Підходи до вивчення толерантності

Напевно, проблема толерантності не була б настільки актуальна в даний час, якщо б не була пов’язана з деструктивними діями, які є наслідком нетерпимого ставлення. Найчастіше, це припинення даного явища, іноді шляхом знищення його носія або ж, у більш м’якій формі, – відмова від контакту з ним (уникнення, відторгнення). Тому, говорячи про толерантність, слід розглядати толерантність – нетерпимість як цілісний акт, що включає не тільки ставлення до об’єкту, але і конкретні дії, спрямовані на нього.
Мельникова Н. М. розглядаючи толерантність – нетерпимість, як цілісний акт, що включає як відношення, так і подальші дії, спрямовані на об’єкт, пропонує наступну структуру толерантності і виділяє два компоненти, складові:

а) відносини

б) певний акт легітимізації (тобто «вирішення цього бути»). Особливу увагу слід звернути на другу складову толерантності – легітимізацію явища (від лат. legitimus – законний). Саме відмова в праві на існування характеризує нетерпимість і має вирішальне значення для наслідків такого ставлення. Саме цей компонент служить пусковим механізмом «суб’єктивним дозволом» для прояву дій заборони і відторгнення. Таким чином, проявляючи толерантність-нетерпимість, суб’єкт не просто позитивно чи негативно відноситься до деякого явища, він виносить рішення про його право на існування і потім здійснює винесений вирок.

Характерно, що ставлення нетерпимості завжди має в своїй основі негативне рішення в плані легітимізації, яке поєднується з негативним емоційним фоном. Однак протилежний полюс відносини – толерантність далеко не завжди супроводжується позитивними емоціями. Знак відносини різний для різних форм толерантності (нечутливість, зовнішня терпимість і прийняття). Повністю позитивне емоційне ставлення ми можемо спостерігати тільки в разі емоційного прийняття.

Толерантність пов’язана з поняттям допущення, дозволу, визнання самого факту різноманіття людей, відмінних від нас. Вона може бути розглянута як прийняття, яке характеризується спрямованістю на іншого; це важлива умова продовження взаємодії. В толерантності виявляється прагнення людини досягти порозуміння з іншими, узгодити різні установки, мотиви, орієнтації, не вдаючись до насильства, придушення людської гідності. А. Б. Орлов і А. З Шапіро приводять своє диференційоване розуміння феномену толерантності, до складу якого входять:

- природна (натуральна) толерантність відкритість, допитливість, довірливість – властива маленькій дитині і ще не асоціюється з якостями його «Я» (толерантність типу «А»);

- моральна толерантність – терпіння, терпимість, асоційована з особистістю зовнішнім «Я» людини) (толерантність типу «Б»);

- моральна толерантність – прийняття, довіру, яку асоціюють з сутністю або «внутрішнім Я» людини (толерантність типу «В»).

Зупинимося на цих типах толерантності докладніше. Толерантність типу «А» – це природне і безумовне прийняття іншої людини, ставлення до нього як до самодостатнього і самоцінному по суті. Така толерантність має місце в житті маленької дитини, у якого процес становлення особистості (процес персоналізації) ще не привів до розщеплення індивідуального і соціального досвіду. З одного боку, наявність у дітей толерантності типу «А» забезпечує їм суб’єктивну, психологічну захищеність від проявів жорстокості і дозволяє зберегти позитивні стосунки з батьками, а з іншого боку, розщеплює і невротизує їх формується особистість, оскільки не може забезпечити достатнього рівня самоприйняття, прийняття власного досвіду, власних почуттів і переживань. Толерантність типу «Б» характерна для особистісного способу існування, вона є похідною процесу персоналізації і у віковому аспекті, в тій чи іншій мірі властивий більшості дорослих людей. «Толерантна особистість прагне стримуватися, використовуючи механізми психологічних захистів (раціоналізації, проекції тощо). Однак за своїм «фасадом» вона приховує власну нетерпимість – наростаюче напруження, невисловлене незгоду, пригнічену агресію. Можна стверджувати, що толерантність типу «Б» по суті справи є квазі-толерантність – недостовірна, часткова, видима, умовна, штучна толерантність. Толерантність типу «Б» – це по суті справи прихована, відстрочена внутрішня агресія (тут можна як приклад навести батька, який схвально киває у відповідь на безчинства дітей, але внутрішньо напружений і негативний по відношенню до такої поведінки). Хоча така «терпимість» виглядає на перший погляд краще, ніж «нетерпимість», і те, і інше є, тим не менш, однопорядковими і одноприродними явищами. Відмінності між ними – лише кількісні, а не якісні, оскільки їх психологічна основа ідентична. Толерантність типу «В» побудована на прийняття людиною як оточуючих, так і самого себе, на взаємодію з зовнішнім і внутрішнім світом приймає, діалогічної манері. В протилежність насильства і маніпулювання така взаємодія передбачає як повага цінностей і смислів, значущих для іншого, так і усвідомлення та прийняття власного внутрішнього світу, своїх власних цінностей і смислів, цілей і бажань, переживань і почуттів. Це справжня, зріла, дійсно позитивна толерантність,заснована (на відміну від толерантності типу «А» і «Б») на набагато більш повному усвідомленні та прийнятті людиною реальності. У своїх проявах толерантність типу «В» асоціюється з тріадою
К. Роджерса – безумовним прийняттям, безцінності і конгруентності.
Така толерантність виявляється також у міжособистісному (точніше,
транс-персональне) сутності,навпаки, граничновиражені. В. В. Бойко виділяє
4 рівні толерантності:

1) рівень ситуативної комунікативної толерантності – фіксується у відносинах даної особистості до конкретного іншій людині, наприклад, до шлюбного партнера,колеги,пацієнту.

2) рівень типологічної комунікативної толерантності – виявляється у відносинах людини до збірним типами особистостей чи груп людей, наприклад, до представників конкретної нації, соціального прошарку, професії. Низький рівень типологічної толерантності укладено, наприклад, в словах: «мене дратує такий тип людей», «я не став би жити в одній кімнаті з нацменом». Про високий рівень типологічної толерантності свідчать вирази: «зазвичай представники цієї нації – хороші люди», «обожнюю такий тип чоловіків»;

3) рівень професійної толерантності – проявляється в відносинах до збірним типом людей, з якими доводиться мати справу з роду діяльності.
Так, можна говорити про терпимості лікаря або медсестри у відносинах з хворими – примхливими, перебільшуючими тяжкість захворювання, порушують лікарняний режим і т. п.;

4) рівень загальної комунікативної толерантності – в ньому проглядаються тенденції ставлення до людей в цілому, тенденції, зумовлені життєвим досвідом, установками, властивостями характеру, моральними принципами, станом психічного здоров’я людини. Загальна комунікативна толерантність у значній мірі визначає інші її форми – ситуативну, типологічну, професійну. С. Братченко, намагаючись резюмувати і систематизувати перераховані вище фрагментарні точки зору на розглянутий феномен,зробив спробу сформулювати вихідні ідеї для побудови психології міжособистісної толерантності. Так, він виділяє п’ять підходів у вивченні толерантності. Толерантність не є механічним результатом дії якихось «факторів» (внутрішніх або зовнішніх) як таких;справжня толерантність – це прояв свідомого,осмисленого і відповідального вибору людини,його власної позиції і активності з побудови певних відноси (екзистенційно-гуманістичний підхід). Психологічний зміст толерантності не може бути зведене до окремої властивості,характеристики. У складній «анатомії» толерантності її психологічною основою і ключовим виміром є особистісний вимір толерантності – цінності,смисли,особистісні установки
(особистісний підхід).

Серед усіх різноманітних видів і форм толерантності для нас підставою загальної толерантності людини є міжособистісна толерантність: толерантність як особливий спосіб взаємини і міжособистісної взаємодії, спілкування з Іншим, як міжособистісний діалог (діалогічний підхід). Повноцінна толерантність – і насамперед у своїй особистісній основі – не може бути результатом лише зовнішніх впливів:толерантність не стільки формується, скільки розвивається; допомога у становленні толерантності – це створення умов для розвитку (фасилитативний підхід).

Г. С. Кожухар розглядаючи толерантність у міжособистісному спілкуванні, розуміє її як невід’ємну характеристику (показник) професіоналізму і зрілості особистості,сферою діяльності якої є взаємодія в рамках системи «людина – людина». Г.С. Кожухар зазначає,що при формуванні толерантного ставлення до іншої людини відбувається одномоментне сприйняття його як цілісності і як фрагмента цілісності. При цьому цілісне сприйняття базується на стійкій системі відносин (ціннісно-смисловому ядрі толерантності), яка виступає в якості «психологічного фону» єдиної, вже автоматично виявляється установки, визначальною готовність до появи толерантності. Саме завдяки базовій системі відносин як ціннісно-смисловій основі толерантності «фрагментарне» сприйняття іншої людини (яке включає оцінку, незгода, заперечення, осуд) буде трансформуватися в примирення, відкритість, тобто в толерантне ставлення. В цьому випадку формою прояву толерантності стає критичний діалог.

Якщо замість зазначеної базової системи відносин будуть домінувати оціночність, неприйняття,неповага тощо,то оцінка,незгоду і засудження логічно завершаться інтолерантністю як відкрито проявляється нетерпимістю. При такому розумінні толерантності однією з її характерних особливостей є незгоду на когнітивному рівні і негативні емоції на афективному. Інакше немає кордонів між прийняттям, емпатією, повагою, іншими близькими за змістом поняттями і толерантністю. Антагонізм між суб’єктами міжособистісного спілкування – це точка біфуркації, від якої процес йде або як толерантний,або як інтолерантний. Толерантне поводження можливо в результаті актуалізації, насамперед, такого особистісного ресурсу, як ціннісно-смислові утворення. В даному випадку людина виступає як цінність, як даність. Цінності являють собою раціонально-чуттєві регулятори життєдіяльності суспільства та індивіда. Вони зафіксовані в структурі нормативів культури, культурних універсаліях, і, разом з тим, у конкретної людини вони з’являються, розвиваються і формуються в процесі проходження життєвого шляху, у здійсненні вибору, в безперервному самовизначення на основі усвідомлення і переживання власного досвіду. Цінності не приймаються ззовні: вони свого вони творяться у процесі переживань, крім раціональних компонентів включають ірраціональну складову і, відповідно, мають міцну емоційну основу. Таким чином, один з найважливіших практичних питань, пов’язаних з цілеспрямованим формуванням толерантності в міжособистісному спілкуванні, є питання про те, за рахунок яких умов ці цінності можуть засвоюватися, актуалізуватися, займати домінуючу позицію в ієрархії ціннісних орієнтації особистості, перетворюватися в «вершинні» цінності людини. Крім того,цінності розглядаються як підстави для здійснення особистісного вибору, отже, їх ієрархія і зміст безпосередньо детермінують процес самовизначення,ядро якого і складає акт вибору,що,в свою чергу,визначає специфіку розвитку. Оптимальне протікання ціннісного процесу,результатом якого стане прояв толерантного ставлення до партнера по спілкуванню,можливо в процесі переживання якогось конкретно-чуттєвого досвіду в певній ситуації, її усвідомлення і осмислення,зіставлення власних цінностей (ціннісно-смислових установок) з заданими ззовні універсаліями і здійснення самовизначення як емоційно-раціонального вибору.

Таким чином, толерантність необхідна у певних ситуаціях, які характеризуються загрозою соціальної ідентичності, зіткненням несумісних інтересів, потреб, цінностей, тобто є конфліктними за своєю природою. Отже, толерантність по своїй суті означає, що протиріччя (антагонізм), оцінність, неприйняття, заперечення і негативні емоції перетворюються на повагу, прийняття, розуміння. Форми прояву толерантності не є самою толерантністю,її ядром,фундаментальною основою. Саме зміст протиріччя і момент трансформації «негативу» в «позитив»,на думку Г.С. Кожухар,і становлять психологічну специфіку толерантності. Таким чином, зміст ціннісно-смислових і мотиваційно-потребностных утворень особистості визначає специфіку толерантності/інтолерантності в міжособистісному спілкуванні.

Дата добавления: 2015-08-31