Норми радіаційної безпеки

Метою нормуванняіонізуючих випромінювань є охорона здоров’я людей, забезпечення безпечної експлуатації джерел іонізуючого випромінювання, охорона навколишнього середовища.

Перші норми і опромінення людей були визначені на початку XX століття. Відсутність глибоких наукових досліджень на той час зумовило визначення безпечної дози, що становила десяту частину від дози, яка викликає еритему (почервоніння) шкіри через 130 діб.

Вже у 1934 році Міжнародна комісія радіаційного захисту (МКРЗ) зменшила дозу і встановила так звану толерантну дозу – 0,2 рентгена за добу, яка згодом була ще зменшена до 0,05 рентгена за добу або 18 рентгенів за рік, а назва “толерантна доза” змінена на “гранично допустима доза".

Норми іонізуючого випромінювання змінювалися ще кілька раз. Сучасне нормування грунтується на теорії, прийнятій МКРЗ у 1958 році лінійної залежності, "доза-ефект", згідно з якою будь-які найнезначніші опромінення можуть викликати небажані генетичні наслідки, причому ймовірність таких наслідків прямо пропорційна дозі.

В Україні нормування іонізуючих випромінювань здійснюється на основі Закону України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" від 14 січня 1998 року за № 15/98-ВР. Цей Закон регулює правовідносини між державою в особі її відповідних органів виконавчої влади, з юридичними та фізичними особами, що виникають у зв'язку з практичною діяльністю, пов’язаною з іонізуючими випромінюваннями.

Крім зазначеного закону, в нашій країні діють “Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ-97). Головними принципами, що покладені в основу радіаційного нормування є:

принцип виправданості — будь-яка діяльність, що супро­вод­жується опроміненням людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не дає більшої користі опроміненим особам або суспільству в цілому порівняно з шкодою, якої вона завдає;

принцип неперевищення — дози опромінення від усіх видів діяльності не повинні перевищувати встановлені дози;

принцип оптимізації — індивідуальні дози опромінення та кількість опромінених осіб повинні бути настільки малими, наскільки це можливо з урахуванням економічних та соціальних чинників.

Нормами радіаційної безпеки визначені три категорії людей, що зазнають дії іонізуючого опромінення.

Категорія "А" — особи, що постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія "Б" — особи, що безпосередньо не працюють з джерелами іонізуючих випромінювань, але можуть отримати додаткове опромінення.

Категорія "В" — все населення, діяльність якого ніяк не пов’язана в використанням джерел іонізуючих випромінювань.

Значення лімітів річних доз опромінення різних категорій наведено у таблиці 3.5.

Основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мЗв (мілізіверта) ефективної дози опромінення за рік, що відповідає 0,1 БЕР у системі СГС.

Основна дозова межа індивідуального опромінення персоналу об'єктів, на яких здійснюється практична діяльність, пов'язана з іонізуючими випромінюваннями, не повинна перевищувати 20 мЗв ефективної дози опромінення на рік, при цьому допускається її збільшення до 50 мЗв за умови, що середньорічна доза опромінення протягом п'яти років підряд не перевищує 20 мЗв.

Таблиця 3.5

Ліміти доз опромінення (мЗв/рік)

Вид ліміту	Категорії осіб, які зазнали опромінення
А^а/б/	Б^а/	В^а/
Ліміт ефективної дози	20^в/
Ліміт еквівалентної дози зовнішнього опромінення:
кришталик ока
шкіра
кисті та стопи			—
Примітка:	а — розподіл дози опромінення упродовж року не регламентується
б — для жінок дітородного віку (до 45 років) та вагітних норми опромінення у 20 разів нижчі
в — у середньому за будь-які 5 років, але не більше ніж 50 мЗв на рік.

Для різних органів тіла встановлені наступні однократні дози опромінення:

флюорографія грудної клітки – 0,6 мЗв (0,06 бер);

рентгенографія:

легені – 0,4 мЗв (0,04 бер);

череп – 0,04 мЗв (0,004 бер);

плечовий суглоб – 0,02 мЗв (0,002 бер);

шийний відділ – 2,8 мЗв (0.28бер);

тазостегновий суглоб – 0,8 мЗв (0,08 бер);

грудний відділ – 1,8 мЗв (0,18 бер);

поперековий відділ – 1,8 мЗв (0,18 бер);

шлунково-кишковий тракт – 9-18мЗв (0,9-1,8бер);

нирки – 1,1 мЗв (0,11 бер);

сечовий міхур – 2,3 мЗв (0.23бер);

сечовивідні шляхи – 1,1 мЗв (0,11 бер).

Значне зниження доз опромінення при рентгенодіагностиці досягається застосуванням комп'ютерної томографії. Застосування цього методу дозволяє зменшити дози опромінення шкіри при обстеженні нирок в 5 раз, яєчників в 25 раз, сім’яників в 50 раз в порівнянні із звичайними методами.

В умовах надзвичайних ситуацій, пов’язаних з радіоактивними речовинами та при ліквідації наслідків таких НС перевищення доз опромінення людей, встановлених Законом України "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" допускається лише за згодою людей залучених до ліквідації наслідків у випадках, якщо не можна вжити заходів, які виключають їх перевищення і можуть бути виправдані лише порятунком людей та попередженням подальшого небезпечного розвитку аварії і запобіганням опромінення ще більшої кількості людей. При цьому необхідно враховувати, що дози опромінення не повинні викликати променевої хвороби.

Безпечна однократна доза опромінення в надзвичайних ситуаціях становить — 50 Р (≈ 0,5 Зв). Однократна доза опромінення — це доза отримана за будь-який час протягом чотирьох діб, при цьому відлік діб починається з отримання першої дози опромінення.

Безпечна доза систематичного опромінення становить 100 Р (≈ 1 Зв) за тридцять діб.

Дата добавления: 2015-07-13