Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Тема: Створення Запорізької Січі




Тема: Монгольська навала на українські землі.

Тема: Історія проголошення незалежної Карпатської України

Джерельна база даної роботи досить потужна, велику кількість її становлять документи, періодика, щоденники провідних державних діячів Карпатської України. Досить вагомим джерелом є щоденник політичного діяча, який був одним із будівничих цієї спочатку автономної, а потім незалежної держави і вів боротьбу за її незалежність – В.С. Гренджі-Донського [3], опубліковані 2002 р. та розміщені в мережі Інтернет. Другим вагомим джерелом є твори та маніфести Президента Карпатської України А.І. Волошина [1; 2]. Також досить цікавим джерелом є додаток до бюлетеня Пресової служби Карпатської України за 20 лютого 1939 року Краєвої виборчої комісії до виборів першого сойму Карпатської України від 20 лютого 1939 року [4] та Повідомлення бюлетеня Пресової служби Карпатської України про вибори до першого сойму Карпатської України від 13 лютого 1939 року [5].

Джерельну базу курсової роботи складають: Київський літопис [2], Руський літопис [3], Тверський літопис [4], Галицько-Волинський літопис [1], в яких літописці засуджують феодальні чвари, егоїстичну недалекоглядну політику удільних князів і боярства, закликають до політичного і державного єднання всіх руських земель. Особливу історичну цінність становить Галицька частина літопису, головний герой якого – князь Данило Галицький. Для створення Галицької частини літопису автор використав Київський літописний звід, документи князівського архіву та канцелярії, придворні літописні записи, розповіді і звіти бояр про воєнні походи, дипломатичне листування [5], фольклорні перекази; про героїчну оборону Києва від монголів йде мова в Іпатіївському, Псковському літописах [7]; джерела літературного характеру: «Повести о битве на Калке» (написана після першої сутички з невідомою до того ордою), «Повести о разорении Рязани Батыем», «Слово о погибели Русьскыя земли» [6] (про нашестя Батия); спогади іноземців: Папського легату, францисканського ченця Джіовані дель Плано Карпіні (про його перебування в Київській Русі того часу, про подорож до монгольської столиці Каракоруму, про збір монголами данини з прикордонних народів, про масове захоплення людей у рабство [8]. Дані джерела опубліковані в збірнику «Історія України: Джерельний літопис» за редакцією В.І.Червінського та М.І.Обушного [12], також вміщені в підручнику «Давня українська література» [10] та на сайті http// litopys.org.ua.

 

Розділ 1. Проблема створення Запорізької Січі в історичній науці; джерельна база

Зрозуміти будь-яке історичне явище глибоко і всебічно можна лише через звернення до його коренів. Вирішення головних питань проблеми дає дослідникам можливості дійти до певних висновків. Такі засади набувають особливої актуальності при студіюванні витоків українського козацтва та утвердження його в суспільному житті. Всі дослідники українського козацтва сходяться в одному, що українське козацтво як нове явище в світовій історії є носієм українських народних традицій, звичаїв, які формувалися та накопичувалися упродовж довгих століть та мали витоки ще в Київській Русі та Галицько-Волинській державі. Упродовж часу свого існування козацтво набувало рис національної свідомості українського народу, вбирало в себе нові здобутки культури та ментальності народу, а також виробило власну духовність, патріотизм та традиції.

На сьогодні в Україні створено низку праць наукового та популярного характеру, введено в обіг сотні сторінок оригінального документального матеріалу, перевидається науковий спадок істориків минулого. Всю опрацьовану нами літературу умовно можна поділити на дві великі групи: вітчизняну та зарубіжну.

Серед вітчизняної літератури слід відзначити фундаментальну тритомну працю Д. Яворницького «Історія запорізьких козаків» [54; 55] та роботи В.Голобуцького, присвячені запорізькому козацтву [19; 20], в яких висвітлено питання соціально-економічної історії, суспільного устроюі господарства запорізького козацтва. М.Костомаров [29], В.Смолій [46] своїми дослідницькими працями намагаються дати певну характеристику поняття «козацтво». Великий внесок в історію вивчення козацтва зробили В. Антонович [2], О. Апанович [3], Ю. Мицик [36; 37]. Останній є автором понад 30 книг з історії України козацької доби. Також слід відзначити видатних українських істориків В. Сергійчика [42], В.Щербака [51; 52] та багатьох інших учених. Особливо відзначимо двотомну «Історію українського козацтва», що вийшла друком у 2006 р. та містить багато фактичного матеріалу з історії виникнення та діяльності українського козацтва.

Проте до сьогодні не вирішеною залишається проблема, чому саме Запорожжя стало колискою української держави. За роздумами В. Голобуцького воно давно вабило до себе козаків. Уже на початку XVI століття населення найближчих до Запорожжя місць, переважно черкасці і канівці, почало господарське освоєння цього краю. Дійшовши до порогів, козаки просувалися далі на південь [20].

У М. Грушевського, М. Слабченка, А. О. Рябінін-Скляревського господарчий промисел подається як провідний у виникненні Запорізької Січі [47, с.29]. М.Костомаров наголошував, що заснування Січі проходило козацькою сіромою, бідняками, які не мали на батьківщині ніякого майна і через те залишалися на пониззі Дніпра, де займалися рибальством, полюванням і т. д [19, с. 49]

Цікавою також є теорія військового промислу, на якій наголошує Іван Стороженко [47, с.29]. Крім того, можна виділити теорію захисту християнської віри від «бусурман» Ярослава Верменича [15, с. 47]

Дослідники чимало уваги приділили питанню про час та місце виникнення першої Запорізької Січі.

Провідними тут є дві точки зору: згідно однієї з них, першою Січчю став Хортицький замок Д. Вишневецького. На таких позиціях стоїть Н. Яковенко [56, с.117], та відомий краєзнавець В. Г. Фоменко, який наголошував, що на острові Мала Хортиця збереглися руїни колишнього укріплення Вишневецького [20, с. 126].

Але найбільш достовірним виявилось обґрунтування М.С. Грушевського, який вважав Хортицьку Січ першою, а її подальший активний розвиток відносив до 70-80-х років XVI ст., маючи на увазі Томаківську Січ [45, с. 40].

Визнаним осередком і репрезентантом низового лицарства, за твердженням М.С. Грушевського, Запорізька Січ стає у 80-х роках, за В.О. Голобуцьким у 30-ті – 50-ті роки XVI ст.

Згідно другої точки зору, першою січчю стає Січ, побудована на Томаківці. Сюди слід віднести істориків В. Голобуцького, Г.Я. Сергієнка, В.О Щербака, А.О. Гурбика, С.А. Леп'явка, які відмежувавшись від історіографічної традиції, вважають саме Томаківську Січ першою на Запорожжі. Їх погляди, як зазначає А.О. Гурбик, узгоджуються із поглядами на проблему, висвітлену в десятитомній «Истории Украинской ССР» та «Нарисах з історії українського козацтва ХVІ-ХІХ ст.», а також у працях В. Голобуцького [19; 20], Г. Сергієнка, В. Щербака [51; 52] і дослідженнях А. Сокульського [45].

Щоправда, відсутність вагомих аргументів не дає їм змоги визначити ані часу, ані обставин формування цієї Січі. Достеменними залишаються лише обставини, за яких вона припинила свою діяльність у 1593 р., коли була погромлена вторгненням турок і татар на Запорожжя [45, с. 41].

Продовжуючи думку, можна зазначити, що дослідники козацтва ХІХ ст. С.Митецький, О.Рігельман, Д.Бантиш-Камєнський, також погоджуються з першою точкою зору, зазначеною вище [45, с. 40]. Л. Винар вважає замок на Хортицькому острові зародком козацької Січі, в якій розвивалося військове й господарське життя запорожців.

Події на Запорізькій Січі і на Україні торкались інтересів не тільки порубіжних із Січчю держав, але й хвилювали всю Європу. Підтвердженням зацікавленості закордонних істориків є численні відомості про діяльність запорізьких козаків і гетьманів України, які знаходяться в загальноєвропейській пресі XVII ст.: французьких, німецьких, голландських журналах і газетах [26, с. 19].

Важливе значення мають твори польських істориків 60-х – першої половини 80-х років ХVІ ст., які присвячені генезису та еволюції військово-політичної організації українського козацтва, його ролі у становленні державності в Україні. Свідченням цього, зокрема, є праці В. Томкєвіча, Є. Волинського та ін., а також книги В. Серчика «Історія України», «На далекій Україні. Історія козаччини до 1648 р.» та ін. Як стверджують X. Міхник і П. Мослер, міцна козацька військова організація, оплотом якої стала Запорізька Січ, сформувалася десь у першій половині XVI ст.. Поступово Січ перетворювалася в політичний центр українського народу в його соціальній, релігійній і національній боротьбі [9, с. 73].

Історики української діаспори О. Оглоблин, Н. Полонська-Василенко, Л. Окішневич та В. Крупницький захищали й розвивали концепцію українського національного будівництва. О. Оглоблин доводить, що в Україні в кінці XVI – першій половині XVII ст. розвиваються продуктивні сили, які стали духовним центром усього православного світу [8, с. 50].

Висвітлюючи феномен українського козацтва, слід звернутися до головного – джерел його історії, які є, на наш погляд, дуже цінними, вагомими та в своєму роді неперевершеними. До них належать: спогади очевидців, мемуарні твори, щоденники подорожніх територією України, свідчення закордонних авторів, хроністів і головне – козацькі літописи.

Одним з найважливіших історичних джерел, що розповідають про Україну XVII ст. є «Опис України» французького військового інженера і відомого картографа Г. Левассера де Боплана. Книга містить унікальні свідчення очевидця про природу України, становище й побут селян та козаків, морські походи запорожців, класову боротьбу. Протягом тривалого часу праця Боплана залишалася для західноєвропейських читачів цінним джерелом інформації про Україну та її народ. Вона була перекладена на ряд мов, серед яких, однак, не було українського перекладу всього тексту [1]. Протекарти «Опису» активно використовувалися. Доказом цього є знайдені на початку XIX ст. в архіві Сєнявських у Меджибізькому замку пошматовані від постійного вживання клаптики [12, с. 105].

Цікавими є свідчення Еріха Лясоти, який перший з авторів вжив термін «Січ». «Щоденник» Лясоти містить дуже важливі відомості про соціальну нерівність запорізького козацтва, класову боротьбу в його середовищі, кількість козаків, форми їх організації [19, с.14], а також дає чимало важливих відомостей про історію України, ряд її міст і сіл. Проте на першому місці, без сумніву, треба поставити опис перебування Е.Лясоти на Січі у червні – липні 1594 р., де можна знайти згадки про устрій Січі та козацької ради [37, с. 43].

Проблему походження козацтва та його життя висвітлив у своїй «Історичній дисертації про козаків» Йоган-Йоахім Мюлер. Автор виклав історію козацтва до 1648 року. Головною цінністю його дисертації є тлумачення слова козак (козак, на думку Й.Мюлера, походить з турецької мови й означає «розбійник»). Автор перебільшує значення вихідців з різних країн у формуванні козацтва, однак визнає основну роль українців. До того ж дослідник вказує, що за соціальним походженням вони в основному були селянами, котрі не витримали ординських наскоків, поміняли серпи на мечі й утворили запорозьке козацтво у пониззі Дніпра [36, с. 17].

Значний доробок в проблему козацького генезису внесли польські автори О. Гваньїні, М. Стрийковський, В. Коховський, С. Грондський, Ш. Ставровольський, В. Рудавський, С. Твардовський, С. Темберський та інші автори XVI – XVIII ст.. Зокрема, О. Гваньїні зупинився на проблемі походження козацтва, описав о. Хортицю, чимало уваги приділив антиосманській боротьбі козацтва, зокрема молдовським походам 1577 – 1578 рр.[ 36, с. 17].

Не менш важливими для дослідників є розповіді хроністів. Мартин Бєльський у своїй «Хроніці» надав перші прямі відомості про наявність у козаків укріплень за дніпровськими порогами. Він присвятив козакам у своїєму творі окремий розділ з відповідною назвою – «Про козаків»[20]. З повідомлення М.Бєльського довідуємось, що утворення Запорозької Січі сталося в 30 – 50-х роках XVI століття на острові Томаківка [20].

Важливими є також літописні праці, які є досить своєрідними та унікальними. «Густинський літопис» поєднує давню традицію української історичної літератури, що тягнеться від перекладів хронік візантійських письменників та зведень літописців княжої доби до початків новочасних форм історіографічної творчості. Він починається викладом подій всесвітньої історії в дусі хронографії. Далі автор переказує історію України-Руси. Розповідь він доводить до 1598 р. Наприкінці літопису характер викладу змінюється – хроніку завершують три полемічні нариси: «Про початок козаків», «Про введення нового календаря», «Про унію, як вона почалась у Руській землі». «Густинський літопис» не є простою компіляцією з різних джерел, а відзначається оригінальним тлумаченням фактів і новим поглядом на історію як предмет [2, с. 121].

Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця [5]. Особливо цінним в праці є те, що в масовому покозаченні населення автор справедливо вбачав прагнення селянства і міщанства знищити феодально-кріпосницький і національний гніт [11].

Ще одною пам’яткою української історіографічної прози кінця XVII – початку XVIII ст. є літопис Григорія Граб’янки. Твір значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних істориків. Найбільше Граб’янка користувався літописом Самовидця, «Синопсисом», латиномовною працею «Польські анали» Веспасіана Каховського, а особливо поемою поляка Самійла Твардовського «Громадянська війна». Крім того, Граб’янка посилається на твори Мартина Кромера, Мартина та Йоахіма Бєльських, Мацея Стрийковського та інших. Але літопис не є простим механічним зведенням відомостей, взятих з різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало [4].

Цінним для нас є тлумачення слова «козак» від назви скіфського племені козар, які є, на думку автора, предками козаків, розділи про панування татар, литовців, міркування про те, як Україна «потрапила під лядське ярмо», розповіді про «різні битви і зброю козацьку, і про їхній харч», про гетьманів Шаха і Підкову, про причини повстання козаки проти поляків [2, с. 883-884].

Головною метою Граб’янки в умовах поступової втрати Україною автономії було нагадати про колишню козацьку славу. В процесі виконання цього завдання літописець відтворив особи і предмети не такими, якими вони були насправді, але такими, якими вони повинні чи могли б бути, даючи їм, таким чином, певне нове існування і ніби створюючи їх повторно [4].

Проаналізувавши літературу та джерельну базу з теми дослідження, можна зазначити, що до нашого часу феномен козацтва не є повністю вивченим та дослідженим і існують ще багато не вирішених проблем. Проте українська історична наука дуже плідно працює в цьому напрямку і в ХХ – ХХІ ст. увійшла з фундаментальними працями з історії козацтва.

 

Наприкінці курсової роботи наводяться висновки. Їх вміщують безпосередньо після викладу тексту, починаючи з нової сторінки. Приблизний обсяг висновків становить 2-3 сторінки. У висновках обов’язковим є виклад особистих міркувань, що відображають результати проведеного дослідження. Цитати, що підтверджують думку автора, у висновках не наводяться.

Водночас, використання займенника «я» є небажаним. Зазвичай використовуються або займенник «ми», або знеособлені вирази «досліджено», «визначено» тощо.

Приклади:

Проаналізувавши джерела та наукову історичну літературу з обраної теми ми дійшли наступних висновків.

Монгольська навала для Русі була величезною катастрофою, яка увірвала нормальний хід історичного процесу. Найбільше постраждали землі Південної Русі, яка знаходилася найближче до ординських кочовищ…

Або: Нами було розглянуто процес проголошення незалежної Карпатської України. На цій невеликій території, по-перше, були створені умови для утворення незалежної держави: досить розвинене політичне життя та виділення провідних політичних партій з їхніми програмами, які б забезпечили життя нового автономного утворення…

 

В списку використаної літератури та джерел відображається бібліографічний опис джерел, використаних студентом під час роботи над темою. Особливу увагу слід звернути на неухильне дотримання правил оформлення бібліографічного опису літератури (див. Додаток Д).

Завершувати курсову роботу можна декількома додатками. Вони не є обов'язковим елементом дослідження, однак вони підвищують рі­вень довіри до результатів дослідження. В тексті обов'язково слід зро­бити посилання на додатки в тому місті, де є необхідність до них звер­нутися. У додатках вміщують матеріал, який є необхідним для повноти курсової роботи, але включення його до основної частини наукової роботи може змінити впорядковане і логічне уявлення про дослідження; не може бути розміщений в основній частині курсової роботи через великий обсяг.У додатки можуть бути включені ілюстрації або таблиці.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: «Додаток А». Один додаток позначається як додаток.

Існують певні вимоги до оформлення ілюстрацій та таблиць. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст - ілюстрації. Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під малюнком.

Таблиці нумеруються послідовно. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над табли­цею симетрично до тексту та наводять жирним шрифтом. Нумерують їх послідовно, в межах розділу. Надпис розміщують в правому верх­ньому куті над заголовком. Номер таблиці повинен складатися з номе­ра розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2.». При переносі частини таблиці на інший ар­куш пишуть «Продовж. Табл. 1.2.». У тексті роботи на всі таблиці по­винні робитися посилання. Слово «Таблиця» та її назва починаються з великої літери.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 887; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.043 сек.