Контроглобалізм

Процеси глобалізації йдуть тому, що приносять прибуток. Більший прибуток – інтенсивніше посилюється глобалізація. А контроглобалізм при цьому відображає незадоволення розподілом прибутку і непрозорістю цього процесу. Спираючись на філософське вчення Гегеля (філософські тріади), нинішній цикл глобалізації (антитезис) – це і посилення контрглобалізму типу «глобалізація не має і не може мати людського обличчя». Нинішні контрглобалісти – це, як правило, непримиренні вороги ринкового капіталізму, як і тверезомислячі, але погано інформовані люди. Проте так чи інакше на повістці дня – загострення суперечностей глобальної економіки, ослаблення позицій протекціонізму в міжнародній політиці й відповідні зміни інституціальних структур і механізмів.

Критикуючи розвинуті країни, антиглобалісти пред’являють Заходу вимоги, які абсолютно неможливо виконати. Фактично, вони пропонують Сполученим Штатам і країнам Європи поділитися своїм багатством і впливом з периферійними регіонами планети. Але чи мають бідні держави право вимагати збільшення допомоги, якщо і сьогодні безповоротні поставки забезпечують до 18 % продовольства і до 60% лікарських препаратів, які споживають у 65 найбідніших країнах світу?

Крім цього, у сьогоднішньому глобальному світі є чимало надзвичайно багатих людей, які усвідомлюють, що життя людини не залежить від її багатств. Вони щедро діляться своїм багатством з бідними. Прикладом такої людини-мецената може бути творець Microsoft – Б.Гейтс. якщо б він був «окремою країною», то у рейтингу країн за кількістю його особистих витрат на допомогу слаборозвинутим країнам у 2005 р. він був би на 1-му місці після Фінляндії, яка займає 17-те місце. До речі, у 2005 р. на 1-му місці у цій гуманній глобальній справі США – 27,5 млрд., Японія – 13,1 млрд., Фінляндія – 897 млрд. дол.., а Гейтс (фундація) – 844 млн. дол. США.

Проте, в цілому, завдання абстрактної справедливості не має вирішення. Формат підтягування відсталих, як милосердя до утримання, виявився неефективним.

Глобальна допомога йде на боротьбу із СНІДом, малярією, а також менш знаними хворобами, в основному, регіонального значення.

Так чи інакше, в ідеології антиглобалістів етнічні релігійні конфлікти є результатом провокацій з боку капіталізму. Наступна світова війна може бути війною не в традиційному розумінні, а війною громадянською – об’єднані держави проти об’єднаних нонконформістів. Сучасний антиглобаліст – це антиконформістський рух за принципом «contra». Його історична місія полягає скоріше у створенні нестабільного фонду розвитку при відсутності позитивної частини «pro». Серйозну альтернативу сьогоднішній моделі глобалізації запропонують зовсім інші сили. Неабияке задоволення від їх появи прозвучало в одному з виступів лауреата Нобелівської премії М.Фрідмена, провідного авторитета лібералізму, влітку 2002 р.: «… максимум через 15 років Європейський Союз припинить соє існування через національний егоїзм. Ще раніше щезне євро». Чого в цьому більше – аналізу чи кон’юнктури – сказати важко. Але напевно можна прогнозувати певну деінтеграцію з майбутнім розширенням європейського співтовариства. Звичайно, ці слова вченого за чисту монету брати не варто. Проте до них все ж варто дослухатись. Адже хіба не у нас на очаз розкололась «імперія зла» - СРС Р?

На противагу М. Фрідмену лауреат Нобелівської премії Р.Манделл пропонує створити валютний союз між регіонами. А далі – спільну світову валюту. До речі, така валюта у вигляді золота вже справно функціонувала у свій час. Тому, можливо, й доречною, наприклад, була б спроба Міжнародного валютного фонду утворити якийсь, скажімо, єдиний світовий «Глоб» чи щось подібне. Але для цього МВФ повинен стати світовим міністерством фінансів. А поки що світ перейшов у ХХІ ст.. з 180 національними валютами, а розпочинав ХХ ст. з 80-ма.

У світі йде «відмивання брудних грошей» через перерахування наявних грошей на рахунки підставних осіб, вивезення наявних грошей із країни за допомогою кур’єрів з метою подальшої репатріації через іноземні банки, камуфлювання справжнього походження грошей, укладання фіктивних орендних договорів і фіктивних контрактів на поставку неіснуючих товарів, платежі за допомогою акредитивів тощо. Згідно зі статистичними даними, у світі щорічно відмивається понад 500 млрд. грошових засобів.

Боротися з таким явищем важко, оскільки операцію можна здійснити за декілька годин, а для того, щоб зібрати всі ланки ланцюга, яким йдуть гроші, можуть знадобитись роки.

Крім цього, дотепер не знаходить вирішення проблема офшорних зон, офшорних банків, у яких обриваються сліди «брудних» грошей. Правда, певних успіхів у цій справі дещо вдалося домогтися FATF. Було видано низку рекомендацій та інших циркулярів, які повинні виконуватися всіма країнами.

Україна має виконувати всі циркуляри FATF. Адже об’єднаний ринок 25 європейських країн з населенням 450 млн. у подальшій перспективі може стати найбільшим у світі споживачем українських товарів.

Проте у короткотерміновій перспективі від’ємними наслідками для України можуть бути, насамперед, скорочення експорту в країни Балтії, впровадження в нових країнах ЄС нетарифних обмежень, втрата традиційних ринків збуту в нових країнах через поширення на них антидемпінгових заходів ЄС, які стосуються України, зменшення обсягів пасажирських перевезень тощо.

Реальності, в яких відбувається процес глобалізації, знаходять своє вираження в широкій амплітуді суспільних суперечностей:

1. Суперечності між загальнолюдськими інтересами у взаємозалежному світі та національно-етнічних особливостях, між глобалізацією і прагненням до ідентичності, самовизначення народів, соціальних спільностей, особистостей.

2. Проблеми сумісності та несумісності різних локальних цивілізацій, їх суперечливого взаємного впливу – проблеми, які не пом’якшуються, а ще більше загострюються в період прискореної глобалізації.

3. Суперечності між гомогенізацією і диверсифікацією, об’єднанням і фрагментацією, інтеграцією і протидіючими тенденціями;

4. Суперечності, які поглиблюються внаслідок нерівномірності світового розвитку, що проявляється у зростаючому розриві у рівні доходів між зоною «золотого мільярда» і більшістю рещти населення світу;

5. Науково-технічні диспропорції та соціально-економічна поляризація, яка посилюється внаслідок того, що на антагонізми, притаманні індустріальним і напівіндустріальним суспільствам, накладаються нові суперечності інформаційної епохи;

6. Суперечності між транснаціональними корпораціями, їх політикою й інтересами різних категорій працівників найманої праці, вимогами їх організацій.

7. Суперечності, що впливають із потреб розширення громадянської участі, поглиблення демократії на різних рівнях, з одного боку, і реальною владою технократів, які прагнуть уникати й уникають контролю за своєю політикою з боку суспільних «низів» і середніх верств, а також національно-державних інститутів – з іншої.

Так чи інакше державам, зокрема тим «бідним», треба нарощувати символічний капітал, у надрах якого зосереджують ся більш масштабні синтези і відкриваються довгострокові перспективи. Зорієнтовані на довгострокову перспективу люди, навіть поділені високими соціальними бар’єрами, вимушені замислюватися про мистецтво життя разом.

Проте, країни-аутсайдери сучасного світу глобалізації можуть стати джерелом контрглобалізму, своєрідним зовнішнім пролетаріатом-могильником цивілізації. Тим більше, що у глобальному масштабі нерівність між країнами ще більше посилюється. Сьогодні США, європейські країни та Японія у 100 разів багатші, ніж Ефіопія, Гаїті і Непал, перш за все, тому, що перші розвивались в останні 100 років, а інші – ні. Відповідний розрив між країнами на початку ХХ ст.. складав 9:1. Швидкий економічний ріст в Індії і Китаї, які належать до найбільших та найбідніших країн, сприяє зменшенню нерівності у світі.

Бідність є глобальною проблемою. Загальна кількість бідних перевищила 1,3 млрд осіб, при цьому 2/3 всіх нужденних людей проживають у 10 країнах світу (Індії, Китаї, Бангладеш, Бразилії, Індонезії, Нігерії, В’Єтнамі, Пакистані, Ефіопії, на Філіппінах). За оцінками Світового банку, ¼ населення світу проживає в умовах жахливого зубожіння. На особливу увагу заслуговують люди, які проживають в умовах абсолютного зубожіння, що потрапили в це становище в результаті дискримінації або з причини свого віку, інвалідності, хвороби. Усе це зумовлює прийняття міжнародним співтовариством обов’язку ліквідувати бідність як соціальне явище до визначеної дати, яка повинна бути встановлена кожною окремою країною світу.

Усі потреби людини в узагальненому вигляді дослідники поділили на 13 груп, серед яких на 1-му місці – продукти, питна вода та безалкогольні напої, що споживаються вдома, і на 2-му – ті ж самі категорії, але які споживаються на підприємствах громадського харчування. Модифікуючи цей поділ, запропоновано такий формат забезпечення потреб людини в країнах з різним рівнем розвитку.

Дата добавления: 2015-07-13