Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Моє віршування




Провина перед Всесвітом

 

З тобою разом народилось Слово,

Якому слід звучати на вітрах

І проростати правдою в дворах,

Та ти побачив: люди, наче сови,

Мовчать —

Бо ними володіє страх.

 

Принишклі, без’язикі, між хатами

Вони покірно в сутінки бредуть.

Над ними тисне темряви могуть.

Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами

Ворушиш —

Та тебе ніде не чуть.

 

А слово палить душу. Непокірне,

Воно тобі мовчати не дає.

Волає серце змучене твоє.

У грудях, наче джерело нагірне,

Вирує пристрасть —

Полум’ям стає.

 

Проте закон повчає: маєш Слово —

Неси його обачно у собі,

Щоб раптом не посіялось в юрбі.

Якщо посієш — ланцюги й закови

На все життя дістануться тобі.

 

Уже й життя минає. Вже останні

Літа спливають. А вона дріма —

Та сила, що на подвиг підійма.

Печаль розлита в кожному світанні —

Бо в зорях духу творчого нема.

 

Це ти, їх син, той дух тримаєш всує

У власних грудях…

Ти замарно ріс.

Так, ти не вартий материнських сліз.

Даремно Всесвіт у тобі пульсує:

Закон людський над Божий ти підніс.

 

 

Наснилося, немовби я віршую

Там, де людська ще не була нога;

І ніби я тепер товаришую

З самим люцифером —

Він мій слуга.

 

На Місяці стою чи то на хмарі,

А на ногах моїх висить ланцюг.

Я ним поєднаний із кимось в парі

Серед брудних тюремних волоцюг.

 

Вони ворушаться, немовби черви —

Людського в них давно уже нема.

Та друг задля натхненної перерви

Мене від них у небо підійма.

 

Запитую:

— Гей–гей,яке це коло?

Люцифере, признайся: де я, де?..

Він посміхається:

— Віршуй, Миколо.

За мною жодна з рим не пропаде.

 

Зненацька починаю розуміти:

Занадто хитрий у слуги смішок.

І що воно за отака приміта:

Він сторінки ховає у мішок.

 

Хапає, ніби у шинкарки здачу,

Хоч я ще не спиняю олівця.

— Ха–ха, віршуй… А я вже добре бачу:

У мене не лишилось ні слівця.

 

Я пробую ланцюг зірвати з себе —

Та видно, що майстри були не ті.

Аж ось заявляється посеред неба

Син Божий, розіп’ятий на хресті.

 

Він в темний простір подивився строго

І нагадав, прогнавши мертву тінь,

Що Слово — Бог…

Безсилі проти Нього

Всі хитрощі люцифера…

Амінь.

 

“То вберу в троянди, то у сажу”

 

То вберу в троянди, то у сажу.

Світло чи пітьма тобі за тло.

А коли ж, кохана, врівноважу

Я в тобі людське добро і зло?

 

І коли нарешті зникне з хати

Докір, котрий смуток залиша?..

Мабуть, лиш тоді, коли кохати

Вже не вмітиме моя душа.

 

 

“Коли осінь зірваний листок…”

 

Коли осінь зірваний листок

Закружля на золотім крилі, —

Пам’ять, висвіти якийсь куток

На моїй знедоленій землі.

 

Може, під вербою джерело,

Де корінням бавиться вода;

Чи озерце, де моє весло

Шлях серед латаття проклада.

 

Кручу, де живуть прудкі стрижі;

Окунців, що плавають по дну;

Чи одну волошку на межі —

Не багато, хай лише одну…

 

Я повірю, що на схилі літ

Бог мене в біді не залиша:

Адже ж я — це не тюрма, а світ,

В котрому є сонце і душа.

 

“Шлях-дорога в небокрай веде”

 

Шлях-дорога в небокрай веде.

Обіч розступається стерня.

То не я — моя уява йде,

Наче босоноге старченя.

 

Люди добрі, орачі-дядьки!

Чи то ви зробили, чи не ви?

Всюди пшениці та буряки —

Ні волошки в полі, ні трави.

 

Тільки по канавах реп’яхи,

Тільки лопушиння по ярках.

Вже заорані й старі шляхи —

Мов розтято вени на висках.

 

А було колись, таки ж було —

Свідки хоч старі, проте живі:

Вийдеш по городах за село —

І потонеш в степовій траві.

 

Чи зумієш вивчити між трав

Кожну квітку, мудру й не скупу?

І ніхто їх зроду не орав —

Заповідні трави у степу…

 

Вируша уява в ніч лиху,

Двері у в’язниці відчиня;

Плаче на заоранім шляху,

Наче босоноге старченя.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 235; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.017 сек.