Методичні вказівки до вивчення питань теми. Усі землі, які знаходяться в межах України, складають її земельний фонд, який передбачає наявність загального правового режиму усіх земель незалежно від форми

Усі землі, які знаходяться в межах України, складають її земельний фонд, який передбачає наявність загального правового режиму усіх земель незалежно від форми власності на землю і її цільового призначення.

Разом з тим існують й істотні відмінності між землями, що зумовлено різними способами їх використання, різним цільовим призначенням, особливостями правової охорони і т. ін. За даними та іншими критеріями землі можуть поділятися на окремі види. Важливе правове значення має поділ земель за основним цільовим призначенням на категорії. Категорія земель - це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму.

Управління земельним фондом слід розглядати як організаційно-правову діяльність уповноваже­них органів з забезпечення раціональної та ефективної екс­плуатації земель усіма суб'єктами господарювання у межах, визначених земельним законодавством України.

Перехід до ринкової економіки призвів до корінних змін у формах та методах державного управління у сфері вико­ристання та охорони земельних ресурсів, а також його зміс­ту. Набули широкого застосування економічні методи впли­ву на суб'єктів земельного законодавства, пов'язані з на­данням податкових і кредитних пільг, виділенням коштів державного або місцевого бюджету, звільненням від плати за земельні ділянки, компенсацією з бюджетних коштів зниження доходу власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малоп­родуктивних земель тощо.

Разом з тим в умовах ринкової економіки та роздержав­лення права власності на землю важливим є поєднання еко­номічного стимулювання раціонального використання та охорони земель з методами адміністративного впливу на суб'єктів земельних правовідносин. За цих умов важливого значення набувають відповідні функції управління у галузі використання та охорони земель, зокрема землеустрій, контроль, кадастр, моніторинг земель. Відповідні функції становлять зміст управління у галузі використання та охорони земель.

Суб'єктом управління у галузі використання та охорони земель є система уповноважених органів, які відповідно до земельного законодавства здійснюють організаційно-право­ву діяльність щодо забезпечення раціонального використан­ня земельних ресурсів та їх охорони.

До числа таких суб'єктів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, район­ні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Мініс­трів України, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, центральний орган виконав­чої влади з питань земельних ресурсів, Раду міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

Функції управління — це види (напрями) діяльності, яку здійснюють уповноважені органи щодо забезпечення орга­нізації раціонального й ефективного використання та охо­рони земель.

Згідно із ЗК України до функцій управління у галузі вико­ристання та охорони земель необхідно віднести: встановлен­ня та зміну меж адміністративно-територіальних утворень; планування використання земель; землеустрій; контроль за використанням та охороною земель; моніторинг земель; ведення державного земельного кадастру; економічне стиму­лювання раціонального використання та охорони земель; відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогоспо­дарського виробництва.

Органи управління у галузі використання та охорони зе­мель мають розгалужену систему, яка діє в межах повнова­жень, визначених земельним та іншими галузями законо­давства України. Зазначена система функціонує як єдиний взаємопов'язаний механізм.

Традиційно систему органів управління у галузі викорис­тання та охорони земель поділяють на два види: органи за­гальної компетенції та органи спеціальної компетенції. Особ­ливістю управління в галузі використання та охорони земель органами загальної компетенції є те, що вони здійснюють зазначену діяльність разом з вирішенням інших завдань, віднесених до їх компетенції, — розвиток економіки, соціаль­ної сфери (охорона здоров'я, освіта, культура), національної безпеки та оборони тощо. На відміну від цього, для органів спеціальної компетенції управління у галузі використання та охорони земель є головним або одним з головних напрямів їх діяльності.

До системи органів загальної компетенції, які здійснюють управління у галузі використання та охорони земель, нале­жать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Рес­публіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Ав­тономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядуван­ня, місцеві органи виконавчої влади.

Систему органів управління спеціальної компетенції у зазначеній сфері становлять: Міністерство екології та при­родних ресурсів України, Державний комітет України по зе­мельних ресурсах.

Коло суб'єктів, яким надано право приймати рішення стосовно встановлення та зміни меж адміністративно-те­риторіальних утворень, залежить від різновиду таких утво­рень. Зокрема, Верховна Рада України приймає рішення про встановлення і зміну меж районів і міст.

Земельний кодекс України до адміністративно-територі­альних утворень, для яких встановлюються та змінюються межі, відносить райони, села, селища, міста та райони у міс­тах. Території зазначених утворень відокремлюються ме­жею, тобто умовно замкненою лінією на поверхні землі.

Відповідно до Закону України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. територія — це частина зем­ної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними і створеними діяль­ністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею ресурсами. Метою формування територій і встановлення меж адміністративно-територіальних утворень є створення територіальних умов для самостійного вирішення органами місцевого самовряду­вання усіх питань місцевого життя. Необхідна умова цього процесу — врахування інтересів населення, яке проживає на відповідній території. Межі адміністративно-територіальних утворень встановлюються та змінюються за проектами зем­леустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населе­них пунктів. Як зазначається у ст. 183 ЗК України, одне з ос­новних завдань землеустрою полягає у встановленні на міс­цевості меж району, села, селища, міста, району у місті.

Межі адміністративно-територіальних утворень не є пос­тійними. Вони можуть змінюватися залежно від економіч­них, географічних, демографічних, екологічних та інших факторів. Разом з тим, включення земельних ділянок у межі відповідних утворень не тягне за собою припинення права власності чи права користування цими ділянками. Це над­звичайно важливе правило, яке є однією з гарантій захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Пра­вовий режим цих земельних ділянок може бути змінений ли­ше у разі їх вилучення (викупу) у певних суб'єктів у порядку, передбаченому ЗК України.

Планування використання земель здійснюється відповід­но до норм глави 30 ЗК України. Воно є складовою Генеральної схеми планування території України, затвердженої Зако­ном України від 7 лютого 2002 р. «Про Генеральну схему планування території України». Генеральна схема плану­вання території України визначає пріоритети та концепту­альні рішення планування і використання території країни, вдосконалення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціаль­ної та інженерно-транспортної інфраструктури, формування національної екологічної мережі.

Отже, державне планування використання земель Ук­раїни — важливий та необхідний елемент системи регулю­вання суспільних відносин у цій галузі. Його завдання по­лягає в забезпеченні оптимального розподілу земель між сферами виробництва та інших народногосподарських потреб, максимальному збереженні земель сільськогоспо­дарського призначення, особливо найбільш цінних сіль­ськогосподарських угідь. Завданням планування викорис­тання земель є також залучення до сільськогосподарського обігу земельних ділянок, які не використовуються за цільо­вим призначенням, постійне підвищення їх родючості, здійснення протиерозійних і протиселевих заходів, ство­рення умов для рекультивації земель, охорони їх від забруд­нення та засмічення. Для вирішення цих завдань розробляються загальнодержавні та регіональні програми вико­ристання та охорони земель.

Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіо­нальної організації території адміністративно-територіаль­них утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку про­дуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раці­онального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення зе­мель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального викорис­тання земель; охорона земель; створення сприятливого еколо­гічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.

Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та орга­ни місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористува­чі, а об'єктами — територія України, території адміністратив­но-територіальних утворень або їх частин, території землево­лодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Землеустрій, як сукупність соціально-економічних захо­дів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використання та охорони зе­мель незалежно від їх цільового призначення (сільськогоспо­дарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).

Землевпорядний процес — це загальний порядок вико­нання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: пору­шення клопотання про проведення землевпорядної дії; підго­товчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складан­ня проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної доку­ментації; затвердження проекту; перенесення проекту в на­туру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.

Контроль за використанням та охороною земель являє со­бою одну з важливих функцій державного управління у зазна­ченій сфері суспільних відносин. Його завдання полягають у забезпеченні додержання органами державної влади, органа­ми місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавс­тва України. Варто звернути увагу на те, що контроль здій­снюється: а) за усіма без винятку суб'єктами земельних відно­син, а не тільки за юридичними і фізичними особами; б) сто­сується всіх земель, незалежно від форм власності.

Конкретні завдання, функції контролю за використанням та охороною земель, а також форми і методи його здійснення визначені в Законі України «Про державний контроль за ви­користанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р.

Метою контролю за використанням та охороною земель, що збігається з метою усієї екологічної діяльності, є задово­лення справедливих соціальних, економічних, екологічних потреб нинішнього і майбутнього поколінь у сфері розвитку й охорони навколишнього природного середовища.

Його конкретні цілі визначаються основними формами ді­яльності у сфері використання й охорони земель, якими є: організація раціонального землекористування; охорона зе­мель; забезпечення екологічної безпеки людини.

Державний контроль за використанням земель здійсню­ють уповноважені органи виконавчої влади з питань земель­них ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів. Уповноваженими органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів є Державний комітет України по земельних ресурсах, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи зе­мельних ресурсів. Ці органи у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за додержанням земельного за­конодавства, у тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земель­них ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання власниками земельних ділянок і землекористувача­ми; контролює додержання суб'єктами господарювання встановлених вимог щодо виконання земельно-кадастрових та землевпорядних робіт, експертної грошової оцінки земель­них ділянок.

Джерела, рекомендовані до заняття:

Дата добавления: 2015-07-13