Методичні вказівки до вивчення питань теми. 1. Конституція України // Відомості

ТЕМА 4. ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ В УМОВАХ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ

Нормативні акти

1. Конституція України // Відомості. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Земельний кодекс України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) // Відомості. — 2001. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27 3. Про оренду землі: Закон України від 2 жовтня 2003 року, № 1211 – IV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 46-47, ст.280 4. Про плату за землю: Закон України в редакції від 19 вересня 1996 р. // Відомості. — 1996. — № 45. — Ст. 238. 5. Про порядок ведення державного земельного кадастру: постано­ва Кабінету міністрів України від 12 січня 1993 року // СП. — 1993. — №3. — Ст. 55. 6. Про форми власності на землю: Закон України від 30 січня 1992 р. // Відомості. — 1992. — № 13,— Ст. 225. Закон втратив чинність на підставі Закону
N 1377-IV (1377-15) від 11.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.228 7. Про приватизацію земельних ділянок: декрет Кабінету міністрів Ук­раїни від 26 грудня 1992 року // Відомості. —1993.—№ 10. — Ст. 79. Декрет втратив чинність на підставі Закону N 139-V (139-16) від 14.09.2006, ВВР, 2006, N 43, ст.419 8. Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва: указ Президента Ук­раїни від 10 листопада 1994 року // Збірник Указів Президента України, 1994. — Вип. 4.

9. Про порядок ведення державного земельного кадастру: постано­ва Кабінету міністрів України від 12 січня 1993 року // СП. — 1993. — №3. —Ст. 55.

Спеціальна література

1. Земельне право України: підручник / М.В.Шульга та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.

2. Ерофеев Б.В. Земельное право. Учебник для высших юридических учебных заведений. – М., МЦУПЛ, 1999, 560 с.

3. Земельні відносини в Україні: Законодавчі акти і нормативні документи. – К.: “Урожай”, 1998. – 814 с.

4. Шульга М. В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. — Харьков, 1998.

Лекція (2 години)

Поняття і види земельно-правових норм. Поняття, види і структура земельно-правових відносин. Суб’єкти земельних правовідносин. Об’єкти земельних правовідносин. Підстави виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин.

Завдання для самостійної роботи (2 години)

1. Поняття і особливості земельних відносин та види земельно-пра­вових норм.

2. Поняття і види земельних правовідносин: регулятивні, охоронні, управлінські, господарські, процесуальні земельні відносини.

3. Суб'єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин.

4. Засади виникнення та припинення земельних правовідносин.

5. Реформування земельних відносин та законодавче забезпечення їх правового регулювання.

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1. Зміст земельних правовідносин.

2. Досягнення реформи земельних правовідносин.

3. Недоліки земельної реформи при формуванні ринку землі сільськогосподарського призначення.

4. Специфіка юридичних осіб як суб’єкта земельних правовідносин.

При визначенні земельних правовідносин необхідно підкреслити, що будь-які правовідносини є вольовими суспільними відно­синами між людьми, взаємні права та обов'язки яких врегу­льовані нормами права.

Земельні правовідносини являють собою суспільні відно­сини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навко­лишнім природним середовищем і врегульовані нормами зе­мельного права.

Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскіль­ки будь-які правовідносини становлять механізм дії право­вих норм, у якому поведінка суб'єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд, і втручання в його ді­яльність заборонено). Однак свободу господарської експлуа­тації землі закон спрямовує у русло додержання цільового призначення даного угіддя, ефективності використання, під­вищення родючості тощо, і якщо власник не бажає застосо­вувати даний режим використання, то його право власності на земельну ділянку може бути припинено.

Земельні правовідносини можна класифікувати за:

1) інсти­тутами земельного права;

2) та залежно від їх матеріального або процесуального характеру.

До першої групи належать: земельні правовідносини у сфері власності на землю; правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності; правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею; правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель; охоронні земельні пра­вовідносини.

Земельні правовідносини у сфері власності на землю є ос­новоположними, адже у багатьох випадках вони визначають зміст інших видів правовідносин. Встановлення тієї чи іншої форми власності на землю здійснюється при приватизації державних або комунальних земель, укладенні будь-яких угод щодо землі, при конфіскації земель тощо.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідних від пра­ва власності виникають тоді, коли власник заінтересований у передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У цьому разі між власником і такою заінтересованою особою виника­ють правовідносини землекористування, у межах яких обид­ві сторони беруть на себе взаємні права та обов'язки. Ця гру­па земельних правовідносин поділяється на дві підгрупи: правовідносини, що мають характер речових прав (право постійного користування земельною ділянкою і сервітут) і правовідносини, які мають зобов'язальний характер (оренда, застава (іпотека).

Крім того, ці правовідносини можна класифікувати за­лежно від категорії земель на правовідносини щодо вико­ристання земель сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду, про­мисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та ін­шого призначення.

Правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею, зумовлюють корис­тування майданами, вулицями, проїздами, шляхами, набе­режними, пляжами, парками, скверами, бульварами, кладо­вищами тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим колом осіб і не потребує наявнос­ті у них спеціальної правосуб'єктності.

Правовідносини у галузі управління використанням і охо­роною земель мають місце у випадках, коли державні і місце­ві органи влади виконують відповідні функції. До таких фун­кцій належать: надання земель у власність або у користуван­ня з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування використання й охорони земель; вилучення земель; землеус­трій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов'язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультива­ції земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних, забруднених та деградованих землях. Ці відносини спрямовані на збереження корисного потенціалу землі як невід'ємної частини навколишнього природного се­редовища, засобу виробництва і просторового базису.

До охоронних земельних відносин належать також відно­сини, що виникають підчас порушення норм земельного права, суб'єктивних прав землевласників і землекористува­чів та невиконання обов'язків цими суб'єктами. Такі право­відносини реалізуються на основі норм, якими встановлю­ється кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

Нарешті, земельні правовідносини поділяються на мате­ріальні і процесуальні.

Матеріальні — передбачені норма­ми, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів земель­них відносин (наприклад, право на отримання земельної ді­лянки, обов'язок підвищувати родючість ґрунтів, не пору­шувати прав власників суміжних земельних ділянок).

Про­цесуальні регламентуються нормами, що встановлюють по­рядок виникнення, зміни і припинення земельних право­відносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, ос­карження рішень державних органів, процедура розгляду земельних спорів).

Суб'єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов'язками, достатні­ми для участі в тих чи інших правовідносинах.

Відповідно до Конституції України та Земельного кодексу суб'єктами земельних правовідносин можуть бути:

· фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юри­дичні особи (засновані громадянами України або юридични­ми особами України та іноземні),

· територіальні громади (ре­алізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування),

· держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через від­повідні органи державної влади).

Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах тери­торії України, індивідуально-визначені земельні ділянки, зе­мельні частки (паї) та права на них.

Земельна ділянка — це частина землі, відокремлена і визначена на місцевості за допомогою меж, з визначеними щодо неї правами.

Земельні частки (паї) на місцевості не виділяються. Вони є ідеальними частками земельної ділян­ки, що перебувають у загальній спільній (частковій) влас­ності. Земельні частки є самостійним об'єктом земельних прав, а право на земельну частку (пай) — це право її власни­ка вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки.

Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель.

Підставами виникнення, зміни та припинення земель­них відносин є юридичні факти - юридично значимі обс­тавини, які поділяються відповідно на правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

До таких обста­вин можна віднести:

· договори та інші угоди, передбачені законом, а також не передбачені законом але такі, що не суперечать йому;

· акти державних органів та органів міс­цевого самоврядування, які передбачені законом як під­стави виникнення земельних прав та обов'язків;

· судові рі­шення, які встановлюють земельні права та обов'язки;

· набуття земельних прав та обов'язків на підставах, які дозволені законом; заподіяння шкоди; інші дії фізичних та юридичних осіб;

· події, з якими закон або інший право­вий акт пов'язує виникнення, зміну і припинення земель­них відносин.

За характером виникнення юридичні факти поділя­ються на дії та події.

Дії являють собою такі юридичні факти, в яких виявляється поведінка людей або їх колек­тивів. Дії (бездіяльність) можуть бути правомірними, тоб­то такими що відповідають вимогам законодавства, і неп­равомірними, тобто такими, що суперечать закону. Ос­новні види правомірних дій - землекористування та охо­рона земель.

Події - це такі юридичні факти, настання яких від­бувається незалежно від волі учасників правовідносин (наприклад, засуха, повінь, землетрус або інше стихійне лихо).

Джерела, рекомендовані до заняття:

Дата добавления: 2015-07-13