План вивчення теми. 1. Склад позикового капіталу та оцінка вартості його залучення

1. Склад позикового капіталу та оцінка вартості його залучення.

2. Ефект фінансового важеля та його використання в управлінні залученим капіталом.

3. Показники ефективності використання позикового капіталу.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Склад позикового капіталу та оцінка вартості його залучення.

До складу позикового капіталу корпорації включають:

1) короткострокові кредити і позики;

2) довгострокові кредити і позики;

3) кредиторську заборгованість (виступає у формі залучених коштів).

Короткострокові кредити і позики є джерелом покриття оборотних активів. Короткостроковою вважається заборгованість по одержаних кредитах і позиках, строк погашення якої згідно умов договору не перевищує 12 місяців.

Довгостроковий позиковий капітал (у формі кредитів і позик) спрямовується на фінансування необоротних (капітальних) і частини оборотних активів. Довгострокові кредити і позики показують у бухгалтерському балансі як довгострокові зобов’язання зі строком погашення більше 12 місяців після звітної дати.

У порівнянні з фінансуванням через позики, що залучають з фондового ринку (емісія корпоративних облігацій), використання довгострокових кредитів забезпечує позичальнику такі переваги:

1) відпадають витрати на печать документарних емісійних цінних паперів, їх розміщення, оплату послуг фінансових посередників;

2) правові відносини між позичальником і кредитором відомі небагатьом особам;

3) умови надання кредиту визначаються партнерами по кожній кредитній угоді;

4) зменшується строк між поданням заяви і одержанням кредиту від банку у порівнянні з надходженням коштів з фондового ринку.

Різноманітність джерел і умов надання позикового капіталу у формі банківських кредитів передбачає необхідність порівняльної оцінки ефективності формування позикових коштів.

Вартість банківського кредиту визначають на основі процентної ставки („ціни кредиту”), яка формує основні видатки позичальника з обслуговування боргу.

Ця ставка в процесі оцінки потребує ряд уточнень. Вона має бути:

- збільшена на розмір інших витрат позичальника, зумовлених кредитною угодою(наприклад, страхування кредиту за рахунок позичальника);

- знижена на ставку податку на прибуток з метою відображення реальних витрат позичальника по залученню кредиту.

З урахуванням цих положень вартість позикового капіталу у формі банківського кредиту визначають за формулою:

, (7.1)

де ПК_БК – вартість позиченого капіталу, який залучають у формі банківського кредиту;

Сп – ставка проценту за банківський кредит, %;

П_П – ставка податку на прибуток, долі одиниці;

РВ_БК – рівень витрат позичальника по залученню банківського кредиту в його сумі, долі одиниці.

Політика залучення банківського кредиту включає такі основні етапи:

1) визначення цілей використання банківського кредиту;

2) оцінка співвідношення між короткостроковим і довгостроковим і довгостроковим кредитом (з урахуванням альтернативних форм залучення позикового капіталу: комерційного кредиту, небанківських позик);

3) вивчення і оцінка комерційних банків – потенційних кредиторів позичальника. Таку оцінку проводять за привабливістю кредитної політики банку для позичальника);

4) співставлення умов можливого залучення окремих видів кредитів у різних банках.

Для вирішення питання про вибір банка-кредитора необхідно враховувати такі фактори:

- загальну характеристику банку: склад засновників, організаційно-правову форму, цілі й політику банку на ринку позикового капіталу, контингент його клієнтів і ін.;

- результати діяльності банку за останній рік: розмір власного капіталу, позиції на фінансовому ринку, фінансову стійкість і ін.);

- якість і різноманітність послуг, які надає банк та ін.

Для позичальника важливе значення мають такі параметри як:

- швидкість здійснення розрахункових операцій;

- можливість одержання недорогих кредитів;

- мінімізація витрат на відкриття розрахункових, валютних і спеціальних рахунків і якість їх обслуговування;

- можливість вигідного вкладання свого капіталу і ін.

Формування позикового капіталу у формі облігаційних позик.

Однією з форм залучення довгострокового позикового капіталу є розміщення облігаційних позик.

Облігація засвідчує право власника потребувати її погашення (виплати номінальної вартості і процентів або номінальної вартості по дисконтованій облігації у встановлений строк.

У рішенні про емісію облігацій мають бути визначені форми, строки і інші умови їх розміщення. Номінальна вартість всіх випущених облігацій має не перевищувати розмір статутного капіталу товариства або величину забезпечення, наданого товариству третіми особами з метою їх розміщення. Товариство може випускати облігації з єдиночасним строком погашення або облігації зі строком погашення по серіях у певні строки. Погашення облігацій здійснюється у грошовій формі або іншим майном у відповідності до рішення про їх розміщення.

Вартість позикового капіталу, що залучають за рахунок емісії корпоративних облігацій, оцінюють на основі ставки купонного проценту, що формується за рахунок періодичних купонних виплат. Якщо облігацію продають на інших умовах, то базою оцінки виступає сума дисконту за нею, що виплачується при погашенні.

В першому випадку оцінку здійснюють за формулою:

, (7.2)

де ПК_О – вартість позикового капіталу, що залучають за рахунок емісії облігацій, %;

С_КП – ставка купонного проценту за облігацією, %;

П_П – ставка податку на прибуток, долі одиниці;

Р_ЕВ – рівень емісійних витрат по відношенню до обсягу емісії, долі одиниці.

Залучення позикового капіталу у формі випуску облігацій забезпечує акціонерному товариству такі переваги:

1) емісія облігацій не призводить до втрати контролю над управлінням товариством (як у разі випуску акцій);

2) облігації можуть бути емітовані при відносно невисоких фінансових зобов’язаннях по процентах (у порівнянні зі ставками проценту за банківський кредит або дивідендами по акціях), оскільки вони забезпечуються майном товариства і мають пріоритет у виплаті процентів (за рахунок прибутку до оподаткування);

3) облігації мають більшу можливість розповсюдження, ніж акції, внаслідок меншого рівня ризику для інвесторів, оскільки вони забезпечені майном товариства.

В той же час емісія має такі негативні наслідки для товариства:

1) облігації не можуть бути емітовані для формування статутного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів. Його зручніше покривати за рахунок залучення короткострокового банківського або комерційного кредиту;

2) емісія облігацій пов’язана зі значними додатковими витратами емітента і потребує тривалого строку залучення коштів; розміщення облігацій на більшу суму можуть собі дозволити лише відомі акціонерні компанії (корпорації);

3) рівень фінансової відповідальності товариства за своєчасну виплату процентів і основної суми боргу при погашенні облігацій дуже високий, оскільки стягнення цих сум при тривалому простроченні платежів здійснюється через процедуру банкрутства;

4) після випуску облігацій внаслідок зміни кон’юнктури на фінансовому ринку середня ставка позикового відсотку може стати значно нижчою, ніж встановлений процент виплат по облігаційній позиці. Це ставить емітента у невигідні фінансові умови у порівнянні з одержувачем банківського кредиту.

2. Ефект фінансового важеля та його використання в управлінні залученим капіталом.

Для будь-якої акціонерної компанії принципове значення має правило, при яком як власні, так і позичені кошти забезпечують віддачу у формі прибутку (доходу). Якщо корпорація у виробничо-торгівельній діяльності використовує як власний, так і позиковий капітал, то доходність (рентабельність) власного капіталу може бути підвищена за рахунок залучення банківських кредитів. В теорії фінансового менеджменту таке підвищення рентабельності власного капіталу називають ефектом фінансового левериджу.

Загальна формула для розрахунку фінансового левериджу має вигляд:

, (7.4)

де С_ПП – ставка податку на прибуток, долі одиниці;

Р_А – рентабельність активів;

- середня розрахункова ставка проценту за кредит;

ПК – позиковий капітал, млн. грн.;

ВК – власний капітал, млн. грн.;

(1 - С_ПП) – податковий коректор (щит);

(Р_А - ) – диференціал фінансового важеля;

- коефіцієнт заборгованості.

Приклад. Розрахувати ефект фінансового левериджу, виходячи з таких даних.

Показники	Величини
1. Бухгалтерський прибуток, млн. грн.	10,8
2. Фінансові витрати за заборгованістю, млн. грн.	4,05
3. Поточний фінансовий результат (ряд. 1 – ряд. 2), млн. грн.	6,75
4. Сума податку на прибуток за ставкою 25%, тис. грн.	1,69
5. Чистий прибуток (ряд. 3 – ряд. 4), млн. грн.	5,06
6(а) Сума власного капіталу, млн. грн. 6(б) Сума позикового капіталу, млн. грн.	27,0 27,0
7. Рентабельність власного капіталу, %	5,06: 27,0 *100 = = 18,74
8. Рентабельність активів, %
9. Процентна ставка за кредит, %

Ефект фінансового левериджу буде розрахований таким чином:

При цьому розрахункова процентна ставка за кредит визначається за формулою:

, (7.5)

де ФВ_К – фінансові витрати за всіма одержаними кредитами за розрахунковий період (сума сплачених процентів);

- загальна сума позичених коштів, залучених у розрахунковому періоді.

Податковий коректор показує ступінь прояву ЕФЛ у зв’язку з різним рівнем оподаткування. Він не залежить від акціонерної компанії, оскільки ставка податку на прибуток затверджується законодавчо.

Друга складова ефекту – диференціал є ключовим фактором, що формує додатній ЕФЛ.

Умова: Р_А >

За вищого додатного значення диференціалу за інших рівних умов значення ЕФЛ буде вагомішим.

Третя складова ефекту – коефіцієнт заборгованості – характеризує силу впливу фінансового важеля.

Коефіцієнт заборгованості є мультиплікатором, який змінює додатне або від’ємне значення диференціалу. При додатному значенні останнього будь-який приріст коефіцієнту заборгованості буде спричинювати ще більше зростання рентабельності власного капіталу. За від’ємного значення диференціала приріст даного коефіцієнта призводитиме до ще більшого зниження рентабельності власного капіталу.

Розрахунок за формулою (7.5) дозволяє корпорації визначити безпечний обсяг позичених коштів, тобто припустимих умов кредитування. Він широко застосовується в континентальних країнах Європи (Франції, Німеччини та ін.).

Стосовно розрахунку левериджу можна зробити такі висновки:

1) якщо нова позика приносить корпорації зростання рівня ЕФЛ, то вона є вигідною;

2) при цьому слід слідкувати за станом диференціалу: при збільшенні коефіцієнта заборгованості банк змушений компенсувати зростання кредитного ризику підвищенням „ціни”, позикових коштів;

3) ризик кредитора виражається величиною диференціала: за вищого диференціалу ризик у банка менший, і навпаки.

Слід відзначити, що розрахунок ЕФЛ не дає відповіді на питання: якою має бути гранична ставка відсотку за кредит (К_ГС), вище за яку корпорації невигідно укладати кредитну угоду з банком. Дотримання даної ставки у кредитній угоді дозволяє корпорації зберегти досягнутий рівень рентабельності власного капіталу. Величину граничної ставки рекомендують визначати за формулою:

, (7.6)

де К_ГС – гранична кредитна ставка, %;

К_ОС – нормативна (облікова) ставка, встановлюється Центральним банком, %;

ДВ – джерела власних коштів (власний капітал);

Д – загальна сума джерел (пасивів балансу);

ДП – джерела позичених коштів;

ЧП_О – чистий прибуток корпорації в базисних умовах, коли вона ще не використовувала кредит;

ЧП – чистий прибуток у розрахунковому періоді (за період залучення кредиту).

Для кожної конкретної кредитної угоди можна розрахувати гранично припустиму ставку банківського процента (К_ГП):

, (7.7)

де К_ГП – ставка рефінансування (нормативна);

ЧП – чистий прибуток за конкретною комерційною угодою;

ДП – позичені джерела коштів у формі кредиту.

3. Показники ефективності використання позикового капіталу.

Для оцінки ефективності позичених коштів застосовують систему аналітичних показників. Найголовнішими з них є такі.

1. Коефіцієнт фінансової напруженості (К_фн):

, (7.8)

Показує долю позикових коштів у валюті балансу позичальника. Рекомендоване значення показника не більше 0,5.

2. Коефіцієнт співвідношення між довгостроковим і короткостроковим позиковим капіталом (К_с):

, (7.9)

де ДПК – довгостроковий позичений капітал за бухгалтерським балансом на останню звітну дату;

КПК – короткостроковий позичений капітал за бухгалтерським балансом на останню звітну дату.

Даний показник індивідуальний для кожному позичальника і аналізується за ряд періодів.

3. Коефіцієнт залучення коштів (К_зк):

, (7.10)

де КПК – короткострокові позичені кошти зі строком погашення до 12 місяців за бухгалтерським балансом клієнта на останню звітну дату;

ОА – оборотні активи за бухгалтерським балансом позичальника на останню звітну дату.

Цей показник характеризує ступінь фінансової незалежності позикоодержувача від позикових коштів. Чим нижчий рівень даного коефіцієнту, тим вища кредитоспроможність позичальника.

Рекомендоване значення показника не більше 0,7 (70%).

4. Розраховують також коефіцієнт залучення коштів у частині покриття запасів (К_ЗК):

, (7.11)

де ЗК – залучені кошти по балансу на останню звітну дату.

Доля власних оборотних коштів у покритті запасів має складати не менш 50%, останні 50% відшкодовують короткостроковими позиками банку і кредиторською заборгованістю за товарними операціями. Власні обороні кошти виражають різниці між оборотними активами і короткостроковими зобов’язаннями за пасивом балансу.

5. Узагальнений коефіцієнт фінансової стійкості УК_ФС визначають за формулою:

, (7.12)

де ВК – власний капітал за балансом позичальника;

ДЗ – довгострокові зобов’язання за балансом позичальника.

Даний коефіцієнт відображає ту частину активу балансу, яку покривають за рахунок найбільш стійких джерел. Рекомендоване значення коефіцієнту – 0,7 (70%).

6. Коефіцієнт капіталізації (К_К):

, (7.13)

Даний показник концентрує увагу на використанні клієнтом постійних джерел фінансування. Він характеризує ступінь залежності корпорації від її довгострокових кредитів і позик у постійних (фіксованих) пасивах.

Цей показник індивідуальний для кожної окремої взятої корпорації.

7. Коефіцієнт співвідношення боргу і обсягу продажу (К_СБО):

(7.14)

До складу сукупних зобов’язань включають довгострокові і короткострокові позичені кошти. Взаємозв’язок між сукупним боргом і обсягом продажу полягає в тому, що від останнього параметру у кінцевому підсумку залежить обсяг грошових коштів, необхідних для погашення боргових зобов’язань. Якщо зобов’язання корпорації збільшуються пропорційно обсягу продажу, то фінансовим менеджерам потрібно буде компенсувати видатки на збільшення боргу або шляхом пошуку більш дешевих джерел кредиту, або шляхом зниження умовно витрат, щоб більша частина доходів від продажу трансформувалася у прибуток.

8. На рівень ліквідності балансу позичальника має значний вплив строк надання позики. Середній період надання кредиту може бути встановлений за формулою:

(7.15)

Тривалість періоду: рік – 360 днів, півріччя – 180 днів, квартал – 90 днів.

Розглянуті показники аналізують за декілька періодів (кварталів, років) і роблять висновок про поточну і потенційну кредитоспроможність позичальника.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення навчального матеріалу

1. Опрацювати теоретичні основи лекційного матеріалу:

- Залучений капітал.

- Фінансування діяльності за рахунок залученого капіталу.

- Ефект фінансового важелю.

2. Побудувати структурно-логічну схему формування залученого капіталу.

3. Написати есе «Вартість позиченого капіталу, що залучається за рахунок емісії корпоративних облігацій».

Питання для самоконтролю

1. Яким є склад залученого капіталу?

2. Які переваги має довгостроковий банківський кредит у порівняні з фінансуванням через позики, що залучаються з фондового ринку?

3. У чому полягають особливості оцінки позикового капіталу?

4. Яку політику проводить корпорація по залученню позикового капіталу?

5. Які фактори слід враховувати при виборі банку для обслуговування розрахунково-кредитних операцій?

6. Якими є умови розміщення облігацій?

7. Які існують види облігацій?

8. У якому порядку відображаються облігаційні позики у бухгалтерській звітності?

9. Яким є порядок оцінки вартості облігацій?

10. У чому полягають переваги й недоліки розміщення облігаційної позики?

11. У чому полягає економічна сутність ефекту фінансового важеля?

12. Які елементи входять до складу ефекту фінансового важеля?

13. У якому порядку здійснюють розрахунок середньої процентної ставки за кредит?

14. Що характеризує заборгованість корпорації банку?

15. Які існують способи розрахунку ефекту фінансового важеля?

16. Які показники використовуються для оцінки ефективності використання позикових коштів?

17. Яка економічна сутність коефіцієнту фінансової напруженості?

18. Що показує коефіцієнт співвідношення довгострокового і короткострокового залученого капіталу?

19. Як розраховується узагальнений коефіцієнт фінансової стійкості?

20. Як розраховується середній строк надання кредиту?

Література

[12, 14, 15, 18, 20, 22, 27, 31]

ТЕМА 8. Фінансування інвестицій в основний капітал

Мета роботи: поглибити знання з фінансування інвестицій в основний капітал

Дата добавления: 2015-07-13