Розділ I Толерантність вчителя, письменника, журналіста

Вступ

У законі України "Про освіту " та Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей. Таке розуміння мети означає, що система вищої освіти не повинна прагнути лише до розширення інформаційного змісту гуманітарного знання в порівнянні з професійним знанням, а відповідати більш високим цілям – залученню молодих людей до гуманістичних цінностей людства. Перед вищою освітою постає досить складне соціальне замовлення – формування особистості гуманістичного типу, справжнього інтелігента, здатного не тільки професійно, а також творчо й цілісно підходити до розв’язання завдань соціального й фахового змісту. На нашу думку, процес формування толерантності як складової майбутньої професії може стати пріоритетним завданням такого інноваційного навчання, яке б оновлювало особистість та сприяло її розвитку.

Особлива увага надається розробці нових виховних технологій, які б забезпечували формування й розвиток духовних здібностей як домінуючих у ціннісній системі людини. Отже, в рамках освітньої теорії стає цілком зрозумілим виникнення такого напрямку як педагогіка толерантності, журналістика толерантності, літературознавство толерантності.

Необхідно зазначити, що в нашій роботі ми користуємося терміном «толерантність» який є символічним до терміну «терпимість».

Мета дослідження: проаналізувати толерантність мовної особистості вчителя, письменника, журналіста.

Дослідники теми: доктор філософських наук М.Б. Хомякова, яка вважає, що всі види та рівні толерантності можуть бути зведені до одного – міжкультурного рівня толерантності. В.Д Павлов зазначає, що такий підхід може бути визнаним за умови широкого тлумачення поняття культури, саме духовної культури, як сукупності духовних складових життя певної спільноти [9: 20]. Педагог М.Ліпман передбачає виховання толерантності як цінності, шляхом її послідовного обґрунтування.

Актуальність роботи: я вважаю, що робота є дуже актуальною на сьогоднішній день, адже толерантність вчителів, письменників, журналістів проявляється в терпимості. Термін,,толерантність,, потребує досліджень в мовній особистості.

Зміст роботи:

- Вступ;

- Основна частина;

- Висновок.

У першому розділі ідеться про те, як впливає толерантність мовної особистості на учителя, письменника і журналіста, над якими ми працюємо.

Другий розділ ознайомить нас з особливостями та витоками толерантності, що дають змогу краще зрозуміти тему роботи.

Третій розділ присвячено безпосередній темі роботи, тобто про толерантність мовної особистості.

Демократизація суспільства вимагає від педагогічної науки пошуку нових шляхів якісного виховання особистості, потребує подальшого реформування й модернізації системи освіти, надає їй національну та гуманістичну спрямованість. Конкретні потреби оновленого суспільства в спеціалістах нового типу передбачають пошук нових ефективних шляхів навчання й виховання, вимагають ретельного врахування ціннісних орієнтацій у процесі підготовки молоді [ 9: 22].

Розглядаємо толерантність як умову становлення педагогічної майстерності у процесі фахової підготовки вчителів. Педагогічна майстерність майбутнього вчителя є сукупністю духовних та практичних властивостей особистості. Критеріями педагогічної майстерності виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, результативність, творчість. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Необхідними умовами педагогічної майстерності є гуманістична позиція вчителя й професійно значимі особистісні риси та якості [5: 152].

Окрім організаторських здібностей, сучасний педагог повинен володіти такими рисами як: витримка, толерантність, наполегливість, рішучість та вміння домагатися своєї мети навіть при виникненні перешкод.

Сучасний рівень розвитку суспільства й освіти вимагає розглядати толерантність не лише як особистісну рису педагога, а як певну вимогу до нього, як принцип його діяльності. Система навчання американського педагога М.Ліпмана передбачає виховання толерантності як цінності, шляхом її послідовного обґрунтування. Існують також освітні програми в Німеччині та США, завдання яких – інтегрувати толерантність в учбові плани, а також у процес навчання й виховання. Формування педагогічної толерантності повинно бути однією з основних завдань професійної підготовки, а ступінь розвитку цієї якості – показником професійної компетентності педагога [7:20]. Процес формування гуманістичних цінностей здійснюється за умов наявності суб’єкт-суб’єктної взаємодії педагога та студента, механізмом якого є потреби в спілкуванні, в емоційному контакті, повазі людської гідності, турботі про людей, ціннісному ставленні до них та за умов підключення до гуманістично спрямованої діяльності з оточенням. Керуючись гуманістичними цінностями, потрібно прагнути до внесення діалогічних засад у взаємодію, що відбувається в різних сферах суспільного життя. Для того, щоб така діалогічна взаємодія в кожній сфері була ефективною, необхідна її відповідність деякими універсальним принципам, а саме: принципу поваги до партнера; принципу прийняття партнера таким, яким він є; принципу поваги до себе; принципу конкордатності; принципу толерантності; принципу найповнішого використання культури.[1: 128].

Освіта – це галузь, де реалізація діалогічної взаємодії (принципу толерантності) може відбуватися повною мірою. Як приклад, можна навести педагогіку співробітництва, де принцип толерантності стає засобом втілення освітніх задач. Цілий ряд положень педагогіки співробітництва спрямований на відверте спілкування й базується на принципі толерантності, прийняття учня таким, яким він є. Значущість толерантності для процесу виховання обґрунтована у психолого-педагогічній теорії Я-концепції. Толерантність у цій теорії була визначальним фактором для формування позитивної системи уявлень учня про себе. Теорія Я-концепції переконливо доводить, що розвиток негативного образу "Я" відбувається за відсутності толерантного ставлення до учня в процесі взаємодії [5:154].

Лише в процесі взаємодії існує можливість формування чуйності, тактовності, привітності, терпимості, демократичності та інших гуманних якостей особистості. Сучасні дослідники розглядають стосунки педагога з вихованцем як діалог двох суб’єктів. Гуманні взаємини стають мірою й вищим рівнем гуманістичних цінностей [5: 8]. Ефективність гуманізації взаємовідносин залежить від характеру педагогічного співробітництва. Професіоналізм педагогічного спілкування виявляється в готовності й умінні використовувати наявні знання на практиці, вирішувати безліч педагогічних задач; у виробленні норм поведінки; у готовності до співробітництва з учнями та батьками, колегами; емоційній контактності, що виявляється в чуйності, здатності до співпереживання; у високому рівні емоційної стабільності, педагогічної толерантності в різних конфліктних ситуаціях [3: 212]. Толерантність як особистісна риса не може сформуватися стихійно в процесі соціалізації, тому, що об’єктивна реальність більше сприяє інтолерантності. Отже, для формування толерантності як позитивної особистісної риси необхідна цілеспрямована робота, що зумовлює постанову конкретної педагогічної задачі. Адже й Декларація принципів толерантності 1995 року проголошує пріоритет освіти у її формуванні.

Професійна діяльність сучасних педагогів є неперервним процесом розв’язання навчально-виховних завдань, спрямованих на розвиток особистості учнів. Ефективність такої діяльності значною мірою визначається сформованістю ціннісних орієнтацій педагога. Сучасні потреби гуманізації освіти передбачають творчу, вільну діяльність педагога, спрямовану на прогресивний розвиток нації. Саме ці вимоги потребують орієнтації педагогів на необхідність кардинальної гуманізації виховного процесу, створення умов для самореалізації педагога як суб’єкта морально-духовної відповідальності за майбутнє. Становлення особистості педагога передбачає дії, які повинні забезпечити певний стан її свідомості, науковий світогляд і культуру педагогічної майстерності. Головне в діяльності педагога – це перспективна спрямованість. Особистість, що володіє високим рівнем усвідомлення обов’язків орієнтується не на те, які наслідки буде мати її позитивне чи негативне ставлення до обов’язкового, а базується на вільному прийнятті на себе відповідних обов’язків [5:205].

Толерантність по своїй суті – це не якість, а стан особистості. Тому однією з особистостей виховання толерантності є двоєдність готовності та підготовленості дитини до співіснування з іншими людьми та прийняття їх такими, якими вони є. Готовність – це внутрішній стан, мотивації, бажання та здатність позитивно ставитись до об’єкта, а підготовленість – практичні навички комунікації й розуміння, вміння розібратися, прагнення зрозуміти іншу людину та її обставини.

Інша річ, що школою не вичерпується, в ній не замикається сфера прояву толерантності, і сама школа занурена у більш широке соціальне середовище, чинники якого менш доступні педагогічному впливові. І водночас вони є не менш значимими для розвитку дитини та її толерантності, ніж школа.

Це середовище може містити як позитивні, так і негативні (їх значно більше) приклади толерантності. І при цьому кожне середовище є своїм для кожної людини, саме для неї, воно орієнтоване у своїх – для неї ж –позитивних чи негативних виявах.

До зустрічі зі складними ситуаціями дитину можна готувати завчасно – готуючи її до правильного сприйняття важких моментів. Така профілактика передбачає пізнання дитиною того, що вимагає толерантності. Ефективними педагогічними засобами для цього можуть виявитися інформація про можливі труднощі та рефлексія того, що виникло у досвіді дитини чи групи.

Джерелами такої інформації можуть бути фольклорні й літературні персонажі та реальні люди.

Журналіст повинен бути носієм, творцем, пропагандистом культури слова, роблячи свій внесок у формування української мовної особистості. А відтак рівень його власної мовної культури має особливе значення. Дослідження ринку ЗМІ України дає підстави констатувати низький рівень їх функціонування українською мовою.

Підвищенню ефективності роботи із формування мовної культури сприяє поєднання методів і прийомів: евристична та комбінаторна бесіди, спостереження над мовою, робота зі словником, редагування текстів. Практичним результатом такої діяльності є укладені студентами словники помилок (за матеріалами засобів масової інформації). У процесі навчання також рекомендуємо студентам укладати власний тлумачний словник, куди заносяться опрацьовані слова, словосполучення (неологізми, крилаті вислови, іншомовна лексика) із обов’язковою фіксацією їх значень. Адже культура мовлення – це не тільки дотримання правильної вимови. Не менш важливим для журналіста є вміння вдало підбирати і використовувати мовленнєві засоби.

Отже, формуванню мовної культури особистості журналіста сприяють такі умови:

1. Цілісність, безперервність і системність процесу професійної підготовки майбутнього журналіста, складовою частиною якого є мовна культура.

2. Побудова змісту і структури навчально–виховного процесу відповідно до поставлених завдань.

3. Залучення студентів до активної роботи (практика, участь у масових заходах), яка моделює майбутню професійну діяльність.

Письменники все ще чекають на своїх вдячних вдумливих читачів. На наше переконання, знання літератури має визначатись не кількістю прочитаних творів, а роздумами над тим, який слід вони залишили в душі людини, чи навчили співтворчості і співпереживання, чи дали можливість відчути музику письменницького слова, чи сприяли вихованнюінтелігентності. Тому одним із найважливіших завдань літературної освіти майбутніх учителів-словесників має стати розвиток і якісне вдосконалення читацького сприйняття, що потребує опанування мови літератури, опанування умінь і навичок аналізу художнього тексту, актуалізації архетипів у культурній пам’яті читача-студента. Література повинна стати співбесідником, своєрідним телефоном довіри, школою самовиховання. Толерантність – професійно необхідна особистісна риса педагога, що диктується завданнями та характером його діяльності. Як зазначає О.Колодій, «соціальний статус учителя зобов’язує його бути толерантним». Але слід додати: толерантність має працювати разом зі своєю сестрою – емпатією.

Розділ II Толерантність мовної особистості як предмет наукового дослідження. 3.2.1)Розкриття терміну «толерантність», «терпимість», «мовна особистість».

Необхідно зазначити, що в нашій роботі ми користуємося терміном "толерантність", який є синонімічним до терміну "терпимість". Слово "толерантність" має латинське походження. У римлян tolerantia означало терпіння, покірність. В англійській мові толерантність означає "готовність і здатність без протесту сприймати особистість або річ", у французькій – "повагу до волі іншого, його напряму думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів". У китайській мові бути толерантним означає дозволяти, допускати, виявляти великодушність стосовно інших", в арабській – "прощення, полегкість, м’якість, поблажливість, жаль, прихильність, терпіння", в перській – "терпіння, терпимість, готовність до примирення". Ідея толерантності виникла в середньовіччі в результаті осмислення наслідків релігійних конфліктів [3: 163].

На сучасному етапі розрізняють такі рівні толерантності як груповий, політичний, етнічний, індивідуально - особистісний. Також толерантність проявляється на двох рівнях: мінімальному (початковому) та максимальному (мегарівні). Перший – це толерантне ставлення людини до самої себе, коли індивід докладає зусилля для того, щоб сприйняти себе таким яким він є. Другий – це толерантна взаємодія країн, міжнародна толерантність.

Кожен статус, у якому людина виступає протягом усього життя, формує окремий вид толерантності, а, отже, розрізняють таки її види: вікову, статеву, національну – етнічну, мовну, соціальну, майнову, професійну, політичну, конфесійну, регіональну та багато інших. Здатність індивіда правильно визначити її вид та рівень – головна умова толерантного ставлення до того, з ким відбувається спілкування. Цікавою є думка доктора філософських наук М.Б. Хомякова, який вважає, що всі види та рівні толерантності можуть бути зведені до одного – міжкультурного рівня толерантності. В.Д Павлов зазначає, що такий підхід може бути визнаним за умови широкого тлумачення поняття культури, саме духовної культури, як сукупності духовних складових життя певної спільноти [9: 20].

Беручи до уваги специфіку педагогічної праці, необхідність встановлення контактів з великою кількістю людей різного фаху, політичних та релігійних переконань, можна зазначити, що серед ціннісних пріоритетів педагога має бути усвідомлене володіння толерантністю на всіх рівнях.

Сучасні ціннісні пріоритети мають пов’язуватися з гуманістичною перебудовою всіх сфер життя суспільства. З цієї позиції основною освітньою проблемою виступає реалізація людяності кожною людиною як стосовно самої себе, так і стосовно всіх людей, світу в цілому. Людяність повинна виступати практичною реалізацією гуманізму, бути передумовою для формування гуманістичного світогляду. Людяність – це джерело, мета й критерій істинності гуманістичного світогляду. І.Д. Бех вказує, що для досягнення цього ідеалу доцільним є дотримання послідовності розвитку усвідомлення гуманістичної етики до втілення гуманістичного світогляду у власний спосіб життя, в міжособистісне спілкування, у взаємодію особистості з усім навколишнім середовищем. Оптимальним механізмом моральної вихованості необхідно вважати виховання людяності людяністю як співучасть людей у саморозвитку один одного. Реальний шлях втілення людяності в образі життя особистості – не стільки її

формування, скільки саморозвиток. Справжнє виховання полягає в тому, щоб сприяти морально-духовному саморозвиткові особистості [2: 274]. Отже, людяність як практичний засіб реалізації гуманізму та передумова формування гуманістичного світогляду сприяє становленню людини на позицію толерантності. Можна стверджувати, що людяність є віддзеркаленням толерантного ставлення до інших.

Мовна особистість – це, власне, особистість, охарактеризована з боку впливу належної їй мовної культури на її особистісні якості та соціально-культурну ефективність її діяльності як суб’єкта суспільних відносин. В умовах соціально-культурної трансформації суспільства слід надавати особливої уваги специфіці тезаурусу і мовної практики нових соціальних груп, їх перетворенням у традиційні класи та групи з врахуванням флуктуації мовного середовища, його інтегруючих та дезінтегруючих тенденцій.

Формування мовної особистості означає не тільки набуття людиною певних знань, умінь і навичок, але й самовиховання свідомого ставлення до мови, що виражається в прагненні та вмінні мовців спілкуватися рідною та іншими мовами, відповідальному ставленні до власного мовлення, постійній, наполегливій роботі над його вдосконаленням.

Ідея терпимості зароджується у Європі у зв’язку з протестантською Реформацією. Спочатку слово „терпимість“ мало негативний підтекст. Відомий гуманіст Еразм Роттердамський у 1530 році писав: „Якщо за певних обставин нам довелося б ставитися терпимо до сект,...це було б, безумовно. злом – так, великим злом, але не настільки страшним, як війна“. Під кінець 18 ст. терпимість уже пов’язували зі свободою та рівністю. Це було виражено у формі законів та декларацій, таких, як відома Декларація прав людини і громадянина, створена 1789 року у Франції. Починаючи з 19 ст., ці документи стали впливати на ліберальне мислення і відтоді терпимість отримала поширення як позитив на категорію [11:155].
Терпимість, толерантність не означає, що всі повинні думати однаково. Люди часто не погоджуються один з одним. Дехто може бути цілком переконаним, що погляди іншої людини абсолютно неправильні. Багато людей вважають, що людина, яка впевнена у правильності власних переконань і поглядів, швидше всього не розглядатиме переконання інших як загрозу для себе, тобто, справжня терпимість може грунтуватися на непохитному переконанні. Людина може прилюдно і відкрито говорити про те, з чим не погоджується. Однак, доти, доки вона не розповсюджує брехні, щоб вселити у інших упередження, це не є нетерпимість. Нетерпимість виявляється тоді, коли якусь групу переслідують, створюють проти неї спеціальні закони, обмежують, забороняють або якось по-іншому перешкоджають жити згідно з власним переконанням. Коли нетерпимість досягає крайнього ступеня, деякі в ім’я своїх переконань стають вбивцями, а інші – з тієї ж причини – жертвами.

Щодо поняття толерантності і досі точаться дискусії. Позиції розділяються на дві протилежні:

цей термін є попереднім та, хоч і є історично справедливим, однак має бути уточнений або замінений на більш позитивний та супроводжуватись чіткою оцінкою плюралізму та різноманіття;

він є абсолютним концептом, що важливий для існування суспільства та обмеження дискримінації.

Також дискусії точаться з приводу міри толерантності – якою мірою і в яких ситуаціях толерантність має бути присутня. Проблематичною є повна (радикальна) толерантність, яка вимагає толерантності навіть до радикалів, що потенційно становлять загрозу для дотримання прав частини громадян або стабільності соціальної системи.

3.2.2. Визначення

На нашу думку, толерантність (від лат. tolerantia – терпимість) – це терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, думок, ідей, вірувань. Це один із основних принципів, нерозривно пов’язаний з категоріями справедливості, свободи і прав людини. Дивлячись на визначення,, мовна особистість,, можна сказати, що – поняття комплексне. У психології воно трактується як відносно стабільна організація уподобань, мотивацій, які виникають у процесі діяльності людини із взаємодії між біологічними і соціальними мотивами, фізичним оточенням, умовами.

Ми вважаємо, що ці поняття є дуже актуальними для нашої роботи. Бо визначення,,мовна особистість,,,,,терпимість,,,,,толерантність,, притаманні всім професіям.

Великий енциклопедичний словник визначає толерантність (від. лат. tolerantia - терпимість) як терпимість до чужої думки, вірувань, поведінки. Тобто за основу береться згода сприйняти щось (духовне, морально-ідейне, етико-естетичне, релігійне) навіть за умов входження його в суперечність зі світоглядними установками того, хто сприймає [ 8: 526].

У сучасних зарубіжних концепціях толерантність розглядається як основна доброчинність, або ментальне ставлення, як свобода різних типів поведінки, ціннісних орієнтацій і культурної діяльності. Отже, толерантність - це одна з можливих реакцій на різноманітність. Ця якість - відповідь на зіткнення з поглядами та вчинками, які значно відрізняються від наявних у людини вірувань та ідеалів. Вона немовби пропонує директиву, що допомагає людям краще оцінювати власні вчинки, дає розуміння того, як розв'язати конфлікт мирним шляхом із залученням усіх пов'язаних з ним акторів і базується на визнанні рівності прав для всіх.

Дата добавления: 2015-08-31