Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва вівчарства

У сучасних умовах виробництво вовни і баранини в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності відзначається низьким рівнем економічної ефективності (табл.).

Таблиця. Рівень рентабельності виробництва продукції вівчарства у сільськогосподарських підприємствах України, в %

Показник	1990р.	1995р.	2000р.	2001р.	2002р.
М'ясо овець	2,3	-31,9	-46,4	-24,9	-26,7
Вовна	-2,4	-61,3	-75,8	-69,6	-78,9

В Україні вівчарство збиткове. Основними причинами цього є низька продуктивність овець і якість продукції, значні перевитрати кормів і праці на виробництво вовни і баранини, висока її собівартість, низькі ціни реалізації. Встановлено, що надмірний монопольний тиск високих цін на спожиті агропромисловим комплексом ресурси промислового виробництва майже узаконив диспаритет цін на вівчарську і промислову продукцію.

Як свідчать дані уже в 1999 році, порівняно з 1990 р., за 1 тонну бензину потрібно було віддати в 16 разів більше вовни, в 6 разів більше баранини, за один трактор ЮМЗ - 62,6 рази більше вовни і в 23,2 рази більше баранини. Відсутність державного контролю за цінами призвела до збитковості галузі.

Вівчарство - найменш фондомістка галузь продуктивного тваринництва. Технологія виробництва вдосконалюється на основі впровадження найбільш ефективних способів і методів утримання тварин, засобів механізації і автоматизації на фермах, стандартизації технологічних процесів та поліпшення якості продукції.

Зниження продуктивності овець у 2000-2002 рр. зумовило підвищення трудомісткості виробництва продукції вівчарства. Так, у 2002р. на 1 ц вовни в сільськогосподарських підприємствах було затрачено 588,2 люд.-год. Трудомісткість виробництва приросту живої маси овець також висока і зростає. У 2002р. затрати праці на 1 ц приросту овець у агроформуваннях Черкаської області становили 332,5 люд.-год.

Найвищого рівня вовнової продуктивності овець досягнуто в спеціалізованих підприємствах. Середній настриг вовни від однієї вівці був на 34,5% більшим ніж у багатогалузевих господарствах. Тут досягнуто і найвищого рівня продуктивності праці у галузі. Так, затрати праці на 1 ц вовни в спецгоспах становили 170,4 люд.-год., тоді як в підприємствах Черкаської області у 2001 р. вони були 588,2 люд.-год., тобто були в 3,5 рази меншими. Собівартість 1ц вовни у 2002 р. порівняно з 1990р. зросла в 3 рази і становила у сільськогосподарських підприємствах 3232,98 грн. Обґрунтування можливих шляхів зниження виробничих витрат вимагає детального аналізу собівартості - її структури і основних тенденцій формування. У процесі підвищення собівартості продукції вівчарства змінюється її структура і співвідношення окремих статей витрат. Так, частка витрат на оплату праці в 2002 р. порівняно з 1990 р. зменшується, при цьому переважають витрати на корма, нафтопродукти, електроенергію.

У 2002 р. вівчарство в сільськогосподарських підприємствах по Черкаській області збиткове. Рівень збитковості виробництва вовни становила мінус 91,1%, а баранини - мінус 47,5%. Ціни реалізації 1 ц вовни і баранини не відшкодовують витрат виробництва.

Для рентабельного ведення галузі в умовах ринку необхідно створити систему захисту і державної підтримки. На думку авторів методичних рекомендацій щодо забезпечення механізму регулювання економічних взаємовідносин між товаровиробниками і переробниками вівчарської продукції в ринкових умовах, для забезпечення еквівалентного обміну між галуззю вівчарства та промисловістю важливе значення має встановлення цінового паритету, щоб товаровиробник за виручені кошти від реалізації власної продукції мав можливість відновити не тільки використані у процесі виробництва ресурси, а й здійснювати розширенне відтворення. Для забезпечення рівня рентабельності близько 80% автори пропонують встановити ціну на 1кг вовни - 32 грн., 1 кг баранини - 12 грн. Рівень економічної ефективності виробництва баранини істотно змінюється залежно від форми власності і видів господарювання. В особистих господарствах населення виробництво продукції вівчарства має кращі економічні показники.

Підвищення економічної ефективності вівчарства передбачає збільшення виробництва продукції на основі зростання поголів'я овець та їх вовнової і м'ясної продуктивності. Враховуючи сучасний стан розвитку вівчарства та потребу промисловості у вовновій продукції, основним на перспективу залишається тонкорунне і напівтонкорунне вівчарство, представлене на 35% вівцями асканійської породи (Степова зона), на 25% цигайськими вівцями (Крим, Одеська і Донецька області). Значні перспективи має розведення гірськокарпатських овець з білою килимовою вовною та смушкове вівчарство, представлене каракульською та сокольською породами.

Вівчарство порівняно з іншими галузями продуктивного тваринництва є найменш інтенсивним. Воно розвивається переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з невеликими витратами концентрованих кормів. У зв'язку з цим головним напрямом розвитку вівчарства є інтенсифікація галузі. Виробництво продукції вівчарства можна значно збільшити за умови розвитку і зміцнення кормової бази, підвищення рівня і якості годівлі овець.

Розрахунки показують, що для одержання 4-4,5 кг вовни від однієї тонкорунної та 3-3,5 кг від напівтонкорунної вівці і приросту живої маси 12-15кг у середньому на кожну структурну голову річна потреба кормів становить 5ц корм. од. на одну вівцю при забезпеченні повноцінної і збалансованої годівлі.

Для підвищення продуктивності і ефективності вівчарства необхідно в найближчі роки досягти нормативного споживання кормів, збільшити рівень годівлі овець. Витрати кормів на 1 ц приросту живої маси повинні становити при середньодобових приростах молодняку 40-50 г не більше 9 ц корм. од., при 51-70 г - 7,2 ц, на 1 ц вовни - 70-75 корм. од. і на один каракульський смушок - у середньому 109 корм. од. Важливе значення в зміцненні кормової бази вівчарства мають докорінне поліпшення природних кормових угідь і створення культурних пасовищ для овець.

За даними Інституту тваринництва „Асканія-Нова", при відсутності природних угідь і випасанні овець протягом літнього періоду на культурних пасовищах на 1 га можна утримувати 9-10 гол. вівцематок з ягнятами.

Ефективність вівчарства залежить також від удосконалення існуючих порід і типів овець з метою підвищення їхнього продуктивного потенціалу і адаптованості до конкретних умов розведення.

Удосконалення породного складу і племінних якостей овець передбачає не тільки збільшення вовнової продуктивності поголів'я, а й селекцію їх на багатоплідність, високу оплату корму продукцією, міцність конституцій та пристосованість до нових технологій. На племзаводах середній настриг вовни від однієї вівці перевищує 6 кг, а на 100 вівцематок одержують не менше 100-110 ягнят до відлучення.

Значним резервом збільшення виробництва продукції вівчарства є вдосконалення структури стада. Досвід передових вівчарських господарств свідчить, що економічно вигідно заводити поголів'я маток у стаді тонкорунних і напівтонкорунних порід до 50-55%, у смушковому вівчарстві - до 69-70%. За цих умов при забезпеченні заготівлі кормів на одну структурну голову на менш 4-5 ц корм. од. можна збільшити виробництво вовни на 20%, а баранини майже вдвічі.

Основою інтенсифікації вівчарства є розвиток і зміцнення його матеріально-технічної бази. Інтенсивні технологій значно зменшують трудомісткість виробництва продукції і в 2-3 рази підвищують продуктивність праці при повному використанні потенціальних можливостей овець. Водночас потрібні спеціальні машини і обладнання для механізації виробничих процесів на вівцефермах.

Розвиток вівчарства найефективніший у спеціалізованих господарствах. Раціональний розмір вівчарської ферми в спеціалізованих господарствах Степової і Лісостепової зон - 6-12, а в Поліссі - 3-6 тис. овець.

У міжгосподарських підприємствах рекомендується вівчарські комплекси вовнового напряму в зоні Степу на 12-24, Лісостепу - на 6-12 і Полісся - на 3-6 тис. гол. вівцематок. Досвід впровадження прогресивної технології в дослідному підприємстві „Асканія-Нова" свідчить, що в спеціалізованих вівчарських підприємствах можна одержувати до 6 кг вовни на вівцю і до 130 ягнят на 100 маток із закріпленням за одним оператором до 500 маток або 1200 гол. молодняку. Важливим фактором підвищення ефективності вівчарства є ліквідація яловості вівцематок та зменшення падежу овець, значну частку якого становить молодняк. Це тісно пов'язано з методами утримання тварин, рівнем і якістю їх годівлі, а також дотримання необхідних зоотехнічних і ветеринарних заходів при розведенні овець.

Економічна ефективність вівчарства значною мірою залежить від якості продукції і повноцінності її використання (передусім шубно-хутрової сировини). З підвищенням якості продукції зростають реалізаційні ціни та рентабельність вівчарства в підприємствах. Враховуючи кризове становище вівчарства, постановою уряду визначено заходи підтримки і захисту галузі. Для цього, починаючи з 1999 р. запровадженні квоти на закупівлю за регульованими цінами вовни, овчини, каракулю і смушків на державні потреби. На цю продукцію імпортного виробництва підвищені до 30% митної вартості ставки ввізного мита. Постановою також визначено заходи щодо дотування селекції овець, створення регіональних інтегрованих формувань з виробництва продукції вівчарства.

Слід зазначити, що в сусідніх країнах, зокрема Польщі та Чехії, щорічна дотація на одну вівцю становить до 25 доларів.

Дата добавления: 2015-08-31