Глобальна екологічна ситуація

Звертаючись до проблеми відношення людина-природа, ми звертає­мось до фундаментальної проблеми, яку вже давно сформулювали філо­софи. Барух Спіноза засуджував тих, хто «...вважають, що людина скоріше порушує природний порядок, аніж підкоряється йому; що вона має не­обмежену силу і ні від чого не залежить, окрім самої себе». Так же цілком очевидне філософське підґрунтя, поширеного в межах світосприйняття, яке полягає у визнанні того, що або людина — частина природи, або людина володар природи, тобто, стоїть над природою.

Значно ускладнює оцінку того, що відбувається в сучасному світі, на­явність поряд зі світом природним і світом суспільним ще і третього світу — світу техніки. Нині зрозуміло, що витоки світу техніки слід шукати у мате­ріальній природі і духовно-творчій сутності людської діяльності. Можна стверджувати, що виникнення світу техніки спричинило масштабний вплив людини на оточуюче природне середовище. Потому виникла при­рода олюднена.

На фоні таких складних проблем більш зрозуміла картина занурення і виходу з екологічної кризи. Витоки її пов'язані з великим техногенним впливом на оточуюче середовище індустріальних країн першої хвилі в се­редині XX ст. швидкими темпами будували гідравлічні, теплові та атомні електростанції, розвивалась теплоенергетика, металургія, автомобілебуду­вання, хімічна промисловість, видобуток вугілля, нафти, поліметалевих руд і відповідних переробних комбінатів. Могутній і всебічний техногенний вплив продуктивних сил суспільства на навколишнє середовище в 1950-60-і роки призвів до явних ознак екологічної кризи (оіkоs — житло), тобто до руйну­вання природи, до порушення природного ба­лансу, до важких умов проживан­ня людей. Темпи руйнування ото­чуючої природи, забруднення по­вітря, водоймищ, поверхні землі, знищення бага­тьох видів рослин і тварин стали вже в 1960-і роки настільки вража­ючими і очевид­ними, що вчені і громадські діячі, які об'єднались під егідою Римського клубу, почали бити на сполох.

Біологічна природна сутність людини пов'язує кожного з нас з навко­лишнім природним середовищем. Адже ми повинні дихати, пити, їсти, вдягатися і мати житло, а всі ці потреби може задовольнити тільки приро­да. Слід брати до уваги, що людина - істота соціальна. Адже кожен із нас формується у певній системі суспільних відносин у родині, побуті, про­цесі спільної трудової діяльності. Слід брати до уваги ще й те, що трудова діяльність людини поза використанням природних матеріалів, ресурсів природи, корисних копалин і т.п. неможлива.

Трудова діяльність людини починається з виготовлення знарядь праці, для чого людина використовує природні матеріали. Людина живе на Землі в природних для її життя умовах, у певному географічному середовищі, у пев­них кліматичних умовах. Сфера проживання людини — це і сфера докла­дання нею своєї праці. Простір проживання давньої людини включав у себе ліси, степи, ріки, моря, гори, рослинний і тваринний світ. Простір прожи­вання сучасної людини істотно змінився і розширився за рахунок створе­них нею каналів, штучних лісових насаджень, сільськогосподарських угідь, гідравлічних гребель з електростанціями, міст, мегаполісів та інших населе­них пунктів. Такий розвиток людської цивілізації загалом відповідає ідеям філософів і вчених, які давно звернули увагу на те, що ефективна життєді­яльність людей можлива лише у певному географічному середовищі, де до­сить повно задоволені основні біосоціальні потреби людини.

Людина — єдина істота, якій властиве цілеспрямоване перетворення навколишньої природи. Знаменно, що з кожним поколінням людей жит­тя на Землі перетерплювало зміни разом зі зміною ландшафтів і переважа­ючих видів діяльності людини. Спочатку трудова діяльність людини була пов'язана з землеробством і скотарством. У ті часи ремесла були розвинені слабо, ремісники обслуговували лише потреби хліборобів і скотарів у зна­ряддях праці, переважна більшість з яких були одночасно ще і зброєю на­паду і захисту. Такі види трудової діяльності могли здійснюватися лише в умовах помірного клімату. Занадто суворі умови життя вимагали і занадто багато сили для підтримки життя, що не дозволяло людям розвиватися культурно. Занадто сприятливі умови навколишньої природи, яка щедро наділяла людину плодами землі, також не стимулювали удосконалення трудової діяльності. Але в міру розвитку суспільної людини в умовах по­мірного клімату і достатньої кількості корисних копалин необхідних для виробництва знарядь праці, ситуація змінювалася. З'явилася можливість експансії людини у раніше малопридатні для її проживання регіони.

Вплив суспільства на природне навколишнє середовище виражається в тім, що людство перемістило в інші кліматичні умови безліч видів рослин і тварин, винищило деякі види тварин, насамперед, великих ссавців, яких легко було використати як джерело багатої на білки їжі. Вплив людини на природу обумовлено також глобалізацією матеріального виробництва, роз­витком науки і техніки, зміною суспільних відносин. Протягом багатьох со­тень років цей вплив стабільно наростав, що стало особливо помітно вже в XIX ст. У нинішньому столітті вплив людини на навколишню природу зріс незрівнянно. Людина зуміла виробляти значно більше всіляких речей, аніж будь-коли раніше і в значно більш короткі терміни. Все це досягнуто ціною руйнування природи. Тому доля всіх наявних на сьогодні на Землі форм життя залежить від того, що робить людина і в яких масштабах.

Зараз об'єктивно існує загроза життю багатьох вищих видів рослин і тварин. Втрати в біологічному різноманітті дуже небезпечні для майбутньо­го людства, особливо в зв'язку з не передбачуваними змінами в біосфері і кліматі взагалі. Щоденно може втрачатись 20-50 видів живого. Такі мірку­вання мають під стави, в 1600 році було 3 млн. видів, в 1800 році - 2,9млн, в 2000 році залишилось вже тільки 2 млн. видів. Інстинктивно нам здається, що торгівля і робота ринкових механізмів сприяють збільшенню різнома­ніття, бо на прилавках магазинів стає все більше товарів. Але це ілюзія.

Скільки місце­вих прохолоджуючих напоїв зникло з по­явою кока-коли? Скільки сортів овочів і фруктів втрачено внаслідок стандарти­зації ринку? Відомо, що до 1990 року зникло 97% видів овочів, які були за­реєстровані в 1903 році. З 35 сортів реве­ню — залишився один. З 7098 сортів яблук нині залиши­лось 977. Втрачені не тільки різнобарвність або розмір яблук і овочів, втрачено вітаміни, різноманіття смаків, стійкість до шкідників. Говорячи мовою Дарвіна, тіль­ки декілька сортів огірків, ревеня або персиків змогли ви­жити в умовах вели­комасштабної еконо­міки.

Екологічна кри­за пов'язана, по-перше, з колосальним ростом чисельності населення на нашій планеті; а, по-друге, з величезним військово-промисловим потен­ціалом людства, який негативно впливає на природу. Власне і природи в її споконвічному вигляді практично на Землі не залишилося. Знищено ве­личезні лісові масиви, з надр планети вийнято численні кубічні кілометри породи, які нагромаджуються у вигляді відвалів, осушені болота і створені нові пустелі. Однак виявився і протилежний процес — евтрофікація, або заболочування. У водоймах збільшується кількість водоростей, гине риба внаслідок нестачі кисню в воді та зростання концентрації фосфатів і нітратів. Величезну площу Землі вкрили дороги, будинки, заводи, фабри­ки, усілякого роду промислово-побутові споруди. Ті види рослин і тварин, які люди обрали для задоволення своїх потреб, гібридизовані і піддані се­лекції з метою найбільшого приросту їжі і сировини. Тут людина втрути­лася у звичну природу живого, зробивши ці види залежними від людини і позбавленими здатності пристосовуватися до зовнішнього середовища самостійно. Природні ареали проживання диких тварин також сильно зруйновані. Йде запекла боротьба меншої частини суспільства з більшою за збереження у «первозданному» вигляді хоча б невеликої частини при­роди, що необхідно для нормального фізичного і духовного життя усіх нас. Повітряний басейн забруднений відходами хімічного виробництва, вихлопними газами автомобілів, продуктами згоряння палива на тепло­вих електростанціях. Атмосфера забруднена попелом і пилом, окислами азоту, сірки, вуглецю, аміаком, фтором і хлором у величезних, часом не­безпечних для здоров'я людини, масштабах. Наприклад, автомобілі Японії в рік викидають до 150 млн. тонн вуглекислого газу, а відтворення кисню рослинним світом не встигає за масштабами його згоряння.

Ріки, моря й океани стали місцем скидання рідких і твердих відходів ви­робництва і повсякденного побуту людей. Основними джерелами забруднення тут є промислові стоки, стоки сільськогосподарських виробництв і населе­них пунктів. Хімічні забруднювачі, якщо вони не досягають смертельної кон­центрації, накопичуються в найпростіших мешканцях вод, по живому лан­цюжку харчування, просуваючись до живих організмів, безпосередньо ужи­ваних у 'їжу людьми. Загальний обсяг стічних вод у світі близький до 2000 км3 на рік. Особливо значні обсяги стоків в індустріально розвинутих країнах. На додаток до всього іншого, у води світового океану попадає велика кількість нафти і нафтопродуктів унаслідок частих аварій танкерів. Можливості само­очищення у багатьох водоймищ на сьогодні практично вичерпані. Безліч аварій на очисних спорудах вносять свій внесок в цю брудну справу.

Поверхня Землі також забруднена масою відходів. Це наслідки неефек­тивного використання ресурсів природи. Вчені США з'ясували, що при­близно 93% матеріалів, які ми використовуємо, взагалі ніколи не втілю­ються в продукцію. 80% товарів викидають як непотріб після однократно­го використання. Тільки 3% енергії пального теплової електростанції доходять до нас у вигляді світла в лампах накалювання. Тільки 10-15% енергії пального в автомобілі використовується для його переміщення.

Глобалізація і універсалізація відносин в сучасному світі, насамперед, пов'язана з масштабами споживання енергоресурсів. Так витрати пально­го на потреби автотранспорту складають левову частину споживання всіх енергоресурсів. Показово, що ще в 1973 році споживання пального се­реднім автомобілем на 100км. складало 17,8л., в 1986-8,7л., в 1998-4,62л. («Хонда»). В 2000 році діючі зразки гіперавтомобіля споживали 1,2-2,1 л. Що станеться в світовому енергоспоживанні, якщо ведучі країни світу (Ки­тай з Індією) почнуть масово будувати гіперавтомобілі? Відповідь є вже сьогодні. Нафтопереробні компанії світу відчувають зміни і в кінці 2000 року американська «Еххоn Моbіl» заявила про свою програму модернізації двигуна внутрішнього згоряння і дослідження водневих елементів спільно з «Сепегаї Моїогз» і «Тоуоіа». В свою чергу вслід за керівництвом «ВгіїізЬ Реігоіеит» президент компанії «Royal Dutch/Shell» Філл Уотс вважає, що для збереження свого лідируючого становища в світі нафтовим компаніям доведеться інвестувати капітал в будівництво вітро- та геліоелектростанцій. Виходить так, що найбільш прогресивні керівники нафтових компаній готуються до кінця «нафтової ери».

Однак поки що внаслідок забруднення поверхні суші відбувається масова деградація грунтів, придатних для вирощування рослин. Тут пе­стициди, залишки мінеральних добрив, неправильне землекористування, випробування ядерної зброї, відходи нафтового і газового виробництва, металургії, вуглевидобутку тощо. Ефір пронизують потоки електромагні­тних вібрацій різної частоти, що також поза сумніву деструктивно впливає на все живе. Шумові забруднення у транспорті, на виробництві і будів­ництві також вносять свою долю в погіршення екологічної ситуації. (Над­то небезпечні для здоров'я людини шуми частотою 400-800 Гц і силою більше 80 дБ).

Уже наприкінці 1960-х років у світі виникло кілька добровільних фондів, які фінансували дослідження екологічної і демографічної ситуації, яка на той час склалася на Землі. Учасники «Римського клубу», створено­го Ауреліо Гїеччеї у 1968 році, досліджували всю сукупність взаємозалеж­них проблем людства: голод, вбогість, енергетична криза, виснаження при­родних ресурсів, деградація природи, неграмотність і застаріла система освіти, втрата віри тощо. Учасниками клубу стали вчені, менеджери, діячі культури і політики, які вважали, що існуючі проблеми можуть бути вирі­шені людством при певному розумінні і зацікавленості. На сьогоднішній день людство більш уважно ставиться до можливих наслідків своєї вироб­ничої діяльності. Існує низка міжнародних природоохоронних програм.

16.5. ДЕЯКІ ЗАУВАЖЕННЯ НАОСТАНКУ

Свого часу досить романтично В. І. Вернадський розглядав людство як могутню геологічну силу, яка і в своїх думках, і в своїй праці ставить пи­тання про «...перебудову біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємось, і є «ноосфера»», — зазначав він. Таким чином, ноосфера для Вернадського — це середовище проявлення розуму. І тільки людина, яка наділена розумом, здатна існувати одночасно і в біосфері, і в ноосфері. Достойне існування на цій межі можливе для людини лише за умови її здат­ності передбачати наслідки своїх дій. Тоді виявляється реалізованою сво­бода людини.

Міркування В.І.Вернадського спирались надуже невизначене понят­тя свободи. Це призводить до ускладнень в розумінні того, як «вільномис­ляче людство» може узгоджувати свої дії в царині «ноосфери-середовища проявлення розуму». Адже ноосфера підпорядкована певним сталим зако­нам свого розвитку. Людина, яка не знає цих законів як сталих, не може бути не тільки вільною, але і передбачувати наслідки своїх дій.

Однак виявляється, і на сьогодні це помітно як ніколи, що у людства існує нагальна потреба-проблема — зрозуміти, якими ж можуть бути на­слідки запропонованих дій, пов'язаних саме з процесом перебудови існу­ючої біосфери. Ніхто не в змозі авторитетно попередити людство про мож­ливі глобальні наслідки можливої сукупності наших дій. Тому неможливо і говорити про свободу вибору, бо ні з чого вибирати. Відтак, відпадає і потреба втому, щоб зрозуміти, що відбувається. Втрачена глобальна пара­дигма співіснування.

Сучасні природничі науки також не можуть обминути питання про взаємозв'язок дійсного і можливого, необхідного і випадкового, а врешті решт і питання про взаємозв'язок порядку і хаосу. Показовою в цьому плані є концепція, досить послідовно викладена в роботі Іллі Пригожина та Іза-бели Стенгерс «Огсіег оиі оГсЬаоз. Мап'х пеш с1іа!о§ие \УІІП паїнге» (1984). Автори керуються ідеєю проте, що на систему, яка знаходиться в дуже неврівноваженому стані, впливають різноманітні флуктуації, загрожуючи її структурі. Критичним моментом для такої системи виступає точка біфур­кації, тобто момент, який необхідно призводить до зміни існуючого ста­новища системи. Пригожий і Стенгерс вважають, що саме в цей момент неможливо передбачити, в який стан перейде система. «Випадковість підштовхує те, що залишається від системи, на новий шлях розвитку, а після того як шлях (один з багатьох можливих) обрано, знову вступає в силу де­термінізм — і так до наступної точки біфуркації». Тут існує принада вважа­ти цю ілюстрацію за демонстрацію звичної для багатьох діалектики. Більше того, можна припустити, що автори демонструють тим самим ніби можливості універсального принципу. Але суть проблеми полягає в тому, що одна річ - явища, які відбуваються в матеріальних системах взагалі, а зовсім інша річ — мотиви, які спричиняють ті чи інші вчинки людей. Ці два ряди подій несумісні, якщо керуватись змістом природничонаукових принципів. Вирішення проблеми можливе, якщо припустити існування за межами тих та інших універсального упорядника. Тоді виявляється зовсім виключеною із розгляду воля людини і свобода вибору.

Не дивно, що романтичні сподівання В.І.Вернадського на перебудо­ву біосфери в ноосферу в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого, не виправдовуються дійсністю. Особливість людського світосприй­няття така, що переважна більшість людей керовані стереотипами світо­розуміння, а не світовідчуття. Тому цілком зрозуміло, чому намагання ра­ціонального пояснення світу не задовольнили людство: досі не вдається досягти фундаментального рівня, виходячи з якого можна було б вивести всі інші властивості матерії.

Всяка ситуація відкриває перед людиною спектр можливих наслідків, але майже ніхто не замислюється над існуючим різноманіттям можливого. Адже переважна більшість людей керується в своїх міркуваннях і вчинках началом протиріччя, тобто мислить в категоріях полярних: чорне-біле, так-ні, тощо. Розуміючи обмеженість такого мислення, Лєйбніц ввів у науку про мислення начало достатньої підстави: «Ніколи нічого не трапляється без якої-небудь причини або врешті решт без достатньої підстави». Це — важливе начало, оскільки людина, яка керується ним, виразно відчуває в спектрі можливого те, що може привести до бажаного блага. Але в такому випадку людина буде і замислюватись над тим, до якого блаженства по­трібно себе просувати.

Неодноразово розмірковував я над проблемою взаємозв'язку свобо­ди, необхідності і напередвизначеності. І завжди ніби знаходив задовільні відповіді. Але варто було дещо інакше сформулювати проблему, як вияв­лялось, що діалектика безсмертя душі, свободи і напередвизначеності знай­шла своє геніальне вирішення у началі достатньої підстави Лєйбніца, яке за іронією філософської долі, стало надбанням формальної логіки. Дивно. Мені залишається тут нагадати слова цього мислителя: «Завжди існує пе­реважаюча підстава, яка спрямовує волю в її виборі, і для збереження сво­боди достатньо, щоб ця підстава схиляла, але не примушувала».

До цього мало що можуть додати сучасні природознавці. Звісна річ, вони визнають важливу роль визначення точки біфуркації в природних процесах, хоча не завжди пам'ятають, що точка біфуркації існує і в будь-якій ситуації, пов'язаній з вибором людини. Але ноосфера надбудовується над біосферою; біосфера, що беззаперечно - над царством мінералів, а отже, над царством, в якому за визначенням немає життя. Тому залишається ак­туальним питання про те, звідки ж тоді життя з'являється і звідки свідомість з'являється? Існуючі відповіді не можуть задовольнити людство, бо існування його від того, що воно стає розумнішим, не поліпшується в цілому. Тому слушно припустити самостійний характер свідомості. А тут ще й очевид­ний парадокс: міра поневолення людини в цивілізованому світі зростає. Філософ якось влучно зазначив, що людина народжується вільною, а тим часом вона всюди в кайданах. На сьогоднішній день людина вже не тільки в кайданах, а ще й в невідворотному колі сліпучих «всевидючих» прожекторів комп'ютеризованого світу.

Таким чином, я дозволю собі заперечити саме поняття ноосфери як сфери панування розумного. Втім я згоден, що ноосфера — це сфера розу­му, всевладно пануючого над самим «вільним» розумом.

Дата добавления: 2015-07-13