Правове регулювання проведення страйків

Участь Національної служби посередництва і примирення у вирішенні колективних трудових спорів

Постійно діючим органом, створеним для сприяння врегулю­ванню колективних трудових спорів (конфліктів), є Національна служба посередництва і примирення, яка відповідно до покладених на неї завдань:

1) вивчає та узагальнює причини виникнення колективних трудових спорів і можливі їх наслідки, виробляє пропозиції щодо запо­бігання колективних трудових конфліктів;

2) здійснює реєстрацію висунутих працівниками вимог та колек­тивних трудових спорів;

3) аналізує висунуті працівниками вимоги та здійснює оцінку їх обґрунтування;

4) сприяє встановленню контактів між сторонами колективного трудового спору (конфлікту);

5) перевіряє в разі необхідності повноваження представників сторін колективного трудового спору;

6) консультує представників сторін колективного трудового конф­лікту;

7) за зверненням сторін (сторони) колективного трудового спору (конфлікту) розглядає надані матеріали з метою його вирішення;

8) у випадках, передбачених законодавством, коли рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового конфлікту не враховано, звертається з заявою про вирішення трудового спору до суду;

9) формує списки незалежних посередників та арбітрів тощо.

Національна служба посередництва і примирення у межах своїх повноважень приймає рішення, які мають рекомендаційний характер і повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конф­лікту), відповідними центральними або місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статею 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інте­ресів. Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення ро­боти працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації з метою вирішення ко­лективного трудового спору (конфлікту). Страйк може бути розпочато, якщо всі інші примирні процедури не привели до вирішення колек­тивного трудового спору або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового конфлікту.

Орган (особа), який очолює страйк, зобов'язаний письмово по­передити власника або уповноважений ним орган не пізніш як за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безпе­рервно діючому виробництві — за п’ятнадцять днів.

Незаконними вважаються страйки, оголошені з вимогами про зміну конституційного ладу, державних кордонів та адміністративно-територіального устрою України, а також з вимогами, що порушують права людини; з вимогами, що не відносяться до колективних трудових спорів; з порушенням вимог найманих працівників, профспілок, об'єд­нання профспілок; у випадках, коли страйк оголошено до моменту вини­кнення колективного трудового спору; з порушенням порядку вирішення колективного трудового спору; з порушенням прийняття рішення про проведення страйку.

Із заявою про визнання страйку незаконним власник звертається до суду. Рішення суду про визнання страйку зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників — розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Участь працівників у страйку, за винятком страйків, визначених судом незаконними, не розглядається як порушення трудової дисциплі­ни і не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відпові­дальності. Але час страйку працівникам, які беруть у ньому участь, не оплачується і не зараховується до загального і безперервного трудово­го стажу.

За працівниками ж, які не брали участі у страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали можливості виконувати свої трудові обов'я­зки, зберігається заробітна плата у розмірах, як за час простою не з ви­ни працівника.

Особи, які примушують працівників до участі у страйку або пере­шкоджають участі у страйку шляхом насильства або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством, притя­гаються до кримінальної відповідальності.

У липні 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Євро­пейську конвенцію з прав людини, яка набула чинності з 11 вересня. Відтоді громадяни України отримали право звертатися за захистом своїх порушених прав до міжнародних організацій, зокрема до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі. Причому Європейською соціальною хартією передбачено розгляд міжнародними судами порушень трудових та соціально-економічних прав, таких як невиплати зарплати чи пенсії. Але звертатися до Європейського суду можна лише тоді, коли вичерпано всі національні механізми захисту прав людини.

Дата добавления: 2017-01-13