Особливості епідеміології внутрішньолікарняних інфекцій

Серед епідеміологічних особливостей внутрішньолікарняних інфекцій слід відзначити наступні:

1.Множинність джерел інфекції, домінування хворих як джерел інфекції у відділеннях гнійної хірургії, опікових, урологічних, туберкульозних стаціонарах і разом з тим – важлива роль носіїв серед медичного персоналу при гострих кишкових інфекціях у різних типах стаціонарів, в тому числі родопомічних закладах, при інфекціях верхніх дихальних шляхів і пневмоцистозі – в дитячих відділеннях та відділеннях ВІЛ-інфекції, а також відвідувачів, особливо в період епідемій грипу та інших ГРВІ.

2.Превалювання екзогенних заражень в більшості лікувально-профілактичних закладів при важливій ролі ендогенного виникнення інфекції в онкологічних стаціонарах, відділеннях для ВІЛ-інфіковних та деяких інших типах стаціонарів.

3.Дія в лікувально-профілактичних закладах не лише природних механізмів передачі, але й потужного, штучно створеного медициною, так званого артифіціального механізму, пов'язаного з інвазійними та лікувальними процедурами.

4.Наявність контингентів та факторів ризику, характерних для різних типів стаціонарів.

Співвідношення різних нозологічних форм у однакових типах стаціонарів залишається сталим. Це підтверджується епідеміологічними дослідженнями двох незалежних авторів – F.Dascher та W.Munnich, які в 1979 році спостерігали за розвитком внутрішньолікарняних інфекцій у хірургічних стаціонарах. Так, за даними F.Dascher у 33,3% випадків спостерігалась інфекція сечових шляхів; у 18,3% – ранова інфекція; у 16,4% – інфекційні ускладнення з боку дихальних шляхів; у 8,7% – сепсис, причому W.Munnich надає майже аналогічні дані: у 40% випадків внутрішньолікарняних інфекцій було інфіковано сечові шляхи; у 25% спостерігалася ранова інфекція; у 16% –інфекційні ускладнення з боку дихальних шляхів; у 3,5% – сепсис.

Поліетіологічність внутрішньолікарняних інфекцій та багатоманітність джерел їхніх збудників визначають багатоманітність механізмів, шляхів і факторів передачі інфекції.

Так, аерозольний механізм відіграє ведучу роль в розповсюдженні стафілококової та стрептококової інфекцій. Цьому процесові значно сприяють кондиціонери із зволожувачами, вентиляційні системи, вдихання водного чи пилового аерозоля при фізіотерапевтичних процедурах, будівельні земляні роботи, що велися поблизу стаціонару. Постільні приналежності – матраци, ковдри, подушки – також можуть стати факторами передачі стафілококів, ентеропатогенних та інших збудників.

Контактно-побутовий шлях передачі властивий грамнегативним бактеріям. Ці мікроорганізми здатні інтенсивно розмножуватися і накопичуватися у вологому середовищі, в рідких лікарських формах, у зцідженому грудному молоці, на вологих щітках для миття рук персоналу, вологій ганчір'ї.Факторами передачі інфекції можуть слугувати також контамінований інструментарій, дихальна апаратура, білизна, постільні приналежності, поверхня „вологих” предметів (ручки кранів, поверхня раковин тощо), інфіковані руки персоналу. Даний шлях передачі може реалізуватися і при стафілококовій інфекції, особливо в тих випадках, коли її викликає епідермальний стафілокок.

Аліментарний шлях передачі збудника характерний для інфекцій, що викликаються різноманітними етіологічними агентами. Діти, які знаходяться на штучному вигодовуванні, можуть заразитися стафілококами при годуванні чи докормі зцідженим молоком, якщо мати страждає на мастит. До спалахів кишкових інфекцій у стаціонарах призводять порушення технології приготування харчових продуктів, наявність нерозпізнаних джерел збудника серед робітників харчоблоків.

Однак, основну роль у розповсюдженні внутрішньолікарняних інфекцій відіграє артифіціальний механізм передачі, причому його значення все зростає, адже, за даними ВООЗ, близько 30% інвазійних втручань виконується без достатніх на те обґрунтувань. Даний механізм реалізується через невиконання персоналом правил асептики та антисептики, порушення режиму стерилізації і дезінфекції медичного інструментарію та приладів.

Оскільки більшу частину внутрішньолікарняних інфекцій викликають умовнопатогенні мікроорганізми, у стаціонарах усіх типів важливо виявити фактори ризику і контингенти, імовірність виникнення внутрішньолікарняних інфекцій у яких особливо велика.

Аналіз вищенаведеного матеріалу робить очевидним, що до проблеми госпітальних інфекцій цілком застосовна теорія так званого „порочного кола”. Мається на увазі те, що ураження хворого, організм котрого до того ж має знижені основним патологічним процесом захисні можливості, збудником внутрішньолікарняної інфекції призводить до збільшення кількості ліжко-днів, протягом яких хворий перебуває у стаціонарі, а це, в свою чергу, підвищує можливість розвитку у даної особи реінфекційного процесу через постійний контакт з існуючими навколо численними джерелами хвороботворних агентів. Ця обставина, а також поліетіологічність, лікарська полірезистентність, множинність джерел, механізмів та факторів передачі збудників внутрішньолікарняних інфекцій призводить до глобалізації даної проблеми в межах всього світу, причому тенденції до її вирішення в останні роки не спостерігається.

http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=3509

http://moz.org.ua/index.php?file=subject&spec_id=40&tema_id=8&PHPSESSID=f311c2c39690847e42c2c76ff149661e

http://www.likar.info/profi/articles/364.html

http://www.5ballov.ru/referats/preview/82171

http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=22271

Video1 Video2 Video3 Video4 Video5

http://www.umsa.edu.ua/lecture/infek/metod_epidemiology_4_dental_ukr.pdf

Дата добавления: 2015-08-31