Зовнішні фінансові ресурси у розв’язанні проблем заборгованості України

Зростання рівня нагромадження зовнішньої заборгованості в Україні та значна питома частка ресурсів, які відволікаються на його обслуговування, зумовлюють дедалі гостріший характер проблеми зовнішньої заборгованості, ефективність розв’язання якої пов’язана з тактичними і зі стратегічними підходами.

Можна визначити наступні боргоутворюючі фактори політико-економічного й фінансового характеру, що зумовили виникнення проблеми зовнішньої заборгованості в Україні та активізували зовнішні запозичення [8]:

• незбалансованість державних фінансів ще з часів початку незалежності та хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в період 1992-1999 рр.;

• нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики енергозбереження та надмірна імпортна енергетична залежність;

• суттєва потреба в інвестиціях на тлі зниження інвестиційної активності;

• неможливість залучення коштів населення у банківський сегмент, значний відтік капіталу за межі України і пов’язана з ними нестача фінансових ресурсів для реалізації соціально-економічних реформ.

Зовнішні борги України — наразі головна тема. Сьогодні можна почути різні цифри, пронози, коментарі, але жоден політик не каже правдивих фактів щодо зовнішнього боргу України. А правда така [13]:

Держборг України (державний та гарантований державою) за підсумками січня-грудня 2013 року зріс на $ 8,583 млрд, або на 13,31%, і станом на 31 грудня становить 584, 114 млрд грн, або $ 73,078 млрд. Такі дані оприлюднило Міністерство фінансів України.

Зокрема, у грудні-2013 держборг України збільшився на $ 4,335 млрд, або на 6,3% (за станом на 30 листопада борг становив 549,5 млрд грн).

Зовнішній борг України збільшився на 7% - до 300,025 млрд грн, або $ 37,536 млрд (51,36% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу), а внутрішній борг збільшився на 5,5% - до 284 млрд грн, або $ 35,5 млрд (48,64%).

Державний борг України зріс на 5,87% і склав 479,976 млрд грн, або $ 60,049 млрд (82,17% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу). У тому числі державний зовнішній борг збільшився на 7,7% і склав 223 млрд грн, $ 27,9 млрд (38,18% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу). Державний внутрішній борг зріс на 4,5% і склав 256,959 млрд грн, або $ 32,148 млрд (43,99% від загальної суми державного та гарантованого державою боргу).

Гарантований державою борг України знаходиться на рівні 104,138 млрд грн, що становить 17,83% від обсягу боргу, в тому числі гарантований зовнішній борг - 77 млрд грн, гарантований внутрішній борг - 27,1 млрд грн.

Згідно з законом про держбюджет-2013, граничний обсяг державного боргу України на 31 грудня передбачено в сумі 502,48 млрд грн.

Сьогодні ризики, пов’язані із залежністю України від коливань притоку і відтоку міжнародного капіталу, зводяться до таких, що підвищують залежність країни від зовнішнього фінансування та таких, що впливають на внутрішню фінансову стабільність. А тому зовнішні приватні потоки капіталу є нестабільним ресурсом для фінансування економіки країни і не можуть розглядатися як надійне джерело фінансування як платіжного балансу, так і економічного розвитку в країні. Варто враховувати те, що ще більш негативно впливає залежність від потоків зовнішнього капіталу на сталість фінансування економічного розвитку, що пояснюється формування двох різних типів дефіциту капіталу в Україні – первинного і вторинного. Перший полягає в нестачі капіталу для реалізації запланованих інвестиційних програм внаслідок різкого рівня внутрішніх заощаджень. Дана ситуація є характерною для нинішнього етапу розвитку України, в якій залишається невикористаним потенціал кредитування економіки з боку населення, яке, натомість, формує додатковий попит через підвищення рівня споживання і в такий спосіб заохочує імпорт. Вторинний дефіцит капіталу утворюється внаслідок відпливу капіталу, що був інвестований до країни з-за кордону, а тому, зазвичай, завдає економіці більше збитків. На відміну від первинного дефіциту, який свідчить лише про те, що виробничі потужності не можуть бути збільшені (в силу дії різних чинників), вторинний дефіцит призводить до збільшення вчасного недовикористання існуючих потужностей, скорочення економічної активності і, відповідно, до падіння національного доходу.

Для України, характерними рисами якої є нерозвиненість фінансових ринків, недостатній рівень внутрішніх заощаджень і низька швидкість накопичення капіталу, залучення зовнішніх фінансових ресурсів є вкрай актуальним. Для фінансування економічного розвитку необхідні довгострокові фінансові ресурси, а не короткострокові вкладення чи спекулятивні портфельні трансферти, оскільки останні не можуть бути використані для фінансування довгострокових інвестиційних проектів.

Для розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості в довгостроковому періоді необхідне «оздоровлення» самої економіки, оскільки без забезпечення динамізму її розвитку і реальної, відчутної ефективності фінансова стабільність в країні буде короткочасною і відносною, незалежно від того, які прогресивні фінансові заходи використовуються для її підтримки. Більше того, швидка ліквідація зовнішнього боргу, непідкріплена реальними кроками в напрямі стабілізації самої економіки, її всебічної структурної перебудови, лише ускладнить ситуацію та проблеми, які необхідно розв’язувати.

Отож, у програмі конкретних заходів з мінімізації зовнішньої державної заборгованості доцільно було б передбачити[8]:

• залучення в Україну іноземного приватного капіталу, що дасть змогу вирішити відразу декілька завдань;

• оптимізувати структуру зовнішньої заборгованості;

• активізувати інвестиційні процеси;

• скоротити бюджетні витрати, призначені на фінансування капіталовкладень;

• розширити базу для виробництва товарів і послуг;

• сформувати нового платника податків і, відповідно, збільшити надходження до бюджету;

• покращити стан платіжного балансу;

• створити необхідні економічні й законодавчі умов для призупинення «втечі» капіталу з України, що забезпечить реалізацію прямої кореляційної залежності між обсягом внутрішніх та іноземних інвестицій, а саме: призупинить втечу капіталу, а отже, збільшить внутрішні заощадження; відновить довіру кредиторів і, як наслідок активізує іноземне інвестування. А, з іншого боку, буде розв’язано проблему обслуговування зовнішнього боргу, за максимальними розрахунками, на найближчі 20 років, а мінімальними – на 5 років;

• підвищити кредитний рейтинг, що сприятиме: мінімізації ризиковості боргових зобов’язань, а відтак – здешевленню їх вартості; інвестиційній привабливості, а отже, й активізації валютно-фінансових і кредитних потоків.

Окрім того, пріоритети в залученні зовнішніх позик та іноземних кредитів мають поступово переходити від національного уряду до резидентів приватного сектора; від офіційних позик міжнародних фінансових організацій – до приватних іноземних кредитів та прямих іноземних інвестицій. До того ж, бажано, щоб питома частка довготермінового офіційного державного боргу не перевищувала 30-35%, а перевага надавалася акумулюванню ресурсів із приватних джерел у формі прямих іноземних інвестицій і приватних іноземних кредитів, не гарантованих урядом. При цьому, позиція офіційних кредиторів не має вирішального впливу на переваги і пріоритети приватного інвестора, адже перспективи отримання іноземного капіталу із приватних джерел прямо пов’язані із кредитним рейтингом держави та рейтингом підприємницького ризику країни.

Висновки

Аналізуючи вищевикладений матеріал, слід зробити наступні висновки:

1) Виходячи з глибокої системної та структурної кризи економіки, яка багатосторонньо впливає на всі макроекономічні показники України (в тому числі й на розвиток інвестиційного процесу в усьому виробничому комплексі, на стан торговельного та платіжного балансів, фінансово-економічну нестабільність тощо), вітчизняне господарство не в змозі забезпечити належного рівня розвитку лише за рахунок власних ресурсів. З огляду на це надзвичайно актуальною є проблема отримання зовнішніх ресурсів.

2) Зовнішні ресурси можуть бути отримані через міжнародні торгово-економічні зв’язки, іноземні інвестиції, міжнародну технічну допомогу та зарубіжні кредити. Саме останні і є можливими джерелами одержання Україною зовнішніх фінансових ресурсів для стабілізації економіки та її виходу із кризового стану.

3) Залучення іноземних капіталовкладень — дієвий спосіб піднесення будь-якої національної економіки. Іноземні інвестиції в Україні вкладаються у двох формах: прямі та портфельні інвестиції.

4) Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

5) Зростання рівня нагромадження зовнішньої заборгованості в Україні та значна питома частка ресурсів, які відволікаються на його обслуговування, зумовлюють дедалі гостріший характер проблеми зовнішньої заборгованості, ефективність розв’язання якої пов’язана з тактичними і зі стратегічними підходами. Сьогодні ризики, пов’язані із залежністю України від коливань притоку і відтоку міжнародного капіталу, зводяться до таких, що підвищують залежність країни від зовнішнього фінансування та таких, що впливають на внутрішню фінансову стабільність.

Дата добавления: 2015-08-31