Особливості нормативно-правової бази з обліку і аналізу розрахунків по оплаті праці

Трудові відносини в Україні регулюються численними законодавчими та нормативними актами. Основним законодавчим актом є Конституція України, на якій базується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю.

У ст. 43-46 Конституції України сказано, що кожен громадянин має право на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату, причому не нижче встановленого мінімуму. Цікаве те, що кожен громадянин має право на своєчасне отримання винагороди за свою працю і це його право захищається законодавством. Держава при цьому повинна створювати умови, необхідні громадянинові для повної реалізації своїх прав.

Для регулювання питань оплати праці використовують нижченаведені закони, нормативні акти, Постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Система оплати праці регулюється на основі Кодексу законів про працю (КзПП) від 10.12.1971 р. з подальшими змінами і доповненнями, який є основним законодавчим актом у сфері трудових відносин. Він регулює трудові відносини працівників незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності.

Закон України ”Про оплату праці” від 24.03.95 р. №108/995-ВР, зі змінами і доповненнями є базовим із питань оплати праці. Цей Закон визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами всіх форм власності та господарювання, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати.

В цьому законі даються визначення «заробітна плата», «основна заробітна плата», «додаткова заробітна плата». Відповідно до Закону України ”Про оплату праці” та Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Міністерства статистики України від 11.12.1995 р. № 323, витрати на оплату праці складаються з фонду основної та фонду додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Визначається і мінімальна заробітна плата – законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. Мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, як мінімальні гарантії в оплаті праці, визначаються генеральним узгодженням. Згідно Закону України “Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати” від 01.06.2000 р. №1766-ІІІ зі змінами і доповненнями мінімальна заробітна плата з 01.04.2007р. становить 420 грн.

Джерелом коштів на оплату праці працівників підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. За порушення законодавства про оплату праці винні особи притягуються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Постанова від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 16.05.95. Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв‘язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

б) надання працівникам творчої відпустки;

в) виконання працівниками державних і громадянських обов’язків у робочий час;

г) переведення працівників на іншу, легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров’я;

д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу, легшу роботу;

е) службових відряджень;

є) забезпечення допомогою у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та допомогою по вагітності і пологах;

ж) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв‘язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час щорічної відпустки до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов‘язків, службового відрядження тощо) та допомога у зв‘язку з тимчасовою непрацездатністю. Святкові та неробочі дні, які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Наказ Міністерства статистики України від 22.05.1996 р. № 144 затверджує перелік типових форм первинних документів з обліку праці та заробітної плати.

Інструкція зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затверджена наказом Міністру України № 171 від 07.07.95 за погодженням Мінекономіки України, Мінпраці України, Мінфіном України.

Згідно з п.5.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. до валових витрат підприємства належать витрати на оплату праці, що охоплюють витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати.

Постанова від 28 червня 1997 року № 651 «Про порядок визначення розміру допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв’язку із вагітністю та пологами особам, які мають постійно обчислювальний доход, та особам, доход яких повністю може бути обчислений лише за результатами роботи за рік».

Особам, які мають постійно обчислювальний доход, допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю та у зв’язку з вагітністю та пологами надається органами фонду соціального страхування України за умови сплати ними добровільних страхових внесків до зазначеного фонду. Розмір допомоги визначається шляхом множення середньоденного доходу на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності з урахуванням коефіцієнтів, величина яких залежить від безперервного стажу роботи особи.

Закон України «Про відпустки» вводиться в дію Постановою Верховної Ради № 505/96-ВР від 15.11.96 р. з 1 січня 1997 року, статті 7, 8 і частину першу статті 10 – з 1 січня 1998 року. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Державні гарантії та відносини, пов’язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.

Також цим Законом встановлюються наступні види відпусток:

- щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

- додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

- творча відпустка;

- соціальні відпустки: відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

- відпустки без збереження заробітної плати.

Згідно ст.73 КзПП святкові і неробочі дні при визначенні тривалості відпусток не враховуються. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

Щорічна додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткової відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 та Інструкція ГДПІУ від 21.03.1993 р. №12 з наступними змінами і доповненнями, а також Закон України «Про внесення змін та доповнень до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 13.02.1998 р. є основними нормативними документами, що регламентують утримання прибуткового податку.

Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, одержаний з різних джерел на території України і за її межами. Ставка прибуткового податку з 01.01.2007 р. становить 15%.

Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 р. № 400 із змінами та доповненнями встановлюється порядок нарахування і сплати страхових внесків до Пенсійного фонду.

Платниками збору є:

1. Суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їх об’єднань, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Об’єктом оподаткування для них є фактичні витрати на оплату праці працівників. Для них встановлюються ставки збору в таких розмірах: за ставкою 4% від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів та за ставкою 32,3% для інших працівників такого підприємства;

2. Фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, тощо. Для даної категорії встановлено шкалу ставок для нарахування збору в розмірі від 0,5 до 2%.

Законом України ”Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням» від 18.01.2001р. №2240-ІІІ зі змінами і доповненнями встановлено розмір внесків на соціальне страхування:

- для роботодавців – 1,5% від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

- для найманих працівників – від суми оплати праці: 0,5% – для працівників заробітна плата яких не перевищує 500 грн.; 1% – для працівників, заробітна плата яких вища за 500 грн.

Закон України ”Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 р. №1533-III, зі змінами і доповненнями встановлює, що платниками збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття є суб’єкти, визначені в Законі України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування». Встановлюються ставки збору в таких розмірах: для роботодавців - 1,3% від об’єкта оподаткування, для найманих працівників – 0,5% від суми оплати праці, а також заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які оподатковуються прибутковим податком з громадян.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. №1105-XIV визначає, що платниками страхових внесків є тільки роботодавці. Розміри страхових внесків залежать від класу професійного ризику виробництва. Усі галузі економіки (види робіт) розділено на 20 класів. Для кожного з них передбачено відповідний страховий тариф (від 0,2% до 3,9%).

Постанова Кабінету Міністрів України №571 від 27.04.98р. м. Київ «Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності». Кабінет Міністрів України постановляє:

а) 100% середньої заробітної плати (доходу), розрахованої згідно з законодавством:

· робітникам, які мають загальний трудовий стаж 8 і більше років;

· робітникам, у яких тимчасова непрацездатність наступила внаслідок професійного захворювання;

· робітникам, які мають на утриманні трьох та більше дітей у віці до 16 років (учнів до 18 років);

· ветеранам війни та особам, на яких розповсюджується дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та ін.;

б) 80% середньої заробітної плати (доходу) розрахованого згідно законодавства: робітникам, які мають загальний трудовий стаж від 5 до 8 років;

в) 60% середньої заробітної плати (доходу), розрахованого відповідно законодавства - робітникам, які мають загальний трудовий стаж до 5 років.

Згідно Постанови КМУ № 439 від 06.05.2001 р. оплата перших п’яти днів непрацездатності здійснюється за рахунок коштів підприємства.

Закон України “Про колективні договори і угоди“ передбачає складання угод трьох рівнів: на державному – Державні, на галузевому – галузеві, на регіональному – регіональні угоди. На виробничому рівні (підприємства, що мають права юридичної особи та використовують найману працю) – укладаються колективні договори. У відповідності з цим Законом сторонами переговорів з метою укладання угод з питань, пов’язаних із трудовими відносинами, на всіх рівнях виступають, з одного боку – власники (власники майна підприємств) або уповноважені ними органи, а з іншого – профспілки або інші представницькі організації працюючих, що мають відповідні повноваження.

Дія Генерального або галузевих угод на підприємства недержавних форм власності не поширюються, якщо їх представники не приймали участі у переговорах, не підписали угоди, або не уповноважили на це інші органи.

Відповідно до П(С)БО-16 “Витрати”, витрати на оплату праці (поряд з іншими витратами) відображаються в бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов’язань. Нарахована заробітна плата збільшує суму зобов’язань, які зменшують власний капітал. Тому важливо, щоб витрати на оплату праці були достовірно оцінені, згідно із затвердженими нормами виробітку, розцінками, посадовими окладами за фактично відпрацьований час.

Контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємстві здійснюється:

- Міністерством праці України та його органами;

- фінансовими органами;

- органами Державної податкової інспекції;

- професійними спілками та іншими органами (організаціями), що представляють інтереси найманих працівників.

Вищий нагляд за додержанням законодавства про оплату праці здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Дата добавления: 2015-08-31