Характеристика актуальних процесів транснаціоналізації міжнародної економіки

Глобальні процеси світового ринку зачіпають різні галузі, де домінують ТНК. Крім того, в найближчому майбутньому, значна частина вітчизняних підприємств зіткнеться з тим, що не готова до зростання конкуренції на внутрішньому ринку з провідними західними компаніями. Ось чому сьогодні для України актуальне питання: Чим відповісти на виклик ТНК, щоб не бути остаточно поглиненими ними? Відповідь може бути лише однією - щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках, потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як це зробили раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела та ін (не враховуючи промислово розвинуті країни, де існують сотні великих ТНК). Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію з ТНК тільки у випадку, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішньоекономічну політику. Разом з тим, потрібно створити корпорації повного замкненого циклу, які займалися б видобутком сировини, його переробкою, виготовленням із неї продукції та її реалізацією. Україна може створити таку систему лише в окремих галузях, на що знадобиться чимало часу. Хоча деякі кроки в цьому напрямі вже зроблено. Так, впродовж останніх двох років на різних рівнях розглядається можливість створення в енергетичній галузі державної вертикально-інтегрованої компанії «Нафта України» на базі «Укрнафта», ЗАТ «Укртатнафта» і НПК «Галичина», яка мала б у своєму складі 700-800 АЗС і контролювала до 15% ринку нафтопродуктів країни. У той же час впритул до створення вітчизняної ТНК - інтегрованої нафтової компанії з усіма елементами технологічного ланцюжка «видобуток - переробка - збут» підішли Приватбанк і Укрсиббанк. Структури Приватбанку володіють найбільшою в Україні мережею АЗС «Сентоза», контрольним пакетом акцій НПЗ «Нафтохімік Прикарпаття» і більше 30% акцій НПК «Галичина». Певних успіхів у плані транснаціоналізації бізнесу домоглася корпорація «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД). Основна увага при цьому приділяється побудові вертикально інтегрованих холдингів по ланцюжку «вугілля - кокс - метал». При цьому ІСД створює ТНК не усіченого (без закордонної інфраструктури), а повного профілю, для чого компанія активно виходить на зарубіжні ринки, залучає нових партнерів, спільно з іноземними фірмами бере участь в створенні консорціумів для просування на зовнішній ринок своєї продукції. Близька до створення ТНК повного циклу і донецька «System Capital Manadgment», зосередила контроль над такими гігантами, як «Азовсталь», Єнакіївський металургійний завод, Авдіївський коксохімзавод, що володіє великими пакетами акцій Керченського меткомбінату, Харцизького трубного заводу,б'єднання«Запоріжкокс». Фактично повним замкнутим циклом метвиробництва, властивого ТНК, має в своєму розпорядженні і госкомбінат «Криворіжсталь». Значну увагу створенню вітчизняних ТНК, підтримці, розвитку та підвищенню конкурентоспроможності на світових ринках продукції українських підприємств приділяють керівництво провідних харківських промислових об'єднань і облдержадміністрація. Така робота в регіоні проводиться на основі пріоритетності за галузевим принципом. У галузі авіабудування потенційними учасниками ТНК є Харківський авіазавод і завод «ФЕД», енергообладнання - ВАТ «Турбоатом» і об'єднання «Електроважмаш», електроніки - Харківський електроапаратний завод, ВО «Моноліт», Харківський релейний завод тощоРазом з тим, процес створення українських ТНК може бути значно прискорений і розширений в галузевому спектрі у разі залучення іноземних партнерів. Для цього компанії, що співпрацюють з іноземними фірмами на основі спеціалізації і кооперування, можуть формувати з ними спільні структури, вступати в стратегічні альянси шляхом створення міждержавних корпорацій. В даний час для великих вітчизняних господарських структур (до початку 2011 року в Україні налічувалося близько 36 тис. корпоративних акціонерних об'єднань) найбільш привабливим варіантом створення міжнаціональних корпорацій може бути їх об'єднання з російськими галузевими партнерами, що, звичайно, не виключає можливості появи і українсько - американських, українсько-канадських або українсько-німецьких корпорацій. Розгортання вітчизняних ТНК, у тому числі транснаціональних ФПГ з участю капіталу Росії та інших країн СНД, може стати визначальним чинником реінтеграції сегментів пострадянського економічного простору і має перспективи виходу на ринки третіх країн. В Україні і Росії існує багато однопрофільних підприємств, які можуть, об'єднавши зусилля і можливості, усунувши паралелізм в роботі і конкуренцію між собою, створити потужне корпоративне об'єднання, здатне зайняти серйозну позицію на зовнішніх ринках. Тому створення українсько-російських ТНК може послужити вагомим стимулом,як для розширення виробничих потужностей структур, які входитимуть до складу цих ТНК, так і для збільшення їхніх фінансових показників, що, в свою чергу, сприятиме подальшій диверсифікації виробництва, нарощуванню темпів і обсягів випущеної продукції, а також дозволить інтегрувати двосторонній економічний простір на порядок вище, ніж десяток міждержавних угод і домовленостей. Певні кроки на цьому шляху вже зроблено. У 1994 році були створені українсько-російські ТНК «Укртатнафта» і «РУНО». У жовтні 1996 року за участю України і Росії було підписано угоду про створення транснаціональної ФПГ по експлуатації та ремонту авіатехніки цивільної авіації країн-учасниць СНД, в 1997 році - двостороння угода про співробітництво в галузі розробки, виробництва, поставок і експлуатації авіатехніки, 1998 – угода про виробничу кооперацію, в 2003 - організований міжнародний консорціум «Середній транспортний літак», а в 2011 році - підготовлена ​​програма держпідтримки продажів авіатехніки українського та російського виробництва підприємствам цивільної авіації України та Російської Федерації на 2005-2011 роки. Російський «Газпром» спільно з Харцизьким трубним заводом створили концерн «Сталь-труби-газ». Обговорюються також питання створення українсько-російських «Транснаціональної алюмінієвої компанії» та «Міжнародних авіамоторів», корпорацій з випуску титану і титанового прокату, вантажних автомобілів. Разом з тим становлення українських ТНК, попри наявність відповідної правової бази, знаходиться на початковому етапі, в той час як процес створення таких структур набуває значних масштабів у Росії, де ряд провідних корпорацій останніми роками за результатами своєї діяльності посідає високі позиції в рейтингу 500 найбільших ТНК світу. Процесу створення сучасних українських ТНК спільно з компаніями країн СНД може сприяти «Угода про сприяння в створенні і розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових і змішаних транснаціональних об'єднань», підписана в квітні 1994 року главами урядів усіх країн-учасниць Співдружності, а також Конвенція про транснаціональні корпорації (ратифікована Верховною Радою України в липні 1999 року), яку підписали глави урядів Вірменії, Білорусі, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану та України. Конвенція, зокрема, визначає сутність, порядок створення та реєстрації таких корпорацій, держпідтримку і стимулювання їхньої діяльності, відповідальність учасників, право власності на прибуток і вироблену продукцію, правові основи регулювання корпоративних соціально-трудових відносин, порядок вирішення спорів тощо. Найбільш важливими позитивними моментами конвенції є те, що вона вводить у правове поле країн СНД поняття «транснаціональна корпорація», яке відповідає світовій практиці регулювання діяльності ТНК, стимулює формуванню корпоративних структур з розміщенням основного підприємства в базовій, а його філій - у приймаючих країнах. Таким чином, створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національні економічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарських структур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграції України у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах. Якісні перетворення системного характеру, які відбуваються в Україні, мають місце в період часу, коли вся світова система також проходить етап трансформації, на виході якого очікується сукупність перетворених і якісно нових властивостей, які визначать нове обличчя і значення всього світу. Але на сьогодні вже можна позначити риси нового світового порядку, і в цьому контексті розглянути перспективи реформ в Україні. Однією з основних передумов настільки потужної експансії ТНК стала лібералізація національних фінансових ринків. Аналіз відповідних параметрів єдиного світового фінансового простору приводить до висновку, що реальної сили, здатної протистояти транснаціональному капіталу, сьогодні в світі немає (обсяг ринку вторинних цінних паперів приблизно 100 трлн.,а зведений фонд розвинених країн близько 550 млрд.). Даною обставиною пояснюються невдачі неокейнсианцами і монетаристів, які не врахували новий (і головний) фактор світової економіки - транснаціональний капітал, своєю міццю зводить нанівець спроби регулювання внутрішніх ринків. Світова капіталістична система діалектично повернулася до своєї більш ранньої стадії, що мала місце на початку ХХ століття, коли на зміну ринку з вільною конкуренцією прийшов ринок монополій. Це призвело до виникнення світової економічної кризи 30-х рр.., який і викликав необхідність державного регулювання національних економік. Тобто, сьогодні транснаціональний капітал за характером поведінки, способу пересування та ступенем не контрольованості нагадує свою первісну стадію, але зі своєю специфікою. Він знову стимулює кризи, але вже в глобальному масштабі. Держава не в змозі впоратися з ним, і світова економіка втратила керованість. Виникла необхідність у формуванні міжнародних організацій, які змогли б приборкати і зробити контрольованим транснаціональний капітал в інтересах усього світового співтовариства. Головною формою вирішення даної проблеми виступає взаємовигідне співробітництво ТНК і розвинених держав. ТНК чуйно відгукуються на підтримку "своїх" держав, забезпечуючи їх економічну міць і експансію. Отже, стає зрозумілим, що без вітчизняних ТНК Україна ніколи не зможе виступати на рівних на світовому ринку, а буде залишатися сировинним придатком розвинених країн. Тому необхідне створення і реалізація загальнонаціональної програми з формування та підтримки ФПГ і вітчизняних ТНК, а також ефективній участі України в зарубіжних ТНК. На сьогодні можна констатувати той факт, що навіть без згаданої програми в Україні намітилася тенденція до появи даної форми капіталу. Але в Українській економіці існує і протилежна реальність - практика дій підприємств, що знаходяться в реальному володінні так званих псевдоволодарів, при якій власна виробнича діяльність не є істотним джерелом доходу. Формальний або неформальний контроль виробничої діяльності підприємства за допомогою поставок ресурсів за завищеними цінами, отримання готової продукції за заниженими цінами донині залишається інструментом отримання прибутку для деяких фінансових груп. Але, на щастя, і тут намітилися тенденції до згортання подібної практики з приходом грошової приватизації великих об'єктів. Стратегічне відставання з реструктуризацією галузей та інфраструктури в Україні не дозволяє вивести зовнішньоекономічну політику нашої країни на простір геополітики (ТНК, світовий ринок капіталу, виробничо - інвестиційні ланцюги, які беруть участь у поділі світового доходу), звужує зовнішньополітичні комунікації до міжнародного рівня, ідеалізує і зациклює зовнішньополітичну активність в порочному колі геополітичних альтернатив Захід-Схід. Аналіз економічної історії України з моменту проголошення незалежності свідчить, що «точка дотику» української економіки, як і раніше, залишається у зовнішньоекономічній сфері або, якщо говорити точніше, не на її території. Українська економіка за своєю структурою не самодостатня, а криза управлінської моделі і вихід з реструктуризації економіки, очевидно, вже не дозволяє сформувати замкнуті промислово-інвестиційні комплекси на Україні.

Сьогодні реалізація будь-якого рішення, яке стосується внутрішньо економічної стратегії, вимагає формування і підтримки особливих зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних умов. Але таке завдання, як правило, виявляється не під силу ні Україні, ні її зовнішньополітичним і зовнішньоекономічним відомствам. Спроби української влади реструктуризувати українську економіку безперспективні, оскільки вони цілком ігнорують сучасні геоекономічні стратегії і моделі поведінки. В рамках геоекономічної парадигми, ресурси, якими ще володіє українська економіка, розглядаються як елементи «великого конструктора» і використовуються для створення і розширення на території України інфраструктури з обслуговуванням грошово-кредитних і виробничо-інноваційних комплексів глобальної економіки. Це означає, що в основу економічної стратегії України слід вкласти конкретні проекти для відкриття міжнародних банків, офшорних механізмів з обслуговування їхньої діяльності, податкових гаваней, збереження і розвиток трансконтинентальної трубопровідної, транспортної та телекомунікаційної інфраструктури, формування сучасного портового і складського господарства та ін. Зрозуміло, що названі проекти вимагають розробки відповідного фінансово-економічного транзиту, діяльності митних та податкових служб, банківської системи та інших фінансово-інвестиційних інституцій в Україні. Україна, відстаючи від більшості європейських постсоціалістичних країн на ціле десятиліття в освіті ринкової інфраструктури, сьогодні змушена переходити від етапу напівреформ до реформ. Одна зі складових цього етапу - проведення повномасштабної приватизації стратегічно важливих, а тому досить дорогих промислових об'єктів.

Слабкість національного капіталу закриває для нього можливість серйозної ділянки в приватизації великих промислових підприємств та індустріальної інфраструктури, і ставить офіційний Київ перед складною проблемою. З одного боку, подальшу «підтримку» потенційно прибуткових об'єктів української економіки в не реформованому вигляді (з розрахунком на «дозрівання» вітчизняного капіталу) призводить до прискореної деградації і повної зупинки промисловості, провокує збільшення соціальної напруги. З іншого боку, «негрошова» (або «псевдогрошова») роздача майна вітчизняним олігархічним і впливовим бізнес-групам, яка не включає реалізацію інноваційно-інвестиційних проектів, прирікає промислові об'єкти на остаточну деградацію. У таких умовах, стимулювання і прихід іноземного капіталу в українську економіку,експерти вважають єдиним способом, якщо не зупинити, то хоча б призупинити процес деіндустріалізації і, відповідно, соціальної деградації в Украіні. На даний момент найуспішніше український ринок освоюють транснаціональні корпорації (ТНК) індустріально розвинених країн - США, Німеччини, Великобританії, Франції та ін. Очевидно, що, з одного боку, прихід ТНК - це позитивний аспект для вітчизняної економіки, оскільки корпорації демонструють високу продуктивність праці і капіталу, «наводять» у країні новий й ефективний менеджмент. З іншого боку - транснаціональні корпорації абсолютно байдужі до українського економічному комплексу в цілому, тому що орієнтуються на включення лише високоприбуткових сегментів української економіки в систему міжнародного поділу праці. Такий підхід загрожує депресії менш прибутковим галузям економіки. В умовах кризи платоспроможності українського ринку, саме вітчизняна промисловість і нафтогазотранспортна інфраструктура стають об'єктом «зазіхань» російських компаній («Газпрому», «Лукойл», РАТ «Єдині енергетичні системи Росії», групи «Альфа», «Сибірський алюміній» та ін) Україна опинилася перед об'єктивною необхідністю активізації взаємин з транснаціональними корпораціями, спрямованої на створення конкурентоспроможних господарських систем, модернізацію і реструктуризацію діючих структур, забезпечення диверсифікації капіталу в напрямку соціально-орієнтованих структурних перетворень. Враховуючи той факт, що економіка України з кожним роком ставатиме все більш і більш відкритою для іноземних компаній, існує загроза, що стратегічні галузі економіки України можуть стати полігоном для боротьби інтересів деяких найбільших світових корпорацій. Дана боротьба може надати як позитивне, так і негативне ставлення на стан української економіки та добробуті суспільства. Таким чином, в Україні поступово формується така економічна структура, в якій значну роль відіграє транснаціональний капітал (західний або російський). Присутність ТНК відчують не тільки сегменти і частини ринку, транснаціональна політика вплине і на українську економіку, і на політику в цілому.

3.Українська стратегія транснаціоналізаціїї капітала: напрямки проблеми та шляхи вирішення.

Залучення іноземних інвестицій в економіку України є важливим джерелом забезпечення інвестиційного розвитку країни. Прямі іноземні інвестиції у виробничому секторі економіки всіх країн, що розвиваються, значно перевищують портфельні інвестиції і потребують особливої ​​уваги та створення сприятливого інвестиційного клімату. У цьому Україна має певні здобутки, що характеризуються обсягом залучених ПІІ, які збільшились за останні п'ять років на 12500200000 дол. і на початок 2010 року становили 16375200000 дол. Про важливість ПІІ, як інвестиційного ресурсу, свідчить порівняння їх обсягу з загальним інвестуванням в основний капітал всіх підприємств України, за 2009-2010 роки склало близько 39295 млн. дол.. Особливістю прямих іноземних інвестицій в економіку всіх країн, а не тільки розвиваючих країн, є те, що найбільший обсяг ПІІ надходить від транснаціональних корпорацій, які реалізують свої стратегічні цілі розвитку через інвестиції в інші країни.

Для України питання впливу ПІІ на зростання економіки через її транснаціоналізацію є питаннями майбутнього. Станом на 2010 рік в Україні було зафіксовано 7362 філії іноземних ТНК, одночасно в світі в цілому їх 926948. Тобто на Україну припадає лише 0,8% їх загальної кількості. Позитивні наслідки транснаціоналізації економіки полягають насамперед в отриманні доступу до додаткових джерел фінансового капіталу, нових технологій та інноваційного потенціалу, у використанні сучасного організаційно-управлінського досвіду. Збільшення приливу капіталу можливо двома способами. Перший - це ПІІ у формі залучення інвестицій провідних закордонних ТНК, безпосередньо надходять у філії і дочірні компанії ТНК від іноземного інвестора. Тут провідну роль відіграє сприятливий інвестиційний клімат. Другий спосіб - це доступність для дочірніх компаній і філій ТНК джерел кредитного та інвестиційного капіталу, яким користується сама материнська компанія, виникає у разі включення філій у міжнародну (глобальну) корпоративну фінансову мережу відповідної ТНК. Позитивний вплив транснаціоналізації на економіку проявляється також у стимулюванні створення і виходу на зовнішній ринок національної високотехнологічної продукції, для якої орієнтиром є продукція іноземних філій, вже адаптована до потреб світового ринку. Сприятливість інвестиційного клімату для транснаціоналізації економіки спричиняє не тільки позитивний приплив капіталу в країну, а й негативні аспекти діяльності ТНК, які розходяться з національними інтересами країни-реципієнта. Така ситуація виникає внаслідок того, що в багатьох випадках цілі діяльності ТНК та критерії економічної ефективності, на які вона орієнтуються, не збігаються з цілями і критеріями країн, на території яких розташовані філії ТНК. Негативний ефект транснаціоналізації економіки викликаний тим, що економічна ефективність ТНК виникає внаслідок інтеграції міжнародного виробництва, в рамках якого формується специфічна система поділу праці всередині компаній, коли відповідні ланки мережі ТНК розміщують в тій країні, де вони можуть принести найбільший прибуток з позиції корпорації в цілому.

Весь негативний вплив інвестицій ТНК на економічні процеси в Україні повинен бути збалансований системою державного регулювання іноземних інвестицій, яка повинна мати кількісну оцінку економічної безпеки України в результаті діяльності ТНК щодо співвідношення ввезеного капіталу та репатріації прибутку, інтернаціоналізації галузей, тощо. Метою всіх регулюючих заходів прямих інвестицій ТНК є, з одного боку, створення зацікавленості ТНК у створенні структурних ланок в Україну за умови поліпшення галузевої структури економіки, а з іншого - недопущення дискримінації національних товаровиробників та порушення рівноваги фондового ринку. В даний час близько 20% продукції світової економіки виробляється дочірніми компаніями, філіалами транснаціональних корпорацій. Близько 40% світової торгівлі має внутрішньокорпоративний характер, близько 30% припадає на торгівлю між корпораціями, що входять в транснаціональні стратегічні союзи, альянси, системи, 2/3 світових витрат у дослідження та інновації забезпечують ТНК. Однією з основ підвищення конкурентоспроможності національної економіки є здатність корпоративного капіталу інтегруватися у світову економіку шляхом розширення міжнародної інвестиційної діяльності.. За даними ЮНКТАД в 2010 році в Україні було зареєстровано 367 іноземних філій ТНК, тоді як цей показник значно вищий у країнах ЄС (іноземних філій понад 208 тис.) і в динамічно розвивающихся, особливо в Китаї (280 тис. іноземних філій), Сінгапурі (14 тис.), Малайзії (15 тис.). На сучасному етапі ТНК є основними інвесторами в багатьох галузях економіки (табл. 1.1). Глобальний потік інвестицій в інновації розподілений досить нерівномірно і сконцентрований в декількох країнах. Абсолютним лідером по вкладенню інвестицій у НДДКР є США: частка цієї країни більше, ніж в усіх країнах Європи разом узятих.(табл.1.1)

Табл.1.1.

Дата добавления: 2015-07-13