Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Загрузка...

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Фактори та передумови виникнення банківських криз




банківською кризою варто вважати різке погіршення стану банківської системи, що спричинює банківську паніку і виражається у масовому вилученні вкладів, різкому скороченні кредитування, значному підвищенні норми відсотка, масовому призупиненні платежів банками та зростанні фінансових банкрутств.

Залежно від стадії кризового процесу: кризи економічних результатів та кризи політичних передумов.

Залежно від масштабів поширення: системні та локальні

За інфляційно-девальваційною ознакою: постінфляційні (відбуваються після початку грошової стабілізації); постстабілізаційні (відбуваються наприкінці періоду швидкого кредитного зростання в умовах порівняльної стабільності цін);постдевальваційні (відбуваються за умови переростання грошової стабілізації у грошову девальвацію)

Залежно від форми прояву: відкриті (характеризуються невиконанням банками своїх зобов’язань перед клієнтами,нездатністю банківської системи безперебійно здійснювати розрахунки, масовим відпливом депозитів, різким скороченням кредитування, банкрутством банків); приховані (латентні) (характеризуються зниженням капіталу, збитковістю та іншими негативними тенденціями в роботі окремих банків, які поступово накопичуються, досягають критичного рівня та набувають відкритої форми).

Залежно від ступеня ураження: макроекономічні ,мікроекономічні ,мегаекономічні.

Залежно від жорсткості наслідків :жорсткі (кризи, які супроводжуються рецесією, що збігається з 10% і більшим падінням вартості банківських активів, доларизацією зобов’язань, зниженням ліквідності банків, від’ємним приростом ВВП); м’які (кризи, для яких вищевказані параметри є меншими)

За географією поширення: локальні (місцеві),національні (у межах держави),регіональні (банківські системи певних регіонів світу),світові .

За складністю: прості (характеризуються загрозами банківській системі, але не містять валютної і боргової складової), подвійні (банківські кризи, які поширюються на їх валютний або борговий сектори),потрійні (банківські кризи, які охоплюють власне банки, валюту і заборгованість).

До основних чинників виникнення банківської кризи належать такі: фінансова глобалізація, надмірна кредитна експансія під час тривалого економічного піднесення; недосконалість нагляду та регулювання банківської діяльності. Класичними інструментами у боротьбі із будь-якими кризами є: узгодження дій усіх органів державної влади та суб’єктів господарювання; посилення взаємодії фінансового і реального секторів економіки; запровадження механізмів відповідальності влади за результати управлінських рішень тощо.

Б. Ейхенгрін й О. Роуз виділяли 5 можливі причини, які ведуть кризи у банківській системі: внутрішня макроекономічна політика; зовнішні макроекономічні умови; режим обмінного валютного курсу; фінансова структура країни; проблеми контролю та регулювання.



Найбільш характерними причинами банківських криз є накопичення надлишкової ліквідності; відсутність належного банківського нагляду; економічний спад; високі кредитні ризики; нерівномірний розподіл активів і капіталу між банками різних груп; інфляційний тиск на економіку. Вичерпний ж перелік ознак системної кризи навряд можна скласти, бо він відображає, поруч із загальними рисами, специфічні особливості країн.

Так, на розвиток кризових явищ у вітчизняній банківську систему, зокрема, вплинула недосконала внутрішня макроекономічна і зовнішньоекономічна політика, супроводжується економічним спадом і високим інфляційним тиском на економіку; низька капіталізація банків; тривала некерована кредитна експансія і натомість високих кредитних ризиків, неналежного рівня управління ними і низьку якість наявних активів; існування розривів між зростанням кредитів і ВВП, активами і зобов'язаннями за обсягами, термінів і валютам; нерівномірний розподіл активів і капіталу між банками різних груп; істотна залежність банків від зовнішніх запозичень і натомість світової кризи ліквідності; недосвідченість банківських менеджерів; банківська паніка, викликана недовірою вкладників до банківських установам, і навіть банків друг до друга, яка супроводжувалася масовим вилученням коштів з рахунків і згортанням міжбанківського кредитування; прорахунки в валютну політику, стрімка девальвація національної валюти, і зростання спекулятивних операцій банків на валютному ринку; недосконала практикастресс-тестирования івнутрибанковского контролю.

46. Вибір стратегії антикризового управління

Криза – це надзвичайне, найбільше загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості в навколишньому середовищі.

Будь-яке управління є процесом, тобто послідовністю операцій, прийомів, методів формування і здійснення дії на керований об'єкт. Цей процес має природний закономірний зміст, який визначається суттю управління: оцінка ситуації, знаходження головної проблеми, ухвалення і реалізація управлінського рішення.

Технологія антикризового управління - це комплекс послідовно здійснюваних заходів щодо; попередження, профілактики, подолання кризи, зменшення її негативних наслідків.

Технологічна схема складається із 8-ми блоків:

1. Створення групи спеціалістів по виводу організації з кризи з відповідними повноваженнями та ресурсами

2. Перевірка доцільності проведення заходів по антикризовому управлінню

3. Розробка управлінських рішень по виходу з кризи

4. Створення системи реалізації управлінських рішень

5. Реалізація управлінських рішень

6. Перевірка якості виконання управлінських рішень

7. Перевірка доцільності проведення подальших робіт по виводу організації з кризи

8. Розробка заходів по прогнозуванню майбутніх кризових ситуацій

Принципи ефективності антикризового управління

=науковий аналіз та прогнозування тенденцій

=методологія розробки ризикованих рішень

=якість антикризової програми

=стратегія в управлінні

=мистецтво антикризового управління

=професіоналізм антикризового управління

=оперативність, гнучкість управління, фактор часу

=моніторинг кризових ситуацій

=людський фактор: персонал, цінності, мотивація.

Антикризове управління–це управління, у якому поставлено певним чином передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів, визначення заходів для зниження негативних наслідків кризи і використання її факторів для наступного розвитку.

Суть антикризового управління:

= кризи можна передбачати, очікувати і викликати;

= кризи до деякої мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати;

= до криз можна і необхідно готуватися;

= кризи можна пом'якшувати;

= управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва;

= кризові процеси можуть бути до визначеної межі керованими;

= управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їх наслідки.

Стратегії антикризового управління:

=попередження кризи, підготовки до її появи;

=чекання зрілості кризи для успішного вирішення проблем щодо її подолання;

=протидія кризовим явищам, уповільнення її процесів;

=стабілізація ситуації за допомогою використання резервів, додаткових ресурсів;

=прорахований ризик;

=послідовний вихід з кризи;

=передбачення і створення умові усунення наслідків кризи.

 

 

47. Стратегії розвитку банківської системи в умовах посткризового розвитку.

 

Дослідження стабільності банківської системи останнім часом є

одним із найбільш актуальних напрямів економічної науки. Зростання

актуальності даного напряму обумовлене, перш за все, збільшенням

частоти та гостроти економічних рецесій. В умовах світової макрое-

кономічної нестабільності, що охопила, безумовно, й Україну, постає

питання щодо забезпечення стабільного розвитку банківської системи

як основи фінансової системи держави. Дана проблема має важливе

макроекономічне і стратегічне значення і є пріоритетною, оскільки від

її вирішення залежить національна безпека України.

Банківська система існує у взаємозв’язку з економічною системою.

Від неї залежить стан розрахунків, безперервність товарного і грошо-

вого обігу, міцність національної валюти, розвиток реального сектору

економіки, економічна стабільність у цілому. Реалії сьогодення вказу-

ють на те, що стабільність банківської системи характеризує здатність

протистояти перешкодам у її функціонуванні з метою виконання у

подальшому покладених на неї функцій, а саме – ролі фінансового по-

середника в економіці.

Структурні зміни в банківській системі в посткризовий період

характеризуються скороченням загальної кількості банків і зменшенням кількості малих банків у зв’язку з прийняттям Національним банком

України рішення про ліквідацію неплатоспроможних, як правило, малих

банків.Функціонування банківської системи у посткризовий період ві-

дбувається в умовах високих ризиків, що спричинило значні збитки

банків, і є свідченням недостатньої фінансової стабільності. Пробле-

мна позичкова заборгованість суттєво вплинула на фінансові резуль-

тати та рентабельність банківського сектору.Стабілізація банківської

системи у посткризовий період значною мірою забезпечується за ра-

хунок більш консервативної кредитної стратегії банків в умовах

жорстких регулятивних вимог з боку НБУ, підвищеної схильності

економічних суб’єктів до мінімізації ризиків, орієнтації на інвесту-

вання в цінні папери замість розширення кредитування, орієнтації на

погашення власних боргів. Монетарний інструментарій посткризово-

го відновлення націлений насамперед на підтримання циркуляції

кредиту в банківській системі, що є запорукою зростання темпів і

дотримання необхідних пропорцій відтворення капіталу. Спроби

впровадження антикризових заходів свідчать про те, що регулятив-

ний ресурс держави та національного банку був і залишається визнача-

льним фактором стабілізації фінансових систем. Таким чином,

важливою в коригуванні вектора посткризового розвитку банківської

системи є роль держави. З огляду на регуляторну практику держав-

них органів у різних країнах щодо посткризового відновлення, відпо-

відні дії монетарної та виконавчої влади зводились до підтримки

ліквідності фінансових установ, які проявились через реалізацію таких

регулятивних і фінансових інструментів:

 рефінансування центробанками банків другого рівня в межах наяв-

них резервів;

 зміни в дисконтній політиці при зменшенні облікових ставок;

 використання ресурсів міжнародних фінансових організацій (МВФ,

групи Світового та інших банків);

 інші заходи (інструменти страхування та гарантування).

Виходячи з цього посткризовий вектор розвитку має орієнтувати-

ся на посилення ролі центрального банку в процесах подолання моне-

тарної нестабільності, а циклічний характер розвитку повинен стати

визначальним чинником у формуванні антикризової політики. Векто-

ром політики фінансової стабільності НБУ має стати пошук балансу

між використанням зовнішніх фінансових ресурсів для відновлення

високих темпів зростання і зменшенням зовнішньої фінансової залеж-

ності для забезпечення стійкості вітчизняної фінансової системи.

 

48. Антикризове управління банківською системою

 

Сучасний стан банківської системи України характеризується значними динамічними коливаннями в змінних умовах фінансових ринків. Банківський сектор посідає одне з найвагоміших місць у фінансовій системі. Результати діяльності даного сектору стосуються майже усіх сфер економіки і невдачі та кризи банків можуть призвести до руйнування або значного ушкодження фінансової системи. Світова фінансова криза охарактеризувалась значним відтоком депозитів з банківських рахунків клієнтів Саме тому кожна країна зацікавлена в тому, щоб діяльність банків була регульованою, ефективною і надійною, забезпечувала безпеку і зростання економіки, протистояла кризам і захищала вклади своїх клієнтів.

Протягом останніх двох років діяльність банків України зазнала значного негативного впливу з боку світової фінансової кризи: значно погіршилися основні показники ефективності діяльності вітчизняних банків, спостерігаються численні банкрутства та ліквідації банківських установ. Світова фінансова криза охарактеризувалась значним відтоком депозитів з банківських рахунків клієнтів. З огляду на це, аналіз та узагальнення антикризового управління у вітчизняних банках є важливим для оцінки стану управління кризовими ситуаціями в банківській системі та розробки ефективної системи антикризового менеджменту в окремих установах.

Антикризове управління полягає у використанні усього потенціалу засобів та методів сучасного менеджменту з урахуванням ресурсних та часових обмежень процесу протидії кризовим явищам.

Існують такі основні стратегічні напрямки антикризового управління банківської діяльності в сучасних умовах:

а) реструктуризація зовнішньої заборгованості;

б) проведення рекапіталізації вітчизняних банків;

в) антикризове управління депозитними банківськими продуктами;

г) реструктуризація проблемних кредитів;

д) антикризове управління кредитною діяльністю в банках;

є) впровадження програм зменшення витрат.

Усі ці програми направлені на подолання негативного впливу фінансової кризи, але детальніше зупинимось на найбільш актуальних, на мій погляд, напрямах антикризового менеджменту в банках, а саме: реструктуризація проблемних кредитів в активах банку та впровадження депозитних програм.

Світова фінансова криза охарактеризувалась значним відтоком депозитів з банківських рахунків клієнтів. З метою утримання існуючих та залучення нових вкладників в кризових умовах вітчизняні банки йдуть на нові ризики, впроваджуючи спеціально розроблені депозитні пропозиції.

 

 

Заходи антикризового управління депозитними продуктами у вітчизняних банках в період фінансової кризи

Депозитна пропозиція Банки, які пропонують
Розробка бонусних програм та програм лояльності, які б задовольняли потреби різних груп постійних та корпоративних клієнтів ПАТ «ІмексБанк», ПАТ «ПУМБ», ВАТ "ЕРДЕ Банк", АКБ «Київ», ПАТ «Альфа-Банк»
Відкриття валютного депозиту шляхом зарахування гривні за офіційним курсом НБУ ПАТ «Кредобанк», АТ «КБ «Експобанк», ПАТ АБ «Укргазбанк»
Проведення агресивної рекламної кампанії, акцій з метою залучення вкладників ВАТ КБ «Надра», АТ «OTП Банк», АБ «Діамантбанк»
Впровадження універсальних депозитних програм, які передбачають свободу розпорядження, можливість зняття коштів, поповнення депозиту, причому нарахування відсотків здійснюється на суму залишку на рахунку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ «Індекс-Банк», АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», ПАТ АБ «Укргазбанк», АТ Банк «Фінанси та Кредит», АКБ «Укрсоцбанк»
Мультивалютні вклади, сутність яких полягає у відкритті одразу трьох рахунків – у доларах, євро та гривні ПАТ КБ «ПриватБанк», АБ «Південний»,ПАТ «А-Банк», ПАТ «ПУМБ», ПАТ КБ «Правекс-Банк»
Впровадження комплексної програми виплати депозитів фізичним особам, пріоритетними серед яких є пенсії, соціальні виплати, бюджетні платежі, заробітна плата ВАТ “Інпромбанк”, АКБ «Трансбанк»
Залучення довгострокових депозитів на умовах гарантування стабільного доходу та надійності навіть при негативних тенденціях ринку ПАТ «Укрексімбанк», ПАТ АБ «Укргазбанк», ВАТ «ВіЕйБі Банк»
Залучення коштів на короткі (3-6 міс.) та дуже короткі строки (7-14 днів) під високі відсотки ВАТ «Кредитпромбанк», ВАТ "Укрексімбанк", ВАТ "Платинум Банк"
Утримання існуючих клієнтів шляхом підвищення відсоткової ставки по депозитам після їх автоматичної пролонгації ПАТ «Індекс-Банк», АКБ «Трансбанк», АКБ «Київ», ТОВ КБ «Фінансова ініціатива», ВАТ «Кредитпромбанк»

 

 

Основні заходи реструктуризації заборгованості за кредитами позичальників в провідних банках України протягом фінансової кризи 2008-2010 років

Вид реструктуризації   Основна характеристика заходу Банки,що здійснюють даний захід
Зарахування частки кредиту при наявності депозиту клієнта в даному банку Зменшення взаємних зобов’язань шляхом погашення проблемного кредиту позичальника за рахунок його депозиту в тому ж банку, термін якого закінчився   АКБ«Трансбанк»
Капіталізація заборгованості по кредиту Переведення простроченого боргу в строковий кредит; розробка нового графіку виплат АКБ«Трансбанк» ВАТ «ВіЕйБі Банк», АТ «ОТП Банк»
Пролонгація строку дії кредитної угоди Перенесення кінцевого строку погашення кредиту з метою зменшення щомісячних платежів АТ «ОТП Банк», АТ Сведбанк», АКБ «Форум», ПАТ«Райффайзен Банк Аваль»
Зниження платежу за кредитом Зменшення основної суми кредиту АТ «ОТП Банк»
Скасування частки пені та штрафних санкцій При виникненні прострочення за боргом банк списує всю суму нарахованої пені або штрафу АТ «ОТП Банк»

 

Для подолання негативного впливу фінансової кризи найбільш актуальними напрямами антикризового менеджменту в банках України стали: залучення коштів з метою рефінансування та рекапіталізації, реструктуризація зовнішньої заборгованості та проблемних кредитів в активах банків, впровадження депозитних програм з метою залучення нових клієнтів та утримання існуючих.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що антикризове управління у вітчизняних банках на сучасному етапі відзначається певною безсистемністю та непродуманістю заходів. Більшість банківських установ виявилися непідготовленими до кризової ситуації через відсутність системи моніторингу та реалізації превентивних заходів.

Виходом із ситуації, що склалася, має стати розробка та впровадження в банках системи антикризового управління, що спрямована на попередження, недопущення кризових ситуацій та мінімізація негативних наслідків у разі її виникнення.

 

49. Відкритість та прозорість банківської діяльності

 

Євроінтеграційна спрямованість розвитку економіки України передбачає вжиття конкретних заходів щодо відповідної адаптації банківського сектору, зокрема системи нагляду. Сьогодні у світі система нагляду переходить від політики посилення жорстокості нагляду до політики підвищення прозорості та контролю за управлінням ризиками.

Потреба в якісній, своєчасній та достатній інформації завжди існувала та існує на будь-якому фінансовому ринку, як міжнародному, так і вітчизняному. Задля забезпечення відповідного функціонування таких ринків насамперед слід розробити або удосконалити закони, правила, процедури, створити систему нагляду, які гарантують інвесторам доступ до потрібної їм інформації, забезпечити дисциплінованість учасників ринку.

Пріоритетними завданнями для інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір є підвищення якості корпоративного управління в банках, забезпечення прозорості функціонування банківської системи, продовження роботи з адаптації банківського законодавства України до законодавства Європейського Союзу та рекомендації Базельського комітету з банківського нагляду та інших міжнародних організацій.

Забезпечення стабільності банківської системи та довіри до неї передбачає впровадження в банківську практику стандартів прозорості та відкритості інформації. Також сьогодні існує підвищена зацікавленість вітчизняних і міжнародних інвесторів до банків, які потребують об’єктивного аналізу інформації.

Для того, щоб визначити обсяг інформації, необхідний до розкриття, застосовують концепцію суттєвості. Згідно з цією концепцією, суттєвою є інформація, ненадання або спотворення якої може вплинути на економічні рішення, що приймаються користувачами інформації.

Суттєва інформація, що підлягає розкриттю, включає:

- результати фінансової та операційної діяльності;

- завдання компанії;

- власність на великі пакети акцій та розподіл прав голосу;

- список членів правління та головних відповідальних осіб, а також розмір їх винагороди;

- фактори ризику, що прогнозуються;

- питання, пов’язані з працівниками та зацікавленими особами;

- структура та політика управління.

Принципами корпоративного управління передбачено проведення щорічних незалежних аудиторських перевірок, щоб забезпечити об’єктивну оцінку того, як підготовлено та подано фінансову звітність. Також значна увага приділена каналам розповсюдження інформації, які є не менш важливими, ніж власне зміст інформації. Канали оприлюднення фінансових звітів мають бути такими, щоб забезпечувати рівноправний, своєчасний та непов’язаний з занадто великими витратами користувачів доступ до необхідної інформації.

Для досягнення прозорості банки повинні надавати інформацію про кредити – розшифровувати кредитний портфель з урахуванням строків погашення кредитів за видами кредитів, секторами економіки, регіонами, обсяги прострочених та проблемних кредитів. Також необхідно висвітлювати організацію управління кредитним ризиком: резерви під знецінені кредити; політику щодо використання забезпечення та гарантій; використання методів оцінки кредитів; інструменти портфельних ризиків.

Сьогодні в банківській системі України спостерігається недостатній рівень розкриття інформації, потрібної користувачам.

Наразі існує лише декілька факторів, які стимулюють українські банки оприлюднювати більший обсяг інформації про свою діяльність, як фінансового, так і не фінансового характеру:

- по-перше, це активна експансія на ринок банківських послуг і поява нових власних продуктів. Без розуміння сутності, ризиків і переваг нового банківського продукту клієнт банку не стане його використовувати. Аналогічне нерозуміння з боку інвестора збільшує ризики банку в очах такого інвестора, що неминуче негативно позначається на вартості капіталу та бажанні вкладати кошти в банк. Тому банки проводять активну політику інформування потенційних клієнтів та інвесторів про свою діяльність, тактику та стратегію розвитку;

- по-друге, вихід банків на ринок облігаційних позик, здійснення первинної емісії або продаж акцій на фондовому ринку, що більшою мірою впливає на розкриття інформації. Так, згідно з вимогами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо реєстрації публічних випусків облігацій, емітенти повинні включати в проспект випуску значний обсяг інформації, необхідної як для потенційного інвестора в боргові цінні папери, так і для власників акцій та клієнтів банку.

Українські банки використовують декілька джерел поширення інформації:

- річні звіти банків, що публікуються у засобах масової інформації;

- офіційні сайти банків;

- інформацію, що надається регулюючим органам – Національному банку України, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку та така, що знаходиться у відкритому доступі;

- інформаційні стенди в банках тощо.

Для підвищення рівня розкриття банками інформації не фінансового характеру Національним банком проводиться нормотворча робота з розширення переліку та посилення вимог до змісту публічної інформації. У публічній річній звітності банкам рекомендується оприлюднювати дані про власний фінансовий стан, власну концепцію (стратегію) розвитку, про власників, структуру управління, якісні характеристики менеджменту, основні інвестиції тощо.

З усього обсягу інформації, що підлягає розкриттю банками, достатньо повно оприлюднюється фінансова інформація в щорічній фінансовій звітності, яка надається Національному банку України. Згідно з вимогами Національного банку, така інформація повинна містити: організаційну структуру банку; види діяльності, стратегічну мету та спеціалізацію (якщо така є) банку; характеристику банківської діяльності; результат від банківських та інших операцій; опис кожного сегмента контрагентів (банки, небанківські компанії, урядові агентства тощо); злиття, приєднання, поділ, перетворення банків; управління ризиками, а саме: основні завдання та функції спостережної ради, правління, профільних комітетів щодо управління ризиками, наявність та повноваження підрозділу з управління ризиками, методи оцінки ризиків, які використовуються банком, наявність внутрішньої нормативної бази з управління ризиками; управління банком; відповідальність і функції спостережної ради та правління банку; частку керівництва в акціях; істотну участь у банку; інформацію про іноземних інвесторів (компанії і країни) та їхню частку в статутному капіталі.

Кількісні показники діяльності банку, що надаються до НБУ, входять до складу фінансової звітності. Серед них:

- баланс (квартальний чи річний);

- звіт про фінансові результати, в якому оприлюднюються дані про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності банку;

- звіт про рух грошових коштів, який дає можливість оцінювати спроможність банку генерувати грошові кошти, а також його потребу в них. Від підтримання банком достатнього рівня грошових коштів (як і від його спроможності отримувати прибуток) залежить перспектива його розвитку;

- звіт про рух грошових коштів відображає джерела отриманих банком коштів і напрями використання їх у звітному періоді, а також рух грошових коштів за звітний період залежно від виду діяльності (операційна, інвестиційна, фінансова);

- звіт про власний капітал, який відображає зміни та рух капіталу.

Банки повинні розкривати користувачам фінансової звітності не лише суми, а й методи їх розрахунків та оцінки, а також інформацію про склад активів і пасиві, доходів і витрат, позабалансових зобов’язань, операцій з довірчого управління та основні принципи і методи облікової політики банку.

Державне регулювання покликане збільшити обсяги інформації, що надається банками. Національним банком України було зроблено багато кроків для покращення ситуації у сфері розкриття інформації банками та підвищення прозорості банківської системи: були суттєво доопрацьовані вимоги до інформації, яка має міститись у фінансовій звітності банків згідно з рекомендаціями Міжнародного стандарту фінансової звітності.

Підвищенню рівня інформаційної прозорості банків буде також сприяти постанова Правління Національного банку «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України» від 28 березня 2007 р. № 98. у ній враховані принципи Базельського комітету з питань банківського нагляду щодо вдосконалення корпоративного управління в банках і принципи корпоративного управління Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

Існує нагальна потреба у подальшому доопрацьовуванні нормативної бази в частині запровадження рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду щодо розкриття банками кількісної та якісної інформації, також внесення змін до нормативно-правових актів щодо вдосконалення річної фінансової звітності банків України в частині врахування нових вимог Міжнародних стандартів фінансової звітності.

У результаті процесів інтеграції інформаційна прозорість і, як наслідок, якість послуг на ринку банківських послуг поступово зростатиме. Тому важливо заздалегідь вживати заходів щодо адаптації банківського законодавства України до законодавства Європейського Союзу, рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду та інших міжнародних організацій. Успіх цього процесу значною мірою залежить від ефективності співпраці органів державної влади з банківською системою. В майбутньому виникатиме необхідність у більш широкій співпраці, координації роботи із забезпечення прозорості функціонування банківської системи України. Такі події сприятимуть біль послідовному впровадженню стандартів і приведенню вимог щодо інформаційної прозорості і відповідність до найкращої міжнародної практик

51. Необхідність та цілі регулювання банківської діяльності

Банківське регулювання та нагляд здійснюються з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається суспільною природою банків. Банки функціонують як приватні структури, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас вони виконують суспільно корисні і необхідні функції, що робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обґрунтованим і необхідним завданням.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш (зі змінами та доповненнями) та Законом України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV (зі змінами та доповненнями) функції банківського регулювання та нагляду покладено на Національний банк України.

Банківське регулювання - система заходів, за допомогою яких держава через центральний банк або інший наглядовий орган забезпечує стабільне й безпечне функціонування банківської системи, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.

Водночас більшість вчених під регулюванням банківської діяльності розуміють створення системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Тож відповідно до розглянутого можна зазначити, що регулювання банківської діяльності — це створення системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

У широкому розумінні регулювання банківської діяльності — це створення відповідної правової бази: по-перше, розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків; по-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують діяльність банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Положення базуються на чинному законодавстві, конкретизують та роз'яснюють основні пункти законів та визначають межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 66) регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: адміністративне регулювання, індикативне регулювання.

В основу адміністративного регулювання покладено використання засобів впливу переважно організаційно-владного характеру. За допомогою адміністративного регулювання забезпечується нормальне функціонування банківської системи України відповідно до вимог законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.

Адміністративне регулювання здійснюється у правовій формі, тобто шляхом видання нормативно-правових актів. Це дає можливість визначати певні вимоги й умови щодо: реєстрації банків і ліцензування їх діяльності; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; нагляду за діяльністю банків; надання рекомендацій щодо діяльності банків.

На відміну від адміністративного, індикативне регулювання передбачає використання комплексу змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України за допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як передумови для економічного зростання.


 

52. Механізм державної участі у банківській системі

Державне регулювання банківської діяльності – це система, яка виконує функції формування тактичного банківського законодавства і провадить банківський нагляд. Інструменти державного регулювання банківської інвестиційної діяльності поділяються на дві групи – правові та економічні. Від раціонального застосування названих інструментів і залежить активізація інвестиційного процесу.

До першої групи засобів державного регулювання банківської інвестиційної діяльності належать закони та інші нормативно-правові акти. Саме вони повинні визначити основні тенденції розвитку банківської інвестиційної діяльності. Другу групу методів становлять важелі грошово-кредитної політики. Об`єктом регулювання у цьому випадку виступає грошова маса. Головними інструментами грошово-кредитної політики в Україні є облікова ставка, операції на відкритому ринку, іноземні інвестиції.

Облікова ставка має істотний вплив на інвестиційну активність комерційних банків: підвищення облікової ставки призводить до скорочення позик через зменшення доступності кредитних ресурсів для банків, а зниження, навпаки – спричинює зростання грошової пропозиції, що активізує інвестиційну діяльність. При цьому слід враховувати те, що внаслідок підвищення облікової ставки за умови лібералізації руху міжнародного короткострокового капіталу, ймовірно, матиме місце ревальвація гривні і стимулювання залучення іноземних інвестицій. Такий ефект від регулювання облікової ставки є бажаним для кожної країни, тому, щоб пожвавити інвестиційну активність, НБУ намагається провадити експансивну грошово-кредитну політику, зменшуючи облікову ставку, норми резервування, з метою розширення виробництва та зменшення безробіття. Проте, враховуючи світову фінансову кризу, яка суттєво позначилася на банківському секторі України, така політика у нашій державі не є послідовною і потребує більш жорсткого регулювання.

Ще одним важливим інструментом грошово-кредитної політики є залучення в економіку іноземних інвестицій. Визначальним чинником, який впливає на інвестиційну активність іноземних інвесторів є розвиток земельного законодавства. Інвесторам важко визначити, чим забезпечене повернення коштів у разі невдачі реалізації інвестиційного проекту без чіткої інформації про те, чи володіє конкретний позичальник цілісним об’єктом нерухомості, чи тільки його частиною. Інвестори повинні мати чітко окреслені перспективи пролонгації договору оренди з власником земельної ділянки в особі держави чи місцевих органів влади. Крім того, вони зазвичай погоджуються надавати кредит тільки під заставу землі. З урахуванням цього, невирішеність земельного питання в Україні суттєво гальмує розвиток виробничої інфраструктури і весь інвестиційний процес.

Важливим інструментом грошово-кредитного регулювання інвестиційних процесів є інвестиції в цінні папери, до яких НБУ застосовує два види регулювання: нормативи інвестування; формування обов’язкових резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами.

 

 


 

53. Регулювання конкурентних умов на банківському ринку

Протягом останніх років на ринку банківських послуг спостерігається зростання кількості випадків антиконкурентних узгоджених дій комерційних банків, підвищення концентрації банківського капіталу, зловживання домінуючим становищем на ринку. У свою чергу це призводить до зникнення у великих банків стимулів до покращення якості послуг та розширення асортименту банківських продуктів, впровадження новітніх технологій, а також до зростання цін.Розглянемо особливості державного регулювання конкуренції на ринку банківських послуг України. Так, у нашій країні функція реалізації антимонопольної політики держави покладена на Антимонопольний комітет України. Даний орган, наділений спеціальним статусом, здійснює наступні завдання стосовно підтримки конкуренції в економіці країни:

— контролює дотримання конкурентного законодавства всіма суб’єктами господарської діяльності України, у тому числі суб’єктами банківської діяльності;

— контролює концентраційні та інші узгоджені дії ринкових суб’єктів;

— контролює процеси ціноутворення на послуги;

— сприяє розвитку добросовіснихконкурентних відносин.

Конкурентна політики держави базується на таких основних нормативно-правових актах, як: Закон України «Про захист економічної конкуренції», Закон України «Про Антимонопольний комітет України», Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та інші нормативні акти, прийняті відповідно до цих законів.Що стосується Національного банку України, то він здійснює опосередковане регулювання конкуренції за допомогою нормативно-правових актів, які включають певні рекомендації або обмеження щодо діяльності банківських установ.Аналіз антимонопольної діяльності в банківській сфері України дозволив зробити наступні висновки:

— у вітчизняному законодавстві відсутні закони, які регулюють захист конкуренції саме на ринку банківських послуг;

— у нашій країні відсутні методики визначення рівня конкуренції та концентрації комерційних банків.

Так, згідно з нинішнім законодавством, детермінується лише те, в якій ситуації установа вважається монопольною (домінуючою) на ринку. На практиці ж цього не достатньо. Іншим недоліком вітчизняної антимонопольної політики є неврахування фактів злиття, об’єднання банків як антиконкурентних дій.Серед цілей вдосконалення державної антимонопольної політики на фінансовому ринку слід визначити спрощення реалізації консолідаційних процесів у банківській сфері та впровадження системи моніторингу за цими процесами. Так, використовуючи існуючі теоретичні розробки стосовно оцінки рівня концентрації комерційних банків, в Україні доцільним є створення повноцінної системи моніторингу у статиці та динаміці таких показників як індекс Херфіндаля-Хіршмана, показник концентрації трьох найбільших банків, індекс Гола-Тайдмана, індекс Джині, коефіцієнт відносної концентрації, індекс Ремо Лінда [4]. Проведення безперервного антимонопольного моніторингу на ринку банківських послуг дозволить вчасно застосовувати інструменти та заходи регулювання антиконкурентних дій. При дослідженні конкуренції у вітчизняному банківському секторі важливим питанням є визначення суб’єктів, відповідальних за реалізацію антимонопольної політики та підтримку конкурентного середовища.з огляду на розглянуті аспекти, державна політика підтримки конкуренції та антимонопольного регулювання на ринку банківських послуг має реалізовуватись Національним банком. У даному контексті корисним вбачається досвід Російської Федерації стосовно організаційної структури реалізації антимонопольної діяльності в банківській сфері. По-перше, регулювання конкуренції в банківському секторі базується на Федеральному законі «Про захист конкуренції на ринку фінансових послуг» [7]. По-друге, основним суб’єктом антимонопольного регулювання та розвитку банківської конкуренції є Центральний банк Російської Федерації. Його завдання як антимонопольного органу включають в себе:

— сприяння розвитку та підтримці конкуренції на ринку фінансових послуг;

— недопущення, припинення недобросовісної конкуренції;

— обмеження випадків зловживань домінуючим становищем комерційних банків на ринку;

— державний контроль та моніторинг за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку банківських послуг;

— контроль за реалізацією угод злиття, приєднання та поглинання комерційних банків, придбанням корпоративних прав або активів фінансово-кредитних установ.

Державне антимонопольне регулювання на ринку банківських послуг повинно передбачати методику оцінки рівня конкуренції між комерційними банками, затверджену законодавчу. Така методика має враховувати особливості банківської системи України, а також бути здатною реально оцінити та виявити випадки концентрації, зловживання домінуючим становищем, антиконкурентні злиття та поглинання банківських установ тощо.Підвищенню ефективності конкурентної політики сприятиме також створення системи відповідальності у випадку порушення антимонопольного законодавства. Відповідальні органи можуть застосовувати певні заходи з метою зменшення випадків порушення та їх профілактики. Слід зазначити, що інструменти регулятивного впливу НБУ на вітчизняні комерційні банки (обов’язкові нормативи, вимоги до розміру статутного капіталу, заходи монетарної політики тощо) та вхідні бар’єри (наприклад, контроль за ліцензуванням та реєстрацією комерційного банку) на ринок банківських послуг мають безпосередній вплив на рівень конкуренції, на підтримку конкурентних відносин між комерційними банками.


 

54. Становлення та розвиток системи банківського нагляду та моніторингу в Україні

Національний банк України було засновано як центральний банк нової незалежної держави у 1991 р. У законодавчому порядку на нього було покладено повноваження нагляду за фінансовим оздоровленням комерційних банків. Для цього у 1992 р. було запроваджено нову функцію та персонал банківського нагляду.





Дата добавления: 2017-01-14; Просмотров: 55; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:





studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.162.132.134
Генерация страницы за: 0.199 сек.