Максимальна кількість балів, яку можна отримати на екзамені – 60 балів

ПЕРЕДМОВА

НУ «Львівська політехніка», 2016

Закалик Г. М., 2016

Львів - 2016

До проведення практичних (семінарських) занять

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

для студентів денної та заочної форм навчання

освітнього рівня «Бакалавр»

спеціальності 053 «Психологія»

Затверджено

на засіданні кафедри теоретичної

та практичної психології

Протокол № 1 від 31 серпня 2016 р.

Основи патопсихології: Методичні вказівкидо проведення практичних (семінарських) занять для студентів денної та заочної форм навчання освітнього рівня «Бакалавр» спеціальності 053 «Психологія» / Укл. Г. М. Закалик. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2016. – 20 с.

Укладач: Г. М. Закалик, ст. викладач

Відповідальна за випуск: М. Й. Варій, д.пс.н., проф.

Рецензент: М. Й. Варій, д.пс.н., проф.

Прискорення темпу життєдіяльності сучасної людини, зростання обсягів інформації, що здатні зумовлювати невротичні зриви в результаті інформаційного перенавантаження, емоційне напруження. Ускладнення соціально-економічних умов і політичної ситуації в сучасному суспільстві зумовлюють збільшення випадків психічної патології, особливо межової, що в свою чергу вимагає від психолога незалежно від його професійних орієнтацій, знань основ психіатрії, вмінь і навичок діагностувати психічну патологію. Не випадково, що в західній психології звично вживають термін clinical psyсhology стосовно обов’язків практичного психолога. Вивчення курсу «Основи патопсихології» сприяє поглибленому розумінню структури і закономірностей психічної діяльності, дає змогу індивідуалізувати систему діагностичних, лікувальних, психопрофілактичних та експертних заходів.

Мета дисципліни «Основи патопсихології» — підготувати студентів-психологів до практичної роботи з людьми, реалізуючи індивідуальний підхід та враховуючи внутрішню і зовнішню детермінацію, співвідносячи природні та соціальні чинники поведінки людини.

Засвоєння основ патопсихології, вміння користуватись широким арсеналом діагностичних прийомів і методик надасть можливість практичному психологу оволодіти знаннями психологічних механізмів виникнення і динаміки психопатологічних розладів, що створить фундамент для успішної діагностики та психологічної корекції найбільш поширених форм психічної патології. У результаті вивчення курсу студенти повинні опанувати методологічні принципи та основні напрями патопсихологічних досліджень, закономірності та механізми порушень психічних процесів.

Основними завданнями вивчення навчальної дисципліни «Патопсихологія» є:

1. Засвоєння знань з теоретико-методологічних засад патопсихології.

2. Засвоєння вмінь та навичок, необхідних для діяльності психолога-практика у сфері психіатрії.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студенти повинні знати:

– визначення категоріального апарату сучасної патопсихології;

– завдання патопсихології;

– головні методи дослідження;

вміти:

– застосовувати патопсихологічні знання на практиці;

– добирати адекватні методи патопсихологічного обстеження;

– проводити патопсихологічне обстеження та інтерпретувати отримані дані.

На вивчення дисципліни «Основи патопсихології» заплановано 2 кредити ECTS / 60 годин.Навчальна програма розроблена на основі сучасних підходів до розуміння залежної поведінки та з урахуванням Закону України «Про психіатричну допомогу» та прийняття Україною Міжнародної класифікації хвороб 10 перегляду.

Міждисциплінарні зв’язки. Знання дисципліни «Основи патопсихології» застосовуються у «Судовій психології», «Психіатрії», «Психогенетиці», «Дефектології».

.

1. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНИХ (СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ) СТУДЕНТІВ

Лекція є теоретичною основою для подальшого самостійного вивчення студентами курсу та підготовки до практичних (семінарських) занять,.

Самостійна робота студента над лекцією умовно поділяється на три основні етапи: підготовка до лекції, її сприйняття і конспектування та подальша робота над лекцією. На першому етапі – підготовці до лекції, студент заздалегідь знайомиться з рекомендованою навчальною літературою за тематикою пропонованої лекції; публікаціями, що розкривають актуальні питання за конкретною темою в умовах сучасного суспільства. На другому етапі – сприйняття і конспектування лекції, студент здійснює короткі записи (конспектування), що сприяють оптимальному засвоєнню усного матеріалу. При конспектуванні реалізується необхідний аналіз та «переробка» інформації; виділяється основна думка лектора і здійснюється стислий її виклад. Лекція не підлягає дослівному запису, за винятком формулювань, визначень, імен, списку рекомендованої літератури, хронологічних і статистичних даних, підсумкових висновків за темою. Заключний, третій етап – подальше доопрацювання лекції передбачає додаткове самостійне вивчення рекомендованої навчальної та наукової літератури.

Основні типи практичних (семінарських) занять і відповідні до них види діяльності та вимоги до рівня підготовленості студентів

Практичні (семінарські) заняття є логічним продовженням лекційного курсу. На них поглиблюють, закріплюють та деталізуються знання, отримані під час лекції і в результаті самостійної роботи.

Практичні (семінарські) заняття спрямовані на підвищення теоретичного рівня знань з дисципліни «Основи патопсихології», більш поглиблене вивчення складних або дискусійних питань відповідної теми, поточний контроль засвоєння знань, умінь, навичок студентів.

Метою практичних (семінарських) занять є:

- обговорення і більш глибоке засвоєння студентами питань патопсихології;

- визначати місце патопсихології в системі наук про психічний розвиток людини як у нормі, такі при патології, її предмет та об’єкт, завдання, особливості методів дослідження;

- розкрити специфіку порушень пізнавальної, емоційно-вольової сфери особистості;

- аналізувати порушення психомоторики, види порушень відчуттів, сприймання, памяті, уваги, мислення, мовлення.

- розкрити специфіку порушень діяльності особистості;

- інтерпретувати порушення психічного розвитку;

- визначити особливості порушень поведінки;

- характеризувати тимчасові та сталі соціальні групи;

Практичному (семінарському) заняттю має передувати підготовка студента за завчасно визначеним планом. Для цього необхідно:

- вивчити і доповнити конспект лекції з даної теми;

- вивчити рекомендовані навчальну та наукову літературу;

- скласти конспект або тези відповіді за найбільш складними питаннями заняття;

- виконати письмові завдання у зошиті;

- вміло використовувати вивчений матеріал при відповідях.

Студент на практичному (семінарському) занятті має продемонструвати знання теоретичного матеріалу, здатність використовувати його при вирішенні практичних завдань, уміння ясно та аргументовано висловлювати свої думки в усній та письмовій формі, оперуючи термінологією соціальної психології.

Під час проведення практичних (семінарських) занять викладач використовує такі форми: вільне обговорення питань плану заняття в академічній групі; індивідуальна співбесіда з кожним студентом; виконання письмових, в тому числі контрольних, робіт; заслуховування доповідей, повідомлень, рефератів з найбільш складних питань і їх подальше колективне обговорення в групі; опитування студентів з питань попередніх тем з метою кращого освоєння навчального матеріалу.

На кожному занятті викладач оцінює ступінь підготовки студента з відповідної теми. Оцінки вносяться до журналу обліку успішності та враховуються як поточний контроль.

З усіх тем практичних (семінарських) занять необхідно використовувати підручники та навчальні посібники зазначені у розділі «Основна та додаткова наукова література» даних рекомендацій.

У кінці кожної теми практичних (семінарських) занять вказана рекомендована наукова література, яку слід використовувати при підготовці до відповідної теми.

Підготовка до практичних (семінарських) занять передбачає вирішення практичних задач до відповідної теми. Перед виконанням завдань необхідно ретельно вивчити всі питання теми практичного заняття та ознайомитися і опрацювати рекомендовану літературу і нормативні джерела. Усі завдання мають виконуватися письмово у спеціальному зошиті для практичних занять з «Основ патопсихології». Слід залишати вільне місце поруч із відповіддю на завдання для того, щоб після обговорення на практичних заняттях внести певні корективи до відповіді на те чи інше питання.

Розглядаючи конкретне завдання, необхідно дослідити і чітко дати відповідь на поставлені після завдання питання. Відповіді мають носити розширений та обґрунтований характер, обов'язково із посиланнями на монографічне або навчальне джерело, яке використовувалося.

Вирішення завдань на практичних заняттях передбачає не тільки доповідь студента, якого опитують, з того чи іншого питання, а й дискусію всіх присутніх студентів з приводу питань до відповідного завдання. Після обговорення практичного завдання викладач підводить підсумки і пояснює правильне рішення, яке має бути зафіксоване в робочому зошиті студента.

Якість проведення семінарських суттєво залежить від рівня підготовленості студентів.

У вищій школі практикуються семінари трьох типів:

а) семінар, що має основною метою поглиблене вивчення ряду питань, тематично пов’язаних з навчальними програмами;

б) підсумковий семінар з базових розділів дисципліни або з однієї дисципліни;

в) семінар дослідницького типу з тематикою з окремих проблем науки для поглибленої їх розробки – спецсемінар або науковий семінар.

У залежності від типу практичного ( семінарського) заняття студентам необхідно чітко усвідомлювати його мету, знати специфіку організації різних видів діяльності та враховувати вимоги до підготовки і проведення.

Види діяльності: розгорнута бесіда, доповідь, дискусія, «мозковий штурм», захист проектів, парна робота, вирішення проблемних завдань, конференція тощо.

Розгорнута бесіда. Головна мета цього виду діяльності полягає у набутті студентами знань фактичного програмного матеріалу, формування умінь використовувати власні знання, пов’язуючи їх з майбутньою професійною діяльністю. Розгорнута бесіда передбачає поділ теми на невеликі за обсягом, але органічно пов’язані між собою питання, які мають пізнавальний характер або у вигляді проблемного завдання. Виконання одного завдання є основою для виконання наступного. Це дає змогу залучити до обговорення максимум студентів. Студенти-слухачі можуть виступати з уточненнями і доповненнями.

Доповідь. Цей вид діяльності потребує ґрунтовної підготовки студентів з використанням значної кількості додаткової літератури. Його мета – формування умінь самостійного опрацювання інформації, розвиток комунікативних вмінь і навичок у студентів. Так, студенти-доповідачі послідовно повинні викласти власні думки з запропонованих питань, аргументувати їх вагомими фактами, ілюструвати переконливими прикладами. Студенти-слухачі повинні уважно слухати, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. При цьому для активізації діяльності студентам-слухачам слід складати план та робити короткі записи з метою подальшого рецензування доповіді за таким планом:

· Чи все суттєве висвітлено (коротко сказати, що саме)?

· Чи зумів студент додати щось до підручника, конспекту? Якщо «так», то що саме?

· Наскільки послідовно, логічно викладено матеріал?

· Чи вагомими були аргументи?

· Чи вірно зроблений висновок?

· Який рівень комунікативної компетентності?

Крім того, студент-доповідач та його опоненти повинні керуватися певними вимогами до відповідей: чіткість, повнота і точність викладу матеріалу на основі першоджерел і додаткової літератури; ілюстрування прикладами, фактами, цифрами; завершення відповіді логічним висновком; виклад літературною мовою; контакт виступаючого з аудиторією тощо. Опонент уважно слухає відповіді, доповнює їх, уточнює незрозумілі місця, висловлює власну думку, оцінює відповідь студента-доповідача. Потім виступають студенти-слухачі і викладач підводить підсумки.

Дискусія. Цей вид діяльності передбачає чітко, конкретно сформульовану тему і залучення до роботи всієї групи. Мета полягає у формуванні умінь та навичок організовувати та вести дискусію, у розвитку критичного мислення та вихованні поваги до співрозмовників. Питання для обговорення мають містити явні і приховані суперечності, що спонукає студентів мислити, сперечатися, доводити власну точку зору. Диспутом керує викладач.

Дискусія містить вступ, безпосередньо саму дискусію і підведення підсумків. Студент-доповідач актуалізує проблему й пропонує певні напрямки її розгляду, що передбачає доповнення, полеміку, обговорення. При цьому у висвітленні питання можуть бути різні погляди, різна оцінка явищ, подій. Викладач спрямовує дискусію в потрібному напрямі, пояснює усі положення, факти і явища. Допомагати йому можуть студенти-асистенти.

«Мозковий штурм». Цей вид діяльності спрямований на формування пізнавальної активності студентів, розвиток умінь ділового спілкування. Обговорення питань починається з виступу студента, який за кілька хвилин має запропонувати власний спосіб їх розв’язання. Запропоновані студентом ідеї в обмежений час обмірковуються усіма учасниками семінару. Потім виступає інший студент і пропонує іншу ідею або розвиває попередню. Цей вид діяльності дозволяє кожному його учаснику висловлювати власні думки.

Всі учасники «мозкового штурму» повинні дотримуватися таких правил:

- не допускати критику суджень, пропозицій, тез у момент генерування ідей;

- стимулювати генерування великої кількості ідей за короткий проміжок часу;

- постановка задачі повинна бути чіткою і зрозумілою для всіх.

Після генерації ідей фіксуються всі рішення, пропозиції, висловлювання, групуються всі ідеї за змістом та призначенням тощо. Потім критикуються запропоновані ідеї, визначаються реальні пропозиції, виокремлюють ті рішення, що вимагають конструктивного розроблення.

Захист проектів.

Цей вид діяльності передбачає єдину тематику проекту, яка може бути запропонована викладачем або самими студентами. Результати проектів повинні бути відповідно оформленими, а саме: презентація, відеофільм, альбом тощо.

Проект може бути особистісний, парний або груповий. Тип проекту – дослідницький, творчий, ігровий, інформаційний, практико-орієнтований тощо. Проектна діяльність передбачає: підготовку, планування, збір інформації, аналіз, подання й оцінку результатів.

Парна робота. Цей вид організації навчальної діяльності, при якому ставляться певні завдання для двох студентів так, щоб кожен з них міг виконати певну його частину індивідуально у ході міжособистісного спілкування.

Конференція. Це найскладніший вид діяльності, який передбачає основі і додаткові питання. Студенти заздалегідь розподіляють їх між собою з урахування індивідуальних можливостей, добирають літературу, шукають додаткові матеріали з теми, консультуються індивідуально або у групах з викладачем. Головна мета конференції полягає у створенні умов для самореалізації кожного студента, який сам керує процесом навчання. Крім того такий вид діяльності формує у студентів уміння і навички до здійснення науково-дослідної роботи.

Під час заняття одні студенти виступають з доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять їм запитання, беруть участь у дискусії. Викладач спрямовує обговорення доповідей проблемними запитаннями, залучає до обміну думок, дискусії.

Проведення семінарів різних типів у комбінованій формі з використанням різних видів діяльності дозволяє закріпити навчальний матеріал, систематизувати знання, реалізувати різнобічні можливості студентів, сприяє розвитку морально-вольових якостей тощо.

Підготовка студентів до різних типів семінарських занять передбачає три форми:

- усі студенти готують повідомлення з основних питань;

- кожен студент готує доповідь на певну тему;

- студент самостійно готує доповідь творчого характеру, яка містить елементи дослідницького характеру.

Студенти самостійно вибирають форму підготовки до заняття, що свідчить не лише про рівень їх знань і ступень виконання самостійної роботи, але й їхнє ставлення до навчання.

Підготовка до семінару здійснюється в кілька етапів

- прослуховування лекції з теми семінару;

- опрацювання рекомендованої літератури;

- вивчення основного понятійно-термінологічного апарату теми;

- складання тексту виступу (план, тези, доповідь) або написання реферату;

- виконання завдань для самостійної роботи, різнорівневих вправ та підготовка аргументів для обговорення проблемних ситуацій;

- виконання творчих завдань (за бажанням студентів);

- підготовка усних відповідей на тестові завдання та контрольні питання для самоперевірки засвоєння навчального матеріалу;

- безпосередня участь у проведенні семінару.

Рекомендації щодо підготовки до виступу на семінарського заняття:

- уважно заздалегідь опрацювати питання для обговорення за темою семінарського заняття;

- відбираючи матеріал для виступу, потрібно враховувати його цінність, інформативність;

- уникати перерахування фактів, оскільки нагромадження деталей перешкоджає переконливо вибудовувати доведення, розкрити внутрішні зв’язки між явищами;

- форма викладу матеріалу має бути чіткою, літературно грамотною, але без дослівних книжних висловлювань, містити власні аргументовані думки на основі критичного осмислення матеріалу з різних джерел;

- виступ має містити вступ, аргументоване висвітлення питання, узагальнення й висновки.

Кожне семінарське заняття передбачає обов’язковий контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів у відповідності до розподілу балів за рейтинговою системою оцінювання, яка представлена у робочій навчальній програмі з дисципліни «Основи патопсихології».

Індивідуальне навчально-дослідне завдання – це форма організації навчального процесу, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці. Індивідуальні завдання виконують студенти самостійно під керівництвом науково-педагогічних працівників.

Індивідуальне навчально-дослідне завдання оформляється у формі реферату.

Реферат – короткий виклад у письмовому вигляді з публічним захистом змісту наукових праць, літератури з теми, конкретного питання. Теми рефератів відповідають загальним темам практичних (семінарських) занять, конкретизують окремі питання, ключові елементи тем. Перелік тем рефератів розміщений у даних методичних рекомендацій. На першому практичному (семінарському) занятті студенти можуть на власний вибір обрати тему реферату. За семестр кожний студент має можливість підготувати два реферати.

Структура реферату:

- тема-вступ, мета та завдання роботи та основні її положення;

- теоретичне обґрунтування – виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання;

- методи – вказуються і коротко характеризуються;

- основні результати роботи – подаються результати, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз;

- висновки;

- список використаних джерел.

Загальні вимоги до оформлення реферату:

- обсяг реферату в середньому не має перевищувати дванадцяти сторінок тексту виконаного власноручно студентом у писаному або в друкованому вигляді на папері формату А4;

- титульну сторінку оформлюють відповідно до загальних вимог;

- на другій сторінці викладають план реферату;

- в тексті роботи слід виділяти відповідні розділи чи пункти плану;

- сторінки роботи нумерують у верхньому правому куті;

- при використанні літературних джерел у тексті реферату необхідно робити посилання; посилання в рефераті на використану наукову літературу робляться в порядку використання в тексті, або внизу сторінки;

- якщо зноски зроблені в порядку використання – список використаних джерел формується в єдиному списку;

- у кінці студент подає логічні висновки, щодо розглянутої теми дослідження;

- на окремому аркуші міститься список використаних джерел (не менше 10 спеціальних літературних наукових джерел, які необхідні для розкриття відповідного питання);

- список використаних джерел формується, відповідно до встановлених вимог щодо оформлення літератури (підручники, посібники, спеціальна література подається в алфавітному порядку за авторами);

- в разі необхідності до реферату можуть бути додані додатки.

Основні вимоги до змісту реферату:

- в основі реферату має бути певна сукупність фактичних і теоретичних даних, що їх слід викладати відповідно до існуючого плану;

- особливу увагу необхідно приділяти пошуку необхідних наукових даних, їх систематизації, з'ясуванню основних понять і категорій з теми;

- у кінці роботи, підбиваючи підсумки, слід узагальнити викладений матеріал і зробити власні висновки щодо досліджуваної проблеми.

2. КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Критерії оцінювання розроблені за чотирибальною системою («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») з урахуванням повноти і правильності виконання завдань та обов’язковим переведенням оцінок у шкалу ECTS і 100-бальну шкалу Університету для оцінювання інтегрованих знань студентів із кожного модуля.

При цьому враховується:

- здатність диференціювати, інтегрувати й уніфікувати знання;

- вміння застосовувати правила, методи, принципи у конкретних ситуаціях;

- навики співвідношення причин і наслідків; спроможність аналізувати й оцінювати факти, події, явища та прогнозувати бажані результати від прийнятих рішень;

- здатність викладати письмову відповідь граматично і стилістично грамотно, логічно, послідовно з використанням наукових термінів понять (три останні критерії стосуються й усної відповіді).

Оцінка знань студентів повинна відповідати наступним вимогам:

Оцінка «відмінно» – коли студент демонструє знання всього програмного матеріалу; системно, послідовно, грамотно і логічно його викладає; здатний пов'язати теорію з практикою; правильно відповідає на додаткові запитання в контексті теми заняття; спроможний обґрунтувати, аргументувати власні висновки; проявляє вміння самостійно узагальнювати матеріал.

Із загального обсягу студент правильно виконує 91 – 100 % завдань.

Оцінка «добре» –коли студент володіє програмним матеріалом; грамотно і по суті викладає його; не допускає суттєвих помилок у відповіді на запитання; правильно використовує теоретичні положення і володіє необхідними навиками з узагальнення й систематизації матеріалу що вивчається.

Із загального обсягу студент правильно виконує 72 – 90 % завдань.

Оцінка «задовільно» – коли студент засвоїв основний матеріал поверхово, але не знає окремих деталей; допускає неточні відповіді чи недостатньо чіткі формулювання; порушує послідовність у викладенні програмного матеріалу та має певні труднощі в узагальненні й систематизації матеріалу, що вивчається.

Із загального обсягу студент правильно виконав 53 – 71 % завдань.

Оцінка «незадовільно» – коли студент не знає значної частини програмного матеріалу; допускає суттєві помилки у його викладі; не здатний узагальнити навчальний матеріал.

Із загального обсягу студент правильно виконав не більше 53 % завдань.

Знання студентів під час поточного контролю на практичних (семінарських) заняттях оцінюються таким чином:

- усна відповідь - оцінка від «задовільно» до «відмінно »;

- доповнення з місця до усної відповіді на підставі аналізу рекомендованої літератури – оцінка від «задовільно» до «відмінно »;

- виконання та захист індивідуального науково-дослідного завдання у вигляді реферату (від руки чи друкованому варіанті, але власним проектом) (два індивідуальних завдання за семестр) – оцінка від «задовільно» до «відмінно ».

Якщо студент пропустив практичне заняття, або отримав за відповідь на занятті «незадовільно» – він повинен відпрацювати пропущене заняття в усній формі на кафедрі та виконати в зошиті для практичних занять письмово із записом передбачених завдань.

За відпрацювання студент може отримати оцінку від «задовільно» до «добре ».

Студент, який під час практичного заняття отримав оцінку «задовільно» чи «добре» також може покращити її до «відмінно» шляхом відпрацювання відповідної теми.

Перед кожним змістовим модулем отримані студентом оцінки сумуються, діляться на кількість отриманих оцінок під час практичних занять та множаться:

- якщо 1 оцінка на 2;

- якщо 2 оцінки на 3;

- якщо 3 оцінки на 4;

- якщо 4 оцінки на 4.

При цьому, якщо студент не відпрацював пропущене заняття або оцінку «незадовільно» вони враховуються при діленні як нулі, а при множенні не враховуються.

Наприклад:

Студент «А» за час практичних занять отримав такі оцінки:

3 + 3 = 6; 6: 2=3; 3 х 3 = 9 балів.

Студент «Б» отримав:

3 + н/б + 2 + 3 = 6; 6: 4 = 1,5; 1,5 х 3 = 4.5, у підсумку 5 балів.

Якщо б студент «Б» відпрацював пропущене заняття та «незадовільно» навіть на «задовільно», його поточна оцінка була б наступна:

3 + 3 +3 + 3 = 12; 12: 4 = 3; 3 х 4 = 12 балів.

Отже, за результатами поточної успішності студент за семестр може отримати – 40 балів.

Якщо робочим планом для ЗФН передбачена контрольна робота, то вона може оцінюватися так:

КР розбивається на 4 частини, кожна з яких оцінюється за шестибальною еквівалентною шкалою – 0, 1, 2, 3, 4 і 5, а загальна сума за КР обчислюється як сума всіх еквівалентних балів. При використанні цього способу контрольну роботу оцінюють в 20 балів.

Приклад 1. НПП студенту ЗФН виставляє максимум 20 балів (тут ваговий коефіцієнт k=20/5=4) під час лекційних, практичних, семінарських та індивідуально-консультативних занять, 20 балів – за контрольну роботу.

Підсумкова оцінка за семестр – поточна успішність в сукупності за семестр + екзамен (40+60=100).

Екзамен проводиться у письмовій формі у вигляді тестових запитань трьох рівнів складності та двох описових питань.

3. ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ ЗА ТЕМАМИ

Дата добавления: 2017-01-13