План вивчення теми. 1. Роль корпорації на фінансовому ринку

1. Роль корпорації на фінансовому ринку

2. Операції з корпоративними цінними паперами на фондовому ринку

3. Формування і розвиток ринку корпоративних цінних паперів в Україні

4. Державне регулювання випуску та обігу корпоративних цінних паперів у зарубіжних країнах і в Україні

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Роль корпорації на фінансовому ринку

Корпоративні цінні папери обертаються на фінансовому ринку. Він є сукупністю ринкових інститутів, які спрямовують потік грошових коштів від власників (інвесторів) до користувачів (позичальників) за допомогою фінансових інструментів (цінних паперів). Він є різноманітним, однак предмет купівлі-продажу єдиний – гроші, що надаються в різних формах.

Фінансовий ринок включає три особливо важливих сегменти:

1) ринок готівкових коштів, що знаходяться в обігу і виконують функції, аналогічні до функцій короткострокових платіжних засобів зі строком обертання до одного року (чеків, соло-векселів, коносаментів, акредитивів і т.і.);

2) ринок позичкового капіталу, тобто коротко- і довгострокових кредитів – кредитний ринок;

3) ринок цінних паперів – фондовий ринок.

Фінансовий ринок призначений для перерозподілу тимчасово вільних коштів, тобто він є посередником в русі грошових коштів від власників до користувачів.

Наявність фінансового ринку нерозривно пов’язана з присутністю в національному господарстві реальних власників, які мають повну фінансову самостійність і несуть відповідальність за результати підприємницької діяльності. Тільки такі незалежні власники здатні заключати договори на фінансовому ринку і пред’являти попит на фондові інструменти в обмін на гроші.

У промислово розвинутих країнах в ролі інституційних власників виступають акціонерні компанії (корпорації). Взаємодія між корпорацією і фінансовим ринком представлена на рис. 2.1.

1. Емісія цінних паперів для залучення грошових коштів.

2. Грошові кошти, залучені за рахунок емісії цінних паперів.

3. Грошові кошти, що генеруються активами.

4. Податки і збори на користь держави.

5. Дивіденди і проценти, що виплачуються інвесторам і кредиторам.

6. Після сплати податків, дивідендів і процентів частина коштів реінвестується в активи корпорації.

7. Комісійна винагорода, яка має бути сплачена фінансовим посередникам (може сплачуватися готівкою).

Рис. 2.1. Грошові потоки між корпорацією і фінансовим ринком

Фінансовий ринок може бути первинним і вторинним.

Термін „первинний ринок” вказує на перший продаж цінних паперів державою або корпораціями, тобто в рамках даного ринку здійснюється емісія фінансових інструментів для залучення капіталу.

Первинний ринок цінних паперів – це не лише джерело додаткових фінансових ресурсів, але й специфічний регулятор національної економіки, який в значній мірі визначає розміри й характер накопичення капіталу, його структуру й обсяг інвестицій в країні.

Він виконує функції перерозподілу й інформації. Сутність першої з них полягає у перерозподілі грошових ресурсів між галузями господарства і сферами бізнесу, переводі накопичень юридичних осіб і громадян в інвестиції і у фінансування дефіциту бюджетної системи на не інфляційній основі.

Функція інформації полягає у повному розкритті інформації для учасників ринку (перш за все для інвесторів), що дає їм змогу прийняти обґрунтоване інвестиційне рішення.

Вторинний ринок – це ринок, де фінансові інструменти купують і продають після первинної реалізації, тобто відбувається їх післяемісійний оборот з метою одержання доходу від вкладання капіталу у фінансові інструменти й попереджання його знецінення.

Фінансовий ринок є об’єктом управління з боку держави. Як об’єкт управління він характеризується такими параметрами:

1) місткістю і кон’юнктурою ринка;

2) збалансованістю попиту і пропозиції на фінансові інструменти;

3) умовами їх реалізації;

4) рівнем фінансового ризику і доходністю цінних паперів.

Під місткістю фінансового ринку розуміють річний (місячний) обсяг продажу певного виду цінних паперів за поточного співвідношення попиту й пропозиції на нього.

Попит і пропозиція мають перебувати у динамічному розвитку, який забезпечує сприятливу реалізацію запропонованих на ринку фінансових інструментів при одночасному задоволенні попиту на них. На розвиненому фондовому ринку фінансові активи мають часто більшу ліквідність, ніж багато промислових товарів. Їх можна одразу ж купити і продати, що створює сприятливі умови для „гри” на зростання або зниження курсів цінних паперів. Тому один і той самий суб’єкт фінансового ринку може виступати в ролі продавця або покупця цінних паперів (через укладання строкових контрактів-опціонів і ф’ючерсів).

Між ризиком і доходністю цінних паперів існує прямий зв’язок. Чим ризикованіший цінний папір (наприклад, акція, акція „молодої” компанії), тим вищим має бути очікуваний за ним дохід.

Фінансовий ринок являє собою систему відносно самостійних сегментів. Наприклад, ринки корпоративних цінних паперів, державних боргових зобов’язань, похідних фінансових інструментів. За обсягом охоплення можна виділити міжнародний і внутрішній фінансові ринки, що створюються фінансовими центрами (фондовими біржами, крупними банками, фінансовими компаніями, інвестиційними фондами і т.і.). На регіональних ринках можуть обертатися облігації субфедеральних позик.

Товаром на внутрішньому фінансовому ринку виступають:

1) цінні папери – емісійні і комерційні;

2) державні боргові зобов’язання;

3) цінні папери, що являють собою безумовне боргове зобов’язання страхових компаній, недержавних пенсійних фондів та інших фінансових посередників;

4) валютні цінності (іноземна валюта і цінні папери, виражені в іноземній валюті);

5) коштовні метали і каміння;

6) гроші.

Грошові кошти, одержані корпоративними групами з фінансового ринку, використовуються наступним чином:

1) грошові кошти, одержані від первинної емісії акцій, служать джерелом формування статутного капіталу, передбаченого установчими документами;

2) кошти, одержані від додаткової емісії акцій, спрямовуються на збільшення статутного капіталу;

3) кошти, одержані від продажу корпоративних облігацій, можуть бути спрямовані на фінансування реальних активів (капітальних вкладень);

4) емісійний доход акціонерного товариства служить джерелом поповнення додаткового капіталу;

5) комерційні векселі виступають у формі платіжного засобу у взаємовідносинах з партнерами;

6) кошти, одержані за депозитними сертифікатами, можуть служити джерелом поповнення оборотного капіталу.

Отже, кошти, які надійшли до акціонерних компаній з фінансового ринку, підвищують їх фінансову стійкість і платоспроможність, а також створюють фінансову базу для економічного зростання.

2. Операції з корпоративними цінними паперами на фондовому ринку

Розглянемо операції, які здійснюють на фондовому ринку корпорації з власними цінними паперами, зокрема це емісія (первинна і додаткова) і розміщення цінних паперів на первинному ринку; придбання і перепродаж власних цінних паперів на вторинному ринку; обмін облігацій на акції; рефінансування облігацій.

Емісія (первинна та додаткова) і розміщення цінних паперів на первинному ринку - основна операція, що забезпечує корпорації джерелами фінансування. Цю емісію називають промисловою, оскільки вона створює умови для інвестиційної та виробничої діяльності емітентів. Саме вона є визначальною у становленні фондового ринку.

Промислову емісію акцій здійснюють у таких випадках:

• у разі заснування нового АТ;

• збільшення статутного фонду АТ;

• перетворення закритого АТ на відкрите.

Емісію боргових цінних паперів (корпоративних облігацій) здійснюють після прийняття рішення про залучення додаткового капіталу шляхом облігаційної позики.

Зазвичай публічна (відкрита) емісія цінних паперів потребує реєстрації інформації про емісію. Для цього необхідно підготувати певні документи.

В Україні діє порядок реєстрації випуску акцій та облігацій і надання інформації про їх емісію, затверджений ДКЦПФР [12]. Відкриті акціонерні товариства зобов'язані спочатку зареєструвати інформацію про емісію акцій.

При першій емісії акцій аудитор готує висновок про спроможність засновників - юридичних осіб сплатити відповідні внески до статутного фонду.

Якщо подані документи відповідають чинному законодавству і вимогам, встановленим ДКЦПФР, то відбувається реєстрація інформації про емісію акцій (протягом 30 днів з моменту подання заяви і необхідних документів до реєстраційного органу). Після цього емітент має право опублікувати інформацію про емісію і підписку на акції. Протягом 15 днів після закінчення терміну підписки ВАТ подає до реєстраційного органу звіт про результати підписки на акції. Якщо підписка відбулася, ВАТ має подати до реєстраційного органу відповідні документи для реєстрації випуску акцій.

У разі випуску облігацій АТ подає до реєстраційного органу необхідні документи для одночасної реєстрації випуску облігацій та інформації про їх емісію.

Відповідальною процедурою є первинне розміщення випуску акцій і облігацій, адже від цього залежить поповнення фінансових ресурсів корпорації (а в разі першої емісії акцій - заснування ВАТ). Можливі два способи публічного розміщення акцій і облігацій: безпосередній продаж інвесторам за допомогою андерайтерів або підписка. У ст. 29, 30 Закону України "Про господарські товариства" [2] також передбачене розміщення акцій шляхом відкритої підписки на них у ВАТ і розподілу всіх акцій між засновниками в ЗАТ. При створенні АТ відкриту підписку організовують засновники. Вони зобов'язані бути держателями акцій на суму щонайменше 25% статутного фонду строком не менш як два роки. Термін відкритої підписки на акції не повинен перевищувати шести місяців. Якщо за цей час підпискою не буде охоплено 60% акцій, АТ вважається незаснованим. Особи, які бажають придбати акції, зобов'язані внести на рахунок засновників щонайменше 10% вартості акцій, на які вони підписалися; після цього засновники видають цим особам письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій. До дня скликання установчих зборів особи, що підписалися на акції, повинні внести з урахуванням попереднього вкладу, щонайменше 30% номінальної вартості акцій або щонайменше 50%, якщо всі акції АТ розподіляються між засновниками. Акціонери у встановлені установчими зборами строки, але не пізніше як рік після реєстрації АТ, зобов'язані сплатити повну вартість акцій.

Підписка на додатково випущені акції здійснюється у такому ж порядку, як і на акції, випущені вперше. Акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій.

Процедура андерайтингу вітчизняним законодавством не регулюється і поки що практично не застосовується. У зарубіжних країнах андерайтинг здійснюють інвестиційні банки (андерайтери) - фірми, що забезпечують початковий продаж цінних паперів корпорацій на первинному ринку. Для цього вони надають консультації корпораціям щодо того, які папери доцільно випускати - акції чи облігації; якщо варто випускати облігації, то інвестиційні банки пропонують вибрати їх вид, термін обороту і відсотки; гарантують корпорації ціну нових цінних паперів і продають їх інвесторам.

Якщо планується випустити великий обсяг цінних паперів, то кілька інвестиційних банків утворюють синдикат для того, щоб спільно здійснювати андерайтинг з метою диверсифікації ризику при реалізації цінних паперів.

Існують дві основні форми андерайтингу - фірмове зобов'язання і розміщення за принципом найкращих умов на ринку. Андерайтинг за принципом фірмового зобов'язання передбачає, що андерайтер викуповує в емітента весь обсяг емісії за договірною ціною, а потім продає цінні папери за ринковою ціною; спред (різниця між ринковою та договірною цінами), що виникає при цьому, є платою за послуги андерайтера.

Розміщення за принципом найкращих умов на ринку передбачає, що андерайтер діє як агент емітента і отримує комісійну винагороду т фактичне розміщення цінних паперів. За угодою андерайтер зобов'язується всебічно сприяти продажу цінних паперів за обумовлену ціну, але він не гарантує, що емітент отримає певну суму грошей.

Якщо андерайтер не має змоги розмістити всю емісію за ціною пропозиції, то залишок цінних паперів вилучається з продажу, переоцінюється, може бути запропонований інвесторам пізніше або повернутий емітенту.

Публічна емісія цінних паперів потребує фінансових витрат, розмір яких залежить від форми розміщення. Компанії повинні враховувати витрати обігу цінних паперів, плануючи обсяги емісій і вибираючи способи їх поширення.

Наведемо основні витрати, пов'язані з продажем акцій:

- спред - прямі витрати емітента, тобто різниця між ціною, яку отримує за акції емітент, і ціною, за якою андерайтери продають акції;

- інші прямі витрати емітента (не пов'язані з компенсацією за послуги андерайтерів) - витрати на реєстрацію, оплату праці юристів, аудиторів; податкові платежі; публікацію інформації про емісію;

- непрямі - витрати керівництва компанії на організацію нової емісії;

- заниження цін розміщення - у разі первинного публічного розміщення цінні папери компанії продаються за заниженою порівняно з реальною вартістю ціною. Зарубіжний досвід свідчить, що витрати з розміщення цінних паперів у процентному вираженні до обсягу емісії суттєво знижуються при зростанні останнього.

Сумарні витрати на публічні емісії найвищі, якщо компанія використовує андерайтинг за принципом найкращих умов на ринку; нижчими є сумарні витрати при застосуванні андерайтингу за принципом фірмового зобов'язання. Найнижчі сумарні витрати спостерігаються при розміщенні за підпискою.

Реалізація корпоративних цінних паперів залежить від їх інвестиційної привабливості, що відображається в рейтингах інвестиційних агентств (наприклад, таких відомих у світі, як "Moody's" та "Standard and Poor's"). Рейтинги важливі як для компаній-емітентів, так і для інвесторів.

У рейтингах цінні папери компаній поділяються на класи якості залежно від ризику несплати - від найвищої до найнижчої. При цьому можуть враховуватися різні показники - платоспроможність, обсяг і структура боргу, стабільність грошових потоків, рентабельність активів компанії-емітента та ін. Постійної формули для розрахунку рейтингів не існує.

Рейтинг облігацій є показником ризику невиконання боргового зобов'язання, тому він впливає на процентну ставку облігації і вартість боргового капіталу фірми. Рейтинги облігацій базуються на аналізі великої кількості якісних і кількісних показників (стабільність збуту і прибутків емітента; ступінь забезпечення облігації заставою; наявність амортизаційного фонду для забезпечення систематичної виплати відсотків та ін.).

В Україні рейтинги цінних паперів визначає Асоціація позабіржової фондової торговельної системи (ПФТС). її рейтинги, по суті, мають вирішальне значення (оскільки відсутні конкуренти - укладачі рейтингів) щодо надання інформації про інвестиційні якості цінних паперів українських емітентів.

Наступна операція з корпоративними цінними паперами - придбання АТ власних акцій. Акціонерне товариство може викупати власні акції для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання.

Час від часу компанії можуть здійснювати такі операції, як подрібнення та консолідація акцій. Подрібнення акцій - це збільшення кількості акцій в обігу шляхом заміни однієї акції на кілька, наприклад подрібнення 3:1 означає, що кожна акція замінена на три. Якщо акція має номінальну вартість, то подрібнення супроводжується відповідним зниженням їх номінальної вартості. У розглядуваному прикладі вона зменшиться втричі. Зазвичай подрібнення акцій не впливає на загальний прибуток компанії і не збільшує її фінансові ресурси, а прибуток, що припадає на кожну акцію в обігу, зменшується.

Процедуру подрібнення акцій компанії застосовують дуже часто. Не так часто компанії здійснюють консолідацію (або зворотний спліт), тобто зменшують кількість акцій в обігу шляхом заміни певної кількості акцій на одну (наприклад, три старі акції на одну нову) з відповідним підвищенням номінальної вартості акції. Однією з причин цього може бути встановлення біржами обмеження щодо мінімальної ціни однієї акції; зворотний спліт може підняти ціну до цього мінімуму.

Якщо АТ залучає капітал за рахунок довгострокових облігаційних позик, може виникнути потреба в рефінансуванні.

Рефінансування облігацій - це достроковий викуп випущених облігацій із заміною їх на облігації нового випуску з нижчою процентною ставкою. Ця операція може бути вигідною при зниженні ринкових процентних ставок. За право дострокового викупу компанія має платити; пов'язані з можливістю викупу додаткові витрати складаються зі сплати за підвищені купони як компенсації покупцям облігацій за право викупу, а також виплати премії в разі реалізації цього права.

3. Формування і розвиток ринку корпоративних цінних паперів в Україні

У сучасному світі розвинений фондовий ринок є необхідним елементом фінансової системи країни і засобом ефективного функціонування її економіки, оскільки він виконує функцію залучення інвестиційних ресурсів до реального сектора економіки. Аналіз стану вітчизняного фондового ринку, вагомим сегментом якого є ринок корпоративних цінних паперів, свідчить про те, що для ефективного виконання цієї функції ринок ще потребує певного розвитку.

Як свідчить історія, обіг корпоративних цінних паперів став результатом довготривалого еволюційного розвитку економіки і зростання потреб підприємств, що ефективно працюють, у додаткових фінансових ресурсах, які почали залучатися через фондовий ринок. В Україні ж корпоративні цінні папери з'явилися не з об'єктивних причин, а були штучно ініційовані програмою приватизації та корпоратизації державних підприємств. Іншими словами, більшість первинних емісій акцій не сприяла залученню реальних коштів в економіку, а лише обслуговувала процес приватизації і надходження в бюджет доходів від продажу належних державі часток у корпоратизованих підприємствах.

Ринок цінних паперів створювався на тлі щорічного спаду ВВП, уповільнення процесу відтворення та зниження рентабельності підприємств. Не дивно, що збільшення кількості емісій акцій за таких економічних умов призвело до заповнення новонародженого вітчизняного ринку цінних паперів низькоякісними фінансовими інструментами - акціями низькорентабельних або напівзбанкрутілих емітентів.

У 1999-2000 рр. темпи приватизації уповільнились, відповідно зменшились емісії акцій, що її супроводжують; обсяги залучення інвестицій шляхом розміщення акцій не змінились і залишились низькими (особливо у промисловості) [45, с. 4].

Ще складнішою була ситуація з розповсюдженням корпоративних облігацій. По суті, ринок цих цінних паперів в Україні ще майже не функціонує. Основною причиною цього було віднесення коштів, запозичених підприємством шляхом розміщення власних облігацій, до доходу підприємства і оподаткування податком на прибуток всієї суми отриманої позики. Іншою причиною була висока прибутковість облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), операції з якими на той час відволікли значні інвестиційні ресурси з ринку корпоративних паперів.

Після скасування в 1999р. оподаткування коштів, залучених шляхом випуску облігацій, обсяги випуску облігацій різко зросли. У 1999 р. зареєстровано їх випуск на суму 132,1 млн. грн, тобто в 16,5 рази більше, ніж у 1998 р., за 8 місяців (січень-серпень) 2001 р. - на суму 327 млн. грн.

Розвиток ринку корпоративних облігацій - тривалий процес, інтенсивність якого залежить від багатьох чинників. У країнах з розвиненими фінансовими ринками(наприклад, США) найбільший обсяг корпоративних облігацій, що мають термін погашення 20-30 років. В Україні емісії таких облігацій найближчим часом малоймовірні; реальнішим видається випуск облігацій з терміном погашення через 4-5 років.

Основними чинниками, що сприятимуть, на наш погляд, випуску облігацій українськими АТ, є такі:

• досягнення певного рівня розвитку інших секторів фінансового ринку, зокрема ринку акцій або ринку державних цінних паперів; сформована інфраструктура може бути використана для розміщення та обігу корпоративних облігацій;

• підвищення ролі позик у фінансуванні корпорацій; нині довготермінове позикове фінансування підприємства використовують дуже мало, оскільки воно або практично недосяжне, або дуже дороге;

• підвищення рентабельності АТ, збільшення кількості великих кредитоспроможних компаній, що користуються довірою інвесторів і спроможні бути емітентами облігацій.

Для подальшого розвитку ринку корпоративних цінних паперів необхідно:

• розвивати тенденції макроекономічної стабілізації, основними показниками якої є рівень інфляції, банківські процентні ставки, валютні курси;

• підвищувати реальні доходи населення, оскільки фінансові ринки спираються на заощадження приватних осіб;

• зміцнювати довіру суспільства до цінних паперів та інституціональних фінансових посередників.

4. Державне регулювання випуску та обігу корпоративних цінних паперів у зарубіжних країнах і в Україні

Державне регулювання - один з найважливіших чинників, що визначає долю фондового ринку в кожній країні. Найважливішою є регламентація правил реєстрації випусків цінних паперів. У більшості розвинених країн висуваються жорсткі вимоги до реєстрації. Певною мірою це захищає інвесторів від нечесних позичальників. Проте надмірна "зарегульованість" ринку може призвести до небажаних наслідків - зниження кількості емісій, розміщення цінних паперів за межами країни.

Нині необхідність державного регулювання ринку, у тому числі й фондового, визнають усі країни. Проте існують різні підходи щодо ступеня та конкретних механізмів втручання держави у функціонування ринку цінних паперів. Розглянемо на прикладі США, Великої Британії та Німеччини регулювання фондових ринків у промислове розвинених країнах.

Закон визначає також, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснює ДКЦПФР. Основними формами регулювання, які вона застосовує, є видача ліцензій на професійну діяльність на ринку цінних паперів; реєстрація емісій та інформації про емісію цінних паперів; контроль за достовірністю інформації, що надходить від емітентів та осіб, які професійно працюють на ринку цінних паперів, контролюючим органам. Згідно із законом ДКЦПФР має широкі повноваження в разі виявлення правопорушень, зокрема призупинення або анулювання ліцензії; зупинення торгівлі на фондовій біржі; здійснення перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності емітентів та осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж; накладання адміністративних стягнень, штрафних санкцій за порушення законодавства; порушення питання про звільнення з посад керівників фондових бірж та інших установ інфраструктури фондового ринку; зупинення або припинення допуску цінних паперів на фондові біржі; зупинення клірингу та укладення договорів купівлі-продажу на певний термін для захисту держави, інвесторів; надсилання матеріалів у правоохоронні органи щодо фактів правопорушень, за які передбачена адміністративна та кри­мінальна відповідальність, або в Антимонопольний комітет у разі виявлення порушень антимонопольного законодавства; моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі через фондовий ринок.

Законом передбачено, що ДКЦПФР може делегувати зареєстрованим нею саморегульованим організаціям частину повноважень з регулювання і контролю за ринком цінних паперів, зокрема щодо розробки та впровадження правил і стандартів виконання операцій; сертифікації фахівців фондового ринку; надання ліцензій особам, що здійснюють на фондовому ринку професійну діяльність.

Нині в Україні вже діють 10 саморегульованих організацій, найвідоміші з них - Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), яка налічує 281 члена, і Асоціація учасників фондового ринку України (АУФРУ), що об'єднує реєстраторів, зберігачів та депозитаріїв. До її складу входять 108 членів.

Фінансуються ДКЦПФР та її територіальні відділення за рахунок коштів державного бюджету України.

З метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг і забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг у 2001 р. був прийнятий Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Ним передбачено, зокрема, що для державного регулювання ринків фінансових послуг (крім ринків банківських послуг, цінних паперів та похідних цінних паперів) створюється спеціально уповноважений орган виконавчої влади.

Отже, можна констатувати, що започатковане і розвивається регулювання фондового ринку України з урахуванням досвіду промислове розвинених країн, який, має спільні риси із системами регулювання ринку цінних паперів, які вони застосовують. Зокрема, спільним є контроль за ринком цінних паперів як державними органами, так і саморегульованими організаціями. Але на відміну від таких країн, як США і Велика Британія, в українській системі регулювання фінансового ринку поки що відсутній надійний механізм захисту інвесторів (вкладників) у разі неплатоспроможності фінансових компаній - банків і торговців цінними паперами.

Очевидно, практична відсутність у системі регулювання гарантії повернення вкладів (адже можливість повернення банківського вкладу в сумі, що не перевищує 1200 грн, не здатна позитивно вплинути на ситуацію) стримує приплив інвестицій від населення через фінансових посередників у реальний сектор економіки, уповільнює темпи розвитку фінансового ринку.

Захист інвестора - найважливіша, але не єдина причина створення системи регулювання фондового ринку. У сучасному світі регулювання фондового ринку, визнається абсолютно необхідним для усунення "системних" помилок ринкової економіки. Проте існує багато додаткових витрат на регулювання. До прямих належать витрати праці й капіталу для формування і функціонування регулюючих органів, до непрямих - витрати фірм, що підпадають під регулювання. Зокрема, складання регулярних звітів потребує значних витрат часу висококваліфікованих фахівців (див. у розд. 3 звітність ВАТ перед ДКЦПФР). Крім того, існує концепція "пастки регулювання", згідно з якою державний орган, призначений вводити регулюючі норми в інтересах суспільства, стає найбільшим лобістом об'єктів регулювання, тобто фірм, що працюють на фондовому ринку (ця концепція найяскравіше виявляється в діяльності саморегульованих організацій), обмежуючи конкуренцію, діючи на користь кількох фірм і надаючи їм монопольне право на надання послуг [34, с. 18]. Отже, удосконалення вітчизняного державного регулювання фондового ринку потребує ретельного аналізу переваг і недоліків існуючих підходів до цього процесу.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

1. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу:

· Функціонування фінансового ринку

· Місткість фінансового ринку

2. Побудувати структурно-логічну схему функціонування фінансового ринку.

3. Розробити сценарій типової фінансової кризи.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає роль корпорацій на фінансовому ринку?

2. Які сегменти включає в себе фінансовий ринок?

3. Назвіть основних учасників фінансового ринку.

4. Чим відрізняються первинний і вторинний фінансові ринки?

5. Які основні параметри характеризують фінансовий ринок як об’єкт управління?

6. Які види товару пропонуються на внутрішньому фінансовому ринку?

7. На які цілі використовуються кошти, отримані з фінансового ринку?

8. Які операції здійснюють корпорації з власними цінними паперами на фондовому ринку?

9. Яка роль корпоративних облігацій у діяльності АТ?

10. Які ціні папери крім акцій і облігацій можуть використовувати корпорації у своїй діяльності?

11. У чому полягають особливості емісії і розміщення акцій на первинному ринку?

12. Для чого акціонерні товариства можуть викупати власні акції?

13. Що розуміють під рефінансуванням облігацій?

14. Які особливості формування корпоративних цінних паперів в Україні?

15. Визначте основні етапи розвитку фондового ринку в Україні.

16. Що собою являє державне регулювання фондового ринку?

17. Які форми державного регулювання ринку цінних паперів можуть застосовуватися в Україні?

18. У чому полягає регламентація правил реєстрації випусків цінних паперів?

19. Що передбачає державне регулювання цінних паперів?

20. Які основні засоби контролю за функціонуванням фінансового ринку?

Література

[3, 4, 5, 8, 12, 14, 15, 19, 20, 23, 24, 41]

Тема 3. Витрати, дохід і прибуток корпорації

Мета роботи: поглибити знання про сутність витрат, доходів та прибутку корпорацій.

Дата добавления: 2015-07-13