з корпораціями "Enron" та "WorldCom", він все ще є значним. Незважаючи на те, що так званий Sarbanes-Oxley Act - федеральний закон, який встановив цілий ряд дуже слушних вимог, що мають на меті покращити систему корпоративного управління американських корпорацій, американська академічна спільнота піддала його критиці як половинчастий в одній частині та надто обтяжливий в іншій. Тобто на думку багатьох дослідників головне завдання закону - вирішити проблему забезпечення незалежності та неупередженості зовнішніх аудиторів - не було досягнуто, а передбачені цим законом вимоги щодо створення корпораціями системи внутрішнього аудиту є надто обтяжливим для невеликих корпорацій, та ставить їх у нерівне становище із європейськими та азіатськими конкурентами.

Висновки та перспективи подальших розвідок у цьому напрямі.

Отже, необхідно зазначити, що досвід, набутий Сполученими Штатами та Англією у сфері розвитку корпоративного права та розбудови національної системи корпоративного управління, є безцінним та заслуговує на ретельне вивчення, а норми та концепції - на широке запозичення. Чим сьогодні і займаються в тій чи іншій мірі більшість як розвинутих країн, так і таких, що стрімко розвиваються. Країни Південно-Східної Азії, Китай, Японія, Південна Корея, Індія, Велика Британія, Австралія, Німеччина, Туреччина, - всі ці країни намагаються вивчити американський досвід корпоративного управління і запозичити щось корисне для себе. Обсяги іноземних та внутрішніх інвестицій в економіку цих країн складають сотні і десятки мільярдів доларів. В той же час в Україні тривають спроби винайти особливий український шлях до розвинутої економіки через прийняття такого одіозного в своїй архаїчності документу, як Господарський кодекс, який має надати легітимності пануючій практиці ручного бюрократичного керування економікою та відродити майже відмерлу концепцію підприємства, яка є несумісною з сучасним корпоративним правом.
Необхідно зрозуміти, що неврегульованість корпоративних відносин, відсутність ефективної системи корпоративного управління та вперте ігнорування іноземного досвіду позбавляють економіку України необхідних їй інвестиційних ресурсів, що інновації і високотехнологічне виробництво потребують не державних субсидій (що неодмінно розкрадаються і не тільки в нашій країні), а досконалої системи мотивації великої кількості висококваліфікованого персоналу, надійної та гнучкої системи управління великими та складними організаціями, що є неможливим без якісного сучасного корпоративного законодавства та ефективної системи корпоративного управлінняю.

Література:

1. Аналітична довідка про стан управління корпоративними правами держави за 9 місяців 2008 року / Фонд державного майна України // Www. spfu. gov. ua.

2. Близи Дж.Р., Круз Д.Л. Корпоративное управление. Владельцы, директора и наемные ра ботники акционерного общества / Пер. с англ. – М.: Джон Уайли энд Сайз, 1996. – 240 с.

3. Богомолов О.Т. Реформы в зеркале международных сравнений. – М.: Экономика, 1998. – 159 с.

4. Вакульчик О.М. Корпоративне управління: економіко-аналітичний аспект. – Дніпропет ровськ: Пороги, 2003. – 257 с.

5. Городний В.И. Стратегия формирования и развития крупной корпоративной компании: на примере ОАО «Татнефть». – М.: Дело, 2005. – 304 с.

6. Довгань Л.Є., Малик І.П. Корпоративне управління: інституціональні аспекти: Моногра фія / За ред. Л. Є. Довгань. – К.: Політехніка, 2006. – 340 с.

7. Економіка України: макропроблеми розвитку: Колек. монографія / Під ред. В. Ф. Беседін, А. С. Музиченко. – К.: НДЕІ, 2008. – 328 с.

8. Клочай В.В. Особенности построения системи корпоративного управления в России: Мо нография. – М.: Анкил, 2007. – 240 с.

9. Поважний А.С. Проблемы управления и организации деятельности акционерних обществ в Украине / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – 2-е изд., перераб. и доп. – Донецк, 2002. – 300 с.

10. Правові аспекти приватизації в Україні: У 2 т. / Білько В. О., Бондар О. М., Бородавко О. М., Бутнік-Сіверський О. Б., Буца Б. Е.; За ред.. Ю. І. Єхануров. – К.: Руська правда, 2006. – Т. 2: Практичний посібник з питань приватизації. – 410 с.

11. Симмонс Д., Мерс В. Как стать собственником: американский опыт. – М.: Сирин, 1997. – 296 с.

12. Статистичний щорічник України за 2007 рік / Держкомстат України. – К.: Консультант, 2008. – 112 с.

13. Чечетов М.В. Приватизація: теорія, методологія, практика: Монографія. – К.: ІВЦ Держ-комстату України, 2005. – 645 с.

14. Corporate Governance in Transitional Economies: Insider Control and Role of Banks / Aoki M., Hyung – Ki Kim (eds.); World Bank, 1995. – 558 p.

Дата добавления: 2015-07-13