Науковий стиль

За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення. Тексти, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба донести до різних верств суспільства. Це доведення теорій, обґрунтування гіпотез, повідомлення наслідків досліджень, наукове пояснення явищ, систематичний виклад певних знань тощо.

Основними рисами наукового стилю є понятійність і предметність, об’єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем, таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

Мовні особливості: лексико-фразеологічний рівень

· наявність великої кількості термінів із різних галузей знання (напр., математичні – квадрат, гіпотенуза, алгоритм, косинус тощо; біологічні – цитоплазма, вакуолі, фітонциди і т. п.);

· переважання абстрактної лексики і запозичених слів;

· багатозначні слова використовуються зазвичай у одному із значень (напр.: за тлумачним Словником української мови в 11-ти томах слово дерево може вживатися для позначення багаторічної рослини з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону, зрізаних стовбурів цієї рослини, матеріалу з цієї рослини, що йде на будівництво та різні вироби, бездушної, тупої людини (перен.). У наукових працях із біології функціонує тільки значення “багаторічна рослина з твердим стовбуром і гіллям, що утворює крону”);

· відсутність емоційно-експресивної лексики;

граматичний рівень

· велика кількість іменників та інших субстантивованих частин мови;

· переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами –ство, -цтво, -ння, -ття (напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо);

· мінімальне вживання особових займенників;

· переважання дієслів теперішнього часу із значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб’єкт її лишається поза увагою мовця (напр ., Дано дві сторони і кут, протилежний одній із них. Знайти інші два кути і третю сторону (з підручника);

· нахил до розгорнутих складних речень із різними видами підрядності, відокремленими зворотами, вставними конструкціями;

· наявність цитат, посилань;

· чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, навчально-науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, виробничо-технічний.

Власне науковий стиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження в галузі мовознавства, медицини, біології, фізики тощо, викладені у докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях окремих статтях.

Навчально-науковий стиль використовується при написанні підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів.

Науково-публіцистичний стиль властивий працям, надрукованим у спеціальних газетах і журналах, призначених для фахівців певної галузі науки і техніки.

Науково-популярний стиль має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їх професійної підготовки. Це окремі брошури, статті, замітки на медичні, космічні, біологічні тощо теми у засобах масової інформації.

Виробничо-технічний стиль – це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва (інструкції, описи технологічних процесів тощо).

Зразки стилю:

“ Хлоропласти (від грец. chlo ros – зелений і plastos - утворений) – зелені пластиди рослинних клітин, в яких відбувається процес фотосинтезу. Зеленене забарвлення Х. зумовлює хлорофіл. Крім хлорофілу, в Х. містяться пігменти з групи каротиноїдів, зокрема оранжево-жовтий – каротин і жовтий – ксантофіл. Х. складається з двошарової білково-ліпоїдної оболонки і строми. Строма пронизана системою внутрішніх мембран – тилакоїдів, які мають вигляд сплюснутих мішечків. У вищих рослин частина тилакоїдів за формою нагадує диски невеликого діаметру, що розташовуються один над одним, утворюючи грани. Грани з”єднані між собою тилакоїдами строми.” (із посібника: Барна М.М. Ботаніка. Терміни. Поняття. Персоналії. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1997. – С.201);

“ Позиція невтручання влади у мовно-культурні процеси, що відбуваються в країні, знайшла виправдання в концепції “ненав’язування свого”, яка виникла ще в час президентства Л.Кравчука внаслідок хибного перенесення антитоталітарних засад ідеологічного плюралізму відкритого суспільства на завдання побудови суверенної держави, що потребують передусім активізації об’єднуючих чинників, а серед них державній мові належить чільна роль. Тому концепція “ненав’язування свого” в мовно-культурній сфері країни з тяжкою спадщиною тривалого розмивання основ національної своєрідності є хибною у самій своїй суті. Складність конфліктної мовної ситуації України вимагає адекватних ступеню складності зусиль, спрямованих на оздоровлення ситуації. Зволікання в цій справі заганяє всередину, спричиняючи її загрозливому розростанню, одну з найтяжчих хвороб українського суспільства.

“Не слід гадати, що зміцнення позицій мови відбудеться саме собою, - пише відомий мовознавець Орест Ткаченко, - або що нам би вибачили нащадки, якби через нерозум і недбальство ми втратили свою мову, і що це можна було б “списати” на “несприятливі обставини”. Мовна стійкість народу залежить не стільки від обставин, скільки від його бажання і волі. При бажанні можна воскресити навіть мертву чи напівмертву мову, при небажанні – можна із цілком живої мови зробити мертву”. (Масенко Л.Т. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – С.97).

5. Конфесійний стиль

Назва цього різновиду літературної мови походить від лат. confessio – визнання, сповідання. Функціональне призначення конфесійного стилю - обслуговувати релігійні потреби суспільства.

Це стиль перекладної культової (Біблія, житія, апокрифи тощо) й оригінальної (проповіді, послання, тлумачення Святого письма, молитви, складені священнослужителями української церкви) літератури.

У зв’язку із прийняттям християнства у Київській Русі культові книги спочатку перекладали з грецької старослов’янською мовою. Послуговувалися нею в релігійних обрядах, додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Починаючи із середини 16 ст. у церквах використовували і давню українську мову (збереглися українські переклади Пересопницького Євангелія, 1556-61, друкуються проповіді, ораторські й теологічні твори, духовна поезія, релігійні пісні). Проте пізніше, в умовах суцільних заборон на все українське, починаючи з кінця 17 ст., конфесійний стиль був вилучений із контексту української мови аж до проголошення України незалежною державою у 1991 році. Незважаючи на це, у середині 19 ст. з’являються український переклад Євангелія Маркіяна Шашкевича, перший повний переклад Нового Завіту П.Морачевського (1862). Потім – переклади Біблії П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, І.Пулюя, І.Огієнка, І.Хоменка.

Сфера поширення конфесійного стилю – культові установи (церкви, монастирі, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки релігійні громади тощо).

Визначальні риси: урочистість і піднесеність, милозвуччя, образність і символізм, канонічність.

Основні мовні ознаки найвиразніше виявляються на лексико- фразеологічному рівні:

· конфесійна лексика (Небесний Отець, Божий Син, Святий Дух, Ісус, Трійця, святий, митрополит, патріарх, літургія, амвон, врата, ангел, ікона, вознесіння, молитва, гріх, спокута, Богородиця, єпископ тощо);

· старослов’янізми (сотворити, благий, воздати, блаженний, возсідати, уповати і под.);

· усталені словосполучення (Ісус Христос, Мати Божа, воскресіння із мертвих, Небесний Отець, Христос воскрес! Воїстину воскрес! Прости, Господи! Подай, Господи! Помилуй, Господи! тощо).

Граматичний рівень:

· вживання складних слів (благословенний, Богородиця, Богоявлення, чудотворець, триєдиний, чоловіколюбний, животворящий, благодать і под.);

· непрямий порядок слів, інверсія (Хліб наш насущний дай нам сьогодні...”);

· поширені повтори слів, словосполучень, речень (Господи, помилуй! Господи, помилуй! Господи, помилуй!).

Зразок стилю:

“ І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього.

І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи:

“Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.

Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене.

Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами... ” (Матв.: 5, 1-12).

Дата добавления: 2015-07-13