Економічна оцінка земельних ресурсів

ОЦІНКА ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТЕРИТОРІЇ

Дуже важливою проблемою освоєння природних ресурсів є їх комплексна оцінка, яка включає: визначення за­пасів і якісного складу; вивчення умов експлуатації та можливості комплексного використання різних видів ресур­сів; врахування освоєності території, на якій вони знахо­дяться. В останні роки дедалі більшого значення набуває потреба збереження навколишнього середовища при експлуатації природних багатств.

Досі не розроблені єдині підходи і критерії до оцінки природних ресурсів, але загально прийнято, що оцінка повинна бути передусім економічна, тобто здійснюватись у вартісних (грошових) показниках. Це дає змогу оцінити не лише окремі види природних ресурсів, але й обчислити сумарний природно-ресурсний потенціал (ПРП) території, під яким в економічній географії розуміється сукупна про­дуктивність природних ресурсів території як засобів ви­робництва і предметів споживання, що виражається че­рез їх споживчу вартість (рис.1).

Економічна оцінка природних ресурсів - це грошове вираження го­сподарської цінності природних благ, яке визначають за ефективністю їх відтворення (охорони і відтворення екологічних систем, експлуатації і переробки природної речовини). Її використовують у зв'язку з потребою, врахувати вплив природного чинника на ефективність виробництва, сти­мулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.

Поняття економічної оцінки природних ресурсів широко дискуту­ється нині в економічній науці. Більшість дослідників сходяться на думці, що її показники мають бути порівняльними, тобто давати змогу порів­нювати різні джерела однойменних ресурсів і варіанти їх використання.

О. О. Мінц пропонує враховувати при економічній оцінці природ­них ресурсів вплив територіальних відмінностей у природних властивостях цих ресурсів та інших джерел на продуктивність суспільної праці, а через нерівномірність їх просторового розподілу враховувати різниці в обсягах ресурсів оцінюваних об'єктів. За критерій оцінки він пропонує брати по­рівняльну економічну ефективність використання певного джерела ресурсів або територіального поєднання їх. Відмінності в ефективності виражаються в диференційованих сумарних затратах живої та уречевле­ної праці. З урахуванням цього показниками економічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капітало­вкладення, що виражають величину разових витрат. Залежно від практичних потреб доцільно виробити кілька критеріїв економічної оці­нки: по елементна оцінка окремих джерел природних ресурсів, оцінка природних умов життя або виробництва.

ПослідовникиС.Г. Струмиліна пов'язують оцінку природних ре­сурсів із витратами наїх освоєння і відтворення. Деякі вчені, і зокрема Л.В.Канторович, В.С.Нємчинов, М.П.Федоренко, вважають показника­ми економічної оцінки природних ресурсів диференційовану ренту, диференційований дохід, валову продукцію, тобто ефект від експлуатації ресурсів. На думку М.М.Некрасова, найрезультативнішим для економіч­ної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів є метод витрат. Під витратами тут розуміють величину граничних з огляду на господарство витрат з розрахунку на одиницю приросту продукції в певному районі за певний відрізок часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від окремого джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінце­вими і прямими витратами на приріст виробництва продукції з розрахунку на одиницю відповідного природного ресурсу.

Ряд авторів, зокрема Б.А.Боровський, вважають, що неможливо відшукати універсальний показник оцінки природних благ, оскільки це пов'язано з їх різноманітністю і, відповідно, з цільовою функцією їх вико­ристання.

Узагальнюючи існуючі підходи до економічної оцінки природних ресурсів, можна класифікувати їх на шість груп:

1) затратний підхідпередбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, використання, проте ресурс кращої якості і доступ­ніший дістає нижчу оцінку при значно вищій його споживчій вартості, ніж гіршого ресурсу. Це серйозна вада затратного методу, тому здійсне­на за його допомогою економічна оцінка ресурсу не стимулює раціонального природокористування;

2) результативний підхід - за його допомогою здійснюють еконо­мічну оцінку лише ресурсів, які дають дохід, котрий є грошовим вираженням первинної продукції від експлуатації природного ресурсу чи різницею між доходом і поточними витратами. Проте дохід від вико­ристання ресурсу може бути й опосередкованим, більш того, не для кожного виду ресурсу можна визначити вартість первинної продукції. Разом з тим невикористаний ресурс може бути використаним, а за пев­них умов стати дефіцитним;

3) затратно-ресурсний підхід - ґрунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання. При цьо­му економічна оцінка буде значно вищою, а тому зросте її стимулююча функція;

4) рентний підхід - нині вважається найдоцільнішим, оскільки кра­щий ресурс отримує більшу вартість (більший дохід за однакових затрат). Рентні оцінки враховують обмеженість природного ресурсу, а затрати на його освоєння є усередненими, тому й економічна оцінка об'єктивні­ша;

5) відтворювальний підхід (новий) - економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території. Проте перспективна дефіцитність певного ресурсу може призвести до надмір­ного завищення оцінки;

6) монопольно-відомчий підхід - є різновидом затратного. Розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих уста­нов з управління природними ресурсами.

У нинішніх умовах питан­ням державної ваги є проведення економічної оцінки земельних ресурсів. Сучасні соціально-економічні перетворення в Україні передбачають удо­сконалення земельних відносин, формування ефективного механізму їх регулювання на ринкових засадах. Реформування земельних відносин вимагає впорядкування відносин власності на землю, забезпечення рів­ності її форм, формування ринку землі, рентних відносин у сільському господарстві, запровадження плати за землю та орендної плати, розв'я­зання інших, не менш важливих проблем. Разом з тим зрозуміло, що наріжним каменем реформування земельних відносин є право власності на землю.

Одним з найголовніших елементів нового економічного механізму землекористування є формування ринку землі, коли земля стає предметом купівлі-продажу. Тому особливе значення нині має проблема грошової оцінки земельних ділянок. З її проведенням органічно пов'язаний увесь спектр економічного регулювання земельних відносин – від передачі зем­лі у спадок, власність, заставу до купівлі-продажу, паювання, оподаткування і ціноутворення.

В Україні така оцінка земель сільськогосподарського призначення була проведена за єдиною методикою станом на 01.07.95 р. Загальна вар­тість земель була визначена в 122,7 млрд грн., середня вартість 1 га ріллі складала 3734 грн. (найвища на Черкащині - 4727 грн.).

У різних галузях економіки земля має неоднакове значення. У про­мисловості вона виступає просторовою основою для розміщення виробництва, а в сільському господарстві - як предмет праці і як засіб праці, тобто головним засобом виробництва. Як засіб виробництва зем­ля має специфічні особливості. З одного боку, вона не створена працею людини, не є витвором продуктивних сил, з другого - як би не розвивали­ся продуктивні сили, земля відзначається матеріальною сталістю та обмеженістю: її більше не виникне і її не стане менше, можна лише розширити сферу застосування землі та підвищити ефективність її використання. Крім того, земля відзначається стаціонарним розташуванням. При цьому однакові за якістю ділянки, але розміщені на різних відстанях від спожи­вача продукції потребуватимуть різних затрат живої та уречевленої праці. Різні земельні ділянки мають неоднакову родючість, причому за належ­ного рівня використання земля як засіб виробництва не тільки не зношується, а й підвищуєсвої продуктивні властивості.

Для проведення земельної реформи органи влади, спеціалізовані установи та громадяни, що цим займаються, мають бути забезпечені до­стовірною інформацією про природний, господарський і правовий режими земель для обґрунтування розмірів плати за землю. Такі відомості міс­тяться в Державному земельному кадастрі. Ведуть його Держкомзем, Комітет земельних ресурсів і земельної реформи, управління земельних ресурсів обласних адміністрацій, відділи земельних ресурсів у районах та виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів. Він включає дані про реєстрацію права власності, права користування землею та догово­рів на оренду землі, про облік її кількості та якості, встановлення порівняльної бальної оцінки земель.

Якісна оцінка земель за природною родючістю - бонітування - дає змогу здійснити відносну оцінку якості земель і визначити найсприятли­віші площі для вирощування окремих видів сільськогосподарських культур. Бонітування проводять за 100-бальною шкалою. Так, у Терно­пільській області 1 га земель оцінено в 60 балів, найвища ця оцінка у Борщівському районі - 76 балів, а найнижча в Бучацькому. Зборівському й Лановецькому районах - 49 балів.

Найважливішою складовою земельного кадастру е економічна оці­нки землі за продуктивністю, окупністю витрат та диференціальним доходом. У класичному вигляді її можна визначити за формулою

0 = R: E_11,

де О - економічна оцінка землі, R - рентний дохід, Е - норматив­ний коефіцієнт, обернено пропорційний терміну окупності капіталовкладень.

Державний земельний кадастр є джерелом даних для грошової оці­нки земель сільськогосподарського призначення. Нині грошову оцінку землі здійснюють з метою регулювання земельних відносин при укладан­ні цивільно-правових угод, котрі передбачені чинним законодавством України і слугують підставою для оподаткування земель. Її використову­ють для здійснення майнових операцій із земельними ділянками як об'єктами, що мають фіксовані межі, розташування, природні та фізичні властивості. Ринкова ціна земельних ділянок формується відповідно до по­питу і пропозиції.

Грошову оцінку земель визначають за капіталізованим рентним доходом, або середньорічним економічним ефектом від використання пе­вних земельних ділянок. Рента - це регулярний дохід з капіталу, майна або землі, який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Оскільки земельні ділянки різні за продуктивністю, то за однакових затрат праці й капіталу вихід продукції з одиниці площі на них буде неоднаковим (табл.1).

Як видно з табл. 1, найдорожча пшениця з 3-ї, найгіршої ділянки - 20 у. о. за 1 т. Якби аналогічна ситуація склалася в промисловості, то конкуренція призвела б до усереднення ринкової ціни. В сільському ж господарстві ситуація дещо інша, оскільки обсяги виробництва лише на найкращих і середніх ділянках є недостатніми, тому суспільні ціни на його продукцію формуються на основі виробництва на гірших землях.

Таким чином, в основі ціни землі лежить її здатність утворювати ренту, а самою ціною є капіталізована рента, яку намагаються зберегти під час продажу земельної ділянки. Продаючи землю, власник по суті продає право на отримання з неї рентного доходу. Продаж ділянки за таких обставин відбудеться лише за умови, коли вилучені за ділянку кош­ти, надані в кредит, забезпечать певний процент, не нижчий за ренту. Тому суму ренти порівнюють із процентом, а ціна землі прямо пропорційна утворюваній ренті та обернено пропорційна позичковому проценту.

Відсутність ринку землі в Україні позначається на грошовій оцінці земель. Це виявляється насамперед у неможливості визначити достовірну ринкову ціну землі, тому землю оцінюють за нормативами, котрі розро­бляють на основі економічної оцінки земель. В умовах відсутності на ринку об'єктів-відповідників практично не вдається залучити справді ринкову оцінну базу. Разом з тим нормативна ціна землі в Україні стає вагомим елементом регулювання земельних відносні і визначається з урахуванням еталонної прибутковості одиниці земель та встановленого Кабіне­том Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі. У цілому в ринкових умовах ціна землі

Z₁ = (R: Р)·100,

де R - рента, Р - банківський процент.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.95 р. «Про методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призна­чення та населених пунктів» регламентовано порядок її проведення по всіх видах земель. Основою розрахунків є економічна оцінка земель за виробництвом зернових культур як таких, що вирощуються практично на всіх типах грунтів. Згідно з методикою грошову оцінку земельної діля­нки визначають як добуток від множення річного рентного доходу на термін його капіталізації, який встановлюють на рівні 33 років. Річний рентний дохід обчислюють як суму абсолютного рентного доходу (R_a), що створюється на гірших за якістю землях у сільському господарстві (R_a по Україні встановлено в розмірі 1,6 ц/га) та диференціального рентного доходу (R_д):

R_рд = R_a + R_д.

Диференціальний річний дохід з орних земель за економічною оці­нкою за виробництвом зернових культур (у центнерах зерна)

R_д = (УЦ - 3-ЗК_к ): Ц,

де У- урожайність зернових з гектара; Ц- ціна реалізації 1 ц зерна, грн.; З- виробничі затрати на гектар; К - коефіцієнт норми рентабель­ності (0.35).

Для розрахунку використовують середні дані за 5 років і грошову оцінку земельної ділянки визначають за формулою:

O = R_{рд ·} T_к,

де О - грошова оцінка землі, грн., R_рд- річний рентний дохід, грн;

Т- термін капіталізації (33 роки).

Не менш важливою і складною є проблема грошової оцінки земель населених пунктів і земель несільськогосподарського призначення. В її основу покладено рентний дохід від цільового використання земельних ділянок та здійсненого їх облаштування. Проте не існує уніфікованої формули, за якою б можна було визначити грошову оцінку землі, тому кожен конкретний випадок має свої особливості. Відповідно до постано­ви Кабінету Міністрів України «Про методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)», здійснюють грошову оцінку земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, земель водного фонду, земель запасу,земель лісового фонду, земель, наданих підприємствам торфодобувної промисловості.

Для прикладу розглянемо розрахунок грошової оцінки земель про­мисловості, транспорту та зв'язку:

Ц = Р · Т_к · К_ф · К_м · П_л

де Ц - грошова оцінка земельної ділянки, грн.; Р- рентний дохід від облаштування земельної ділянки, грн.; Т_к - термін капіталізації рент­ного доходу (33 роки); К_ф - коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (для земель промисловості є 1,2); К_м - коефіцієнт, що враховує положення земельної ділянки; П_л - площа земельної ділянки, га.

Р = (ТП – 3 – 3 – К_нр) ·В_оп: В_оф

де ТП- обсяг товарної продукції підприємства-власника або кори­стувача земельної ділянки з розрахунку на 1 м²; В_оп - балансова вартість будівель і споруд у межах земельної ділянки та інженерно-транспортної інфраструктури за межами ділянки, котра перебуває на балансі даного підприємства.

Нормативний обсяг валової продукції (ТП) розраховують як добу­ток від множення виробничих витрат (В) на коефіцієнт нормативної рентабельності (1,5).

Виробничі витрати обчислюють як середню величину їх за три останні роки з урахуванням відповідних річних коефіцієнтів інфляції.

Коефіцієнт, який враховує розташування земельної ділянки (К_м) обчислюють як добуток коефіцієнта, який враховує регіональні, (Кр) та коефіцієнта, котрий враховує локальні (К_д) чинники розташування земе­льної ділянки:

К_м = К_р · К_л

Повний розрахунок К_м є дещо громіздким, тому в нашому випадку умовно приймемо його за одиницю.

Оцінку вартості земель населених пунктів визначають за встанов­леними нормативами витрат на освоєння та облаштування території з урахуванням розміщення населеного пункту в державних, регіональних та локальних системах виробництва, розселення, а також природних, історико-культурних чинників, екологічної ситуації.

На основі оцінок окремих компонентів природно-ресурсного поте­нціалу можна встановити сукупну продуктивність усіх природних ресурсів, яка визначає інтегральний природо ресурсний потенціал (ПРП). Він дорі­внює сумі економічних оцінок потенціалів окремих природних багатств областей та економічних районів (табл. 2). Проте такий підхід має певні недоліки. Зокрема, арифметичне підсумовування потенціалів не відобра­жує повної картини, не враховує взаємної доповнюваності та ефекту від комплексного використання усіх видів ресурсів. Не враховується також соціальний аспект використання природних ресурсів. Більше того, у пев­них конкретних умовах може зростати або зменшуватися роль тих чи тих видів їх (зокрема, зростаюча роль такої компоненти в нинішніх умовах, як земельні ресурси). Тому проведені розрахунки видаються дещо заста­рілими. Та оскільки нині ще немає розробленої достовірної методики оцінки інтегрального використання природних багатств, існуюча спро­щена оцінка може бути визнана найприйнятнішою.

Як уже зазначалося, інтегральний ПРП України визначається су­купною продуктивністю природних ресурсів, яку обчислюють підсумовуванням економічних оцінок потенціалів окремих видів природ­них багатств областей та економічних районів. Основу ПРП формують земельні та мінеральні ресурси (3/4), велике значення мають також водні та рекреаційні. У структурі потенціалу мінеральних ресурсів 70% припадає на паливно-енергетичні, 17% - на металеві, 7% - на будівельні матері­али та 4,5% - на сировину нерудну для чорної металургії і гірничо-хімічну.

У територіальному розрізі за обсягом загального ПРП виділяють­ся Донецький (21,1%), Причорноморський (15,5%) та Придніпровський (14,8%) економічні райони. На їх частку припадає більше половини усьо­го ПРП України. Найбіднішими в цьому відношенні є Волинський та Центрально-Український економічні райони, частки яких становлять від­повідно 3,5% та 6,0%. Якщо в Донбасі й Придніпров'ї переважають мінеральні ресурси (відповідно 73,3% та 44,65%і), то на решті території України - земельні.

Дата добавления: 2015-08-31