Органи виконання покарань: правові основи організації та діяльності

Реалізація державного примусу в його найбільш гострій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи.

На діяльності органів та установ, що виконують кримінальні покарання, певним чином впливає специфіка та характерні особливості виконання (відбування) того чи іншого виду кримінального покарання. Органи та установи виконання покарань утворюють кримінально-виконавчу систему України, діяльність якої регламентується КВК України, іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів та іншими нормативно-правовими документами.

Система органів та установ, які безпосередньо організують та здійснюють виконання покарань в Україні, закріплена у ст. 11 КВК України.

До органів виконання покарань належать: центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління (регіональні управління та відділи), кримінально-виконавча інспекція.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії). Кримінально-виконавчі установи в свою чергу поділяються на: 1) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри); 2) кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівня безпеки. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії: 1) мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; 2) мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Кримінально-виконавча інспекція - це орган, який відповідно до статті 13 Кримінально-виконавчого кодексу України та статті 10 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт. Крім того, кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Безпосередній контроль за виконанням зазначених кримінальних покарань та поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (протягом іспитового строку), здійснюється місцевими підрозділами кримінально-виконавчої інспекції. В територіальних органах управління центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань створюються і функціонують відділи (сектори) кримінально-виконавчої інспекції, які здійснюють контроль за організацією та станом роботи підпорядкованих ним місцевих підрозділів кримінально-виконавчої інспекції і надають їм практичну та методичну допомогу.

Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених КВК України та законами України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження".

Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. При цьому вони керуються КВК України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби в порядку, передбаченому КВК України, Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України, яке затверджене Указом Президента України від 5 квітня 1994 р., та відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.

Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.

Крім того, в підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань перебувають слідчі ізолятори для тримання осіб, до яких під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Хоча слідчі ізолятори не належать до кримінально-виконавчих установ закритого типу, вони виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені в них для виконання робіт з господарського обслуговування.

Арештні доми відповідно до ст. 15 КВК України виконують покарання у виді арешту. В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості. Тимчасово, до створення арештних домів, особи, засуджені до арешту відбувають покарання у слідчих ізоляторах Департаменту за місцем засудження. Засуджені до арешту відбувають весь строк покарання в одному слідчому ізоляторі в окремих постах або секціях.

Виправні центри є кримінально-виконавчими установами відкритого типу, які згідно ст. 16 КВК України призначені для виконання покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.

Виправні колонії є кримінально-виконавчими установами закритого типу, що створюються для виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:

- мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання - засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;

- мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання - чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 КВК України;

- середнього рівня безпеки - жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;

- максимального рівня безпеки - чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України.

Виховні колонії (або спеціальні виховні установи) відповідно до ст. 19 КВК України виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх і на види за рівнями безпеки не поділяються.

Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.

Діяльність органів і установ, які виконують кримінальні покарання, тісно пов'язана з роботою органів, які здійснюють досудове розслідування (дізнання, слідство), прокуратури та суду. Це обумовлюється тим, що діяльність всіх перелічених органів підпорядкована одній головній меті - забезпеченню ефективної боротьби зі злочинністю. Беззаперечним є той факт, що чим більш успішною буде діяльність одного органу, тим більш успішно будуть виконувати покладені на них завдання інші органи, які здійснюють боротьбу зі злочинністю.

Органи та установи виконання покарань тісно взаємодіють з органами дізнання та досудового слідства. Однією із форм їх взаємодії, яка спрямована на профілактику злочинності, є своєчасний і повний обмін інформацією щодо причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів засудженими як під час відбування покарання, так і після звільнення їх з кримінально-виконавчих установ та закінчення строку покарань, що не пов'язані із позбавленням волі. Така інформація може бути використана адміністраціями кримінально-виконавчих установ та кримінально-виконавчими інспекціями для усунення існуючих недоліків у їх оперативно-службовій та виробничо-господарській діяльності. Крім цього органи розслідування надають інформацію, яка отримана під час розслідування кримінальних справ і характеризує особу обвинуваченого чи засудженого. Така інформація успішно може бути використана адміністрацією кримінально-виконавчих установ для організації соціально-психологічної роботи із засудженими, так як дані, що містяться в особових справах засуджених (заарештованих), є явно недостатніми та обмежуються лише анкетними даними та деякими іншими даними. Органи розслідування можуть надати інформацію про минулу злочинну діяльність засудженого, відомості про виявлені під час розслідування окремі риси його характеру, дані, що характеризують поведінку засудженого до арешту в побуті та на виробництві, під час проведення розслідування та інші важливі відомості.

В свою чергу, адміністрація кримінально-виконавчих установ в процесі здійснення соціально-психологічної роботи із засудженими під час відбування покарання глибоко вивчає особу засудженого і вся отримана інформація фіксується в індивідуальних програмах соціально-психологічної роботи із засудженими, які після звільнення засуджених з установ зберігаються в їх особових справах. Надання отриманої інформації про особу засудженого органам досудового розслідування в разі вчинення ним злочину, як під час відбування покарання, так і після звільнення з установи, може значно сприяти слідчому в процесі розслідування кримінальної справи про такий злочин.

Крім цього, адміністрація кримінально-виконавчих установ сприяє органам розслідування у розкритті раніше нерозкритих злочинів, що були вчинені особами, які відбувають покарання. Ця робота здійснюється як шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, так і шляхом переконання засуджених про доцільність явки з повинною.

Діяльність органів і установ виконання покарань нерозривно пов'язана із діяльністю судів. Вже під час судового розгляду кримінальної справи суд здійснює виховний вплив на підсудного, чим створює підгрунтя для успішної соціально-психологічної роботи із засудженим під час відбування покарання. Саме суд встановлює вид і розмір кримінального покарання засудженому, від справедливості і доцільності якого залежить ефективність застосування до засудженого основних засобів виправлення і ресоціалізації. При розгляді справ про злочини, вчинені засудженими під час відбування покарання, суд може виявити причини і умови, що сприяли вчиненню засудженими нових злочинів, і винести окрему ухвалу в адресу органів і установ виконання покарань для негайного їх усунення, що буде сприяти підвищенню ефективності їх роботи.

На суд покладається обов'язок здійснення контролю за виконанням вироку. Відповідно до ч. 2 ст. 91 КВК України, адміністрація виправної колонії протягом 3-х діб після прибуття засудженого до установи повинна повідомити суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим.

Лише суд на підставі матеріалів, наданих адміністраціями установ та органами кримінально-виконавчої інспекції, вирішує питання про застосування до засуджених амністії, умовно-дострокового звільнення, заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, звільнення засуджених від подальшого відбування через хворобу, звільнення від подальшого відбування покарання жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання.

В організації взаємодії органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, важлива роль належить прокуратурі, яка координує діяльність правоохоронних органів і здійснює нагляд за дотриманням законності органами та установи виконання покарань під час виконання вироків судів в кримінальних справах.

Органи та установи виконання покарань взаємодіють також з органами внутрішніх справ за місцем проживання засуджених, які були звільнені з місць позбавлення волі, особливо у випадках встановлення за окремими їх категоріями адміністративного нагляду. Ще за 3 місяці до звільнення засудженого з кримінально-виконавчої установи її адміністрацією направляється відповідне повідомлення до територіального органу внутрішніх справ за обраним засудженим майбутнім місцем проживання для попереднього вирішення питань його побутового та трудового влаштування.

Органи внутрішніх справ попередньо вивчають це питання і направляють відповідь адміністрації установ про можливість побутового та трудового влаштування засудженого після його звільнення. Безпосередньо за 20 днів до звільнення засудженого адміністрація установи інформує територіальні органи внутрішніх справ про те, що засуджений після звільнення прибуде до обраного ним місця проживання, - для постановки на облік та вирішення питань його побутового влаштування. Після прибуття засудженого до обраного місця проживання про його постановку на облік та результати побутового влаштування органи внутрішніх справ інформують адміністрацію установ.

Форми взаємодії установ і органів виконання покарань не вичерпуються лише наведеними вище. Напрями і форми взаємодії не є постійними, вони змінюються, удосконалюються під впливом динамічних змін у соціально-економічній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Безперечне тільки те, що досягнення мети кримінального покарання неможливе без найтіснішої взаємодії установ і органів виконання покарань з іншими інститутами держави і суспільства в цілому.

2.1. Державний департамент України з питань виконання покарань: його завдання, компетенція, структура

Управління кримінально-виконавчою системою покладено на Дер­жавний департамент України з питань виконання покарань, який є цен­тральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що без­посередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. У своїй діяльності Департамент керується Кон­ституцією України та іншими законами і нормативними актами.

Будь-який процес управління передбачає здійснення організуючої, виконавчої, розпорядчої та адміністративно-господарчої діяльності пев­ним органом. Оскільки кримінально-виконавчу систему складає мно­жинність елементів, тобто органів та установ виконання покарань, Депар­тамент, керуючи цією системою, здійснює цілу низку функцій: плануван­ня, організацію, загальне керівництво, оперативне розпорядження, прогнозування, регулювання, облік та контроль. Але процесу уп­равління кримінально-виконавчою системою притаманні і специфічні

функції, зокрема функція виконання кримінальних покарань. Ця функція є визначальною у всій діяльності органів та установ виконан­ня покарань, оскільки ці органи, як уже вказувалося, наділені спеціаль­ним статусом та зайняті спеціальною діяльністю — виконанням кри­мінальних покарань. З метою реалізації, насамперед, саме цієї функції Департамент у ході здійснення управління кримінально-виконавчою системою вступає у різноманітні правовідносини з метою задоволення всіх потреб вказаної системи. Ці правовідносини торкаються галузей адміністративного, господарського, цивільного, кримінального, трудо­вого права. Принцип субординації та підпорядкованості органів та ус­танов виконання покарань передбачає можливість управління кожним органом або кожною установою виконання покарань підпорядковани­ми їм процесами на відповідному рівні. У цій сфері такі органи або ус­танови наділені владними повноваженнями щодо управління підпоряд­кованими їм процесами.

Таким чином, відповідно до функцій, які покликаний виконувати орган управління, повноваження Департаменту можна поділити на:

повноваження щодо планування діяльності системи (визначен­ня основних напрямів діяльності органів і установ виконання пока­рань та ін.);

повноваження з організації та вдосконалення системи (внесення пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування криміна­льно-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, по­
силення боротьби зі злочинністю, інформування громадськості з цих питань та ін.);

- повноваження щодо загального керівництва системою (здійснен­ня переведень засуджених з однієї установи до іншої у випадках, перед­бачених законом, організація оперативно-розшукової діяльності, ор­ганізація виконання актів амністії та помилування та ін.);

повноваження щодо оперативного розпорядження справами си­стеми (здійснення управління майном підприємств та установ, що на­лежать до сфери управління Департаменту, затвердження структури та
штатного розпису органів та установ виконання покарань, визначення порядку застосування дійсних і умовних найменувань установ криміна­льно-виконавчої системи та присвоєння їх та ін.);

повноваження щодо прогнозування розвитку та діяльності систе­ми (аналіз результатів діяльності органів та установ виконання пока­рань, складання довгострокових та оперативних прогнозів криміноген­ної обстановки та ін.);

повноваження щодо регулювання, обліку та контролю за систе­мою (контроль виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечення роз­поділу та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під

варту, контроль за станом охорони праці і техніки безпеки, здійснення нагляду за додержанням правил і норм щодо безпечного проведення на підприємствах кримінально-виконавчої системи робіт, видання в уста­новленому порядку нормативних актів і їх збірників та інших матеріалів з питань діяльності установ кримінально-виконавчої системи та інші повноваження).

Згідно з Указом Президента України від 31 липня 1998 р. № 827/98 Департамент є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який безпосередньо реалізовує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Департамент є юридичною особою, має самостійний баланс, рахун­ки в установах банків, гербову печатку зі своїм найменуванням.

Нормативний акт підкреслює, що Департамент — це орган зі спе­ціальним статусом. Специфіка статусу обумовлена завданнями, які за­конодавець ставить перед Департаментом, а також тим, що цей орган не виконує більше ніяких функцій.

Основними завданнями Департаменту є:

- здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кри­мінальних покарань;

- розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взя­тих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбаченних законом засобів виправлення і перевиховання засуджених;
здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видамидодаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

- забезпечення додержання вимог законодавства в органах і уста­новах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх при­
пинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і уста­новах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці зло­чини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

- керівництво органами і установами виконання покарань, ор­ганізація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

- правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей;

- удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

Для виконання покладених на нього завдань Департамент наділе­ний необхідною компетенцією та здійснює взаємодію з іншими цент­ральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Ав­тономної Республики Крим, органами місцевого самоврядування, гро­мадськими організаціями, а також з відповідними органами іноземних держав. Прикладом такої взаємодії може бути підготовка засуджених до звільнення та надання звільненому допомоги у вирішенні соціально-побутових питань, у рамках яких органи та установи кримінально-ви­конавчої системи взаємодіють з територіальними органами внутрішніх справ і центрами зайнятості населення. Порядок такої взаємодії визна­чений у спільному наказі Департаменту, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства праці та соціальної політики України від 29.06.2000 р. № 139/405/150.

Департамент у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконан­ня. У разі необхідності Департамент разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади видає спільні акти.

Рішення Департаменту, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємства­ми, установами, організаціями та громадянами.

Указ Президента визначає структуру Департаменту. Очолює його голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент Ук­раїни. Голова Департаменту має заступників, які призначаються та звільняються з посади відповідно до законодавства. Голова Департамен­ту розподіляє обов'язки між заступниками голови.

Голова здійснює керівництво Департаментом і несе відповідальність перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України за виконан­ня покладених на Департамент завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників голови та керівників структурних підрозділів Департаменту.

Для погодженого вирішення питань у межах своїх повноважень, обговорення найважливіших напрямів діяльності в Департаменті утво­рюється колегія у складі голови, заступників голови за посадою, а та­кож керівників структурних підрозділів Департаменту. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої вла­ди, а також керівники органів і установ виконання покарань та підпри­ємств, які належать до сфери управління Департаменту. Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Кабінет Міністрів Ук­раїни. Рішення колегії втілюються наказами Департаменту.

Для розгляду рекомендацій та пропозицій щодо основних напрямків розвитку кримінально-виконавчої системи у Департаменті можуть ут­ворюватися дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і по­ложення про них затверджує голова Департаменту.

Департамент має у своєму підпорядкуванні воєнізовані форму­вання.

Дата добавления: 2015-07-13