Розміщення у сівозміні

Лісостеп.

У районах достатнього зволоження можливий широкий вибір попередників для озимої пшениці, бо врожай її однаковий після багаторічних трав на один укіс, вико-вівсяної сумішки, гороху на зерно, а також кукурудзи на зелений корм і ранній силос. Ризикованим попередником для озимої пшениці в підзоні достатнього зволоження є соя, оскільки ця культура дуже чутлива до теплового і водного режимів ґрунту в період вегетації, і за значних відхилень від оптимальних параметрів цих режимів спостерігається навіть повна загибель посівів сої (С. М. Рижук та ін., 2002). Для реалізації переваг кращих попередників потрібно вживати заходи, спрямовані проти вилягання: інтенсивні сорти, препарат тур, оптимальні норми і строки внесення азотних добрив тощо.

У районах достатнього зволоження з великою часткою цукрових буряків (2030%) оптимальна межа насичення 10-пільної зернопросапної сівозміни озимою пшеницею досягає 30% при розміщенні її після багаторічних трав, однорічних культур на зелений корм і ранній силос, гороху на зерно. Залежно від спеціалізації господарств щодо виробництва продукції тваринництва можливе впровадження 10-пільних зернопросапних сівозмін з часткою зернових 50-80%, цукрових буряків - 20-30% і кормових культур - до 30%.Насичення 10-пільної сівозміни озимою пшеницею до 30% при двох-трьох полях цукрових буряків не супроводжується зниженням її урожаїв. Збільшення частки озимої пшениці в 10-пільній сівозміні понад 30% часто зумовлює необхідність розміщення її після пшениці повторно, що, в свою чергу, призводить до зменшення врожаїв. У 9-пільній сівозміні з двома полями цукрових буряків необхідність розміщення цієї культури в повторних посівах виникає вже при трьох полях її (33,3%), що також призводить до зниження врожайності. За даними Хмельницької дослідної станції (1983-1991), при поверненні через рік на попереднє місце вирощування урожайність озимої пшениці знижується на 13-25%, при повторному вирощуванні - на 30%, а при вирощуванні три роки підряд на одному й тому самому полі - майже на 50% (більше половини рослин пошкоджується кореневими гнилями, посіви зріджуються, поширюються озимі бур´яни). Найменший період повернення, який не знижує врожайності цієї культури, 2 роки (С. М. Рижук та ін., 2002). Щоб запобігти порушенню чергування культур у сівозмінах у роки з несприятливими погодними умовами в осінньо-весняний період, озимі, що загинули, Є. М. Лебідь і П. І. Бойко (2000) рекомендують пересівати ячменем або ярою пшеницею, а на полях, не визначених на наступний рік під сівбу цукрових буряків, - кукурудзою і просом; зріджені посіви пшениці - підсівати ячменем.

У районах нестійкого, на відміну від районів достатнього зволоження, високі та сталі врожаї озимої пшениці можна одержати лише після зайнятого однорічними культурами на зелений корм пару, багаторічних трав на один укіс, гороху. Збільшення часу використання багаторічних трав від року на один укіс до двох років на два укоси незначною мірою впливає на врожай наступної озимої пшениці. У південних районах нестійкого зволоження розміщення озимої пшениці після зайнятих парів, гороху і особливо кукурудзи на силос зумовлює істотніше зниження її врожаю порівняно з урожаєм при розміщенні по чорному пару. До значного зниження продуктивності озимої пшениці призводить розміщення її повторно після пшениці або інших стерньових попередників. Негативний вплив насичення 10-пільної сівозміни озимою пшеницею понад 30% зумовлений, як і в районах достатнього зволоження, повторною сівбою пшениці в одному з чотирьох полів, де урожай її, як зазначалося вище, значно нижчий, ніж після інших попередників. У районах недостатнього зволоження найбільші та сталі врожаї озимої пшениці збирають по чорних удобрених парах. Насичення типової 10-пільної зернопросапної сівозміни озимою пшеницею понад 30%, як і в інших підзонах Лісостепу, зумовлює зниження її врожайності. Найсприятливіші умови водного й поживного режимів для озимої пшениці в Лісостепу створюються після чистих і зайнятих парів, гречки та ранньої картоплі. Перевага чистих парів перед зайнятими виявляється лише в південно-східній частині зони. Після кукурудзи на силос у молочно-восковій стиглості та інших непаро-вих попередників добрі врожаї озима пшениця дає лише в роки із сприятливим за зволоженням осіннім періодом. За посушливої осені після цих попередників замість озимої пшениці в центральному і східному Лісостепу потрібно висівати озиме жито і кукурудзу, а в західному - озимий і ярий ячмінь та кукурудзу. Урожайність зерна в такому разі підвищується на 4-10 ц/га, тому що зріджена озима пшениця дає нижчий урожай зерна, ніж посіяні навесні по зяблевій оранці кукурудза, ячмінь, овес, просо, горох. При цьому найбільший збір кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву після пшениці і кукурудзи на силос забезпечує кукурудза, потім озима пшениця, горох і найменше - овес (Є. М. Лебідь, П. І. Бойко, 2000). Отже можна зробити висновок, що в районах достатнього зволоження озиму пшеницю треба розміщувати після багаторічних трав на один укіс, однорічних злаково-бобових сумішок, гороху на зерно, кукурудзи на зелений корм і ранній силос, а також після багаторічних трав на два укоси при застосуванні заходів, спрямованих проти вилягання. У районах нестійкого зволоження склад попередників озимої пшениці треба обмежувати однорічними культурами на зелений корм, багаторічними травами на один укіс і горохом на зерно, а в південно-східних районах поряд із зайнятими парами потрібно мати і чорний пар. Кукурудзу на силос можна включати до складу попередників озимої пшениці тільки тоді, коли збирають її не пізніше першої декади серпня. У районах недостатнього зволоження озиму пшеницю в сівозмінах доцільно розміщувати насамперед по чорних та ранніх зайнятих парах, після багаторічних трав на один укіс і зернобобових.

Дата добавления: 2015-08-31