Сучасний літературний процес

У літературознавстві період, що почався від 80-х – 90-х рр. ХХ ст., прийнято називати постмодернізмом - світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Визначальні риси постмодернізму: культ незалежної особистості; потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого; прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо); суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох; як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача; іронічність та пародійність.

В українській літературі перші ознаки П. спостерігалися у творчості Емми Андієвської («Герострати», 1970), але в цьму річищі наше письменство опинилося з певним запізненням. У 90-ті роки про себе заявили твори Є.Пашковського, В. Медведя, Ю. Іздрика, О. Ірванця, до певної міри – Ю.Андруховича, доробком представниць феміністичної критики – Оксани Забужко, Марії Ільницької (псевдонім Ніли Зборовської), літературознавчими працями Тамари Гундорової, Соломії Павличко, Стефанії Андрусів та ін.

Авангардизм – термін на означення так званих “лівих течій” у мистецтві. Авангардизм виникає у кризові періоди історії мистецтва, коли певний напрямок або стиль існують за рахунок інерції, тиражуючи вчорашні творчі здобутки, перетворені на кліше. Авангардизм відродився в українській літературі в кінці 1980 – на початку 1990-х рр. Його представниками є літературні угрупування “Бу-Ба-Бу”, “Пропала грамота”, “ЛуГоСад”.

“Бу-Ба-Бу”

1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак заснували літугрупування, яке назвали “Бу-Ба-Бу" ( Бурлеск – Балаган – Буфонада). Основоположники літугрупування пояснюють, що бу-ба-бу – це стиль художньої літератури, де немає обмежень. Бубабісти вважають, що і політика, і економіка, і мистецтво можуть стати об’єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя. Період найактивнішої діяльності Бу-Ба-Бу припав на 1987-1991рр. Апофеозом став фестиваль “Ви-вих-92. У 1995 році у львівському видавництві “Каменяр” вийшла книга “Бу-Ба-Бу”.

“Пропала грамота”

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. У самій назві групи – досить промовиста вказівка на гоголівську традицію відтворення дійсності. Творчість розвивається в іронічному бурлескно-травестійному стилі. Широко застосовують рольову лірику, урбаністичні мотиви, літературні маски. Існувало в кінці 80-х – на початку 90-х рр. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою.

“ЛуГоСад”

Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали альманах ЛуГоСад I і ЛуГоСад II, а також збірки Н. Гончара “Усміхнений Елегіон” та Р. Садловського “Антологія”. “Методологічна основа” творчості ЛуГоСаду – теорія поетичного ар’єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар’єгардної теорії – Т. Лучук). У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція “Літературний ар’єргард”, присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Після смерті Назара Гончара 2009 р. Лугосад перейшов в історію літератури.

Досить відомим літературним угрупуванням епохи постмодернізму стала «Нова деґенерація», утворена 1991 року в Івано-Франківську за участю Івана Андрусяка, Степена Процюка та Івана Ципердюка. І. Андрусяк та І. Ципердюк на той час були студентами, а С. Процюк — викладачем Педагогічного інституту ім. В. Стефаника. Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова деґенерація». Навесні 1993 відбувся вечір літгурту у Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Книжка ж «Нова деґенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків часописом «Слово і час». На кінець 1994р. угрупування перестало існувати як таке, що, за висловлюваннями його учасників, віджило себе. «У літературу добре буває входити гуртом, але працювати в ній кожен мусить сам», — кажуть екс-„деґенерати“.

Не менш відомими угрупуваннями на той час були Пси Святого Юра -неофіційне творче об'єднання із семи українських письменників, які таким чином вирішили шукати не стільки естетичної, скільки професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування). Ідея такої спільноти виникла серед групи авторів (Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, І. Римарук) під час міжнародного круїзу «Хвилі Чорного моря» на борту корабля «World Renaissance» і остаточно сформувалась у вигляді маніфесту в стінах афінського готелю «Св. Юрій Ликаветський» (листопад 1994 р.). До літмайстерні увійшли, крім згаданих, В. Герасим'юк, B. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець. Останній приблизно через рік із міркувань цілковитої творчої незалежності з майстерні вийшов, натомість до Псів приєднався Т. Федюк. «Червона Фіра» -літературна корпорація харківських поетів Сергія Жадана, Р. Мельникова та І. Пилипчука, створена у 1991 р. Літературною концепцією «Червоної Фіри» згідно із заявами її членів став неофутуризм 9повна відмова від утопізму). Поєднання пародій на публіцистичні штампи з естетикою побутової перверзизації створило своєрідний стиль «Червоної Фіри», у котрому гротеск здебільшего перемагає професійну роботу з текстом.

Дата добавления: 2015-07-13