РОЗДІЛ 1. Сутність прикметника як частини мови 2 страница

За засобами формального вираження проаналізованим випадкам вживання прикметників у ролі головних компонентів протиставляється другий узагальнений тип словосполучення “прикметник + прийменник + іменник (займенник) у відповідній відмінковій формі”. Окремі приклади конструкцій, внутрішня диференціація яких здійснюється за такими показниками, як конкретна група прикметників, конкретний прийменник і конкретна відмінкова форма іменника (займенника ): “Очі сумлінно читали кожне слово, кожний рядок, та розум був далекий від розуміння” (Ю. Яновський); “Нехай вона супроти тебе й винна, мені ж вона нічим не завинила” (Леся Українка).Словосполучення “прикметник + прийменник + іменник (займенник) у відповідній відмінковій формі” характеризується досить широкою внутрішньою варіативністю, у чому виявляється функціональний паралелізм між дієсловами і прикметником. Синтаксична, специфіка яких особливо зближується на ґрунті предикативного вживання. При цьому необхідно зазначити, що поширення прикметника залежними компонентами забезпечує своєрідне об’єктно-обставинне обмеження відповідної ознаки, вказуючи на об’єкт, час, місце, причину, ступінь її поширення, вияву. Прикметник змінюється за родами, числами і відмінками, і ці його форми залежать від форм іменника, з яким прикметник узгоджується: струнк-ий юнак– струнк-ого юнак-а, струнк-ої топол-і, струнк-і дівчат-а - струнк-их дівчат [67, 107]. Рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника є його морфологічними ознаками.

У реченні прикметник виконує синтаксичну роль:

1) узгодженого означення:

Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою.

2) іменної частини складеного присудка:

Яка важка у вічності хода. І все ждало. Тиша стояла якась неспокійна. Світле безмежжя здавалось крихким. За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на: 1) якісні; 2) відносні; 3) присвійні [16, 95-96].

Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою: кмітливий юнак - кмітливіший - найкмітливіший; добре серце - добріше - найдобріше. Якісні прикметники виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість. Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: бу рштинове намисто, осінній день, сьогоднішній випадок, перелітні птахи. Вони позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост. Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: мамина казка, батьків сміх, дівоче обличчя, ведмежий барліг. Вони виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит. Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок(відносний) - золота душа (якісний); срібний перстень (відносний) - срібний голос (якісний); лебединий пух (відносний) – лебедина пісня (якісний); зміїна отрута (присвійний) - зміїний характер(якісний). Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену [2,63]. Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

1. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш: добрий -добріший, милий - миліший, довгий - довший, міцний - міцніший. У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек-: тонкий - тонший, глибокий - глибший, далекий - дальший. При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Буква щ пишеться у таких прикметниках вищий, товщий (товстіший), кращий. Буквосполучення жч пишеться у прикметниках на зразок: ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.

2. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш: яскравий - більш яскравий, швидкий - менш швидкий. Описові (складені) форми – послідовні, універсальні й логічні, але нагромадження їх поряд у тексті небажане і його слід уникати, використовуючи прості форми. Прості форми структурно легші, лаконічніші, коротші, тому їм частіше надається перевага, особливо в усному мовленні та в красному письменстві й публіцистиці; вони – невід’ємна частина емоційно-експресивної лексики. Складні форми при всій своїй позитивній характеристиці – все ж функціонально обмежені, вони більш характерні для книжних стилів [19, 43]. Синтетична форма прикметників найвищого ступеня може набувати значення елятиву, тобто передавати гранично велику міру ознаки безвідносно до інших предметів, без зіставлення з ними, без виділення одного предмета з ряду однорідних за якоюсь ознакою або якістю. У таких формах відсутнє порівняння чи зіставлення кількісних характеристик предметів, наприклад: найширші кола читачів звертаються в газету…, виділимо їхні найхарактерніші риси, питання вирішено без найменших зусиль з боку адміністрації… тощо. Ступені порівняння прикметників в українській мові змінюються за відмінками, родами, числами. Пор.: рос. он сильнее, она сильнее, оно сильнее, они сильнее – укр. він сильніший, вона сильніша, воно сильніше, вони сильніші. Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.

1. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий - най-дорожчий, міцніший - най-міцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: як-найдорожчий, що-найменший.

2. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний -найбільш тривожний, тривожніший над усе [29, 59]. Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої відміни - назв людей - присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин, причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш] :сестра - сестр-ин, баба - баб-ин, Ольга - Ольж-ин, тітка - тітч-ин, Солоха - Солош-ин. Якщо твірна основа закінчується на [j], маємо суфікс -ін (на письмі -їн): Євдокія - Євдокі-їн. Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв):

а) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов: дядько - дядьк-ів, дядьк-ов-ого;

б) якщо прикметник утворено від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/ - ев (-єв): Андрій - Андрі-їв, Андрі-єв-ого; лікар - лікар-ів, лікар-ев-ого [16, 18]. Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн): бджол-ин-ий, орл-ин-ий, змі-їн-ий, солов'-їн-ий; чи суфіксів -ач, -яч: соб-ач-ий, кач-ач-ий, тел-яч-ий, свин-яч-ий. Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий: вовчий, овечий. Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення. Повні форми прикметників існують у двох різновидах: стягненій і нестягненій формах [2, 66-67].

1. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії.

2. Cтягнені форми є загальновживаними: гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині. Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її); у стягненій - -а(я), -е(-є), -і(-ї). За кінцевим приголосним основи прикметники поділяються на прикметники 1) твердої та 2) м'якої груп. До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний. Наприклад: д обрий, вразливий, милий, прекрасний, народний, чистий. Сюди ж належать всі присвійні прикметники: батьків, Олексіїв, мамин, Софіїн, а також короткі форми прикметників: зелен, повен, годен, рад, жив. До м'якої групи належать прикметники, основа яких закінчується на м'який приголосний та [j]: осінній, житній, ранній, художній, колишній, справжній, безкраїй, довговіїй, короткошиїй [68, 107]. Таким чином, прикметники української мови поділяються на три лексико-семантичні розряди: якісні, відносні і присвійні. Кожен з цих розрядів має певні особливості. Так, якісні прикметники позначають ознаки, виражають якість або властивість предмета. Вони утворюють ступені порівняння. Відносні прикметники визначають незмінну, сталу ознаку предмета через виділення іншого предмета. Хоча виділяють групу відносно-якісних прикметників, що мають спільні особливості, проте відносні прикметники відрізняються від якісних за граматичними і лексичними ознаками, наприклад, не утворюють ступенів порівняння. Присвійні ж прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його живій істоті.

Отже, прикметник – самостійна частина мови, яка займає особливе місце в морфології сучасної української мови. Має багато спільного з іменником, хоча за походженням молодший за нього. Також деякою мірою пов’язаний прикметник з іншими частинами мови (дієсловом, прислівником, займенником, прийменником). Виділяють три лексико-семантичні розряди прикметників: якісні, відносні й присвійні. Кожен з цих розрядів має певні відмінності і особливості вживання в художньому творі.

РОЗДІЛ 2. Формальні, семантичні та образно-стилістичні особливості прикметників у збірці оповідань В. Нестайка “Пригода в кукурудзі”

2.1. Значення, формальні та семантичні ознаки прикметників у збірці оповідань В. Нестайка “Пригода у кукурудзі”

Розгляд дитячої прози В. Нестайка з позиції аналізу функціонування лексичних одиниць дозволяє дослідити художній текст не тільки як кінцевий продукт мовленнєвої діяльності автора, а й різноманітні мовні явища тексту на різних мовних рівнях. Прикметник, як повнозначна частина мови, що охоплює слова із значенням ознаки предмета, розкриває своє значення без будь-яких додаткових слів [32, 418–422]. Відомо, що він може давати найменування для ознаки пізнаних людиною предметів і явищ суспільного життя й природи, він несе інформацію у спілкуванні між людьми. Отже, прикметник функціонує в мові не як ізольована одиниця, він вступає в різні зв'язки та відношення з іншими одиницями того самого рівня, тобто з іншими словами, а також з одиницями інших рівнів мови [76, 73], а його семантичну структуру становить сукупність усіх значень [56, 158–160]. Системність мови та її окремих компонентів має рисою високий ступінь конкретності [ 39, 15], що враховує нові нюанси та зміни. Саме з цієї точки зору і є цікавим прикметник, про семантичну самобутність якого за думкою багатьох лінгвістів можна стверджувати й виділити його ознаковість і семантично-стильовий зміст.

Прикметник – це самостійна повнозначна частина мови, що виражає ознаку предмета за допомогою синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка. Прикметники відповідають на такі питання: який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Поняття ознаки широке, воно охоплює найрізноманітніші значення. Так, в оповіданнях В. Нестайка зустрічаються прикметники з такими значеннями:

колір (білий, білосніжний, блакитний, блідо-голубий, бузковий, буро-зелений, жовтий, жовтогарячий, зелений, золотавий, коричневий, синій, сивий, сірий, сліпучо-білий, темно-брунатний, темно-зелений, темно-синій, червоний, чорний, яскраво-червоний);

розмір (безкраїй, безмежний, більший, велетенський, великий, величезний, величенький, дрібний, завеликий, здоровенний, маленький, малий, менший, невеликий, невеличкий);

смак (гіркий, кислий, солодкий);

відношення до місця і часу (азовський, київський, індійський, іспанський, італійський, китайський, північний, передній, лівий, пізній, ранній, вчорашній, середньовічний);

відношення до матеріалу (глиняний, дерев'яний, залізний, мідний, паперовий, скляний, фарфоровий, фетровий, шкіряний);

зовнішні та внутрішні ознаки (авторитетний, акуратний, балакучий, білявий, бридливий, верткий, веселий, високий, вірний, гарний, голий-голісінький, гордий, діловитий, добрий, добродушний, добросердий, дружній, дурний, жадібний, життєрадісний, завзятий, злий, зухвалий, інтересний, капосний, кирпатий, кремезний, кривобокий, кривулястий, кудлатий, кумедний, красивий, лагідний, ласкавий, лисий, лінивий, мерзенний, меткий, миршавий, мовчазний, молодий, нахабний, невловимий, незадоволеий, інеінтересний, некрасивий, ненависний, несимпатичний, неуважливий, непривітний, нещасний, нехороший, ніжний, нікчемний, нормальний, огидний, одчайдушний, охайний, похмурий, пихатий, противний, радий, роботящий, розумний, самолюбивий, самотній, себелюбний, симпатичний, синьоока, славний, сліпий, смішний, страшнючий, стрункий, кмітливий, найвідсталіший, найгірший, найтихіша, упертий, цибатий, хворий, хороший, худенький, худий, худіший, худорлявий, щупленький);

ознаку за належністю (братів, сестрин, колгоспний, коров'ячий, котячий, материн, Наталчин, півнячий, Стьопин, тореадорський, хлоп'ячий, Шурин, Явин) та ін.

Конкретне значення кожного прикметника реалізується через поєднання їх з іменниками – назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): широкий степ, широким степом; зелена трава, зеленою травою; високе дерево, високим деревом. Вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині), числі й відмінку:

І Боря почав активну передвиборну кампанію.

І те, що ватажком у них був такий бойовий п’ятикласник, і, головне, що цей ватажок давав їм завдання таким владним командирським тоном, наче справній капітан, - усе це здавалось Павликові дуже схожим на морську службу.

Почав махати якомусь лисому дядечкові в темних окулярах, що був уже на катері.

Отже, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер. Початкова форма прикметника – називний відмінок однини чоловічого роду [63,135]:

Та ще часом лінивий вечірній вітерець принесе здалека якісь ледве чутні дивні звуки...

Малодушний страх скував йому тіло й холодом пронизав серце.

Мається на увазі, певна річ, не якийсь там миршавий сніговик-підліток, а справжній поважний новорічний сніговик, двометрового зросту, з відром замість капелюха, з морквиною-носом, із мітлою в могутній руці.

Категоріальне значення і граматичні особливості прикметника як частини мови зумовлюють і його синтаксичну роль. В оповіданнях В. Нестайка прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складного присудка. Наприклад:

1. У хлопчика було маленьке худорляве личко, зовсім білі, ніби вкриті інеєм брови та вії, на щоці — довгаста чорнильна пляма..

2. Маленький хлопчик став дорослим.

У першому реченні прикметники маленьке, білі, довгаста, чорнильна, худорляве виступають означеннями до іменників личко, брови, вії, пляма; у другому прикметник дорослим вживається у ролі іменної частини складеного присудка.

Усі прикметники української мови в залежності від граматичних особливостей і характеру ознаки, що ними передається, поділяються на три групи: якісні, відносні та присвійні. Цей поділ грунтується на єдності значеннєвих, морфологічних, словотвірних і синтаксичних ознак, притаманних відповідним розрядам[63,136]. Кожна з цих груп має свої семантичні та граматичні відмінності.

Якісними є прикметники, що виражають ознаку предмета безпосередньо і яка може виявлятися з різною мірою або інтенсивністю. Ступінь порівняння якісних прикметників — це здатність вияву ознаки в різних кількісних вимірах. Він завжди визначається «кількістю» переважальної ознаки. Існує вихідна форма, інакше — звичайний (позитивний) ступінь, від якого утворюються вищий (компаратив) та найвищий (суперлатив) ступені. Звичайний ступінь прикметників характеризується тим, що передає ознаку як таку, свідчить про її наявність у предметі, але не вказує на її кількість чи міру. Прикметники вищого ступеня набувають певного значення в плані кількісного виміру ознаки. У цьому суттєва різниця між значенням прикметника звичайного ступеня і вищого. У першому випадку ознака предмета характеризується безвідносно і безпосередньо, в другому вона набирає відносного, порівняльного значення [63,136].
Прикметники найвищого ступеня передають повну, абсолютну перевагу одного предмета над іншими за якоюсь відомою ознакою. Деякі прикметники утворюють виший ступінь за допомогою суплетивних форм: гарний — кращий, поганий — гірший.

Так, в оповіданнях В. Нестайка можемо зустріти такі якісні прикметники:

Великий — більший — найбільший

Він лежав на білосніжному ліжку біля вікна — великого і високого.

А я зїв ще більшу тарілку каші.

Рудий був серед пятикласників найбільшим забіякою.

Поганий — гірший — найгірший

Поганий з тебе товариш!

Що я, гірший за Гастронома, чи що?

Він не міг пережити, що й тут, на уроках праці, він найгірший, найвідсталіший.

У прикметників вищого ступеня існують дві форми вираження — проста (синтетична) і складена (аналітична). Проста форма вищого ступеня утворюється так: до основи прикметника звичайного ступеня додаються суфікси: -іш-, -ш- та родове або числове закінчення: біл-ий, біл + іш-ий, біл + іш-і, глибок-ий — глиб + ш-ий, глиб + ш-і. При утворенні простої форми вищого ступеня порівняння прикметників відбувається ряд морфонологічних процесів [63,137]. Суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають, і афікс вищого ступеня порівняння приєднується безпосередньо до кореня: глибокий — глиб-ш-ий, далекий — даль-ш-ий, тонкий — тон-ший; при цьому відбуваються позиційні чергування кінцевих кореневих приголосних зь-ж, с-ш, г-ж; низький — ниж-чий, високий — ви(шч)ий (графічно — вищий), дорогий — дорож-чий, дисимілятивні зміни полягають у тому, що фрикативні звуки ж, ш, опинившись поряд, розподібнюються: звук ш — переходить в африкативнийч: дорож+ш+ий — дорож-ч-ий, високий — виш+ш+ий — виш+ч+ий — вищий, вузький — вуж+ш+ий — вуж+ч+ий.

Благородний — благородніший

Хай знає, що я благородніший від неї у тисячу разів...

Голодний — голодніший

Значить, ти голодніший, не я.

Короткий — коротший, легкий - легший

Ти — легший, в тебе коротші й ґудзиків менше.

Худий — худіший

Зате я худий.

Тільки Олесь вищенький на зріст і худіший...

Складена форма вищого ступеня порівняння прикметників утворюється сполученням слова більш (менш) та прикметника звичайного ступеня. Така описова форма являє собою цілісну граматичну єдність, якою передається значення вищого ступеня, також прикметники вищого ступеня обох способів творення (простий і складений), як правило, поєднуються з прислівниками типу: ледь, незрівнянно, значно, ще, які ще більше підсилюють ознаку порівняння:

У великому дорослому халаті, з закоченими рукавами, - ще більш смішна і незграбна, ніж завжди.

Для прикметників найвищого ступеня існує три форми вираження — проста, складна і складена. Проста форма утворюється від основи прикметника вищого ступеня за допомогою префікса най-. В оповіданнях В. Нестайка зустрічаємо такі прикметники найвищого ступеня:

Вищий — найвищий

Ми вибрали найвищу і найтовщу кукурудзину, я притулився до неї спиною, сплів пальці рук, щоб вдержати Яву, коли він на них ногою стане...

Глибший — найглибший

У найглибшому місці нам було по шию.

Жаркіший — найжаркіший

Варто мені навіть у найжаркіший день пробути у воді більше десяти хвилин, як у мене робиться “гусяча шкіра” і починають клацати зуби.

Кращий - найкращий

У Павликову зірочку попали всі його найкращі друзі: Вітя, Юрась, Сашко й Володька на прізвисько Довгоносик.

Сміливіший — найсміливіший

Тореадори — це найсміливіші герої і ловкачі.

Страшніше — найстрашніше

І хоча все найстрашніше було вже позаду, Шуркові чомусь стало дуже сумно і тужливо.

Товщий — най товщий, вищий - найвищий

Ми вибрали найвищу і найтовщу кукурудзину, я притулився до неї спиною, сплів пальці рук, щоб вдержати Яву, коли він на них ногою стане...

Улюбленіші — найулюбленіші

Павлик підмітав доріжку так захоплено, як, здається, ніколи не грав навіть у найулюбленіші ігри.

Цупкіший — найцупкіший

Будь-які нові штани з будь-якого найцупкішого матеріалу за півмісяця перетворювалися на саме ґноття.

Складна форма — це поєднання простої форми найвищого ступеня прикметників і часток як, що: якнайдовший, щонайсильніший.
Складена форма найвищого ступеня прикметників утворюється шляхом сполучення слів антонімічного значення найбільш, найменш з прикметником звичайного ступеня: найбільш вибагливий, найменш примхливий. Найвищий ступінь прикметника, що передає властивості живих істот, утворюється за допомогою прикметника вищого ступеня у поєднанні його із слово сполученням за(від) + усіх, наприклад: щедріший за всіх, веселіший від усіх. Проте В. Нестайко уникає нагромадження складених (описових) форм. Адже нагромадження їх поряд у тексті небажане і його слід уникати, використовуючи прості форми. Прості форми структурно легші, лаконічніші, коротші, тому їм частіше надається перевага, особливо в усному мовленні та в красному письменстві й публіцистиці; вони — невід'ємна частина емоційно-експресивної лексики. Складені форми при всій своїй позитивній характеристиці — все ж функціонально обмежені, вони більш характерні для книжних стилів. Також виділяють ступені якості (форми суб’єктивної оцінки) прикметників. Серед прикметників з такою ознакою розрізняють дві групи: прикметники із значенням безвідносної міри якості предмета і прикметники із значенням суб'єктивної оцінки якості предмета. Розглянемо кожну групу.

Безвідносна міра якості предмета властива якісним прикметникам. Суть її полягає в тому, що виділяється ознака за мірою (чи ступенем) інтенсивності її, але без елементів порівняння. В українській мові виділяють три ступені інтенсивності ознаки — недостатній, помірний і надмірний та дві форми вияву кожної з них синтетичну і аналітичну[63,140].
Прикметники недостатнього ступеня передають міру якості неповну, незначну, часткову, тобто кількісно меншу, в порівнянні з тим, що передається звичайним прикметником. Проста (синтетична) форма прикметників цього ступеня утворюється від основи звичайного прикметника та суфіксів -уват- (‑юват-):

Старенька ця дуже схожа його, Володину, бабусю — така ж повільна м’яка хода, таке ж сиве волосся, укладене ззаду вузлом, сухі зморшкуваті руки і такі ж ласкаві, добрі-добрі очі...

Володя, худорлявий рудуватий хлопчик років десятьох, лежав на березі річки і читав казки Андерсена.

Навіть їдкий терпкуватий запах диму, що в’ється з труби сусіднього будинку, не може змагатися з нею...

Складена (аналітична) форма прикметників, що передають недостатній ступінь інтенсивності ознаки, утворюється шляхом поєднання звичайного ступеня прикметника і кількісно-означального прислівника типу трохи, дещо, злегка, наприклад: трохи смішний, злегка блакитний, не дуже чемний тощо.
Можливе поєднання простої і складеної форм, що надає дещо нової міри ознаки, певної її конкретизації в предметі:

Він не дуже гарний, трохи кривобокий, але страшенно симпатичний.

Але вона трохи психічна.

Помірний ступінь вияву якості — це звичайний прикметник, що передає нормальну міру ознаки, не велику і не малу: холодний, смачний, прозорий. Цю помірність вияву ознаки іноді підкреслюють слова помірно, більш-менш, прийнятно, нормально, звично тощо: більш-менш точний, звично холодний, прийнятно високий, в міру обережний. Прикметники надмірного ступеня передають міру якості предмета, значно вищу від норми, що її передає прикметник нульової форми. Проста (синтетична) форма прикметників цього ступеня утворюється від основи звичайного прикметника (нульова його форма) та суфіксів -ущ- (-ющ-), -уч-(-юч-); злий — злющий, багатий — багатющий, холодний — холоднючий — холоднющий; -енн-, -езн-, -елезн-: здоровий — здоровенний, старий —старезний, довгий — довжелезний; від основи звичайного прикметника та префіксів: пре- (предобрий). Прикметники помірно та надмірного ступеня вияву якості в оповіданнях В. Нестайка не зустрічаються.

Складена (аналітична) форма прикметників, що передають надмірний ступінь інтенсивної ознаки, утворюється шляхом поєднання прикметника звичайного ступеня і кількісно-означального прислівника: дуже, занадто, надзвичайно, вкрай, винятково, особливо, зовсім, а також займенників: такий, який (занадто розумний, надзвичайно вродливий):

Занадто сяючий вигляд у нього...

Дуже мені противний був цап Жора, бо з’їв мою нову святкову сорочку, коли я у калабані купався.

Кукурудза, - каже, - дуже важливий сільськогосподарський продукт, і виведення нових її сортів — справа великої державної ваги.

Якісні прикметники, які зустрічаються у збірці оповідань «Пригода у кукурудзі» означають:

· ознаки і властивості предметів, що безпосередньо сприймаються органами відчуттів (зором, на слух, на смак, нюхом, на дотик):

В білосніжних пелюстках, немов у фарфорових чашечках, переливалися і тремтіли перлисті краплини води...

...Місяць зазирав у вікно і кидав на підлогу візерунчасті тремтливі тіні.

Відтоді слово “смерть” завжди викликає в уяві хлопця одне й те саме: невелика, але світла кімната з глиняною долівкою, сповнена гострих пряних пахощів чебрецю, полину і сухої трави; чорне плаття з пожовклим від часу мереживом, і зморшки на бабусиному обличчі — багато, багато зморщок, темних, глибоких, страшно нерухомих...

Асфальт на тротуарах розтопився і став м’який, як подушка.

· просторові, часові ознаки:

Він мріяв про безкрає синє море, про далекі небезпечні плавання, про бурі й шторми...

Шурка поклали на якийсь дивовижний стіл на колесиках і повезли довгим коридором.;

· фізичні якості істот:

Він такий одчайдушний і верткий, що завжди видирається й тікає, залишаючи синці на обличчях ворогів.

А коли розплющив — просто перед ним стояла висока жінка в окулярах і в білому халаті.

Це висока худа бабуся з жовтим зморшкуватим обличчям і хижацьким гачкуватим носом.

Це був невисокий, кремезний, літній уже дядечко, лисий, із сивими вусами.

І Павликові вперше в житті стало жаль цю несимпатичну стареньку дивачку, яка так не любила його.

Дачник товстий, з пузцем.

·вікові ознаки людей, їхні риси характеру:

І те, що ватажком у них був такий бойовий п’ятикласник, і, головне, що цей ватажок давав їм завдання таким владним командирським тоном, наче справній капітан, - усе це здавалось Павликові дуже схожим на морську службу.

Вона була добра, лагідна і весела.

Він такий одчайдушний і верткий, що завжди видирається й тікає, залишаючи синці на обличчях ворогів.

Особливо рядки “Не плач, не журися, молодий козаче”.

І Павликові вперше в житті стало жаль цю несимпатичну стареньку дивачку, яка так не любила його.

Дата добавления: 2015-07-13