Методичні підходи до визначення ефективності господарської діяльності підприємства

ВСТУП

А ктуальність теми. Функціонуючи в ринковій еконо­міці як суб’єкт підприємницької ді­яльності, кожне підприємство має за­безпечувати такий стан своїх фінан­сових ресурсів, за якого воно стабіль­но зберігало б здатність безперебій­но виконувати свої фінансові зобо­в’язання перед своїми діловими партнерами, державою, власниками, найманими працівниками. Набува­ючи в ринкових умовах не уявної, а справжньої фінансової незалежності, несучи реальну економічну відпові­дальність за ефективність господа­рювання і за своєчасне виконання фінансових зобов’язань, підприєм­ства здатні досягти стабільності своїх фінансів лише при суворому додержанні принципів комерційного розрахунку, головним се­ред яких є зіставлення витрат і результатів, одержання максимального прибутку за мінімальних витрат. Саме ця умова є визначальною для формування фінансового стану підприємства.

Проблемам аналізу та поліпшення фiнансового стану присвячено ряд робiт вiтчизняних та закордонних вчених, серед яких треба видiлити працi Бланка I.О., Олексюка О.С., Ковальова В.В., Стоянової Є.С., Шеремета А.Д., Крейнiної М., Альтмана Е., Хелферта Е., Рiшара Ж. та iнших.

Фінансовий стан підприємства — це складна, інтег­рована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінан­совий стан підприємства можна визначити як міру забез­печеності підприємства необхідними фінансовими ресур­сами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного прове­дення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Таке трактування суті поняття «фінансовий стан» дає змогу розуміти під ним характеристику діяльності підприємства, у якій, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами.

Фінансово-господарська діяльність підприємства забез­печується наявними фінансовими ресурсами (капіталом) — як власними, так і позиковими. Їх розмір і стан розмі­щення в активи характеризується бухгалтерським балан­сом, який являє собою основне джерело аналізу фінансово­го стану. Валюта балансу відповідає на запитання про розмір фінансових ресурсів, якими володіє підприємство на звітну дату, а динаміка цього показника характеризує процес нарощування (або, навпаки, зменшення) фінансово­го потенціалу підприємства. Ознакою фінансової стійкості будь-якого суб’єкта господарювання є постійне зростання валюти його балансу, тобто загальної суми його фінансо­вих ресурсів.

Мета та задачi дослiдження. Виходячи з актуальності й ступеня наукової розробки проблеми, метою дослідження є комплексна оцінка фінансового стану пiдприємства, а також визначення основних напрямків його поліпшення.Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі були та вирішені наступні завдання:

— висвітлити теоретичні аспекти оцінки фінансового стану підприємства, а також визначення шляхів його поліпшення;

— зробити оцінку та провести аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

— дослідити проблемні аспекти фінансової діяльності досліджуваного підприємства;

— визначити напрямки поліпшення показників ліквідності та платоспроможності;

Предмет дослiдження. Предметом дослiдження є фінансово-господарські відносини, що виникають в процесі діяльності підприємства.

Об’єкт дослiдження. Об’єктом дослiдження є показники діяльності підприємства ТОВ “Мотордеталь-Конотоп”.

Розділ 1. Теоретичні основи виробничо-господарської діяльності в сучасних умовах

1.1. Зміст та загальні принципи виробничо-господарської діяльності підприємницьких структур.

Вивчення проблем виробничо-господарської діяльності підприємницьких структур, пізнання її особливостей дозволяє з'ясувати характерні риси функціонування підприємницької структури в системі ринкових відносин, дає відповіді на питання побудови загальних принципів виробничо-господарської діяльності, орієнтації в ринковому середовищі, знаходження способів найефективнішого використання ресурсного потенціалу підприємницької структури. Головне, на чому слід зосередити увагу підприємцю, - це пошук стратегій успіху підприємницької структури на ринку в єдності та взаємодії складових, що забезпечують конкурентоспроможність продукції чи послуг підприємницької структури, її стабільне становище, можливості подальшого стабільного зростання.

Як відомо, ринкова економіка базується на використанні принципів вільного ціноутворення, свободи конкуренції. Але підприємець не в змозі здійснювати всеосяжний контроль над рівнем цін, коштом і пропозицією на ринку. Він може на основі вміло побудованої маркетингової діяльності, системи управління виробничо-господарськими операціями, вдалими діями в організації та економіці власної виробничо-господарської діяльності в найвигіднішому варіанті пристосуватися до ринкових вимог. Отже, підприємець повинен знати як можливості власної підприємницької структури, так і способи найголовнішого задоволення потреб споживачів.

Вихідним пунктом визначення становища підприємницької структури в ринковій системі виступає розуміння загальних принципів її виробничо-господарської діяльності. В економічній літературі здебільшого переважають погляди, згідно з якими вирізняють такі принципи:

- самостійність господарювання - винесення рішень про виробничу програму, вид діяльності, ціни, вибір ринків збуту і постачальників тощо. При цьому слід визначати детермінованість та обмеженість свободи підприємця ринковими умовами господарювання;

- самоуправління – участь членів колективу в схваленні рішень з приводу розвитку виробництва, науково-технічної та інвестиційної політики, участі в розподілі прибутку тощо. Залежно від організаційно-правової форми підприємницької діяльності розрізняються форми й методи поєднання управління й самоуправління, інтересів власника капіталу і менеджменту бізнесової структури;

- самофінансування та економічна відповідальність, яка передбачає вирішення питань розширеного відтворення, технологічних змін, матеріального стимулювання, розрахунків із постачальниками та кредиторами за рахунок доходів від самостійної підприємницької діяльності. Підприємницька структура розраховується з державою згідно з існуючою системою оподаткування, з банками за отримані кредити, позики та інші послуги. Уразі негативних наслідків виробничо-господарської діяльності, відсутності прибутку настає відповідальність власника за заподіяні збитки, незадовільну підприємницьку діяльність. У різних типів підприємницьких структур існує різне сполучення прав і відповідальності, але всі типи господарських одиниць вимушені постійно шукати способи підвищення ефективності своєї діяльності; o комерційний розрахунок, порівняння витратна підприємницьку діяльність та її результативність. Залежність між витратами й результатами має складний характер, опосередковується сукупністю ринкових відносин, формами макроекономічного регулювання підприємництва і, насамперед, оподаткуванням. Зокрема, не завжди доцільно знижувати витрати виробництва для отримання більшого прибутку: додаткові витрати підприємця на маркетингові дослідження можуть привести до зростання питомої ваги вироблюваної продукції або запропонованих послуг на ринку, що зміцнює становище підприємницьких структур. Згідно з законодавством України майно підприємницької структури становлять основні фонди та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємницької структури. Майно підприємницької структури належить їй на праві власності або повного господарського відання. Підприємницька структура має право продавати й передавати іншим підприємствам і підприємницьким структурам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні їй будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.

Особливу увагу треба звернути на питання про структуру виробничих фондів підприємницької структури. Адже від розуміння їх функціонального призначення багато в чому залежатиме визначення способів їх раціонального використання, ефективність підприємницької діяльності в цілому.

Успіх підприємницької діяльності значною мірою залежить від урахування процесів зношення основних виробничих фондів - фізичного та морального, здійснення заходів із відновлення їхньої вартості, правильного визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва. Під амортизацією основних фондів і нематеріальних актів, використаних для власного виробництва, мається на увазі поступове відшкодування витрат власника на придбання та введення в експлуатацію основних фондів і нематеріальних активів у межах норм амортизаційних відрахувань.

Головною умовою ефективного функціонування підприємств в умовах ринку є налагодження їх господарської діяльності таким чином, щоб можливо було максимально врахувати переваги існування тих чи інших чинників і одночасно з цим мінімізувати негативний вплив інших. Відповідно до положень Господарського Кодексу України господарська діяльність «це діяльність суб'єктів господарювання в сфері суспільного виробництва, що спрямована на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, які мають цінову визначеність» [5, ст. 3]. Враховуючи особливості і принципи господарської діяльності, Вінник О. М. визначив її як «суспільно корисну діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату, що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно» [3].

В галузі транспортного господарства господарська діяльність визначається, як «діяльність будь-якого транспортного підприємства, спрямована на виробництво, переробку та реалізацію продуктів транспортного господарства, допоміжної продукції, надання окремих видів послуг та інше» [4].

Загалом існує два основних види господарської діяльності: підприємництво (комерційна) та некомерційна. Головною метою підприємництва, відповідно до положень Господарського кодексу України, є досягнення економічних і соціальних результатів, одержання прибутку [5, ст. 3]. Одночасно з цим передбачається, що господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку, тобто бути некомерційною.

В межах господарської діяльності виконуються багато конкретних видів діяльності, що різняться за своїм спрямуванням: виробнича, інноваційна, економічна, соціальна діяльність, вивчення ринку. Кожний з зазначених видів господарської діяльності є специфічним за своєю сутністю і спрямуванням. Найбільш складною за сукупністю інструментів, що реалізуються, структурою і рівнем залежності від впливу факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ підприємства є виробнича діяльність. Загалом виробнича діяльність, не зважаючи на те, що є окремим видом господарської діяльності, має комплексний характер, саме тому в більшості випадків сприймається на рівні з господарською. Тому більш доцільним, на нашу думку, є використання поняття «виробничо-господарська діяльність», а не «господарська діяльність».

Отже, виробничо-господарська діяльність транспортного підприємства - це комплекс науково-обґрунтованих дій, спрямованих на організацію ресурсного забезпечення процесу виробництва, його налагодження і вдосконалення з метою виготовлення з використанням спеціальних засобів праці якісної продукції, що максимально задовольняє потреби ринку і забезпечує високий рівень прибутковості суб'єктів господарської діяльності, а також її подальшого зберігання і реалізації.

Загалом виробнича і господарські діяльності тісно пов'язані одна з одною і не можуть бути реалізовані відокремлено: ресурсне забезпечення діяльності підприємства, організація процесу виробництва продукції відповідно до спеціалізації, інфраструктурне забезпечення діяльності підприємства (рис. 1).

Рисунок 1.1. Структурні блоки виробничо-господарської діяльності

Вирішення проблеми ефективного функціонування підприємств потребує удосконалення принципів ведення виробничо-господарської діяльності. На основі таких принципів повинні розроблятися стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуватися управлінські рішення, здійснюватися контроль за їх виконанням, виявлятися резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюватися результати діяльності господарства. Отже, головною передумовою ефективності та результативності виробничо-господарської діяльності є застосування науково обґрунтованих методів, принципів і підходів до управління, які у своїй сукупності формують механізми управління.

Механізми управління виробничо-господарською діяльністю підприємств можна визначити як сукупність принципів, методів, підходів, заходів щодо налагодження і реалізації діяльності підприємства, метою якої є досягнення встановлених цілей, а саме виробництво готової продукції, що задовольняє потреби споживачів, її реалізація. Головною умовою ефективності реалізації механізмів управління виробничо-господарською діяльністю є узгодженість всіх складових як по вертикалі, так і по горизонталі, тобто на всіх рівнях управління, на яких відбувається їх прийняття і реалізація, – від етапу накопичення ресурсів, їх підготовки до використання в виробничому процесі до етапу реалізації вже виготовленої продукції кінцевим споживачам.

Загалом всі механізми управління виробничо-господарською діяльністю транспортного підприємства можна поділити на дві групи зовнішні, до яких відносяться механізми державного та ринкового управління, та внутрішні – внутрішньогосподарські механізми (ресурсного, технологічного забезпечення, фінансово-економічні, збуту та проведення розрахунків, прийняття рішень та контролю, організаційно-правові, внутрішньогосподарської інфраструктури) (рис. 1.2).

Всі механізми незалежно від їх виду в процесі управління повинні здійснюватися комплексно, оскільки стосуються різних аспектів діяльності підприємства, однак є однаково орієнтованими – налагодження діяльності в організації таким чином, щоб вона була найбільш ефективною.

  Рисунок 1.2. Механізми управління виробничо-господарською діяльністю підприємств

З поглибленням досліджень категорії «ефективність» змінювались підходи щодо її визначення та оцінки. Так, якщо роботи науковців кінця ХІХ початку ХХ століття присвячувались пошуку шляхів ефективного виробництва на рівні виконавців виробничих процесів, поступово акценти зміщувались у бік управління ефективністю на рівні організації та економічної системи. У основних підходах, щодо визначення показників ефективності господарської діяльності науковці пішли різними шляхами.

Представники одного з них вважають за доцільне нехтувати необхідністю отримання єдиної оцінки і будувати систему показників ефективності. А остаточний висновок, на їхню думку, має зробити експерт, який аналізує цю систему показників, ураховує певні неформальні обставини, власний досвід, можливо, інтуїтивні міркування, прогнози і на базі всього цього зробить висновок. Інші вчені пропонують відразу обмежити множину факторів впливу і визначати комплексний показник ефективності. Є, звичайно, і певні компромісні підходи. Так, наприклад, відомі методики, в яких спочатку визначається система показників, а потім до неї застосовуються певні правила згортання для отримання інтегральної оцінки.

Серед прибічників єдиного показника є такі, котрі будують настільки складний комплексний показник, що він за широтою охоплення вхідних параметрів фактично не поступається системам показників. Крім того, розроблені й ситуаційні алгоритми, які дають змогу обирати той чи інший комплексний показник на базі попереднього аналізу певних характеристик підприємства. Але практика переконує в протилежному – справді точна оцінка ефективності може бути отримана лише на основі поглибленого аналізу ситуації і врахування великої кількості обставин. Проте в будь-якому випадку, щоб здійснювати такий аналіз, необхідно опанувати базовий інструментарій, тобто ознайомитися з конструкцією основних показників забезпечення ефективності і зрозуміти їх економічний зміст.

Загальне поняття ефективності є достатньо широким і уживається в найрізноманітніших сферах. Як свідчать результати досліджень, в різних галузях і сферах виробництва методологія кількісного виміру рівня ефективності базується на зіставленні результатів і витрат. Проте, такі показники мають різні форми представлення, повноти і точність виміру. Звідси випливає можливість неадекватної оцінки ефективності об’єктів, що призводить до ухвалення необґрунтованих рішень.

Практика управління виробничо-господарською діяльністю більшості підприємств носить безсистемний характер, що обумовлено, перш за все, неефективністю діяльності урядових та неурядових організацій, фрагментарністю їх дій, декларативністю розроблених нормативно-правових актів та інших документів, а також низьким рівнем освіченості власників підприємств, недостатнім розвитком їх підприємницької культури. Всі зазначені передумови вливають на недостатній рівень використання наявного ресурсного потенціалу, неможливість його поступового відновлення та розвитку. Відповідно основною передумовою підвищення ефективності процесу управління виробничо-господарською діяльністю підприємств є використання внутрішніх та зовнішніх механізмів управління, орієнтованих на максимальне використання сукупного потенціалу, що є багаторівневою системою ресурсного, виробничого та економічного потенціалів, кожний з яких реалізується на певному рівні діяльності підприємства, забезпечуючи досягнення синергетичного ефекту.

До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану підприємства належать показники дохідності й рентабельності.

Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності – це сума прибутку або доходів. Відносний показник – рівень рентабельності.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

При стандартній оцінці фінансового стану підприємства користуються методологічними підходами:

- По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);

- По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки поточного положення підприємства;

- По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам – конкурентам.

При аналізі виробництва, показники рентабельності можна об'єднати в слідуючи групи:

1) показники рентабельності продукції;

2) показники рентабельності капіталів (активів);

3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відображених в звітності підприємства.

Відсутність чітких вимог до методики оцінки ефективності діяльності підприємства в практиці господарювання нерідко призводить до істотних прорахунків, а погіршення діяльності підприємства – до його банкрутства. Це пояснюється, передусім, тим, що ефективність досить складна, багатогранна категорія, яка пов’язана з суттю і змістом важливих економічних законів та яка відображає інтереси усього суспільства і кожного індивідуума окремо, а також охоплює усі сторони господарської діяльності – виробництво в цілому, та, зокрема, усі його сфери і ланки.

Ефективність господарської діяльності підприємства – це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами від господарської діяльності та витраченими на її досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо-спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності господарської діяльності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити.

Фактично визначення ефективності господарської діяльності підприємства полягає в оцінці її результатів. Такими результатами можуть бути обсяги виготовленої продукції в натуральному чи вартісному виразі або прибуток. Але ж сама по собі величина цих результатів не дає змоги робити висновки про ефективність або неефективність роботи підприємства, оскільки невідомо, якою ціною отримані ці результати. Звідси для отримання об’єктивної оцінки ефективності господарської діяльності підприємства необхідно також урахувати оцінку тих витрат, що дали змогу одержати ті чи інші результати.

В економічній літературі запропоновано безліч концептуальних підходів до оцінки економічної ефективності господарської діяльності.

І. Н. Герчикова пропонує рахувати ефективність щодо реальних витрат виробництва. При цьому, вона вважає, що ефективність слід визначати по рентабельності активів, по рентабельності власного капіталу і позикового капіталу [13].

А. Д. Шеремет і Р. С. Сайфулін пропонують визначати ефективність авансованих ресурсів і ефективність спожитих ресурсів, а також оборотність і рентабельність коштів або їх джерел [14].

О. В. Ефімова приходить до висновку, що ефективність доцільно визначати по рентабельності використаного капіталу, причому у разі залучення позикових засобів треба враховувати також фінансові витрати (відсотки). Прибуток для визначення рентабельності слід брати ту той, що залишається у розпорядженні підприємства, тобто чистий [15, с. 363].

Г. Шмален одним з основних критеріїв оцінки діяльності підприємства в умовах ринкової економіки вважає економічність. Під економічністю автор розуміє отримання певного результату при найменших витратах або заданому об’ємі витрат. Основними показниками діяльності підприємства в ринкових умовах Г. Шмален називає фінансову стійкість і прибуток (рентабельність). Причому, під останньою він розуміє рентабельність власного капіталу і рентабельність всього капіталу, вкладеного в підприємство [16].

Приведені вище пропозиції визначати ефективність оборотності капіталу або щодо витрат виробництва (І. Н. Герчикова), або на основі чистого прибутку (О. В. Ефімова), або щодо спожитих ресурсів (А. Д. Шеремет, Р. С. Сайфулін) – ми вважаємо частковими, такими, що не відображають основної мети діяльності підприємства або що відображають її неповно. Ці пропозиції можна застосовувати при оцінці ефективності використання окремих складових елементів капіталу, виробничих площ і устаткування, грошових коштів і т.п. На нашу думку, для формування загального висновку про ефективність роботи підприємства доцільно використовувати комплексну систему показників, яка поєднує всі названі підходи.

Італійський економіст В. Парето вважає, що «економічна ефективність господарської системи – це стан, при якому неможливо збільшити міру задоволення потреб хоча б однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства». Інакше кажучи, розподіл ресурсів вважається неефективним, якщо існує можливість виробляти більшу кількість якого-небудь товару або послуг при наявних ресурсах без скорочення випуску інших товарів або послуг.

Представляється, що це визначення відбиває момент досягнення найбільш оптимального з точки зору ефективності стану будь-якої господарської системи, тобто містить елемент критерію ефективності. Незалежно від якісного змісту різних економічних систем ефективність є взаємозв’язком результатів і витрат.

Ряд економістів робили спроби пояснити суть економічної ефективності по аналогії з ефективністю в природничих науках, тобто розглядали економічну ефективність як ефективність технічну. У зв’язку з цим Г. Гольберг підкреслював, що визначення технічної ефективності в більшості фізичних, хімічних і біохімічних процесів здійснюється через одновимірність і точність виміру величин, що характеризують витрати і результати. Процеси господарські докорінно відрізняються від процесів технологічних. Витрати і результати не можна розглядати як величини безумовно одновимірні і завдання визначення ефективності тут набагато складніше. Суть же тенденції ефективності в необхідності постійного зростання результату як бази прогресу. Розвиток цього положення можна знайти в роботах економістів 70-х років. Наприклад, М. З. Бор пише, що ефективність якого-небудь процесу означає його результативність, що досягається на основі використання природних умов, доцільного і цілеспрямованого поєднання чинників, що створюють ефект, Проте це не означає, що ефективність виробництва потрібно розуміти тільки як категорію вимірювального і кількісного порядку, через яку зіставляються витрати з результатами. Ефективність виробництва, передусім економічна категорія, є одним з виразів виробничих стосунків в суспільстві і формується під впливом характеру цих стосунків. Тому можна зробити висновок про відсутність тотожності між технічною і економічною ефективністю, оскільки економічна ефективність має завжди соціальну суть на відміну від технічної.

Отже, в найбільш загальному вигляді економічна ефективність виробництва є кількісним співвідношенням двох величин – результатів господарської діяльності і виробничих витрат. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва полягає в збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат в процесі використання наявних ресурсів. Підвищення ефективності виробництва може досягатися як за рахунок економії поточних витрат (споживаних ресурсів), так і шляхом кращого використання діючого капіталу і нових вкладень в капітал (вживаних ресурсів) [17].

Наявність різних концепцій сутності ефективності зумовлено різними теоретичними позиціями її аналізу, виділенням якогось одного аспекту із рішення загальної проблеми. Дедалі більше науковців вважають, що приріст прибутку відображає результат реалізації та послуг, а у якості витрат, зумовивши цей приріст, доцільно застосовувати вартість використаних ресурсів, які визначають виробничий потенціал [3, с. 26]. Таким чином на ефективність господарської підприємства впливають фінансовий стан, а також певні організаційні, управлінські, технологічні та інші переваги.

Треба мати на увазі, що перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпними, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть чинити істотний вплив інші чинники. Проте для середньостатистичного підприємства, яке діє в умовах ринку, урахування зазначених чинників гарантує отримання найбільш адекватної оцінки стану справ на підприємстві.

Економічний ефект відображає вартісні показники, що характеризують проміжні й остаточні результати господарської діяльності підприємства. Формами прояву економічної ефективності є різноманітні економічні ефекти: зростання продуктивності праці, зростання обсягу товарообігу, збільшення прибутку, зниження фондомісткості й інші. Форми прояву соціальної ефективності пов'язані з отриманням соціальних ефектів: поліпшенням умов праці, зростанням життєвого рівня населення.

Критерій економічної ефективності відображається наступною формулою:

, (1.1)

де е – критерій економічної ефективності;

Е – економічний результат (вигода або ефект);

В – витрат на досягнення економічного результату.

З огляду на складність і багатогранність цієї категорії в сучасній вітчизняній та зарубіжній науці дослідженню питань ефективності використання економічних ресурсів присвячено багато наукових праць.

Американські вчені К. Макконелл та С. Брю в своїй праці «Економікс» розглядають категорію ефективності з точки зору такого застосування ресурсів, яке б забезпечувало найбільш цінний їх внесок у загальний обсяг продукції. «Економічна ефективність, відзначають вони, характеризує зв’язок між якістю ресурсів, які застосовуються в процесі виробництва, та отриманою в результаті кількістю будь-якого споживчого продукту. Більша кількість продукту, отриманого від даного обсягу видатків, означає підвищення ефективності, менший обсяг продукту від даної кількості видатків вказує на зниження ефективності» [11, с 257].

Ряд економістів пропонують відійти від такої поширеної думки, а за основу визначення ефективності взяти ступінь (вірогідність) досягнення намічених цілей. Такий підхід розширює наукове уявлення про сутність категорії ефективності, однак може лише доповнити, а не замінити попереднє, оскільки за умов використання даного підходу не знаходить достатнього відображення значення ефективності як важливої оціночної категорії.

Визначення ефективності господарської діяльності має важливе як наукове, так і практичне значення. За її допомогою можна не тільки оцінити ефективність роботи підприємства, проаналізувати сумарний ефект різних її структурних підрозділів та напрямків діяльності, а й визначити стратегію розвитку, розробити прогноз та план дій на перспективу, встановити результати використання витрачених ресурсів: засобів виробництва, робочої сили, інформації і т. п.

Формування системи показників ефективності господарської діяльності підприємства має:

‒ створювати передумови для виявлення резервів росту ефективності;

‒ відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві;

‒ стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві;

‒ виконувати критеріальну функцію.

Прийнято виділяти три основні системи критеріальних показників ефективності господарської діяльності:

1) система, заснована на остаточних результатах господарської діяльності підприємства, яка містить показники: прибуток до оподаткування, оподатковуваний, чистий прибуток, собівартість, рівень рентабельності, виручка від реалізації, обсяг виробництва, якість продукції, термін окупності інвестицій, рентабельність інвестицій і ін.;

2) система, заснована на результативності, якості та складності трудової діяльності, яка містить показники: продуктивність праці, темпи зростання продуктивності і заробітної плати, частка фонду оплати праці в собівартості продукції, втрати робочого часу, частка браку, фондоозброєність праці, трудомісткість продукції, коефіцієнти складності праці, чисельність персоналу і т. ін.;

3) система, заснована на формах і методах роботи з персоналом, яка охоплює показники: плинність кадрів, рівень кваліфікації персоналу, рівень трудової дисципліни, професійно-кваліфікаційна структура, співвідношення виробничого й адміністративно-управлінського персоналу, соціальна структура персоналу, рівномірність його завантаження, витрати на одного працівника, витрати на управління, соціально-психологічний клімат у колективі, привабливість праці тощо.

Отже, система показників ефективності господарської діяльності має: відображати витрати всіх видів ресурсів, що споживаються на підприємстві; створювати передумови для виявлення резервів підвищення ефективності виробництва; стимулювати використання всіх резервів, наявних на підприємстві; забезпечувати інформацією стосовно ефективності виробництва всі ланки управлінської ієрархії; виконувати критеріальну функцію.

Тобто для кожного з показників мають бути визначені правила інтерпретації їх значень.

У системі показників ефективності господарської діяльності суб’єкта господарювання можна виділити такі групи показників:

‒ ефективності використання основних засобів (табл. 1.1) [9, c. 282];

‒ ефективності використання оборотних фондів (табл. 1.2) [9, c. 283]

‒ ефективності використання праці (трудових ресурсів) (табл.1.3) [11, c. 121];

‒ ефективності окремих видів діяльності (табл. 1.4.) [5, c. 182];

‒ узагальнюючі показники ефективності господарської діяльності підприємства (табл. 1.5) [10, c. 109].

Що стосується перших трьох груп показників, то їх зміст детально розкривається у розділах, присвячених вивченню відповідних видів ресурсів. Тому наведемо лише їх узагальнення у вигляді таблиць.

Таблиця 1.1. Показники ефективності використання основних засобів

Назва	Характеристика показників	Формула
Фондовіддача	Виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих засобів	ФВ = ВП/ОЗ
Фондомісткість	Характеризує вартість основних виробничих фондів, яка припадає на одиницю вартості валової (товарної) продукції	Фм = ОЗ/ ВП
Рентабельність основних засобів	Характеризує рівень ефективності використання основних засобів	Рф = П/ОЗ
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання	Визначається відношенням фактичної продуктивності основного технологічного устаткування до його нормативної продуктивності	К інт = ВП/Побл
Коефіцієнт змінності обладнання	Показує, скільки змін працює обладнання	Кз = К ст..зм. / п

Примітка:

де ВП – обсяг реалізованої продукції (за гуртовими цінами) за рік;

ОЗ – середньорічна вартість основних засобів;

П – прибутку, одержаний за певний період;

Побл – виробнича потужність обладнання у відповідних показниках;

Кст.зм – кількість відпрацьованих верстато-змін;

n – кількість одиниць обладнання.

Таблиця 1.2. Показники ефективності використання оборотних коштів

Назва	Характеристика показників	Розрахунок
Коефіцієнт оборотності	Показником ефективності використання оборотних коштів	К об = ВП/ОК
Коефіцієнт завантаження	Характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції	К зав = ОК / ВП
Тривалість обороту	Тривалість в днях одного обороту	Т об = Д/Коб
Рентабельність оборотних коштів	Відношення прибутку (П), одержаного за певний період, до середніх залишків оборотних фондів за той самий період (ОК)	Рф = П/ОК

Примітка:

де ОК – середні залишки оборотних коштів;

Д – кількість днів у періоді;

К _об – коефіцієнт оборотності.

Таблиця 1.3. Показники ефективності використання праці (трудових ресурсів)

Назва	Характеристика показників	Розрахунок
Продуктивність праці	Характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції	ПП = ВП/ЖП
Трудомісткість продукції	Характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції	ПП = ЖП/ВП
Фондоозброєність	Вартість основних виробничих засобів, що припадає на одного працівника	Фо = ОЗ/СЧП
Зарплатомісткість продукції	Визначає, скільки гривень заробітної плати припадає на 1 гривню виготовленої продукції	Зм = Фоп /ВП

Примітка:

де ЖП – витрати живої праці, що відображається кількістю відпрацьованих людино-годин;

СЧП – середньооблікової чисельності працівників з певний період;

Ф_оп – фонд оплати праці.

Таблиця 1.4. Показники ефективності використання капітальних вкладень

Назва	Характеристика показників	Розрахунок
Коефіцієнт ефективності капітальних вкладень	Визначає абсолютну ефективність інвестицій	ЕР = ∆П/КВ
Термін окупності капітальних вкладень	Період часу в роках, за який побудоване чи реконструйоване підприємство забезпечує накопичення прибутку в розмірах, що дорівнюють здійсненим капітальним вкладенням	Топ = КВ /∆П
Зведені витрати	Дорівнює сумі поточних витрат на одиницю продукції за і -м варіантом (Сі) та добутку нормативного коефіцієнта ефективності (Ен) та питомих (на одиницю продукції) капітальних вкладень за і -м варіантом. Найкращим буде варіант з мінімальним значенням зведених витрат

Примітка:

де _∆П – щорічний приріст прибутку від здійснення капітальних вкладень;

КВ – сума капітальних вкладень.

Таблиця 5 Узагальнюючі показники ефективності діяльності підприємства

Назва	Характеристика показників	Розрахунок
Норма прибутковості	Характеризує величину чистого прибутку, що приходиться на одиницю інвестиційних вкладень	Нпр=П/ ОЗ+ОК
Рентабельність продукції	Характеризує ефективність витрат на виробництво продукції	Рпрод = П/С

Примітка:

де ОЗ – середньорічна вартість основних засобів;

ОК – середні залишки оборотних коштів;

С – собівартості продукції;

ЧП – чиста продукція в порівнянних цінах за рік.

Для решти показників, крім узагальненого подання їх у таблицях, наводяться також більш детальні коментарі стосовно їх змісту та методології визначення. Що стосується оцінювання ефективності капітальних вкладень, які є також невід’ємними елементами в господарській діяльності підприємства, то розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі; порівняльна ефективність розраховується з метою визначення кращого з можливих варіантів (проектів) інвестування виробництва.

Узагальнюючий, кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів. Прибуток та відносний показник прибутку – рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання.

Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи – головне завдання кожного учасника господарської діяльності.

Водночас абсолютна сума прибутку не характеризує рівня ефективності господарської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність, тобто визначити рентабельність.

Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім розрізняють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу), рентабельність продукції і рентабельність господарської діяльності. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу. [2, c. 193] Відобразимо дані показники в додатку А.

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від зміни економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт та послуг). Тому у процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності й розробити відповідні заходи підвищення ефективності діяльності підприємства.

Дата добавления: 2015-07-13