Особливості розвитку толерантності у підлітковому віці

Як було показано вище, підлітковий вік – найважливіший період у психосоціальному розвитку людини. Підліток активно включається у доросле життя,формує свою ідентичність,освоює різні соціальні ролі,відбувається становлення ціннісної сфери особистості. Його глобальна життєва орієнтація залежить від того,як він буде ставитися до світу в цілому,до себе та інших в цьому світі. Мотиваційно-вольова та емоційно-особистісна сфери психіки зазнають значні зміни,змінюються соціальні відносини,розвивається особлива суб’єктивна реальність – самосвідомість (рефлексія). Важливим для підлітків є придбання навичок спілкування як з однолітками,так і з дорослими, тому цей вік є сензитивним для розвитку соціальної толерантності.

Система цінностей підлітка,заснована на дуалізмі добра і зла,тверда і бінарна,але саме її він намагається накласти на навколишній світ. Саме в підлітковому віці виявляється свого роду «зазор» між толерантністю типу «А» і толерантністю типу «Б»: підліток уже не здатний до того типу прийняття,яке було характерне для дитини і ще не здатний до того терпіння, яке характерно для дорослого. Ряд західних учених протягом вже декількох десятиліть вивчає аспекти взаємозв’язку статусу ідентичності з особистісними та поведінковими характеристиками,гендерними відмінностями,з етнічною приналежністю. Результати проведених досліджень підкреслюють відмінності в механізмі,віці і тривалості формування ідентичності в залежності від приналежності до етнічної більшості або меншості. Зрозуміло, що своєрідність толерантного (або інтолерантного) ставлення до інших національностей в істотному ступені визначається особливостями переживань,пов’язаних з власною національною ідентичністю. Треба зауважити,що саме поняття ідентичності включає безліч трактувань,що враховують як когнітивні,поведінкові й афективні аспекти, так і уявлення про структуру Я-концепції. Дослідження С.В. Мутерперель показали,що саме ставлення до власної національності суттєвою мірою впливає на актуалізацію позитивних або негативних установок,прояв захисних механізмів щодо інших національних груп. Н.Л. Сомова виділяє наступні психологічні передумови розвитку толерантної свідомості:

1. Потенціал для розвитку самосвідомості і сформована его-ідентичність. Толерантна особистість володіє значним розривом між
«Я-ідеальним» та «Я-реальним» на відміну від інтолерантної (у якої
«Я-ідеальне» і «Я-реальне» практично збігаються).

2. Відповідальність. Локус контролю толерантної особистості – інтернальний (прийняття на себе відповідальності за події,що відбуваються з ними). На відміну від цього, інтолерантна особистість володіє екстернальним локусом контролю,приписуючи зовнішнім подіям регулятивну роль у житті. Ця особливість пов’язана з прагненням у всьому звинувачувати інших і лежить в основі формування забобонів стосовно інших груп.

3.Потреба в особистій незалежності. Виявлено, що толерантна особистість більше орієнтована на себе в роботі,творчому процесі, теоретичних міркуваннях. Такі люди прагнуть до особистої незалежності більше,ніж до приналежності до зовнішніх інститутів та авторитетів. У інтолерантних людей сильно виражене прагнення належати до тих чи інших соціальних угруповань.

4. Здатність до емпатії. Толерантної особистості притаманне відчуття розуміння і співпереживання психологічного стану іншої людини,уявне перенесення себе на думки,почуття і дії іншої і структурування світу за його зразком. Розвиток емпатії передбачає наявність комплексу умінь,пов’язаних з неосуждающим розумінням емоційних і мотиваційних станів інших людей, прийняттям їх звичаїв і способу життя. Інтолерантні особистості в меншій мірі соціально чутливі та менш адекватні в оцінках інших людей.
5.Відкритість новому досвіду. Толерантні люди легко сприймають все нове, виявляють гнучкість і готовність до змін, схильні до творчості. Інтолерантні особистості насторожено ставляться до невизначеності,проявляють підвищений прагнення до впорядкованості і вітають авторитаризм як максимальний прояв соціального порядку. Толерантної особистості найчастіше властиві відчуття захищеності (низький рівень нейротизма), почуття гумору, доброзичливість. Дослідження показують, що в дитячому та підлітковому середовищі поширена образлива лексика, яка принижує людей іншої культури або релігії,негативні стереотипи та упередження. Нерідко представники інших національностей піддаються остракізму (у Стародавніх Афінах – вигнання громадянина з держави на десятирічний строк);відомі молодіжні угруповання,побудовані за виборчим принципом і висувають профашистські гасла. Як зазначалося вище,в основі такого роду інтолерантної поведінки лежить кризова трансформація ідентичності за типом гіперідентичності (этноэгоизм, этноизоляционизм, національний фанатизм), коли сверхпозитивне ставлення до власної групі породжує переконаність у перевазі над «чужими». У між етнічному взаємодії гіперідентичності проявляється в різних формах етнічної нетерпимості:від роздратування по відношенню до членів інших етнічних груп до відстоювання політики обмеження їх прав і можливостей. Ймовірність,що формування етнічної ідентичності підлітка піде за типом гіпоідентичності також існує і описана вище в дослідженнях С.В.Мутерперель.
Можна резюмувати, що формування толерантності починається з початком підліткового віку і триває, на думку багатьох вчених, в юності. У ці періоди становлення особистісної ідентичності, ціннісно-смислової сфери і самосвідомості в залежності від протікання цих процесів можна говорити про наявність та рівень розвитку толерантного свідомості, зокрема етнічної толерантності.

Як демонструють останні події, міжнаціональна напруженість в Україні найближчим часом буде тільки рости. У зв’язку з цим особливу актуальність набувають пошуки шляхів, які сприяють розвитку у підростаючого покоління «перерахованих передумов» такого важливого феномена,як етнічна толерантність;підходи здатні ще в підлітковому віці розробити спеціальні програми протидії даному небезпечному явищу.

Висновки до першого розділу

В процесі роботи над першою частиною тексту мною було проаналізовано і визначено що таке толерантність і це у загальному значенні ослаблення чи відсутність можливості реакції на який-небудь несприятливий фактор в результаті зниження чутливості до його впливу. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах. Також було ще визначено особливості підліткового віку і особливості розвитку толерантності в цей для всіх підлітків важливий вік.

Дата добавления: 2015-08-31