Розвиток творчості молодших школярів у дидактичному процесі

ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

РОЗДІЛ 2.

Розвиток творчих здібностей є складною педагогічною проблемою, яка може бути успішно розв’язана на основі створення оптимальних умов розвитку творчих здібностей. Серед цих умов О. Грушко виокремлює і теоретично обґрунтовує умови:

· загальнопедагогічні:

– педагогічне стимулювання розвитку творчих здібностей на основі особистісно зорієнтованого характеру взаємодії учителя з учнями;

– застосування психолого-педагогічних технологій, що забезпечують самостійну активність учнів у процесі творчої діяльності;

– системність мовленнєвої роботи з учнями в умовах творчо-розвивального середовища;

· дидактичні:

– активізація мовленнєвотворчої діяльності учнів початкових класів на основі збагачення емоційно-чуттєвого та комунікативного досвіду;

– формування у молодших школярів навичок довільної візуалізації мисленнєвих образів;

– забезпечення вербалізації уявлень учнів на основі мовленнєвотворчої діяльності;

– залучення учнів до предметно-пластичної діяльності з метою матеріалізації образів).

Дотриманий цих умов у навчальному процесі забезпечує ефективність розвитку творчих здібностей у процесі мовленнєвої діяльності[16, с.11].

Як зазначає Г.Буш, у психології виокремлюють шляхи – етапи організації розвитку творчих здібностей школярів:

Підготовчий етап передбачає оволодіння релаксаційними навичками, збагачення сенсорного досвіду і внутрішню візуалізацію образів уяви. Шляхом спеціально організованої навчальної роботи відбувається стимуляція мовленнєвої діяльності дітей через переживання образів уяви (візуалізацію). Учні активно включаються в обговорення вражень і власного досвіду. До участі у пошуковому процесі молодші школярі залучаються, тільки здійснюючи окремі найпростіші кроки. Наприкінці цього етапу розвитку творчих здібностей молодших школярів учні знаходяться на рецептивно-відтворювальному рівні.

Коригувальний етап забезпечує підготовку учнів до перетворювальної діяльності. Під час спеціально організованого, цілеспрямованого і систематичного навчання формуються необхідні для будь-якого виду творчої діяльності дій у незнайомих, нестандартних обставинах. Оволодіння учнями технологіями перетворювальної діяльності відбувається поетапно: спочатку учні оволодівають уміннями і навичками вербальної перетворювальної діяльності (вербалізації), потім вправляються у перетворенні під керівництвом учителя і, нарешті, здійснюють самостійну перетворювальну діяльність шляхом конструювання вербальних образів. Результатом даного етапу є репродуктивно – продуктивний рівень включення учнів у творчу діяльність.

Творчо-пошуковий етап передбачає творче самовираження учнів через об’єктивацію уявних образів засобами образотворчих технік і комп’ютерних технологій (матеріалізацію). На цьому етапі учні вільно та свідомо беруть участь у колективній та індивідуальній творчості. Пріоритетною лінією розвитку визначено художньо-естетичний напрям, пов’язаний з формуванням естетичного підходу молодших школярів до процесу складання власних розповідей. Учням пропонується велика кількість творчих завдань, які виконуються майже самостійно, що свідчить про перехід учнів на продуктивно-творчий рівень розвитку творчих здібностей [8, с. 215-216].

Аналіз наявних програм творчого розвитку дітей свідчить, що більшість з них становлять окремі курси, які пропонуються у відриві від навчальної діяльності школярів. Це спричиняє певне відокремлення навчальних навичок учнів від їхніх творчих можливостей. Тому існує потреба у такому синтезуванні подібних програм з навчальними планами, яке б забезпечувало використання потенціалу усіх навчальних дисциплін початкової школи для творчого розвитку учнів.

Дуже важливою для творчого розвитку є мовленнєва діяльність молодших школярів, що формується на уроках мови. Мовленнєва діяльність учнів, на нашу думку, може одночасно стимулювати процес розвитку загальних творчих здібностей і виступати результатом цього розвитку.

Універсальним засобом мовленнєвої і творчої діяльності виступає мислення в образах, яке є істотним компонентом усіх без винятку видів людської діяльності і тлумачиться як вищий тип мислительної діяльності, необхідна складова творчості. Мовленнєва діяльність відіграє провідну роль у творчому розвитку молодших школярів за умов одночасного сенсорного та лінгвістичного розвитку, розвитку уяви засобами емоційної організації сприймання художнього мовлення та його наслідування, максимального поєднання у навчальному процесі всіх видів дитячої діяльності, надання учням свободи мовленнєвих дій, створення проблемних ситуацій з урахуванням емоційного фактора.

Г.Бондаренко стверджує, що безпосереднім засобом стимулювання творчої активності учнів початкових класів є поетичне слово. Його основними ознаками є: образність, літературність, легкозапам’ятовуваність, емоційність [6, с. 23].

Детальний аналіз сучасних досліджень із теорії навчання дозволив установити, що зміст поетичного слова повинен орієнтуватися на наступні дидактичні вимоги:

· відповідати програмі, Державному стандарту початкової ланки середньої освіти;

· містити у собі сучасний рівень наукової інформації;

· відповідати віковим та індивідуальним особливостям учнів;

· викликати пізнавальний інтерес;

· бути багатим на сенсорну інформацію;

· забезпечувати емоційний та естетичний виклад навчального матеріалу.

Враховуючи той факт, що поетичне слово - особливий жанр літератури, то і робота з ним як із засобом навчання передбачає кілька суміжних аспектів діяльності: виразне читання, аналіз поетичного твору, літературна пропедевтика, вивчення твору напам’ять. Існує пряма залежність рівня стимулювання творчої активності молодших школярів засобами поетичного слова від:

· рівня виразності читання твору та оволодіння учнями початковою літературною освітою;

· повноцінного аналізу образної оболонки поезії – художніх засобів, понятійного апарату, жанрових особливостей, образних характеристик та сприймання усіх аспектів запропонованого твору (уміння аналізувати), бо і власне поетичне слово, і робота над його фактичним та образним змістом можуть бути засобом стимулювання;

· врахування індивідуального сприйняття поетичного твору.

На різних етапах уроку учням можна пропонувати відібраний, попередньо проаналізований відповідно до конкретної мети експерименту поетичний матеріал для прослухування, читання, ознайомлення, аналізу за різними навчальними рівнями та виконання творчих завдань на основі його змісту.

«Новий зміст уроку, – пише Є.Пасічник, – вже не вміщується в рамки старих організаційних форм» [41, с.67]. Педагогами визначені дидактичні особливості впровадження методики стимулювання творчої активності молодших школярів засобами поетичного слова. Це:

· систематичність та цілеспрямованість;

· послідовність та наступність;

· інтегрованість та міжпредметність використання;

· врахування дидактичних аспектів поетичного матеріалу;

· викладання матеріалу на сучасному науковому рівні з одночасним

· забезпеченням його емоційності та естетичності;

· створення умов для постійного пізнавального інтересу самореалізації, для пізнання у взаємодії із різними видами гри;

· навчання та виховання власним прикладом;

· обговорення творчих робіт, спрямованість на результативність навчання;

· використання засобу стимулювання на різних етапах уроку;

· впровадження різних форм роботи на уроці; педагогічно виважене поєднання поетичного слова із відповідними засобами мистецького характеру (живопис, музика, танцювальні вправи тощо).

Зокрема, значні можливості для розвитку творчості надають правильно сплановані уроки української мови та розвитку мовлення.

Створення дітьми власних казок, оповідань, віршів - це один із засобів пробудження у них пізнавального інтересу, розвитку їхнього мислення. А починати треба з роботи над казкою. Казка – це активна естетична творчість, що захоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, уяву, волю. Школярам можна запропонувати таке завдання: «Давайте напишемо казку про квіти». І діти писатимуть, бо це їхній світ. Запропонувати можна дітям такі теми: «Казка про дружбу», «Живі речі», «Казка про правду і кривду», «Перша подорож до країни Фантазії» та інші.

Казка є для дитини першою сферою творчості, в якій вона утверджує свої здібності, пізнає себе, переживає почуття гордості від того, що створює.

Придумування казок та складання віршів є основним засобом творчої діяльності, під час якої виразно виявляється літературна творчість молодших школярів. Адже створення образів, які в такому вигляді не існували і є новими для їх творця – це характерна ознака творчої уяви. Як зазначає О.Савченко, «це не тільки шлях пізнання дійсності, а й самовираження дитячої особистості: від самостійної думки – до складання віршів, казок, розповідей, випуску «своїх книжок», ведення класних літературних журналів, щоденників особистісного розвитку тощо [51,с.210].

В основі програм лежить складання творів-мініатюр за опорними словами та словосполученнями, складання творів на основі узагальнень особистих вражень, спостережень у природі, придумування казок і складання віршів.

Віршовані (римовані) уроки – це такі нестандартні уроки, що проводяться у віршованій формі. Всі етапи уроку, всі завдання, задачі, пояснення – римовані тексти. Вони максимально зосереджують увагу школярів, весь матеріал подається стисло – віршами, і не можна пропустити головне, треба зуміти чітко виділити головне й зробити певні висновки. Такі нестандартні уроки – справжнє свято творчості для учнів і вчителя.

Уроки читання є важливою складовою змісту освіти, які задовольнять природну потребу дитину в емоційних переживаннях, створюють передумови для самовираження особистості, молодші школярі беруть участь у посильній творчій діяльності, яка організовується вчителем на уроках читання і в позаурочний час. За Є.Пасічником така робота задовольняє наступні вимоги:

· реалізує пізнавальну потребу молодшого школяра, що ґрунтується на природних інстинктивних реакціях – «дослідницькій» та «ігровій» потребі у враженнях, спілкуванні, самореалізації та самоактуалізації;

· втілює єдність змістового, почуттєво-емоційного в пізнавальній діяльності,

· відповідає основним критеріям: понятійності, самостійності, гнучкості, ігровій комбінаторності;

· орієнтує не на результат, а на спосіб дії [41, с. 14].

Кожен учитель, шукаючи відповіді на запитання, як зробити процес навчання читанню цікавим, ефективним, творчим, будує свою діяльність найчастіше на продуманій мотиваційній основі.

У процесі навчання, зокрема на уроках читання при роботі з художнім текстом вчитель може використовувати ряд творчих завдань. Наводимо можливий перелік творчих завдання для молодших школярів на основі прочитаних текстів:

· Поставити запитання до прочитаного тексту.

· Підібрати власні заголовки до твору.

· Скласти власну кінцівку твору.

· Висловитися, як поступили би учні на місці дійової особи.

· «Передбачити» зміст твору за заголовком та ілюстрацією.

· Скласти розповідь за аналогією.

· Доповнити (поширити) текст новими епізодами.

· Скласти анотацію до твору.

· Уявити себе режисером. Поставити сценку для діафільму за змістом прочитаного.

· Творчий переказ прочитаного (зі зміною дійової особи, місця подій).

· Самостійно скласти загадки про предмети, явища, описані в тексті.

· Міркування на основі прочитаного.

· Скласти опис на основі власних спостережень із використанням слів тексту.

· Прорекламувати твір, що сподобався (на підсумкових уроках).

· Скласти лист героєві твору.

· Уявити, що хочеш порекомендувати товаришеві прочитану казку (оповідання). Передати зміст так, щоб зацікавити товариша.

· Інсценувати уривок твору.

· Скласти план прочитаного.

· Скласти тлумачний словничок до тексту.

· Скласти вірш із запропонованими римами.

При доборі творчих завдань слід враховувати такі особливості дітей як недостатня стійкість уваги та сприйняття великого обсяг матеріалу, навіть якщо він містить пошуково-творчий характер. Зміст завдань має бути динамічним, цікавим а виклад і їх пояснення зрозумілим для учнів. При недотриманні зазначених вимог увага молодших школярів, здатність стежити за перебігом подій, встановлювати асоціативні зв'язки послаблюються.

Художньо-творчий потенціал молодших школярів є багаторівневою функціональною системою, котра виявляється у творчій активності особистості в галузі образотворчої діяльності, зумовлена рівнем розвитку природних задатків і творчих здібностей учнів, особливостями чуттєвого сприймання, інтелектуальною активністю, інтересами і внутрішніми потребами та творчою ініціативою у їх взаємодії. На основі багаторівневості художньо-творчого потенціалу молодших школярів убачається доцільність організації відповідного педагогічного забезпечення, яке стимулювало б розвиток творчих здібностей учнів.

В.Лихвар стверджує, що вчитель повинен брати до уваги на уроках образотворчого мистецтва виразність малюнка як одного з найважливіших показників художнього розвитку дітей та вміння учнів віднаходити художньо-виражальні засоби створення художнього образу залежно від їх індивідуального уявлення про естетичні ознаки образів предметів реального світу [34, с. 17].

На думку педагога, на уроках повинні бути створені відповідні умови для творчого розвитку школярів.

Першою педагогічною умовою є врахування вчителем особливостей, мети та завдань розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів, а саме: виховання соціально-активної, естетично-розвиненої й творчої особистості, здатної до самореалізації художньо-творчого потенціалу. Це потребує від учителя знання механізмів творчої діяльності, структури і моделі означеного феномена. Відповідно до цього розвиток творчого потенціалу дітей вимагає від учителя перегляду традиційних методик викладання предмета «Образотворче мистецтво». Цей метод успішно реалізується за таких умов: зміст занять повинен бути сюжетно вмонтований у структурну модель розвитку художньо-творчого потенціалу учнів; заняття потрібно переорієнтувати з вербально-понятійного на художньо образне мислення та сприймання; розвиток емоційно-почуттєвої сфери здійснювати з використанням на уроці інтегрованої схеми міжпредметних зв’язків насамперед, музики, літератури, поезії та елементів гри; розвитку пошуково-орієнтовних потреб пізнання естетичних і художніх цінностей на основі запропонованих еталонів та методів; запровадження нетрадиційних художньо-виражальних засобів і технік.

Наступною педагогічною умовою є здійснення поетапного розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів у процесі образотворчої діяльності. Зазначено, що послідовність забезпечення розвитку художньо-творчого потенціалу в навчально-виховному процесі уроків образотворчого мистецтва в початковій школі може бути позначена термінами «відчуваю – знаю – вмію». Перша ланка цієї структури представлена біоенергетичною і психоенергетичною складовими художньо-творчого потенціалу, куди входять фізична енергія, емоційна чутливість, естетичні відчуття та переживання, задатки та художньо-творчі здібності. Друга розгортається у взаємодії психоенергетичної й інтелектуально-інформаційної складових, коли здатність мислення у співвіднесенні з візуальними враженнями дає можливість вибудовувати візуальні моделі, створювати художні образи. Компонентами інтелектуально-інформаційної складової є знання основ образотворчої грамоти (кольорознавства, композиції, елементів перспективи, естетичних ознак предметного світу, особливостей художніх матеріалів тощо). Третя ланка взаємодіє з двома попередніми і розгортається як мотиваційно-діяльнісна. Атрибутами її є потреба в творчості, уміння, навички діяльності, самостійність, ініціативність, що складають основу первинного досвіду навчання. У процесі художньо-творчої діяльності складові художньо-творчого потенціалу знаходяться в гармонійній взаємодії цілісної системи як координація ока, мислення, руки.

Третьою умовою є стимулювання в навчально-виховному процесі художньо-творчої активності учнів шляхом використання спеціально дібраних педагогічних засобів та врахування відповідних чинників соціокультурного середовища. Практика показує, що досить часто діти неспроможні реалізувати свій художньо-творчий потенціал засобами образотворчої діяльності. Зумовлено це тим, що внутрішній світ дитини має несформований характер. Він знаходиться в стані розвитку, а зовнішня інформація не завжди зрозуміла, повна протиріч і не завжди сприятлива для розвитку творчих здібностей учнів. Водночас використання вчителем у навчально-виховному процесі спеціально дібраних засобів може стимулювати художньо-творчу активність, спонукати до творчості. Цими засобами виступають: завдання для спостереження натури і творів мистецтва; навчально-виховні вправи для розвитку художньо-творчого потенціалу учнів; конкурси малюнків, композицій із скульптурних матеріалів; динамічні й статичні посібники, педагогічний малюнок, навчальні таблиці; завдання для вправ з використанням нетрадиційних художніх технік та матеріалів; завдання для самостійної творчої роботи учнів та інші.

Четвертою умовою є комплексне методичне забезпечення навчально-виховного процесу розвитку художньо-творчого потенціалу молодших школярів. Підвищення художньо-творчої активності можливе за умови організації занять на основі комплексного використання біоенергетичної, психоенергетичної, інтелектуально-інформаційної та мотиваційно-діяльнісної складових художньо-творчого потенціалу [34, с. 10].

Важливе значення щодо розвитку здібностей дитини відіграє послідовна зміна різних наведених вище видів художньої діяльності з поступовим ускладненням завдань, які мають бути розв'язані в ході власної творчості.

Розробка нових педагогічних технологій у навчанні й вихованні на сучасному етапі розвитку освіти викликана соціальним замовленням суспільства школі, що пов'язано з необхідністю формування естетично й емоційно розвиненої, творчої висококультурної особистості засобами мистецтва.

Особлива відповідальність покладається на уроки музики, де педагогічні прийоми, спрямовані на забезпечення єднання емоційного й раціонального в навчанні, значно підвищують ефективність розвитку творчої особистості. «У навчально-виховній роботі мають використовуватись, по-перше, творчі завдання, що сприяють розвиткові ритмічного відчуття, ладового, звуковисотного й інтонаційного слуху, художньо-образних уявлень під час гри на дитячих музичних інструментах, виконавських здібностей; по-друге, творчі завдання художньо-естетичної спрямованості, виконання яких впливає на формування і розвиток якостей і властивостей творчої особистості, а саме: художнього сприйняття, уявлення, оригінального, асоціативного мислення, емоційно-почуттєвої сфери», – зазначає В.Тушева.

Виконання творчих завдань художньо-естетичної спрямованості, на думку педагога, передбачає комплексне використання таких видів мистецтва, як музика, література та образотворче мистецтво. Така організація навчання допоможе подолати однобокість і фрагментарність мислення, емоційну зрідненість [61, с.29].

Слід підкреслити, що розвиток творчої особистості, її якостей і властивостей має здійснюватися на основі інтенсивного оволодіння знаннями, уміннями і навичками, тобто одне повинне сприяти інтенсифікації іншого. Тільки наділивши учнів певним мінімумом загальнопрофесійних знань, можна говорити про самостійне створення ними різноманітних оригінальних творчих доробків. Тому в навчальному процесі вчителеві необхідно використовувати як творчі, так і репродуктивні завдання.

Для розвитку ритмічного відчуття пропонуємо використовувати такі творчі завдання:

1. Придумати слова у заданому ритмі.

2. Створити ритмічну відповідь на ритмічне запитання вчителя.

3. Можна запропонувати учням дібрати собі пару, де б один починав плескати, а інший продовжував.

4. У процесі вивчення теми «Три типи музики – пісня, танець, марш» (1 клас) доцільно запропонувати дітям створити ритм, схожий на марш (щоб під нього можна було марширувати), на танець, наприклад, вальс або польку (щоб можна було танцювати), на пісню-колискову.

5. Гра «Відгадай пісню» за ритмом. Спочатку вчитель плескає в долоні, а учні відгадують. Потім на місце вчителя стає хто-небудь з учнів.

6. Імпровізація ритмічного акомпанементу (ритмічного вступу) до музики (пісні).

7. Завдання: «Намалювати» музику. Якщо з цим завданням учні впораються, запропонувати їм вибрати музичний інструмент, який підходив би за настроєм і характером до музики (пісні), і закомпанувати на цьому інструменті. У проведенні цього завдання можна використовувати українські народні пісні-казки для дітей та вірші.

Кращому втіленню всіх компонентів розвитку учнівської особистості сприяють інтегровані уроки. Вважаємо, що показником творчості учителя, його інтелекту і духовності є педагогічні пошуки на уроці, вміння власним прикладом навчити дітей читати, розуміти і любити літературу, піклуватися про красу, багатство і чистоту рідної мови.

Велике поле для розвитку творчості учнів дають засоби різновиду українського народного мистецтва – іграшки. Значущим фактором є залучення школярів до вивчення українського народного мистецтва. У народній іграшці у цьому процесі має відводитись значна роль. Українська народна іграшка як естетичний об’єкт є особливим типом художньої творчості, що вміщує у собі кілька видів народного мистецтва, є носієм історичних, загальнокультурних, художньо-декоративних, національних рис та особливостей, що дозволяє використовувати її як діловий навчально-виховний засіб формування творчо активної особистості учнів молодшого шкільного віку [58, с.7].

Ефективність процесу формування творчої активності молодших школярів досягається завдяки організації таких педагогічних умов:

1) підбір українських народних іграшок, доступних для сприйняття та відтворення молодшими школярами;

2) використання у навчально-виховному процесі необхідного і достатнього обсягу систематизованої інформації щодо української народної іграшки (історичний, теоретичний, практичний аспекти);

3) оволодіння учнями традиційними прийомами створення та оздоблення українських народних іграшок;

4) організація процесу самостійного виготовлення молодшими школярами іграшок за традиціями українських народних;

5) доступність та педагогічна доцільність пропонованих завдань;

6)створення на уроках та у позакласній роботі позитивно-емоційної творчої атмосфери зацікавленості та захопленості.

На уроках створюються умови для безпосереднього прояву творчої активності молодших школярів у різних видах діяльності з вивченням мистецтва української народної іграшки. Це передбачає концентрацію уваги дітей нарізних способах творчої діяльності, спонукання до вибору варіантів рішень у ході виконання творчої роботи, забезпечення максимальної самостійності учнів у втіленні художнього задуму. Разом з такою роботою молодші школярі залюбки складають казки, розповіді про персонажі українських народних іграшок.

Соціальна ситуація розвитку молодшого школяра характеризується різкою, історично обумовленою, зміною умов життя дитини, а також цілісної системи педагогічних впливів і виявлених вимог. Дитині стає нецікаво грати в дорослого, а хочеться бути ним.

За дослідженнями І.Позднєкової, молодші школярі з незвичайним інтересом поглинають нові знання, розумова активність приносить їм велике задоволення. В той же час школярі в більшості оволодівають зовнішньою стороною знань, не засвоюючи їх глибину і сутність. Для школяра стає важливим не просто щось робити, але робити це правильно. У нього появляється орієнтація на правила і на оцінку з боку дорослих, прагнення впливати своєю творчістю на інших.

Молодший школяр вже готовий до свідомої, самостійної творчості, до розуміння того, що продукти його діяльності можуть мати суспільну цінність. В цьому віці яскраво помічається якісний розвиток мислення творчого характеру та уяви з наявністю фантастичного забарвлення. Школярі складають цікаві рядки віршів, творів, малюють незвичайні картини, придумують неймовірні епізоди, які ж самі відтворюють в іграх-драматизаціях [42, с.46].

Сучасна освіта орієнтується на особистість, на розвиток кожної дитини, незалежно від її розумових здібностей. Перед педагогами на сучасному етапі постає питання: як зробити урок не тільки ефективним, а й цікавим, зберегти стійку увагу протягом усього уроку, зародити бажання вчитись. Одним із засобів розвитку активності учнів на уроці та розвитку творчого потенціалу є гра.

Гра є однією з найприродніших і найпривабливіших видів діяльності дитини. Вся дитяча гра, як стверджує З.Фрейд, знаходиться під впливом домінуючого в цьому віці бажання – стати дорослим і робити все, як це роблять дорослі.

Діти відтворюють в грі те, що складає на них велике враження. Д.Ельконін вдало помічає, що завдяки грі дитина самоудосконалюється. На думку З.Новлянської в центрі ігрової діяльності складається і розвивається творча діяльність, спрямована на створення предметів, які б були окрасою і збагаченням гри. У свою чергу, Л.Виготський стверджує: «Гра дитини не простий спогад про пережите, а творча переробка пережитих вражень, їх комбінування і побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам самої дитини» [13, с.46].

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання молодших школярів. Її цінність полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв’язку. Під час гри у дитини найповніше виявляються і розвиваються індивідуальні особливості і здібності, пам'ять та мислення, загострюється увага.

Серед найрізноманітніших ігор, спрямованих насамперед на активізацію пізнавальної діяльності та розвиток творчого мислення, домінуючою була і залишається творча гра.

Згідно теоретичних положень і практичних рекомендацій, впливовим методом навчання є проблемно-діалогічний як найбільш відповідний природі творчого розвитку обдарованої дитини [3, с.50].

Одним з пріоритетних напрямів нового педагогічного мислення й нового погляду на урок та весь навчальний процес є зміна в поглядах на учнів як на суб’єкт виховання й навчання. Особистість учня ставиться в центрі навчального процесу, що вимагає від вчителя переосмислення мети й завдань уроків знову ж таки з позицій школярів. Отже, все частіше виникає потреба ставити учнів у позицію дослідників – першовідкривачів явищ природи, вчити їх спостерігати й аналізувати процеси в довкіллі, пробуджувати в дітей інтерес і потяг до нерозв’язаних проблем. Тобто, вчитель повинен створювати таку внутрішню напруженість думки в процесі навчання, яка сприятиме активізації й мобілізації сил, волі і здібностей школярів, розвиватиме їхнє самостійне, творче мислення. В цьому суть проблемного навчання. І в даному випадку ефективним методом створення проблемних ситуацій вважається гра, а саме – дидактична гра.

Проблемний підхід у навчанні дає змогу вчителеві щонайбільше використовувати мимовільну увагу школярів, поступово виробляти в них стійку увагу до матеріалу, розвивати бажання дослідити проблему. Усе це сприяє розвитку самостійного, творчого мислення, свідомому сприйманню, осмисленню, а також кращому запам'ятовуванню навчальної інформації.

Цікавим методом діагностики творчості, а також активізації її розвитку у молодших школярів вважаються тести П.Торренса, в яких пропонується розв’язати чимало цікавих завдань. Наприклад, учень повинен придумати оригінальну картину з використанням визначеного елементу (контур з кольорового паперу у вигляді каплі, кола). В інструкції підкреслюється необхідність створити такий малюнок, який ніхто більше не зможе придумати.

Творча гра спрямована на допомогу учням в адекватному емоційному самовираженні, в оволодінні технікою і прийомами творчого спілкування (вміння встановлювати дружні, глибокі й змістовні контакти з оточуючими), вона сприяє розвитку самостійної творчої активності. Наведемо приклади творчих ігор: Ігри – драматизації «Охайна і Неохайна», «Сім’я столових приборів». «Ввійди в казку». Вчитель говорить: «В гості до нас залетіла сніжинка. Відкрийте долоні для того, щоб до кожного з вас ця сніжинка могла завітати. Що ви бачите, дивлячись на неї?» «Передбачення наслідків». «Небилиці». «Інтерв’ю» – бути в ролі «знаменитості» і відповідати на питання журналіста. «Бачення інших». Конкурс поетів. «Відгадай». «Гра в розповідача».

Діти розповідають видуману історію, а потім ілюструють свою розповідь великим малюнком.

Творча гра вчить дітей обмірковувати, як здійснити той чи інший задум. В творчій грі, як ні в якій жодній діяльності, розвиваються цінні для майбутньої особистості якості: активність, самостійність, самоорганізація.

Дитячі творчі ігри – явище складне і багатогранне, їх зміст ускладнюється і розвивається в тому випадку, якщо вони приваблюють дітей своїм змістом і сюжетом, і є можливості їх оновлення. В той же час педагоги повинні допомагати спрямовувати ігрову діяльність дітей. Вчителю необхідно використовувати багату уяву і фантазію школярів для того, щоб розвивати їх особистісні якості, творчі здібності, і в той же час допомогти їм краще зрозуміти оточуюче життя. З допомогою творчої гри можна досягнути значних успіхів у навчально-виховній роботі з дітьми при умові, якщо гра включається в цілісний педагогічний процес і є провідною ланкою в організації навчання і розвитку школяра.

Проголосивши людину найвищою цінністю, наша держава стала на шлях втілення гуманістичних ідей у педагогічну теорію та практику. Тому навчання у сучасній школі має забезпечувати оптимальні передумови для самореалізації особистості школяра, розкриття усіх закладених у ній природних задатків, її здатності до свободи, відповідальності й творчості.

Розвиток творчих здібностей має бути невід’ємною умовою змісту усіх навчальних предметів початкової школи, органічно доповнювати навчальний процес, щоб забезпечити єдність знань, умінь і навичок учнів та їхніх творчих можливостей.

Дата добавления: 2015-07-13