Встановлення влади Директорії. Відродження «другої» УНР

Висновок

Боротьба за незалежність Західної України велась в умовах жорстокої громадянської війни 1918-1920 рр. і закінчилась поразкою. Першими ворогами української незалежності були Росія і Польща. Внутрішніми причинами, що призвели до поразки, була відсутність єдності в лавах національно-визвольних сил.

Не було єдності в поглядах на державний, політичний і соціально-економічний лад України. Національно-визвольний рух, соціальний рух (рух борців за соціальну справедливість, який породжував соціалізм), і рух за демократію, який є рухом за особисту гідність, так і не об'єднались у цей час для досягнення спільної мети - побудови своєї національної держави.

Дійсно, на час повалення самодержавства в 1917 р. в Україні вже існували певні концепції її самостійності. І, мабуть, суть була не в тому, самостійна, чи федералістична буде нова держава - Україна. Це могло вирішитись у залежності від тактичних ситуацій. Насправді ж, точилася боротьба навколо питань, мабуть, більше філософських, моральних. Ще з часів М. Драгоманова і з брошури М. Міхновського поступово ставали зрозумілими форми влади і тип держави України. Але складнішими були напрямок і вибір форм боротьби за державність. Українська інтелігенція, у більшості своїй мистецька, літературна, наукова, і в політиці мислила категоріями високої моралі. Тому для неї було дуже важливим питання, відповіді на яке вона не знаходила: якою мірою можна вийти за межі гуманізму для того, щоб добитись перемоги у боротьбі за владу.

І поки була знайдена відповідь, то було вже запізно, бо життя змусило вдатися до найжорстокіших кроків і все потонуло у кривавому вирі громадянської війни.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

14 листопада 1918 р. Павло Скоропадський видав грамоту про федерацію України з Росією (він мав на увазі Росію без влади більшовиків). Відреченням від державної самостійності гетьман розраховував як не на допомогу, то хоча б на прихильність з боку дипломатів Антанти. П. Скоропадський призначив новий уряд Української держави. у якому переважали політики проросійської орієнтації. Ці події прискорили початок антигетьманського повстання.

Уночі проти 14 листопада 1918 р. в Києві відбулося таємне засідання Українського національного союзу, де розглядалося питання про збройний виступ проти режиму П. Скоропадського. Присутні відхилили ідею негайного відновлення Української Центральної Ради. На цьому засіданні було обрано тимчасовий верховний орган Української Народної Республіки - Директорію у складі Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Ф. Швеця, А. Макаренка та П. Андрієвського. Директорія створювалася з конкретною метою - для ліквідації гетьманського режиму. Після здійснення цієї мети и передбачалося по-новому визначити форму державної організації УНP.

Перемога антигетьманського повстання. 15-Лйстолада Директорія переїхала до Білої Церкви, поблизу якої дислокувалися загони січових стрільців. Цього ж дня було розповсюджено звернення Директорії до громадян України, яке закликало до антигетьманського повстання. Від свого імені С. Петлюра звернувся до народу з універсалом, де закликав підтримати повстання проти гетьманського режиму. Ці заклики знайшли підтримку, і незабаром петлюрівські загони розрослися у велику повстанську армію.

16 листопада 1918 р. загони січових стрільців зайняли Білу Церкву та Фастів і виступили в напрямку Києва. Уже в першому бою, що відбувся 18 листопада 1918 р. під Мотовилівкою (30 км від Києва), повстанці завдали поразки гетьманським військам у складі полку сердюків і офіцерської дружини. На бік Директорії перейшли елітні, але нечисленні гетьманські збройні сили - Запорізька та Сірожупанна дивізії. 14 грудня 1918р. війська Директорії після дводенного загального штурму оволоділи Києвом. Цього ж дня П. Скоропадський підписав грамоту про зречення від влади і під охороною німецьких військ виїхав до Німеччини.

Незабаром після вступу до Києва повстанських військ, до столиці 19 грудня 1918р. урочисто в'їхала Директорія. 26 грудня в Декларації - програмному документі нової влади - було проголошено відновлення Української Народної Республіки з республіканською формою державного устрою і призначено перший уряд на чолі з В. Чехівським - Раду Народних Міністрів.

В основу будівництва держави було покладено так званий «трудовий принцип», відповідно до якого влада повинна була належати трудовим радам:

- вища державна влада передавалася Директорії УНР;

- законодавча - Трудовому конгресу (обраному без участі нетрудових класів - поміщиків і капіталістів);

- виконавча - уряду (Раді Народних Міністрів), а на місцях - трудовим радам селян, робітничому класу, трудовій інтелігенції; зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції'.

Приходу Директорії до влади сприяли: народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери, вдало обраний момент для антигетьманського повстання.

Директорія була утворена лівими українськими партіями. Основні причини її утворення:

• невдоволення внутрішньою політикою гетьманського режиму, який діяв в інтересах великих власників; бажання лівих партій відновити УНР;
• розуміння неминучості поразки в ході Першої світової війни Німеччини, яка була основним союзником гетьмана Скоропадського.

Склад Директорії:

1) Володимир Винниченко — голова Директорії (14 грудня 1918 року — 13 лютого 1919 року)

2) Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року).

3) Федір Швець — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі. 25 травня 1920 року постановою уряду УНР був виведений зі складу Директорії.

4) Панас Андрієвський — 4 травня 1919 року вийшов зі складу Директорії УНР (постанова Директорії про вибуття від 13 травня 1919 року).

5) Андрій Макаренко — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі.

6) Євген Петрушевич — як президент УНР з 22 січня 1919 до кінця червня 1919.

Дата добавления: 2017-01-13