За межі історії людина виходить, перебуваючи у сфері позачасової значущості (сфера математики, всезагального і т.д.), де немає перетворення, а завжди є пізнане або непізнане

Людина виходить за межі історії, коли звертається до природи, серед якої відчуває себе вільною. У стосунках з природою людина може знайти щось таке, що підноситься над усією історією. Ясперс міг би сказати, що цю природу найбільш досконало відтворювали голландські майстри. Вони здійснювали перехід від природи в її феноменальному вираженні до трансцендентальних глибин буття.

Ясперс зауважує, що його головною темою є не одна з загальних категорій, не історичні записи, а проблема єдності історії в її фактичному, видимому, одиничному образі, який становить її таємницю. Цей образ він називає структурною історією і бачить своє завдання в тому, щоб осягти дану структуру як духовну дійсність людського буття у певних просторово часових рамках. І знову Ясперс звертається до ідеї комунікації. Єдність доступну людям, він убачає тільки в комунікації багатоманітних історичних джерел, співпричетних один до одного, але не тотожних. Ця єдність у своїй різноманітності приховує єдине, яке може зберегти істинність тільки у волі до безмежної комунікації як безконечного завдання, що стоїть перед людськими можливостями, котрі не знають завершення. Адже завершена єдність не може бути виражена ясно й несуперечливо навіть в ідеалі.

Найяскравішим проявом модифікованого «осьового часу» можна вважати формування постмодерністської свідомості людини. Відхід від модерністських світоглядних позицій, повернення людини до усвідомлення власної суті є, важливим кроком вперед. Справді, вплив технократизованого Розуму на окрему особистість та на суспільство взагалі, постає як неорабство, в яке потрапила людина, захоплено використовуючи технічні засоби задоволення потреб. Звільнення від пут технократизму було спровоковано самою людиною. Техногенні катастрофи, ілюзорно абсолютна надійність техніки, обмеженість природо–сировинної бази сприяли осмисленому, новому сприйняттю власного стану в світі.

Чинники становлення «нового осьового часу».

Початок глобалізації були виявлені К.Ясперсом при характеристиці подій «осьового часу». Перші глобалістичні тенденції періоду «осьового часу», які ґрунтувалися на спілкуванні, проявилися у діяльності конфуціанців та даосистів у Китаї, буддистів, індусів та джайнистів в Індії, зороастрійців в Ірані та грецьких філософів.

Науково-технічний прогрес, інноваційні комунікативні засоби, інтенсивний розвиток світової економіки, стрімкий розвиток транспортних засобів стали матеріальними передумовами утвердження глобалістичних тенденцій ХХІ століття. Значними прискорювачами глобалізаційних процесів були наслідки погіршення екології планети, зміни в усвідомленні людиною свого положення в світі, у характері та змісті зв’язків між окремими особистостями, соціальними групами, народами та країнами.

На початку ХХІ століття термін „глобалізація” є зручним засобом висловлення думок різнофахових вчених стосовно переважної більшості аспектів людського існування. Кожен із них вбачає у цьому терміні певний сенс: для декого – це можливість вільного доступу до духовних цінностей різних культур, для інших – можливість пофантазувати на тему майбутнього розвитку економіки, екології, політики, культури, релігії, для третіх – привід для викладення своїх думок з приводу питань, які навіть опосередковано не належать до проблеми глобалізації.

Глобалізація постає як засіб боротьби проти нівелювання духовності, технократизації та інформатизації суспільства. Вирішуючи глобальні проблеми, люди досліджують не тільки власне становище у світі, а також й навколишню дійсність. Аналіз людиною свого становища у сучасному ситуативному контексті постає як прагнення звернутися до глибин своєї свідомості.

«Новий осьовий час» постає як цілком можливий наступний етап історичного розвитку суспільства. Підґрунтям такого припущення можна вважати існування різноманітних технологій, які уможливлюють якісні зміни людини. Мова йде про інформаційні технології, біотехнології, нанотехнології, тощо. [22. 356]

На початку ХХІ століття людське суспільство переходить на новий рівень існування. Цей перехід конституюється в межах утвердження глобалістичних тенденцій суспільства та трансформації Модерну в Постмодерн як однієї із моделей суспільного світосприйняття. На сучасному етапі історичного розвитку “новий” Осьовий час постає як цілком можливий етап розвитку людської історії. Початком «нового осьового часу» пропонується вважати формування основ постмодерністської свідомості, які визначають якісно інший тип особистості. Це проявляється перш за все у переосмисленому застосуванні надбань науково-технічного, суспільно-політичного прогресу – спадщини Модерну, прагненні відродити основи власної духовності та моральності, постмодерністському усвідомленні неперехідності гуманізму, демократичних засад суспільства та свободи, розвитку всепроникаючої комунікації, становленні відкритого співтовариства націй. [5. 22]

Розглядаючи проблему подолання історії, Ясперс стверджує, що через історичні феномени людина прагне прорватися до основи буття, до таємниці створення світу. [11. 48] Подолання історії по суті є вихід за межі історії:

Дата добавления: 2015-07-13