Психологічна компетентність педагога у роботі з агресивними підлітками

Розділ ІІІ. Психологічна допомога педагогам у роботі з агресивними підлітками

Статево-вікові особливості прояву агресивності

У педагогічній практиці багато років не враховувалися статеві відмінності дітей. Тим часом, статеві відмінності не обмежуються статевими характеристиками і особливостями психо-сексуального розвитку.

Дівчатка дозрівають набагато раніше за хлопчиків. У підлітковому віці процес психо-сексуального розвитку дівчаток починається приблизно на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків, і триває протягом 3-4 років, а не 4-5 років. Хлопчики фізично сильніше за дівчаток. Їх володіння більшою чутливістю до фізичних дій, «жадання подвигу» часто призводять до демонстративних асоціальних вчинків. Особливо підсилює подібні дії наявність в компанії і психічних чинників. Невипадково у хлопчиків частіше, ніж у дівчаток, зустрічаються психічні порушення. Разом з біологічними передумовами в розвитку статевих відмінностей серйозну роль грають соціальні і культурні стереотипи, пов'язані з уявленнями дорослих про поведінку дівчаток і хлопчиків, які зумовлені, зокрема, стереотипами фемінності і маскулінності, прийнятими в суспільстві. Дані психологів різних країн світу свідчать про те, що агресивна поведінка набагато частіше зустрічається у хлопчиків, ніж у дівчаток.

У хлопчиків з віком відбувається згасання фізичної агресії, а у дівчаток спостерігається зростання форм агресивності. При спаді непрямої агресії у хлопчиків, йде значне збільшення її у дівчаток. У 12-13 років наголошується зниження вербальної агресії у хлопчиків, при постійному наростанні цієї агресії у дівчаток. До 14-15 років у хлопчиків так само відбувається сплеск вербальної агресії. Негативізм значно сильніше виявляється у хлопчиків на всіх вікових періодах підліткового віку. У дівчаток негативізм декілька затухає при переході з 13 до 14-15 років. За зовнішньою грубістю хлопчиків-підлітків і скритністю дівчаток лежить складна картина статево-вікових відмінностей їх розвитку, зокрема розвитку і прояву різних форм агресивності.

Агресивні діти — це діти з особливостями індивідуальної поведінки, що містить у собі дії, спрямовані на завдання фізичної або психологічної шкоди іншій людині.

Агресивність у поведінці дитини зумовлена анатомо - фізіологічними особливостями віку, тобто біологічними причинами, але дуже часто до них приєднуються соціальні причини.

Психолог Е. Фромм поділяв агресію на «злоякісну» — «пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою і ба­жання руйнувати» — і «доброякісну» — «поводження, пов'язане з обороною та відповідною реакцією на загрозу». Найчастіше спо­стерігається доброякісна агресія, що виявляється як псевдоагресія й оборонна агресія. До псевдоагресії відносять ненавмисну агресію й агресію як самоствердження.

Ненавмисна агресія — це випадкове завдання шкоди людині. Досить поширеними є випадки, особливо в молодшому підлітковому віці, коли хтось когось штовхнув або вдарив випадково, ненавмис­но. При цьому якими б не були наслідки цих випадків, їх наявність свідчить лише про те, що підліток розгальмований, надмірно збудливий. Він не відчуває меж дозволеного в грі або витівці й у резуль­таті змітає на своєму шляху геть усе.

Агресія як спроба самоствердження проявляється у виборю­ванні певного місця в групі (з одного боку, цінується гру­пою, а з іншого — дає відчуття захищеності та права на безкарність з боку тієї ж групи) і в спілкуванні з дорослими (батьками, учите­лями). У навчанні підліток ніби «відпрацьовує» зароджувані лі­дерські тенденції, стаючи ситуаційним лідером, у якого є підлег­лі, що слухаються його розпоряджень. У спілкуванні зі старшими підліток демострує протест проти фальші, яку підлітки відчува­ють з боку дорослих людей.

Специфічна особливість оборонної агресії полягає в тому, що вона супроводжується гнівом. А гнів — це реакція дитини на порушен­ня значущої для неї системи життєвих цінностей, які для кожного можуть мати свої специфічні ознаки. Для когось значущим може бути факт фізичної образи, для іншого — образливе слово, для третього — заборона чого-небудь тощо. У результаті підліток починає бурхливо протестувати. Слід враховувати, що ці реакції мають чіт­кий зв'язок з типом вищої нервової діяльності. Слабкий, астенічний підліток заплаче, замкнеться в собі, а сильний, стенічний за своїм психотипом учень кинеться давати здачі.

Цікаво відзначити, що на думку психотерапевта В. Оклендера, агресивне поводження пов'язане насамперед з оточенням, а не з внутрішніми спонуканнями дитини, з її внутрішнім прагненням учинити так, а не інакше. Він вважав, що саме оточення (а не внутрішні труднощі) провокує дитину; якщо їй чогось і бракує, то це здатності впоратися з оточенням, що викликає в ній почуття страху і гніву. Дитина, у свою чергу, не знає як упоратися з почуттями, які породжує в ній це недружнє оточення. Іноді дитину сприймають як агресивну, якщо вона просто виявляє свій гнів. Тому, відзначає В. Оклендер, навчання культурних норм вираження гніву є профілактичним заходом і способом роботи з агресивними дітьми. Агресивну поведінку не можна вважати прямим проявом гніву, це, швидше за все, спроба уникнути прояву щирих почуттів.

Психологи виділяють ще один вид дитячої агресії — інструментальну агресію, що має певну мету: забезпечити, дістати необхідне або потрібне. З цим потрібним виникають чималі проблеми, тому що потрібне схоже на бажане. А сфера бажань підлітків настільки широка й різноманітна, що часом умовами її обмеження є лише нестача фантазії дитини. Через це величезні труднощі виникають у батьків розпещених підлітків, кожне «хочу» яких має бути виконане будь-що. Звичайно, такі діти агресивно налаштовані, якщо хтось заважає їм отримати предмет їх бажання.

Робота з агресивною дитиною має проводитись переважно у двох напрямах.

По-перше, необхідний пошук позитивних способів приборкання гніву. Дослідники виокремлюють чотири фази такої роботи:

- надати підліткам практично прийнятні методи для вираження прихованого гніву;

- допомогти їм підійти до реального сприйняття почуття гніву, який вони можуть стримувати;

- дати можливість встановити прямий вербальний контакт з почуттям гніву: нехай скажуть усе, що бажають, тому, кому потрібно;

- обговорювати з ними проблему гніву: що змушує їх гніватися, як вони це виявляють і як поводяться в цей час.

По-друге, дорослим, які перебувають поряд з агресивною дитиною, необхідно пам'ятати, що виникненню й закріпленню в дітей агресивної поведінки сприяє особиста агресивність дорослих. На агресію ніколи не можна відповідати агресією, дорослий повинен показа­ти дитині приклад конструктивного розв'язання конфлікту. За агресію не можна суворо карати, тому що це закріплює негативні форми поведінки, але й потурати агресії підлітка також не можна.

Необхідно звернути увагу педагогів на необхідність уважного, терпимого ставлення до таких підлітків, спонукати вчителів морально підтримувати дітей, зміцнювати віру у свої сили. Допомога фахівців психологічної служби у формі соціально - психологічного супроводу (семінарів, консультацій, тренінгів) сприятиме успішній взаємодії з агресивними підлітками. Головне в цій роботі - навчити вчителя регулювати свої емоційні стани. Уміння регулювати свої емоційні стани пов’язане з умінням володіти собою, своїм голосом, мімікою, жестами. Емоційна саморегуляція полягає в системі розумових дій, спрямованих або на активізацію якихось емоційних процесів, або на їх гальмування, стабілізацію. Вчитель повинен уміти не відповідати агресією на агресію, зберігати емоційний тон у конфліктних ситуаціях. До підлітка, який поводиться надто агресивно й заважає класу, доцільно використати техніку «тайм-аут» - видалення його з класу, що лишає його можливості отримати додаткове підкріплення (увага однолітків, престиж у їхніх очах, почуття своєї значущості). Прийомами негативного підкріплення є «гіперкорекція» і «штраф» (договір про порушення і розмір штрафів, підліток відновлює порушений ним порядок, приносить вибачення, бере на себе роль контролера за порядком). При агресивній поведінці варто використовувати метод позитивного підкріплення такий як «жетонний метод» (за позитивну поведінку підліток отримує жетони, які він може обміняти на певні привілеї, при порушенні поведінки жетони забираються у відповідності з важкістю вчинків) тощо. У відносинах із агресивними учнями вчителям особливо важливо усвідомлювати переваги й недоліки таких способів вирішення педагогічних конфліктів, як «придушення», «поступки», «співпраця». Перші два способи поведінки в конфлікті з агресивними дітьми є досить не конструктивними й негативно впливають на атмосферу в класі. Використовуючи спосіб «співпраці», вчитель покращує свої відносини із агресивним підлітком, знижує його агресивність, нормалізовує психологічну атмосферу в класному колективі.

У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималу стриманість та терпіння, пам'ятаючи, що забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості та дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем.

Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження про них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співпрацювати з іншими. Варто налагодити систематичне спілкування з родиною агресивної дитини з метою вивчення властивого їй стилю емоційно-ціннісних взаємин і координації зусиль учителів і батьків щодо єдиної виховної тактики

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

Важливо, щоб дитина повсякчас відчувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми:

Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх, навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів - замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії; розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію (для цього використовують медитативну музику, фантазії-візуалізації, повільні танці, спеціальні дихальні вправи, методи аутотренінгу тощо); вчити показувати співрозмовникові свої почуття через їх вербалізацію і запрошення до співпраці, завдяки чому можна подолати суперечності, запобігти конфліктам у майбутньому.

Профілактична робота з попередження жорстокості й насильства серед дітей і молоді в навчальному закладі має бути невід’ємним компонентом і необхідною ланкою цілісного процесу виховання. Невід’ємною частиною цієї системи роботи повинна бути просвітницька робота з тими, хто входить до найближчого оточення учня.

Етап роботи	Змістовне наповнення етапу
1. Діагностико - концептуальний	Передбачає дослідження стану проблеми поширення насильства в кожному конкретному закладі: анкетування батьків учнів і педагогічних працівників. Методи дослідження: анкети, опитувальники, інтерв’ю, проективні методики, та ін.. Основне завдання: виокремлення проблеми насилля та її поширеності в конкретному навчальному закладі з метою добору оптимальних шляхів її подолання
2. Організаційно - прогнозувальний	До плану засідань методичного об’єднання класних керівників уводяться питання з вивчення нормативно – правових документів із прав людини, дитини. Найактуальніші теми з правового виховання та освіти учнів (особливості правового виховання учнів, запобігання торгівлі людьми й експлуатації дітей). Може бути проведений одноденний тренінг для вчителів. До батьківського лекторію включаються теми: "Права дітей. Конвенція ООН про права дитини," "Міжнародні механізми захисту прав людини в Україні" "Порядок звернень до правоохоронних органів" тощо.
3. Формувальний	Безпосереднє практичне впровадження теоретичних аспектів. Педагогічному колективу пропонуються лекторії "Запобігання насильству", "Торгівля людьми та експлуатації дітей". Для проведення годин психолога в учнівському колективі може бути використана така тематика: "право на життя", "право на висловлювання власної думки, відпочинок і дозвілля", "право на захист усів форм насильства та експлуатації". Слід зауважити, що поряд з правами розкривати й обов’язки дітей.
4. Аналітичний	З метою виявлення результатів пропонується провести анкетування дітей, дорослих. Провести засідання круглого столу, конференцій за участю педагогічного колективу

Дата добавления: 2015-08-31