Средневековое искусство Западной Европы

Хід роботи

Завдання 1. Назвати основні загрози для туристів під час паломницьких турів та превентивні заходи щодо них.

В організації безпеки паломництва, є ціла низка проблем суто політичного характеру. Зокрема, випадки у зв’язку із політичною напругою та підвищеними заходами безпеки, поліцейськими активно практикуються перевірки особистих речей громадян при вході у торговельні центри, організації, банки та у місцях скупчення людей. Туристам і паломникам необхідно чітко виконувати вимоги представників правоохоронних органів, а також служб безпеки в аеропортах, установах та інших громадських місцях країни, включаючи масові паломницькі центри та зібрання під час богослужінь та ін. Необхідною вимогою владних структур є завжди мати при собі паспорт. Не зважаючи на той факт, що рівень терористичної загрози останнім часом значно знизився, паломникам рекомендується, по-можливості, утриматися від відвідання заходів з масовим скупченням людей. Також, не рекомендується відвідання міст, які знаходяться у безпосередній близькості від зон бойових дій. Деякі представники християнських конфесій вважають, що паломництво до Святої Землі потрібно заохочувати і стимулювати, оскільки воно підтримує місцеві християнські спільноти, а також паломники можуть зробити важливий вклад у вирішення постійних конфліктів на релігійній основі.

Завдання 2. Назвати найбільш небезпечні різновиди подієвого туризму (навести приклади таких подій) та запропонувати заходи щодо забезпечення безпеки.

Всі фестивалі несуть за собою невелику небезпеку,в основному через велике скупчення людей, використання піротехнічних засобів під час святкування.

До етнічних фестивалів належать:

- різноманітні свята, пов’язані з язичницькими віруваннями (Африканські фестивалі, Івана Купала, Маланка);

- святкування християнських обрядів та свят (Масляна);

- свята, які були започатковані ще в Дохристиянські часи, але під впливом релігії дещо видозмінилися, набувши статусу християнських (Венеціанський карнавал);

- святкування Нового року у різних народів;

- сучасні «збірні» етнічні фестивалі («Фольклорум» Німеччина).

Окремо вид етнічних фестивалів не несе значної загрози туристам.

До релігійних фестивалів належать:

- фестивалі, пов’язані зі світовими релігіями (Християнство, Буддизм, Іслам);

- фестивалі, пов’язані з національними релігіями (Іудаїзм, Зороастризм, Індуїзм);

- фестивалі, пов’язані з місцевими віруваннями (тотеїзм, фетишизм, магія, віра в духів предків і т.д.).

Релігійні фестивалі не є дуже небезпечними, можуть бути небезпечними у випадках сутичок людей різних релігійних переконань, загрози під час проведення різних релігійних обрядів.

До музичних фестивалів належать:

- фестивалі (концерти) етнічної музики;

- фестивалі (концерти) класичної музики;

- фестивалі (концерти) сучасної музики.

Небезпека при великому скупченні людей, часто проводяться на територіях, віддалених від міст, тобто знижується швидкість реагування служб допомоги, хоч і фестивалі забезпечені відповідними службами (швидка,МЧС)

До фестивалів сучасних субкультур належать:

- фестивалі та паради представників нетрадиційної сексуальної орієнтації;

- фестивалі кохання;

- різноманітні свята субкультур (Хіпі, Панк, Рок та ін.);

- кінофестивалі;

- фестивалі (покази) сучасної моди.

На фестивалях субкультур часто відбуваються сутички людей різних субкультур та переконань, випадки агресії проти певних фестивалів.

До гастрономічних фестивалів належать:

- фестивалі, пов’язані зі збором урожаю (Свято винограду);

- фестивалі, пов’язані певною національною стравою (Фестиваль бринзи);

- фестивалі, присвячені певному напою («Октоберфест», Свято молодого вина (Грузія).

Не несуть особливої небезпеки, окрім основних.

До спортивних фестивалів належать:

- фестивалі, пов’язані зі святкуванням спортивних подій (відкриття – закриття Олімпійських ігор);

- проведення різноманітних чемпіонатів (Чемпіонати світу з футболу, хокею та ін.).

Основна небезпека через велике скупчення народу,сутички фанатів конкуруючих команд.

Для посилення безпеки потрібно посилити охорону у найбільш небезпечних місцях, зробити додаткові запасні виходи у закладах скупчення людей, розширити площу при проведенні фестивалів, розмежовувати технічні ділянки від ділянок призначених для відвідувачів.

Завдання 3. Назвати вимоги до забезпечення безпеки відпочинку на водоймищах. Проаналізувати вимоги до пляжів щодо безпеки їх експлуатації та скласти Правила техніки безпеки під час пляжного відпочинку.

Відпочинок на водоймищах потребує забезпеченням окремими ділянками для:

· засобів розваг на воді - несамохідні розважальні пристрої на воді (банан, шайба, парашут тощо), що використовуються для розваг на воді методом буксирування маломірним (малим) судном;

· зони рятувального поста - частина пляжу, на якій розміщено рятувальний пост, та прилеглого до нього водного об’єкта, де ведеться постійне зорове спостереження і забезпечується своєчасне виявлення людей, що зазнають лиха, та надання їм допомоги;

· рятувальних засобів - технічні засоби спеціального призначення (рятувальні шлюпки, плавучі прилади, рятувальні жилети або нагрудники, пляжні круги, рятувальні костюми - комбінезони, засоби зв'язку, техніка та інше спеціальне обладнання та спорядження), призначені для проведення пошуково-рятувальних робіт.

Місця купання (пляжі) повинні відповідати санітарно-технологічним нормам:

1. Місця купання (пляжі) необхідно розташовувати вище за течією від портових споруджень, пірсів, причалів, суден, нафтоналивних пристосувань, спусків стічних вод і ділянок скидання промислових відходів.

2. Зона для купання не повинна перевищувати 1200 метрів уздовж і до 50 метрів від берега.

3. Дно водоймища на ділянці, відведеній для купання, повинно плавно опускатися від берега до глибини 1 м 75 см; гранична глибина для дітей молодшого віку і які не вміють плавати — 70 см, для дітей старшого віку — 1 м 30 см; швидкість течії води не повинна перевищувати 10 м/хв.

4. У місцях для купання не повинно бути виходу ґрунтових вод із низькою температурою.

5. Ділянки для купання позначаються буями, віхами, жердинами тощо.

6. На березі пляж потрібно огороджувати парканом, на пляжі повинні бути навіси і кабіни для переодягання.

7. За три метри від берега встановлюються рятувальні щити, на яких вивішуються рятувальні кінці Олександрова і рятувальні круги.

8. Рятувальний пост на пляжі дитячого табору або бази відпочинку виставляється організацією, що відповідає за них. Рятувальний пост виставляється на період купання або заходів, які проводяться на воді.

Загальні правила поведінки на воді:

1. Відпочинок на воді (купання, катання на човнах) повинен бути тільки у спеціально відведених місцевими органами виконавчої влади та обладнаних для цього місцях.

2. Безпечніше відпочивати на воді у світлу частину доби.

3. Купатися дозволяється в спокійну безвітряну погоду при швидкості вітру до 10м/сек, температурі води — не нижче +18° С, повітря — не нижче +24° С.

4. Перед купанням рекомендується пройти огляд лікаря.

5. Після прийняття їжі купатися можна не раніше, ніж через 1,5-2 години.

6. Заходити у воду необхідно повільно, дозволяючи тілу адаптуватися до зміни температури повітря та води.

7. У воді варто знаходитись не більше 15 хвилин.

8. Після купання не рекомендується приймати сонячні ванни, краще відпочити в тіні.

9. Не рекомендується купатися поодинці біля крутих, стрімчастих і зарослих густою рослинністю берегів.

10. Перед тим, як стрибати у воду, переконайтесь в безпеці дна і достатній глибині водоймища.

11. Пірнати можна лише там, де є для цього достатня глибина, прозора вода, рівне дно.

Завдання 4. Проаналізувати вимоги до забезпечення безпеки в екстремальному туризмі.

Розкрити суть видів екстремального туризму та назвати необхідні навики по кожному з них для безпеки проходження:

­ водні види екстремального туризму:

● дайвінг ­ одна з форм підводного плавання, в якому пірнальник (дайвер) використовує певні технічні засоби для дихання під водою. Основним навиком для занять дайвінгом є вміння плавати, також щоб займатися підводним плаванням, необхідно мати набір навичок, які дозволяють вирішувати проблеми при зануренні (запотівання маски, втрату регулятора, регулювання плавучості і так далі). Ці навички та знання здобуваються в процесі навчання і підтверджуються сертифікатом однієї з асоціацій підводного плавання. На морських курортах існує так звана практика інтро­дайвів, коли після первинного інструктажу охочий подивитися підводний світ занурюється з аквалангом під спостереженням інструктора. Наявність сертифікату не є обов'язковим для здійснення занурень.

● вейкбординг ­ комбінація серфінгу, сноубордингу, скейтбордингу і водних лиж. Катер буксирує рейдера, який знаходиться на короткій та широкій дошці. Рухаючи на швидкості 30­40 км/год з додатковим баластом на борті, катер залишає за собою хвилю, яку райдер використовує як трамплін. У стрибку вейкбордист виконує різноманітні трюки. Єдина умова ­ це вміння добре плавати.

● водні лижі ­ пересування по поверхні води на спеціальної форми лижі на тросі з'єднаному з катером або іншим плавальним засобом, що забезпечує поступальний рух. Водні лижі бувають одиночні і парні. Перш за все, потрібно вміти добре плавати і не боятися води.

● віндсерфінг ­ вид вітрильного спорту і водних розваг, в основі якого лежить майстерність управління на водній поверхні легкою дошкою невеликого розміру з встановленим на ній вітрилом. Основними навичками є: плавання і пірнання в жилеті, пірнання під дошку, пірнання під вітрило, поведінка при падінні у воду, поведінка у важких і аварійних ситуаціях, повернення до берега при відсутності вітру або при аварії матчастини.

● каякинг (гребний слалом, родео, сплав) ­ вид спорту й також дозвілля, який полягає у плаванні на воді у вузьких довгих човнах. Основні навички: вміння плавати, вміння правильно тримати весло і визначити свій правильний хват на веслі, вміння тримати рівновагу в каяку,знати основні гребки: прямий, дугового, зворотний та вміти керувати каяком повороти, розвороти, корекція курсу, зупинка.

● рафтинг ­ вид екстремального спорту, швидкісний сплав гірською річкою через пороги на надувному човні (рафті), плоті або набайдарці. Навички, які потрібні для рафтингу, відрізняються в залежності від складності проходження. Основним є вміння плавати.

­ наземні види екстремального туризму:

● маунтбайкинг ­ їзда на гірському велосипеді. Основні навички: вміння їздити на велосипеді.

● спелеологія дослівно – «наука про печери», розділ геології. Звичайно, серйозною, науковою спелеологією займаються не всі. Новачки беруть участь в учбово­тренувальних експедиціях. Є «команди», які їздять тільки в розважальні або «спортивні» поїздки. Щоб займатися спелеологією, треба мати серйозну підготовку, причому не тільки фізичну, але і технічну, а також і психологічну.

● спелестологія ­ це захоплююча суміш туризму і науки, що вивчає по­рожнини штучного походження. Спелестологія тісно пов'язана із спелеологією, тільки спелестологів не цікавлять печери. Їм цікаве проникнення в які-небудь підземні міські структури, недоступні або нецікаві для спалеологів, – покинуті каменоломні, шахти, водоводи, колодязі, підземні ходи, підземні храми і монастирі і т. д. Щоб займатися спелестологією, треба мати серйозну підготовку, причому не тільки фізичну, але і технічну, а також і психологічну.

● х­гонки ­ це коли одні і ті ж люди настільки добре і універсально підготовлені, що можуть лізти на скелі, скакати на коні, сплавлятися на каяку або плоту по порогах, мчати по горах на велосипеді і спускатися канатом під водопадом. Ці люди об'єднуються в команди, і беруть участь в зма­ганнях, де їх мета – щонайшвидше пройти дистанцію в 3­4 сотні кілометрів, використовуючи свої навики. Це і називається «мультиспорт», або «екстремальними» («пригодницькі») гонками.

­ гірські види екстремального туризму:

● альпінізм ­ вважається самим екстремальним відпочинком. Сьогодні альпінізм є цілу індустрію, яка рівномірно розвивається і популяризувався.

● гірські лижі ­ один з найстаріших видів активного відпочинку. З перебігом років кількість охочих кататися на гірських лижах не зменшилося, а, швидше, збільшилася.

● сноубординг ­ спуск по снігу з гірських схилів на спеціально обладнаній дошці. Це агресивніший, активніший і екстремальний вигляд, ніж гірські лижі.

­ повітряні види екстремального туризму:

● парашутний спорт ­ справа неабияке, і всі ніжеперечисленниє дисципліни мають на увазі серйозну підготовку. Але спершу треба розібратися, що є кожна з них.

Класичний парашутизм включає дві вправи. Перше - стрибки на точність приземлення. Друга вправа - комплекс фігур у вільному падінні. Змагання ведуться на якийсь час. Достатньо консервативний вид спорту: сам комплекс фігур не зазнає змін вже багато років. Вимагає вигостреної майстерності і постійності в результатах.

● фрістайл, скайсерфінг ­ Фристайл- полягає в показі спортсменом різних фігур у вільному падінні. Тут оцінюється краса і складність елементів, виконаних парашутистом, а також майстерність повітряного оператора, який проводить зйомки спортсмена в повітрі. Скайсерфінг- це стрибки з лижею на виконання різних фігур у вільному падінні.

● бейс­джампинг ­ Бейс джамперу для заняття улюбленою справою - стрибками з парашутом - не потрібний літак або інша техніка, що літає.

● дельтапланеризм ­ входить до числа бистроразвівающихся всесвітньо відомих видів спорту. Сьогодні налічується близько 90 тис. дельтапланерістов по всьому світу, плюс кожен рік в небо піднімається близько тисячі новоспечених дельпланерістов. Сучасні апарати неймовірно стійкі, міцні, і польоти на них можуть бути обмежені лише погодними умовами і досвідченістю самого пілота.

­ екзотичні види екстремального туризму:

● космічний туризм ­ найдорожчий і, мабуть, самий екзотичний вид екстремального туризму - подорож на орбіту Землі.

● джайлоо­туризм ­ один з видів екзотичного екстремального відпочинку - життя в первісному племені зі всією красою кочового побуту

Висновок: В цій лабораторній роботі я розкрила роль безпеки туризму за основними видами. Виділила фактори, що впливають на забезпечення безпеки туриста під час подорожей. А також проаналізувала особливості туристичних подорожей з використанням різних форм та видів туризму, а саме: подієвого та активного туризму.

Средневековое искусство – явление феодальной эпохи.

Особенности с-векового искусства Западной Европы.

1. Близость к народному творчеству

(в основе – языческая мифология; любовь к яркой узорности; художники – ремесленники из низших сословий).

2. Тесная связь с религией

(иск-во под контролем церкви, отсюда: идеал – бессмертная душа, основная тема – противоречивость человеческой жизни).

3. Незавершенность, разнородность художественных школ.

Этапы развития ср.-век. искусства Западной Европы.

I. Становление ср.-век. искусства (дороманский период)–5-10вв.

II. Зрелое ср.век. искусство - ---------------------------------10-15вв.

1. Романский стиль –--------------------------- 10-12вв.

2. Готический стиль – --------------------------13-15в.в.

Дата добавления: 2017-01-13