Сурядні словосполучення

"Сурядні словосполучення являють собою з'єднання однофунк-ціональных форм слів на основі сурядного зв'язку. Їхня загальна формула: "форма слова і однофункціональна їй і зв'язана з нею сурядним зв'язком форма іншого слова" [Белошапкова,74]. В.Бєлошапкова розділяє сурядні словосполучення на відкриті і закриті. У перших "одним актом зв'язування з'єднується невизначена кількість компонентів: два, три і більш: і книги, і газети, і журнали; чи книги, чи газети, чи журнали... У закритих сурядних словосполученнях одним актом зв'язування з'єднуються тільки два компоненти " [Белошапкова,74,75]. Видається, доцільнішим відносити до сурядних словосполучень тільки двокомпонентні структури. Що ж стосується "відкритих" сполучень, то в них представлений трохи інший вид зв'язку, який можна було б назвати переліченням (перечислением) [Левицкий,1993,94].

Семантика сурядних словосполучень зумовлена специфікою сурядного зв'язку. Ця специфіка полягає в тому, що сурядний зв'язок, на відміну від підрядного, де все логічно ясно й однозначно, виявляється "непрозоро". Логічно підрядність являє собою "таке відношення між поняттями, коли обсяг одного поняття, названого підрядним поняттям, входить до складу іншого поняття, названого підпорядковуючим поняттям" [Кондаков]. Сурядність з погляду логіки може бути представлене як супідрядність, тобто непряме опосередковане відношення між двома поняттями. Ця опосередкованість зумовлена тим, що два поняття, підпорядковані якомусь третьому поняттю, можуть здатися нічим не зв'язаними один з одним, принаймні,- безпосередньо. У цьому плані сурядність являє собою паралельне входження (включення) обсягів двох понять до обсягу третього. Так, поняття "цукор" і "сніг" логічно нічим між собою не зв'язані. Цей зв'язок може виявитися лише в тому випадку, коли вони будуть розглядатися як підпорядковані поняттю "білі предмети" [Sandman,30-31]. Інакше кажучи, для двох понять, представлених як сурядні, завжди можна знайти третє поняття, по відношенню до якого вони будуть супідрядними: "Сутність сурядності в рівному відношенні двох думок, як незалежних частин, до одного цілого, що охоплюється ними," [Басистов, 46]. При сурядності між двома поняттями установлюється відношення деякої еквівалентності, подібності: "Супідрядні члени повинні поєднуватися думкою... як подібні в чомусь між собою" [Пєшковский,442]. Ця еквівалентність зумовлена тим, що два поняття однаково входять (включені) в одне загальне поняття, однаково йому підпорядковані. Про певну еквівалентність варто говорити тому, що між ними можуть матися певні відмінності, завдяки яким вони і являють собою два різних поняття, а не одне.

Граматична сурядність відповідає логічній операції поділу поняття: "Поділ поняття є такою логічною дією, за допомогою якої обсяг діленого поняття розподіляється на відомі множинності з погляду певної основи розподілу" [Горянский,84]. Специфіка ж граматичної сурядності, на відміну від логічної, полягає в меншій строгості, визначеність того загального класу (обсягу поняття), що піддається розподілу, і часто меншій виразності тієї ознаки, на підставі якої цей розподіл здійснюється. Усе залежить від комунікативного наміру мовця, який і здійснює операцію розподілу (супідрядності), вибираючи ознаку, що представляється йому найважливішою. "Сваха, наприклад, розхвалюючи придане, може сказати великий і кам'яний будинок, тому що для неї обидва прикметники вказують на багате придане. Якщо хто-небудь стверджував, що тільки зимові його костюми розірвані, а що літні цілі, то йому можна буде сказати: А от на вас літнє, але розірване плаття" [Пєшковский, 442-423].

Отже, в аспекті номінативної функції сурядне словосполучення являє собою найменування певної кількості, що позначається через об'єднання найменувань компонентів цієї кількості.

У плані форми до сурядного словосполучення входять три компоненти: два слова, що належать до одного граматичного класу, і поєднуючий їх сурядний сполучник. Використовуючи прийняті умовні позначенння - N(іменник), А(прикметник), V(дієслово), D(прислівник)і &(сурядний сполучник), можна представити структури основних типів цих словосполучень у такий спосіб:

N&N, А&А, V&V, D&D.

Говорячи про форму словосполучення, не можна не вказати і на характер його парадигми. Якщо до складу сурядного словосполучення входять два повнозначних слова, то кількість членів його парадигми буде визначатися, по-перше, типом парадигми його складових. Так, для іменних сполучень типова парадигма іменника, для ад'єктивних – прикметника і т.п.: стіл і стілець, стол у і стільц я, стол ом і стільц ем.... По-друге, окрім форм компонентів треба мати на увазі і парадигму всього словосполучення в цілому: обидві словоформи повинні бути узгоджені між собою. При цьому субстантивні сполучення допускають варіювання форм числа обох компонентів:

стіл і стілець, столи і стілець, стіл і стільці, столи і стільці.

Інші сурядні сполучення звичайно не допускають варіювання форм: - маленький і великий читати і писати

*маленький і великі читав і писав

* читати і писав

Поширення сурядних сполучень відбувається не за рахунок сурядності (у цьому випадку ми будемо мати справу з переліченням), а за рахунок підрядності: маленький стілець і великий стіл.

Оскільки повнозначні компоненти сурядного словосполучення граматично рівноправні, природно було б очікувати і їхньої семантичної рівноправності, що повинно одержати вираження у виді зворотності компонентів. Дійсно, нічого не зміниться, якщо ми поміняємо компоненти місцями: стіл і стілець= стілець і стіл, читати і писати=писати і читати, червоний і синій=синій і червоний. Однак це не завжди так – багато сполучень виявляються незворотними: батьки і діти, наука і життя, людина і закон, і т.п. Зворотний порядок у подібних сполученнях сприймається нами якщо і не як неправильний, то, у всякому разі, як незвичний, неприродний. Дослідники У.Купер і Дж.Росс [Cooper, Ross], проаналізувавши велику кількість прикладів з англійської мови, показали, що багато сурядних сполучень виявляються незворотними: here and there, now and then, Army and Navy, sun and moon, word and deed, і т.д. Намагаючись з'ясувати причини цього, вони встановили біля п'ятдесяти факторів - фонетичних, структурних і семантичних, - які не усвідомлюються мовцями, але "змушують" їх віддати перевагу саме такому порядку компонентів, а не іншому. Аналогічне явище було виявлено й у російській мові [Бергельсон, Кибрик; Киклевич]. М.Бергельсон і А.Кибрик назвали цей феномен "принципом пріоритету".

Таким чином, будучи граматично рівноправними, еквівалентними, компоненти сурядних словосполучень можуть виявитися нерівними в силу неусвідомлюваних мовцями причин, що діють, однак, досить строго, і однозначно зумовлюючи цілком визначений порядок компонентів.

Дата добавления: 2015-07-13