Ресурсозбереження – як основний фактор раціонального використання природних ресурсів

РОЗДІЛ 3

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при­родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са­мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж­них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне­рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо­зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе­льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра­цьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван­ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис­лових об'єктів.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресур­сів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Масштаби видобутку її переробки сировини та палива досягають таких розмірів, що навіть порівняно незначний вміст у них тих чи тих компонентів має вели­ке економічне значення. Наприклад, у кольоровій металургії поряд з міддю з мідної руди вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють до­датково понад 20 видів продукції. Вартість міді при цьому набагато нижча, ніж компонентів, які вилучають з руди при її виплавлені.

При комплексному використанні сировини в кольоровій металур­гії одержують майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організують промислове виробництво багатьох необхідних видів проду­кції. Впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу й содових продуктів.

Дуже актуальним є комплексне використання відходів електроене­ргетики, де використовується низькосортне вугілля. Так, електростанція потужністю 2-2,5 млн. кВт, яка споживає вугілля зольністю 20%, щороку видає майже 100 млн. м³ золи, для складування якої потрібна площа 150 га. Економічно доцільним і технічно можливим є додавання золи і шла­ків до розчинів при виготовленні асфальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе­реження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцит­них країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетич­ного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та тех­нічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енер­гетичних ресурсів, нових енергозберігаючих мало витратних тех­нологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизо­вану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетра­диційні джерела енергії. В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере­ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба­зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур­сів та маловідходному виробничому циклі.

Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадження ресурсозберігаючих техніки і технологій. Зниження матеріало - й енергомісткості виробництва рівнозначне зростанню виробництва про­мислової продукції за тієї самої кількості використаних сировини й палива.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин­ний ресурсний потенціал. В Україні, наприклад, за кризових умов господарю­вання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе­реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається форму­вання ефективного механізму вторинного ресурсо споживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя­тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі­мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж­ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Вторинні ресурси поділяються па вторинні матеріальні та енерге­тичні. Під вторинними матеріальними ресурсами розуміють відходи виробництв і споживання (в тому числі побутові), які використовують у господарстві за сучасного стану розвитку науки й техніки. Вторинне ви­користання господарське цінних речовин або ресурсів, які через недосконалість технології йдуть у відходи, називається утилізацією. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину відходів, яка може бути зібра­на. Тільки після її формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ресурси перетворюються на вто­ринну сировину.

Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металевих руд і проблема охорони навколишнього середовища зумовили найважливішу проблему - використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшують­ся не тільки витрати енергії на їх вилучення й переробку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу. Відомо, що кожна тонна металу, ви­плавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86%, у гідросферу - на 76%, а кількість відходів - на 97%і. При виплавлені алюмінію з лому електро­енергії витрачається у 23 рази, а палива - в 7,4 рази менше. Повна утилізація й переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

Впровадження нових технологій і використання вторинної сиро­вини в паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід за­значити, що вихід паперу з 1 м³ деревини в Україні у 5-7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки.

До вторинних енергетичних ресурсів належать газоподібні, рідкі або тверді суміші - відходи технологічних процесів, температура яких вища за температуру навколишнього середовища (тепла вода від систем охо­лодження устаткування, пара, вентиляційне повітря). Їх можна використовувати для тепло подачі в будинки, обігрівання теплиць тощо.

За даними Міністерства природних ресурсів і екології, у нашій країні щороку утворюється майже 2 млрд. т. різних відходів, 2/3 з яких - розкривні, шахтні та інші гірські породи. Тільки переробка сільськогос­подарської сировини дає щороку 450 млн. т. відходів. Зростання населення і масштабів виробництва спричинило виникнення регіональних екологі­чних проблем. Головними причинами екологічної напруги стали:

- широкомасштабна розробка надр і видобуток мінеральної сирови­ни (Кривий Ріг, Донбас, Львівсько-Волинський басейн, Прикарпаття);

- спорудження каскаду водосховищ на Дніпрі, що призвело до заму­лення його природної екосистеми;

- катастрофа на Чорнобильській АЕС, необмежене нарощування в минулі десятиріччя потужностей атомної енергетики;

- необґрунтоване осушення заболочених і перезволожених терито­рійна Поліссі;

- надмірна концентрація виробництва у містах, особливо великих;

- відставання темпів лісовідновлення від вирубки лісів на Поліссі і в Карпатах;

- масове проведення зрошувальних меліорацій у Причорномор'ї,щопризвело до процесів засолення, зменшення родючості грунтів і висна­ження водних ресурсів.

ВИСНОВКИ

При написанні даної роботи ми прийшли до таких висновків:

· Нині актуальною є реалізація концепції ресурсозбереження в розвитку господарства країни. Ресурсозбереження полягає в забезпеченні зростання корисних результатів виробництва при стабільності матеріальних витрат. Розв’язання регіональних екологічних проблем і забезпечення ефективного природокористування та ресурсозбереження вимагають приведення обсягів видобутку і використання природних ресурсів України до оптимальних. Треба здійснювати трансформацію структури виробництва засобів і предметів праці. Не найскладнішим нині є формування активної інвестиційної діяльності у сфері розробки та освоєння ресурсозберігаючих, мало – та безвідходних технологій використання сировини.

· Використання в економічній системі природних ресурсів ви­магає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: тех­нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража­ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні ре­зультати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного се­редовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосо­вують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рен­ти та ефективності.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього серидовища – К.: Суми,Університецька книга, 2002. – 365 с.

2. Голиков А. П., Олійник Я. Б., СтепаненкоА. В. Вступ до економіч­ної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

3. Горленко Й. А., Руденко Л. Г., Малюк С. Н. Проблеми комплекс­ного развития территории. — К.: Наукова думка, 1994. — 296 с.

4. Качан Є.П., Пушкар М.С. Розміщення продуктивних сил України: Підручник, Київ, видавничий Дім “Юридична книга”, 2001. – 547 с.

5. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна геог­рафія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — С. 178—215.

6. Поповкін В. Н. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К.: Наукова думка, 1993. — 210с.

7. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В. В. Ковалевський, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенов та ін. — К.: Знання, КОО, 1998. — С. 139—179.

8. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Ка­чана. — К.: Вища школа, 1998. — С. 4—10.

9. РуденкоВ.П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь, 1994.— 150с.

10. Трегобчук В. Ресурсне — екологічна складова національної без­пеки // Економіка України. — ] 999. — № 2. — С. 4—15.

11. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т. 1. — 163 с.

12. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил / С. І. Дорогунцов, Б. М. Данилишин, Л. Г. Чернюк та ін. — К.: РВПС України НАН України, 1998. — Т. 2. — 117 с.

13. Шаблій О.І., Білецький М. І., Заставецький Б.І. Соціально–економічна географія України: Навч. посіб., Львів, видавництво”Світ” 2000.

Дата добавления: 2015-08-31