Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Невчасний сніг




Зелена ліра

Зацвів лужок

 

Зацвів лужок поміж колючих стін —

Вкотре зацвів!.. І все ж я не радію:

Голівками кульбаб яскріє він —

Не варто шанувати цю подію.

 

Летять на північ гуси й журавлі,

І прокидаються в озерах жаби.

А я сумую: скоро на землі

Не стане інших трав — самі кульбаби.

 

Ця квітка шле свою летючу рать

Через ліси і пагорби імлаві

Туди, де хтось велів переорать

Шляхетну тимофіївку в заплаві.

 

Пушинка падає сумного дня,

Не боячись ні холоду, ні спеки,

Де луг перетоптала солдатня

Чи власним потом оросили зеки.

 

Відразу, як проклюнеться весна,

Триває, сповнена лихої зваби,

Ракетна, танкова і дротяна

По всій землі агресія кульбаби.

 

Ще теплий вітер верби надима,

Ще зводяться дубів зелені вежі.

Але барвінку вже ніде нема —

Палає світ в кульбабиній пожежі.

 

 

Ні, не людину і не звіра

До мене привела весна:

Під вишкою стояла ліра —

Погнута, здвоєна сосна.

 

І впало здогадом на мене —

Нежданим одсвітом добра:

Ця ліра, страдниця зелена,

Примандрувала з–над Дніпра.

 

Там гордий лось поважно й строго,

В лугах минаючи мости,

Ранкове сонце брав на роги,

Щоб їй в дарунок піднести.

 

Там, захопившись власним летом,

Лелека крилами махав.

Там я щасливим був поетом —

Сміявся, плакав і кохав.

 

Там очі мружила ожина,

Ряхтіли бризки з–під весла…

У лірі цій моя дружина

Свій біль до мене принесла.

 

І, може, трохи не до речі

Я тоскно посміхаюсь їй:

Щось забриніло молодече

В згорьованій душі моїй.

 

А на стовпи бетонні й лисі

Так світить сонце з висоти,

Що раптом струнами здалися

Іржаві табірні дроти.

 

 

Що скоїлось в природі? Я не міг

Вписати це в події пересічні:

Десь перед першим травнем випав сніг —

Такий, якого не було і в січні.

 

Берізка соку більше не дала —

Бруньки взялися льодом на вершині.

Понад борами снігова імла

Порушила заручини пташині.

 

Замовкли круки на сосні старій,

Як без вказівки критики маститі.

Метавсь розгублено галчиний рій —

Мостити гнізда а чи не мостити?

 

Ген із шпаківні визирає шпак —

Чи він летів сюди заради криги?..

Я пригадав: розгублено отак

Ми озиралися після відлиги.

 

Було ж, було: повірили усі,

Що розпочався рух духовних соків.

Вже перед нами у живій красі

Вставали справи й задуми високі.

 

Прозаїки засіли за столи,

Поети нагострили пера й вуса.

Ми всі дискутувати почали —

Заґелґотіли, як в лимані гуси.

 

Новий Марат, новітній фарисей

Уже свої позначили ділянки.

Та в день один, немов дурних гусей,

Нас за крикливі вхоплено горлянки.

 

Ще не заведена (а час би, час!)

На гомо сапієнс Червона Книга.

Весна для птахів прийде. А для нас

Іще хоч раз повториться відлига?..

 

“Відтоді, як на Калці князь Мстислав…”

 

Відтоді, як на Калці князь Мстислав

Спізнився вийти в бій із чорториїв,

А галицький Мстислав полки послав

За Галич помирати і за Київ;

 

Відтоді, як Данило аж упрів,

Татар вкладаючи в азовській глині

І не один з мужів–богатирів

Позаздрив цьому князеві–дитині;

 

Відтоді, як князі, злякавшись ран,

Втекли ще до татарського приходу,

А він, Данило, боронить киян

Із Галича поставив воєводу;

 

Відтоді, як річкова глибина

Просякла кров’ю предків знаменитих —

В боях веде перед Галичина,

Щоб український рід оборонити.

 

Йдуть лицарі за нас на смертну грань,

А ми ховаємось — і нам не сором.

Ми навіть не шкодуємо старань,

Щоб їх, звитяжців, таврувати хором.

 

Ми служимо тому, хто жар гребе,

Встромляючи у нього наші руки.

Коли ж, коли спитаємо себе:

Чиї ми діти і чиї онуки?

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 262; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.02 сек.