Методичні рекомендації до вивчення теми

МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ НАУКИ КОНФЛІКТОЛОГІЯ

ТЕМА 1. Сутність конфлікту та його характерні риси

Конфлікт - це стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються протиборством за наявності протилежних мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.). Конфлікт – це зіткнення індивідів, контактних і соціальних груп на основі певних конкретних протиріч. Синоніми конфлікту: протиборство, бійка, незгода, зіткнення та інше. Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів і суджень, які можна вважати необхідною умовою виникнення конфлікту. Для конфлікту завжди характерно протиборство суб’єктів соціальної взаємодії, що виявляється через нанесення взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного і т. п.). Основними структурними елементами конфліктує сторони конфлікту; предмет конфлікту; образ конфліктної ситуації; мотиви конфлікту; позиції сторін-конфліктерів. Сторонами конфліктувважають суб’єкти соціальної взаємодії, інтереси яких порушено безпосередньо, або суб’єкти, які явно (неявно) підтримують конфліктерів. Предмет конфлікту - об’єктивно наявна чи уявна проблема, що служить причиною протиборства між сторонами (проблема влади, взаємин, першості співробітників, їхньої сумісності). Це саме та суперечність, яка є причиною виникання конфлікту. Мотиви конфлікту,як внутрішні спонукальні сили, підштовхують суб’єктів соціальної взаємодії до конфлікту. Мотиви виявляються у формі потреб, інтересів, цілей, переконань. Позиції сторін - конфліктерів - це те, про що заявляють вони один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі.

Конфлікт виникає тільки там, де два чи більше суб’єктів не тільки усвідомлюють розбіжність інтересів, але й активно протидіють один одному. Об’єктивно наявна розбіжність цілей та інтересів, узята сама по собі, так само, як і усвідомлення такої протилежності окремими індивідами (чи групами), ще не створюють реальних умов для розгортання конфлікту. Передумовою для розгортання конфлікту є створення в соціальній системі(виробничому колективі)потенціалу напруженості. Суб’єктом вважається соціальна група (чи індивід), що усвідомлює свій нерівноправний стан порівняно з іншою групою з приводу реального доступу (володіння) до матеріальних чи духов­них благ, влади, впливу тощо. Але суб’єкт конфліктної ситуації формується тоді, коли індивідом чи групою усвідомлено або хоча б відчуто реальний факт нестачі якогось важливого життєвого ресурсу, щоскладає об’єкт конфлікту. Крім того, для виникнення конфлікту потрібні активні дії з боку його суб’єкту, які спрямовано на досягнення його цілей і які створюють інцидент. Конфліктна ситуаціяобов’язково передбачаєсуперечливі позиції сторін із будь-якого приводу, прагнення до протилежних цілей, використання різних засобів для їх досягнення, розбіжність інтересів, бажань тощо.Конфліктна ситуація -це умова виникнення конфлікту. Для переростання такої ситуації в конфлікт необхідними є зовнішній вплив, поштовхчи інцидент.

Для з’ясування суті конфлікту важливо виділити основні ознаки його прояву. Ознаками конфлікту є: наявність ситуації, що сприймається учасниками як конфліктна; неподільність об’єкта конфлікту, тобто об’єкт конфлікту не може бути поділено між учасниками конфліктної взаємодії; бажання учасників продовжити конфліктну взаємодію для досягнення своїх цілей, а не вихід із наявної ситуації. Початок конфліктувизначається об’єктивними (зовнішніми) ознаками поведінки, спрямованими проти іншого учасника. Якщо інший учасник усвідомлює, що ці акти спрямовано проти нього, і протидіє їм, то конфлікт починається; якщо дії не починаються, то виникає конфліктна ситуація. Розвиток конфлікту, як правило, відбувається з поступовим розширенням складу його учасників, іноді й предмета конфлікту: виникнення невеликої конфліктної ситуації втягує у взаємодію двох суб’єктів, ті залучають своїх захисників, свідків, адвокатів; зачіпаються інтереси свідків, розростається предмет конфлікту та склад його учасників. Закінчення конфлікту - припинення дій усіх сторін-конфлік­терів, незалежно від причин, з яких почався конфлікт.

Структура конфлікту - це сукупність стійких зв’язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система та процес. При проведенні структурного аналізу конфлікту виділяють його об’єктивні й суб’єктивні складові. До об’єктивних складовихвідносять учасників, об’єкт і предмет конфлікту, проблему, інцидент, умови його протікання (соціально-психологічне середовище). Суб’єктивними (психологічними) складовими конфлікту вважають мотиви, потреби, цілі, позиції, інтереси й цінності його учасників. Предмет конфліктуяк об’єктивно наявна чи уявна проблема є основою конфлікту. Об’єктивну складову конфлікту складніше виділити, ніж конфліктну проблему. Під об’єктом конфліктурозуміють те, на що претендує кожна зі сторін-конфліктерів, що викликає суперечності між ними чи частково позбавляє іншу сторону можливості домогтися своїх цілей (ресурси, право власності, право приймати рішення, нова посада і т. п.). Основними рушійними силами будь-якого конфлікту є люди, тобто учасники конфлікту. Учасники конфліктної взаємодії, інтереси яких порушено безпосередньо, визначаються як суб’єкти конфлікту. Ними можуть виступати окремі особи, групи, підрозділи, організації. Залежно від міри участі в конфліктних відносинах виділяють такікатегорії суб’єктів: основні учасники, групи підтримки та інші учасники. До об’єктивних складових відносяться також умови перебігу, тобто макро- й мікросередовище, у якому виникає конфлікт. Під час аналізу умов у першу чергу враховують соціально-психологічне середовище, зокрема, найближче оточення особи, соціальні групи, представником яких вона є. Облік умов дозволяє глибше зрозуміти змістовну сторону конфлікту та його психологічні складові. Вивченнясуб’єктивних (психологічних) складовихстановить значний інтерес під час проведення структурного аналізу конфлікту. До основних психологічних складових відносять мотиви учас­ників конфліктної взаємодії. Мотиви визначають як спонукання до вступу в конфлікт, пов’язані з задоволенням потреб опонента, як сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають конфліктну активність суб’єкта. У більшості випадків справжні мотиви поведінки учасників конфлікту складно визначити, тому що декларовані ними в ході взаємодії потреби найчастіше серйозно відрізняються від глибинного, ретельно приховуваного мотивування їхніх учинків. До психологічних складових конфлікту відносять цінності,що відстоюють опоненти. Цінності поділяють на загальнолюдські (істинність судження, справедливість рішення тощо) і особистісні (честь, почуття власної гідності й ін.). У конфлікті виділяють стратегічні (оволодіння об’єктом конфлік­ту) і тактичні (тимчасові -- компромісні) цілі. У деяких випадках основна стратегічна мета може деформуватися чи замінятися метою на зразок нанесення максимального збитку супротивникові.

Будь-яка дія, а тим більше протидія, що переростає в конфлікт, має не миттєвий характер, а з’являється як тривалий процес, що відбувається у визначений час, у визначеному просторі, за наявності конкретних учасників. Виділяють три аспекти визначення меж конфлікту: просторовий, часовий, суб’єктний. Просторова межа конфлікту - визначення територій, на яких відбувається конфлікт. Знання меж конфлікту дозволяє вибрати адекватну форму впливу для його врегулювання. Часова межа конфлікту - тривалість конфлікту в часі, його початок і закінчення. Від визнання конфлікту таким, що почався чи закінчився, залежить, зокрема, експертна оцінка відносин його учасників у конкретний момент взаємодії. Суб’єктна межа визначає кількість учасників у конфлікті на момент його початку. Розширення цієї межі, залучення в конфлікт нових осіб призводить до ускладнення структури конфлікту, пошуку інших способів його вирішення. Крім того, розширення суб’єкт­них меж конфлікту може взагалі змінити характер його перебігу.

Для правильного розуміння й тлумачення конфліктів, їхньої сутності, особливостей, функцій і наслідків важливе значення має типологізація, тобто вичленовування основних типів конфліктів на основі виявлення подібності та розходження, надійних способів ідентифікації конфліктів за спільністю істотних ознак і відмінностей. Для вибору адекватного методу впливу й управління відповідним конфліктом доцільно проводити класифікаціюзалежно від основних ознак: способу розв’язання; сфери прояву; спрямованості впливу; ступеня виразності; кількості учасників; порушених потреб. На основі класифікації визначають види й різновиди конфліктів. Вид конфлікту - варіант конфліктної взаємодії, виокремлений за певною ознакою. Спосіб розв’язанняконфліктів припускає їх розподіл на антагоністичні (насильницькі) конфлікти та компромісні (ненасильницькі). Насильницькі (антагоністичні)конфлікти являють собою способи розв’язання суперечностей шляхом руйнування структур усіх сторін-конфліктерів чи відмови всіх сторін, крім однієї, від участі в конфлікті. Ця сторона і виграє.Компромісні конфлікти допускають декілька варіантів їх вирішення за рахунок взаємної зміни цілей учасників конфлікту, термінів, умов взаємодії. Сфери прояву конфліктівукрай різноманітні: політика, економіка, соціальні відносини, погляди й переконання людей. Виділяють політичні, соціальні, економічні, організаційні конфлікти. Політичні конфлікти - зіткнення з приводу розподілу влад­них повноважень, форми боротьби за владу. Соціальний конфлікт являє собою суперечності в системі стосунків людей (груп), що характеризується посиленням протилежних інтересів, тенденцій соціальних спільнот та індивідів. Різновидом соціальних конфліктів вважаються конфліктитрудові чи соціально-трудові,тобто у сфері трудової діяльності. Це велика група конфліктів, що останнім часом виникають у нашій країні дуже часто у вигляді страйків, пікетів, виступів великих груп працівників. Економічні конфлікти являють собою широкий спектр конфліктів, в основі яких лежать суперечності між економічними інтересами окремих особистостей, груп. Це боротьба за певні ресурси, пільги, сфери економічного впливу, розподіл власності тощо. Зазначені види конфліктів поширені на різних рівнях управління. Організаційні конфлікти є наслідком ієрархічних відносин, регламентування діяльності особи, застосування розподільчих відносин в організації: використання посадових інструкцій, функ­ціонального закріплення за працівником прав та обов’язків; упровадження формальних структур управління; наявності положень з оплати й оцінювання праці, преміювання співробітників. За спрямованістю впливу виділяють вертикальні й горизон­тальні конфлікти. Характерною рисою їх є розподіл обсягу влади, який знаходиться в опонентів на момент початку конфліктних взаємодій. У вертикальнихконфліктах обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу, що й визначає різні стартові умови для учасників конфлікту: начальник - підлеглий, вища організація - підприємство, засновник - мале підприємство. Угоризонтальних конфліктах відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів: керівники одного рівня, фахівці - між собою, постачальники - споживачі. Ступінь виразностіконфліктного протистояння припускає виділення прихованих і відкритих конфліктів. Відкриті конфлікти характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів: сварки, суперечки, зіткнення. Взаємодія регулюється нормами, що відповідають ситуації й статусу учасників конфлікту. У разі прихованого конфлікту відсутні зовнішні агресивні дії між сторонами-конфліктерами, але при цьому використовуються непрямі способи впливу. Це відбувається за умови, що один з учасників конфліктної взаємодії побоюється іншого, або ж у нього немає достатньої влади й сил для відкритої боротьби. Кількість учасників конфліктної взаємодії дозволяє поділяти їх на внутріособистісні, міжособистісні, міжгрупові. Залежно від порушених потреб виділяють когнітивні конфлік­ти та конфлікти інтересів. У зв’язку з тим, що розподіл конфліктів на види представляється досить умовним, чіткої межі між різними видами не існує, і на практиці виникають такі конфлікти: організаційні вертикальні міжособистісні; горизонтальні відкриті міжгрупові і т. д.

Засновниками сучасної конфліктології, як науки, вважаються нижчезазначені науковці. Георг Зіммель (нім. Georg Simmel, 1 березня 1858, Берлін - 28 вересня 1918, Страсбург) - німецький філософ і соціолог, один з головних представників пізньої "філософії життя». Розробляв переважно проблеми філософії культури та соціології. Як філософа Зіммеля зазвичай відносять до академічної гілки «філософії життя», в його роботах є також риси неокантіанства (його дисертація присвячена Канту). Автор робіт з філософії історії, етики, в останній період працював над працями з естетики та філософії культури. У соціології Зіммель - творець теорії соціальної взаємодії. Зіммеля відносять до основоположників конфліктології (див. також теорія соціального конфлікту). За Зиммелем, життя є потік переживань, але самі ці переживання культурно-історично обумовлені. Як процес безперервного творчого становлення, життєвий процес непідвладний розсудливо-механічного пізнання. Тільки через безпосереднє переживання подій історії, різноманітних індивідуальних форм реалізації життя в культурі та інтерпретацію на основі цього переживання минулого можна осягнути життя. Ральф Густав Дарендорф (нім. Ralf Gustav Dahrendorf; 1 травня 1929, Гамбург, Німецька імперія - 17 червня 2009, Кельн, Німеччина) - англо-німецький соціолог, філософ, політолог і громадський діяч. Екс-голова Німецького Соціологічного Товариства, член німецького бундестагу, парламентський державний секретар міністерства закордонних справ, член Європейської Комісії, директор лондонської школи економіки і політичних наук. Один із засновників університету Констанц та екс-член британської палати лордів. Конфлікт є природним результатом будь-якої системи управління. Суть соціального конфлікту полягає у відмінності соціальних позицій і ролей в суспільстві: в одних є влада і право управляти, в інших таких привілеїв немає. В результаті загострення протиріч всередині суспільства може бути обумовлено рядом причин: диспропорція в розподілі влади і відсутність вільних каналів перерозподілу влади. Однак, конфлікти в суспільстві можна регулювати і управляти. Для цього існують соціальні інститути, які виробляють правила поведінки для конфліктуючих сторін. Подолання конфлікту поділяється на кілька етапів: усвідомлення своїх інтересів протилежними групами, об'єднання і перерозподіл влади. Підсумком будь-якій конфліктній ситуації стають соціальні зміни в суспільстві. Льюїс Альфред Козер (англ. Lewis Alfred Coser, власне Людвіг Коен) - американський соціолог. Представник позитивного функціоналізму. Спираючись на ідеї Зіммеля, якого він перекладав і пропагував у США, зробив значний внесок у розробку теорії соціального конфлікту. Козер показав у конфлікті початок, що сприяє зміцненню консенсусу. Він написав праці, вивчають взаємини людей та інститутів: Люди ідей (1965) і всепоглинаючий інститути (1974). Через десять років після першого капітального праці з соціології конфлікту вийшла його друга книга з цієї тематики - Подальші дослідження соціального конфлікту (1967). Крім цього він випустив кілька книг з історії соціології - Георг Зіммель (1965), Майстра соціологічної думки (1971) і Вчені біженці в Америці (1984).
Він очолював Східне соціологічне суспільство в 1964-1965, а також Американську соціологічну асоціацію в 1975-1976. Кеннет Еварт Боулдінг (англ. Kenneth Ewart Boulding; 18 січня 1910, Ліверпуль - 18 березня 1993) - американський економіст, соціолог і поет англійського походження. Навчався в Оксфорді, працював в Единбурзькому університеті. Американське громадянство отримав в 1968 р. У США служив у Мічиганському і Колорадском університетах, в Стенфорді; деякий час працював у Міжнародному християнському університеті (Токіо). Президент Американської економічної асоціації (1968). Лауреат медалі Джона Бейтса Кларка (1949). Автор ключовою роботі по теориии конфліктів 1975, International Systems: Peace, Conflict Resolution, and Politics, Colorado Associated University Press.

Дата добавления: 2017-01-14