Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

Відповідно до ст. 1107 ЦК існують такі види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна передбачити все різнобарв'я договірних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести: 1) договір між співавторами; 2) договір між співвласниками охоронного документа (патенту чи свідоцтва); 3) договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності; 4) договір про передачу ноу-хау; 5) договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав; 6) договір про передачу права на отримання патенту тощо.

Існує доктринальний підхід щодо видів ліцензійних договорів, які, у свою чергу, можна поділити на: 1) авторські договори; 2) договори про передачу (відступлення) виключних майнових авторських прав; 3) договори про передачу права на використання твору; 4) договори про видання твору своїм коштом; 5) договори про управління майновими правами авторів та їх правонаступників.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених вказаним Законом. Передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За ліцензійним договором автор чи його правонаступник, який має виключне право на твір (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на право використання твору способом, обумовленим у договорі.

Одним з повноважень особи, яка має майнові права інтелектуальної власності, є виключне право дозволяти використання результату творчої діяльності іншими особами. Це право може бути реалізовано шляхом видачі ліцензії чи укладення ліцензійного договору

Ліцензія – це дозвіл. Дане поняття відоме не лише цивільному, а й іншим галузям права. Наприклад, в адміністративному праві під ним розуміють спеціальний дозвіл, який видається уповноваженими державними органами. Що стосується відносин інтелектуальної власності, то тут ліцензію може видавати особа, яка має майнові авторські права, чи власник охоронного документа на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин.

Ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної власності – це письмове повноваження, видане особою, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності (ліцензіаром), іншій особі (ліцензіату), яке надає їй право на використання цього об’єкта в певній обмеженій сфері. Така ліцензія може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.

На підставі аналізу наукових та нормативних джерел можна здійснити класифікацію ліцензій на види.

За предметом ліцензії розрізняють ліцензії на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин або об’єкт авторського права.

Цивільний Кодекс передбачає виключну, одиничну, невиключну ліцензії, а також іншого виду, що не суперчить закону (ч. З ст. 1108 ЦК). Ця відмінність проводиться у незалежності від того, в якій мірі виключена конкуренція ліцензіара та інших осіб зі сфери діяльності ліцензіата.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

У цивілістичній літературі невиключну ліцензію ще називають простою. На практиці невиключні ліцензії поширені, як правило, у тих галузях, де творчі досягнення належать до сфери масового виробництва і широкого споживання. Пояснюється це тим, що тут існує постійна потреба у створюваній продукції, тому наявність декількох ліцензіатів не буде перешкоджати її нормальній реалізації. Крім того, декілька ліцензіатів швидше освоять ринок. Однак слід мати на увазі, що значна перевага невиключних ліцензій свідчить про слабко розвинену економіку, про недостатню конкуренцію на внутрішньому ринку.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері.

Можливо саме тому, що поряд з патентовласником в обумовлених межах може застосовувати об’єкт інтелектуальної власності лише один ліцензіат; у юридичній літературі такий вид ліцензії називають одноособовим.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об’єкта у зазначеній сфері.

У цьому випадку ліцензіар надає ліцензіату право виняткового використання предмета ліцензії у обумовлених межах, відмовляючись у той же час від використання і надання іншим особам ліцензій на аналогічних умовах. Однак за цими межами ліцензіар може як самостійно використовувати даний результат, так і видавати іншим особам ліцензії, що не суперечать умовам уже виданої ліцензії.

Специфіка об’єктів інтелектуальної власності дає можливість ліцензіару вводити різноманітні обмеження при видачі ліцензії. Вони можуть стосуватися території, кількості, способів використання, сфери та терміну застосування предмета ліцензії тощо. Ліцензія може бути надана не на всі можливі способи використання об’єкта інтелектуальної власності, а лише на деякі (застосування, виготовлення, продаж тощо). Ліцензія може бути видана у межах строку чинності виключного майнового права на об’єкт інтелектуальної власності.

Виключна ліцензія, як правило, видається з метою усунення небажаної конкуренції, або якщо в силу характеру запатентованого об’єкта обсяг збуту товарів, вироблених на його базі, буде невеликий (наприклад, деяких видів медикаментів). На практиці часто зустрічаються випадки, коли ліцензіат одержує на одній території виключну ліцензію, а на інший – невиключну.

Зміст повної ліцензії полягає у тому, що ліцензіар надає ліцензіату повністю усі права на використання об’єкта інтелектуальної власності протягом всього терміну її дії. У даному випадку ліцензія видається без будь-яких обмежень, тобто ліцензіат фактично займає місце ліцензіара протягом строку дії ліцензії.

За обсягом прав, що надаються, розрізняють обмежені й повні ліцензії.

Видача повної ліцензії доцільна у випадку відсутності у ліцензіара достатніх умов для використання об’єкта інтелектуальної власності у той час, як коло потенційних ліцензіатів вкрай обмежене. На практиці такий вид дозволу зустрічається рідко.

В залежності від умов надання розрізняють: субліцензії, перехресні, зворотні і відкриті ліцензії.

Субліцензія (залежна ліцензія) – це письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності, надане іншій особі ліцензіатом за письмовою згодою ліцензіара. Межі прав, що надаються за субліцензією, обмежуються умовами основної ліцензії.

Перехресна ліцензія («крос-ліцензія») передбачає взаємний обмін правами на використання об’єктів інтелектуальної власності, які досить часто доповнюють один одного. Наприклад, у випадку залежних результатів творчої діяльності, коли права, надані більш пізнім охоронним документом, не можуть бути реалізовані без отримання ліцензії на прототип, що охороняється іншим патентом. У свою чергу власник останнього заінтересований у набутті права використання більш досконалих рішень. Тому в цій ситуації обмін ліцензіями є найбільш доцільним способом реалізації прав.

Зворотною називається ліцензія, яка надає ліцензіару право на використання результату творчої діяльності, розробленого ліцензіатом на підставі отриманих від ліцензіара знань в результаті поліпшення і вдосконалення предмета основної ліцензії.

Відкрита ліцензія (так звана ліцензія по праву) має місце у випадку, якщо патентовласник згоден надати право на використання об’єкта інтелектуальної власності будь-якій фізичній або юридичній особі за умови виплати винагороди.

Залежно від підстав видачі дозволу (договір чи адміністративний акт компетентного державного органу) розрізняють добровільні і примусові ліцензії.

При наданні добровільної ліцензії дотримується принцип свободи договору. Це виявляється у тому, що сторони вільні у виборі контрагента і визначенні умов дозволу (обсягу прав, що надаються, території і терміну дії ліцензії, розміру і порядку сплати винагороди тощо).

Примусова ліцензія – це дозвіл, що видається без згоди патентовласника компетентним державним органом (судом, господарським судом або Кабінетом Міністрів України) заінтересованій особі на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Ці ж органи визначають у своєму рішенні обсяг такого застосування, термін дії дозволу, розмір і порядок виплати винагороди власнику патенту.

За ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об´єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України та іншого закону (ч. 1 ст. 1109 ЦК України).

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар та ліцензіат.

Ліцензіар – фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним договором передає у визначених межах та на певний строк належне їй право інтелектуальної власності на результат творчої чи науково-технічної праці.

Ліцензіат – фізична чи юридична особа, яка за ліцензійним договором отримує дозвіл на використання об´єкта права інтелектуальної власності у визначених межах та на певний строк.

Сторони ліцензійного договору мають чітко визначити можливий обсяг використання об´єкта права інтелектуальної власності: ті права та способи використання об´єкта права інтелектуальної власності, які не визначені в ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. Крім того, предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об´єкта права інтелектуальної власності, що не були чинними на момент укладання договору.

Ліцензійний договір у випадках, передбачених законом, може передбачати укладання субліцензійного договору, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об´єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Права та обов´язки сторін ліцензійного договору.

Основними обов´язками ліцензіара є:

1) передати ліцензіату об´єкт інтелектуальної власності (разом зі всією інформацією та необхідною технічною документацією);

2) забезпечити ліцензіату безперешкодне використання даного об´єкта в обумовлених межах;

3) не розголошувати змісту предмета ліцензії;

4) не передавати об´єкт інтелектуальної власності третім особам, якщо інше не передбачено договором.

Ліцензіар має право:

1) на отримання винагороди за ліцензійним договором;

2) вимагати від ліцензіата використовувати об´єкт інтелектуальної власності відповідно до умов договору;

3) на інформацію про межі і обсяг використання об´єкта інтелектуальної власності ліцензіатом, про одержані в результаті такого використання прибутки; про подальші вдосконалення ліцензіатом предмета договору та їх безоплатне використання.

Основними обов´язками ліцензіата є:

1) сплачувати винагороду за використання об´єкта інтелектуальної власності;

2) використовувати предмет договору в межах наданої ліцензії;

3) надавати інформацію про межі використання об´єкта інтелектуальної власності, отримані прибутки, а також зроблені вдосконалення.

Ліцензіат має право:

1) на використання об´єкта інтелектуальної власності в межах, обумовлених ліцензійним договором;

2) вимагати від ліцензіара забезпечення належних умов використання об´єкта інтелектуальної власності;

3) на негайну та безоплатну передачу ліцензіаром усіх подальших удосконалень предмета ліцензії, якщо це передбачено договором.

За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець – письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК України).

Істотними умовами договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є: предмет договору, строк створення об'єкта права інтелектуальної власності, способи та умови його використання, ціна. Умови договору, що обмежують право творця на створення інших об'єктів права інтелектуальної власності в майбутньому, є нікчемними.

Предметом договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є твори літератури, науки, мистецтва та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Залежно від предмета розрізняють такі види договорів про створення за замовленням та використання: літературних, музичних, аудіовізуальних творів, творів архітектури та образотворчого мистецтва тощо. Особливістю договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності є відсутність об'єкта договору на момент його укладання. Твір літератури, науки, мистецтва або інший об'єкт права інтелектуальної власності створюється автором за замовленням іншої сторони. У зв'язку з цим, часто виникає проблема розмежування цього договору з договором підряду. Близькі за своєю юридичною природою, названі договори різняться за предметом та розподілом прав сторін. Так, предметом договору підряду є результат звичайної, не-творчої роботи, в той час як договору замовлення – твір або інший об'єкт права інтелектуальної власності. У результаті виконання договору підряду замовник набуває повного обсягу прав на створений підрядником предмет, в той час як у автора створеного твору залишаються особисті немайнові права на нього. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності слід відрізняти і від трудового договору, укладеного між автором та роботодавцем. В останньому випадку створення твору входить до кола трудових обов'язків автора, що зумовлює відповідний розподіл прав на створений об'єкт права інтелектуальної власності. Так, відповідно до ст. 429 ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать праців-никові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом., окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Права та обов'язки сторін договору про створення за замовленням та використання об'єкта права інтелектуальної власності. Чинне законодавство України у сфері інтелектуальної власності не регламентує змісту договорів даного роду, роблячи його прерогативою сторін. Враховуючи викладене, а також значну кількість видів такого роду правочинів, їх взаємність (обов'язки однієї сторони відповідають правам іншої), наведемо приблизний перелік обов'язків творця та замовника, вироблений практикою. Творець має такі основні обов'язки: 1) створити особисто визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності; 2) у встановлений строк передати створений об'єкт замовнику; 3) змінити твір, відповідно до зауважень замовника, висунутих при його прийнятті; 4) брати участь у підготовці твору до використання; 5) не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором передбачена передача виключних прав автора. Замовник зобов'язаний: 1) прийняти створений відповідно до умов договору об'єкт права інтелектуальної власності; 2) використовувати твір чи інший об'єкт права інтелектуальної власності протягом встановленого строку та відповідно до умов договору, не порушуючи при цьому особистих немай-нових прав автора; 3) сплатити автору визначену договором винагороду; 4) не передавати право на використання твору третім особам, якщо договором не передбачено інше. Зі змістом договору про створення за замовленням та використання об'єкта права інтелектуальної власності тісно пов'язана проблема розподілу між творцем та замовником права інтелектуальної власності на створений об'єкт. Відповідно до ч. 2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові (право авторства, право на авторське ім'я тощо) та майнові права інтелектуальної власності (виключне право на використання твору). Особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта (у випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати замовникові). Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. З наведеного вище загального принципу розподілу права інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, є винятки. Так, при створенні за замовленням твору образотворчого мистецтва (картини, скульптури, гравюри тощо) майнові права інтелектуальної власності на твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором (ч. З ст. 1112 ЦК України).

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності – це договір, за яким одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК).

Правова характеристика договору: реальний, двосторонній, оплатний чи безоплатний.

При укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності права відчужуються, тобто передаються безповоротно. У зв’язку з цим особа, якій передані виключні майнові права, стає правонаступником. Тому до неї переходять усі права і обов’язки стосовно об’єкта інтелектуальної власності. Зокрема, укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

Якщо проводити розмежування між видачею ліцензії і укладенням договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, то, як уже зазначалося, у першому випадку надається правовикористання, а у другому відбувається заміна володільця виключних майнових прав.

Незважаючи на те, що в результаті видачі повної ліцензії можливість використання об’єкта інтелектуальної власності самим ліцензіаром вичерпана, він залишається його формальним правовласником, якому не байдужа подальша доля цього результату творчої діяльності. А при відчуженні прав усі зазначені майнові права на об’єкт інтелектуальної власності переходять до правонаступника.

Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності може бути укладений як стосовно об’єктів інтелектуальної власності, які підлягають обов’язковій реєстрації (винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин), так і об’єктів авторського права.

Законодавчо передбачені певні умови, дотримання яких є обов’язковим при укладенні договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Ці обмеження принципу свободи договору спрямовані на захист прав та інтересів правоволодільців та споживачів.

Зокрема, умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об’єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим ЦК та іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об’єктів, є нікчемними (ч. З ст. 1113 ЦК).

Інші договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Цивільний Кодекс не передбачає вичерпний перелік договорів, у тому числі й у сфері інтелектуальної власності, то на практиці учасники цивільних відносин укладають й інші договори.

Договір про передачу ноу-хау – це договір, за яким правовласник передає заінтересованим особам право на використання повністю або частково конфіденційних знань, що включають відомості технічного, виробничого, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі, яка їх одержала.

Основна відмінність договору про передачу ноу-хау від ліцензійного договору полягає в тому, що для ліцензійного договору достатньо надати дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної власності, а за договором про передачу ноу-хау необхідно виконати активні дії – розкрити певні знання, що зберігаються в режимі секретності.

Оскільки предметом договору про передачу ноу-хау є секретні знання, то у зв’язку з цим однією з обов’язкових його умов є дотримання конфіденційності отриманих знань.

Договір щодо управління майновими правами автора або інших суб’єктів авторського права і суміжних прав укладається між володільцем майнових авторських чи суміжних прав і організацією колективного управління. Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб’єктів авторського права чи суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: по-перше, погоджувати з особами, які використовують об’єкти авторського права чи суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору; по-друге, укладати договори з заінтересованими особами про використання прав, переданих в управління; по-третє, збирати, розподіляти і виплачувати вибрану винагороду за використання об’єктів авторського права чи суміжних прав суб’єктам авторського права і суміжних прав, правами яких вони управляють; по-четверте, вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського права чи суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб’єктів (ст. 49 Закону «Про авторське право і суміжні права»).

Договір про порядок розподілу прав на службові об’єкти інтелектуальної власності – це цивільно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і працівником стосовно узгодження прав на створення у зв’язку з виконанням трудового договору результати творчої діяльності.

У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Аналогічне правило застосовується і при розподілі права інтелектуальної власності на об’єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалось, сторонам доцільно у договорі більш детально врегулювати свої права на такі об’єкти. Пояснюється це тим, що застосування загального правила про спільні права на службовий об’єкт у майбутньому може ускладнити взаємини з приводу цього об’єкта, якщо в певний момент працівник і роботодавець не зможуть досягти загальної згоди. З погляду права ідеальною є ситуація, коли на об’єкт має права тільки один суб’єкт. Це спрощує процес реалізації прав.

Суб’єкти інтелектуальної власності вправі укладати й інші договори стосовно об’єктів інтелектуальної власності. Головне, щоб їх умови не суперечили нормативним приписам актів цивільного законодавства України.

Договір комерційної концесії в Україні вперше законодавчо закріплено в Цивільному Кодексі, хоча застосовується у правовій системі нашої держави вже тривалий час. Інша назва комерційної концесії – франчайзинг. Його мета – створення широкої мережі однорідних підприємств, котрі мають знак для товарів і послуг, що об'єднує багатьох підприємців, які дотримуються однакових умов стилю, методів та форм продажу товарів і надання послуг, а в деяких випадках і виробництва товарів.

За договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав із метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Сторонами договору комерційної концесії є виключно суб'єкти підприємницької діяльності: юридичні особи та фізичні особи-підприємці, як українські, так і іноземні.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору комерційної концесії є виключні права, які надаються правоволодільцем користувачеві на використання таких об'єктів права інтелектуальної власності, як торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці тощо, а також комерційний досвід та ділова репутація.

Форма договору комерційної концесії – письмова, наслідком її недодержання є нікчемність договору. Крім цього, цивільне законодавство вимагає державної реєстрації договору тим органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

ЦК України дає можливість користувачеві укладати договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачеві) право користуватися наданим йому правоволодільцем комплексом прав чи частиною комплексу прав за погодженням із правоволодільцем.

3. Вимоги щодо форми та змісту договору

Щодо форми договору в ч. 2 ст. 1107 ЦКУ зазначено: договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності укладаються у письмовій формі. У разінедодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.

Закон України «Про авторське право і суміжні права», ст.33, передбачає, що в усній формі може укладатися договір щодо використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Проте, існує думка, що для перекладу чи переробки твору, що публікується в періодичному виданні, все-таки має укладатися письмовий договір – зважаючи на те, що згідно зі ст. 441 ЦКУ переклад, переробка, адаптація та інші подібні зміни є окремими способами використання твору і не входять до поняття «використання (опублікування) твору в періодичних виданнях».

Щодо усіх інших об'єктів права інтелектуальної власності ліцензійний договір має укладатись у письмовій формі; у разі недодержання письмової форми такий договір є нікчемним.

Як зазначено у ст. 638 ЦКУ, договір може укладатися шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною; договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Наприклад, щодо літературних письмових творів згаданий формат укладення договору часом реалізують таким чином. Від автора надходить письмовий лист-пропозиція про публікацію конкретного твору на певних умовах (що відповідають істотним умовам ліцензійного договору), а видавництво чи періодичне видання надсилає автору лист-відповідь зі згодою опублікувати твір на запропонованих автором умовах. Оскільки між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, то ліцензійний договір про використання твору вважається укладеним з моменту одержання автором, що надіслав лист-пропозицію, листа-відповіді видавництва чи періодичного видання про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦКУ). Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦКУ ліцензійний договір буде вважатись укладеним у письмовій формі, оскільки його зміст зафіксований у листах, якими обмінялися сторони (при цьому воля сторін могла бути виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку).

Відповідно до ч. 1 ст. 1114 ЦКУ ліцензійний договір, як і всі інші договори щодо розпорядження майновими правами на об'єкт права інтелектуальної власності, не підлягає обов'язковій державній реєстрації; державна реєстрація здійснюється на вимогу однієї зі сторін.

Щодо документів, які мають складатися на виконання ліцензійного договору, то жодних вимог з цього приводу цивільне законодавство не містить.

Проте факт передачі/отримання оригіналу чи примірника об'єкта права інтелектуальної власності, права на використання якого передаються на підставі ліцензійного договору, можна підтвердити підписаним сторонами актом приймання-передачі оригіналу (примірника) об'єкта права інтелектуальної власності. Також не зайвим буде оформити документи на підтвердження правильності розрахунку плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Відповідно до чинного законодавства, договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинен містити ряд положень, які є істотними та впливають на юридичну силу договору.

Як передбачено у ст. 1109 ЦКУ, ліцензійний договір повинен містити такі істотні умови:

1) визначається в ид ліцензії – згідно зі ст. 1108 ЦКУ ліцензія може бути виключною (видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання твору ліцензіаром та видачу ним ліцензії іншим особам), одиничною (видається лише одному ліцензіату, але не виключає можливості використання твору ліцензіаром) та невиключною (ліцензіар може використовувати твір та видавати ліцензії іншим особам); при цьому якщо згадки про ліцензію в договорі все-таки немає, то вважається, що надається невиключна ліцензія (ч. 4 ст. 1109 ЦКУ);

2) визначено конкретні права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, що надаються за договором; права, які не визначені у договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату (ч. 6 ст. 1109 ЦКУ);

3) способи використання зазначеного об'єкта; при цьому способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату (ч. 6 ст. 1109 ЦКУ);

4) територія, на яку поширюється право використання; у разі відсутності в договорі умови про територію, на яку поширюються надані права, дія ліцензії поширюється на територію України (ч. 7 ст. 1109 ЦКУ);

5) строк, на який надаються права; строк договору повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності (ч. 1 ст. 1110 ЦКУ);

6) розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності; якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору (ч. 8 ст. 1109 ЦКУ); виплата винагороди може передбачатись у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожне використання твору, або у вигляді комбінованих платежів;

7) інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, щодо об'єкта права інтелектуальної власності може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Щодо договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, складовою частиною якого може бути ліцензійний договір, то в ньому має бути передбачено умови щодо розміру, порядку і строків виплати плати за створення об'єкта права інтелектуальної власності або обумовлено виплату єдиної суми винагороди за створення та використання об'єкта права інтелектуальної власності.

Що стосується строків та дострокового розірвання ліцензійного договору, ці питання передбачено ст. 1110 ЦКУ.

Отже, ліцензійний договір укладається на строк, установлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності. У разі відсутності у ліцензійному договорі умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності, але не більше ніж на п'ять років. Якщо за шість місяців до спливу зазначеного п'ятирічного строку жодна зі сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на невизначений час. У цьому випадку кожна зі сторін може в будь-який час відмовитися від договору, письмово повідомивши про це другу сторону за шість місяців до розірвання договору, якщо більший строк для повідомлення не встановлений за домовленістю сторін.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

Інші умови щодо дострокового розірвання ліцензійного договору конкретизуються відповідними нормами ЦКУ окремо щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності.

Наприклад, щодо майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок нормами ст. 466 ЦКУ передбачено право особи, якій вони належать, достроково припинити чинність майнових прав на згадані об'єкти. Наслідком цього буде дострокове припинення строку ліцензійного договору. На цей випадок нормами ч. 2 ст. 467 ЦКУ законодавець передбачив таке: якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на використання цих об'єктів, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Схожі наслідки передбачено також стосовно передчасного припинення чинності прав інтелектуальної власності на торговельну марку (ст. 497 ЦКУ).

Наголосимо, що після закінчення строку дії ліцензійного договору всі права інтелектуальної власності, що були надані відповідно до договору та на строк його дії, повертаються до власника прав інтелектуальної власності на об'єкт права інтелектуальної власності.

Дата добавления: 2015-07-13