Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Підстави, умови та порядок припинення права власності на земельну ділянку. 2 страница




В Україні вся діяльність щодо організації викорис­тання і охорони земель носить плановий характер. Планування раціонального землекористування є скла­довою частиною загальнодержавної системи плануван­ня. Так, Основні напрями державної політики Украї­ни у галузі охорони довкілля, використання природ­них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 бе­резня 1998 року у своєму складі містять спеціальні розділи щодо використання та охорони земельних ре­сурсів. В цьому документі, зокрема, відзначається, що сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористуван­ня (порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових наса­джень, розораність земель є найвищою в світі та ін.). У зв'язку з викладеним в Основних напрямках перед­бачаються основні заходи щодо збалансованого вико­ристання і відновлення земельних ресурсів. Головним серед них є те, що державна політика охорони і раціо­нального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших захо­дів, які мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.

Державне планування використання та охорони земель є в Україні об'єктивною необхідністю. Воно обумовлено цілою низкою соціально-економічних фа­кторів і в першу чергу особливою роллю землі в еко­логічній системі.

Оскільки в ст. 1 Земельного кодексу встановлено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, то необхід­ність планування її раціонального використання та охорони стає нагальною.

Та обставина, що певна частина земель не перебуває у власності держави, аж ніяк не впливає на принцип планування використання і охорони земель. Більш того, як свідчить зміст ст. 1 Земельного кодексу, використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршува­ти екологічну ситуацію і природні якості землі.

Державне планування раціонального використан­ня і охорони земель характеризується своїми особли­востями.

Завдання планування щодо використання та охо­рони землі полягає в забезпеченні оптимального роз­поділу земель між галузями виробництва і для інших народногосподарських потреб, а також максимально­му збереженні земель сільськогосподарського призна­чення, особливо найбільш цінних сільськогосподарсь­ких угідь. Це пов'язано також із залученням в сіль­ськогосподарський обіг земель, що не використовують­ся, і постійним підвищенням їх родючості, здійснен­ням протиерозійних і протисельових заходів, створен­ням умов для широкої рекультивації земель і всебіч­ної охорони їх від забруднення та засмічення. Для ви­рішення цих завдань розроблюються загальнодержав­ні та регіональні програми використання та охорони земель.

57. Правові засади районування земель.

Використання і охорона сільськогосподарських земель здійснюється згідно з природно-сільськогосподарським районування земель, що становить поділ території урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур., Воно є основою оцінки земель і розробленням землевпорядної документації, пов'язаної з їх використання та охороною.

За результатами робіт з природньо-сільськогосподарського районування земель складаються відповідні схеми (карти), на яких відображаються дані про структуру сільськогосподарських угідь, ґрунтовий покрив, його якісний стан, наявність особли­во цінних, а також деградованих і малопродуктивних ґрунтів, класифікаційні показники придатності земель для вирощування сільськогосподарських культур.Ці схеми (карти) ви­користовуються для визначення екологічно чистих зон ви­робництва сировини для дитячого і дієтичного харчування та отримання екологічно чистих харчових продуктів і продоволь­чої сировини.

У колишньому СРСР природно-сільськогосподарське району­вання земель становило систему поділу території країни на окремі частини з урахуванням закономірних змін природних умов, а також особливостей використання земель у народному господарстві. Воно використовувалося при економічній оцінці земель, а також під час проведення першого туру грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. Основною одиницею природно-сільськогосподарського районування визна­валася природно-сільськогосподарська зона, яка характеризу­валася певним балансом тепла і вологи що впливає на особли­вості ґрунтоутворення та мінерального живлення рослин. У зоні, як правило, переважали відповідні типи і підтипи ґрунтів та рослинності й застосовувалися система заходів раціонального землекористування. Кожна зона характеризувалась своїми особливостями сільськогосподарського виробництва, а також відповідним співвідношенням ріллі, кормових і лісових угідь. На території України було виділено 5 природно-сільськогосподарських зон та 2 гірські області'. Відповідно до ч. 4 ст. 179 ЗК та ч. 2 ст. 26 Закону "Про охорону земель" Кабінетом Мі­ністрів України був затверджений порядок здійснення природно- сільськогосподарського районування, а Держкомземом — від­повідні методичні рекомендації.

За результатами еколого-економічного районування визнача­ються ступінь перетворення природного середовища внаслідок антропогенного впливу, рівень використання (залучення) при­родних ресурсів, характеристика природно-ресурсного по­тенціалу, стійкості природного середовища до антропогенного навантаження, рівня цього навантаження, несприятливі при­родно-антропогенні процеси та еколого-економічна оцінка те­риторії.

Протиерозійне районування дає можливість визначити стан еродованості грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їх ди­наміку, природні (кліматичні умови, рельєф, ґрунтовий покрив, підстилаючи породи, характер рослинного покриву та його про­тиерозійні властивості) та антропогенні (розорювання силових земель, вирубування лісів на схилах, співвідношення площ просапних культур і багаторічних трав у сівозмінах) передумови розвитку ерозії.

Відповідно до Методичних рекомендацій, затверджених на­казом Держкомзему від 28 грудня 2004 р. № 420, протиерозійне районування здійснюється у 3 стадії: підготовчі роботи; скла­дання схем, у тому числі комп'ютерних, і карт районування різного масштабу (від 1:200000 до 1:2500000); еколого-еконо­мічна характеристика одиниць районування.

На основі відповідних схем (карт) здійснюється прогнозу­вання процесів ерозії з метою визначення відповідних проти­ерозійних заходів. Рівень забруднення ґрунтів пестицидами, важкими металами, радіонуклідами та іншими небезпечними речовинами визначається в процесі проведення заходів з еко­логічного районування земель.

58. Правові засади зонування земель.

Зонування земель становить поділ території міста або іншого населеного пункту на зони, пояси, райони з метою встанов­лення у них певних обмежень у використанні земель, визначення мінімальних розмірів земельних ділянок, регламентації типів будівель і споруд, які дозволяється будувати в межах цих зон згідно з регіональними та місцевими правилами за­будови.

Перший в історії правовий акт щодо зонування території був прийнятий у 1916 р. муніципалітетом м. Нью-Йорка у зв'язку зі стихійною забудовою району Нижній Манхеттен. Акт регламентував правила забудови міської території, завдяки чому вдалося впорядкувати розвиток міста. В Україні зонуван­ня земель здійснюється відповідно до положень ЗК, законів "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про основи місто­будування", "Про землеустрій", Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів та інших норма­тивних актів.

Регіональні правила забудови встановлюють загальний для територій і населених пунктів області, АРК порядок плану­вання, забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок. Місцеві правила забудови розробляються для міст Києва і Севастополя, міст республіканського значення АРК, міст обласного значення. Вони встановлюють порядок планування, забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування. Для інших населених пунктів такі правила розробляються та затверджуються відповідними радами на підставі регіональних правил забудови.

Місцеві правила забудови складаються з 2 частин: текстової та графічної — плану зонування. У текстовій частині наво­диться перелік переважних і допустимих видів забудови та інших видів використання земельних ділянок у межах окремих зон. План зонування закріплює поділ території населеного пункту на зони з переважними і допустимими видами використання земельних ділянок.

59. Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функ­цій. Землевпорядний процес.

Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.
Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.
Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами — територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Землеустрій, як сукупність соціально-економічних заходів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використаня та охорони земель незалежно від їх цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).
На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів проводяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробка великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.
Галузеві та відомчі завдання землеустрою залежать від характеру виробництва, його особливостей, спеціалізації. Зокрема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарського виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; організація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сільськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ведення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.
Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землекористувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.

 

 

60. Державний земельний кадастр та значення його ведення.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки. Основна вимога до успішного ведення земельного кадастру — повні дані про правовий, природний і господарський стан земель, тобто такі, які охоп-люють собою всі землі в державі і які дають уявлення про всі притаманні їм найважливіші властивості та ознаки. Дані земельного кадастру, відображаючи загальне уявлення про всі землі відносно їх розміру, розподілу по категоріях, угіддях, власниках і землекористувачах, разом з тим повинні бути диференційованими в залежності від категорій земель і характеру відомостей, які в них містяться.З метою забезпечення повноти відомостей про земельні ділянки потрібно встановити, хто володіє, користується земельною ділянкою, на який строк вона надана, яка площа земельної ділянки, склад угідь, якісний стан земель і порівняльна їх цінність.Достовірна і повна інформація про земельні ресурси сприятиме збільшенню надходження до державного та місцевих бюджетів коштів від плати за землю, організації її раціонального використання та охорони, оперативному регулюванню земельних відносин, обґрунтуванню розмірів плати за землю, реформуванню земельних відносин та впровадженню регульованого ринку землі.б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок. Знімальні роботи при відмежуванні в натурі меж земельних ділянок, для складання кадастрових планів виготовляються в єдиній умовній системі координат для того, щоб на їх основі можна було зробити обґрунтовані висновки, зіставити всі отримані кадастрові дані та звести їх у певну систему.В умовах включення землі в систему ринкового обігу все частіше йдеться про необхідність подальшого розвитку земельного кадастру, що дасть можливість ідентифікації земельних ділянок. Ідентифікація земельної ділянки — це встановлення тотожності (ідентичності) земельної ділянки на основі певних ознак і особливостей, які відрізняють її від тієї або іншої ділянки. Можливість

61. Складові частини державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр складається з наступних взаємопов'язаних між собою елементів:

а) кадастрове зонування земель — це розділення їх на земельні ділянки за різним цільовим призначенням і правовим режимом використання. Зонування територій населених пунктів являє собою віднесення земель до різного ступеня містобудівної цінності. Зонування проводиться на основі даних про природні якості і рівень облаштування земель, які істотно впливають на умови життя населення і функціонування об'єктів.

б) кадастрові зйомки — це комплекс робіт, виковуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок;

в) бонітування ґрунтів — це спеціалізована класифікація ґрунтів за їх природними властивостями, які мають важливе значення для вирощування рослин і корелюючим врожайність культур. Вона встановлює відносну придатність земель за основними чинниками природної родючості для обробітку сільськогосподарських культур або екологічних груп, забезпечуючи виділення агровиробничих груп ґрунтів, що підлягають економічній оцінці. Бонітування повинне проводитися з урахуванням зональних особливостей і охоплювати всі ґрунтові різновиди;

г) економічна оцінка земель — це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та доходність з одиниці площі. Вона дає кількісну характеристику ґрунтової родючості, яка об'єктив-но склалася, за економічними показниками. Економічна оцінка землі повинна з достатньою точністю відобразити відмінності в якості земель з точки зору економічної родючості при досягнутому рівні інтенсивності землеробства. Але дана оцінка землі повинна враховувати необхідність раціонального використання не тільки земель сільськогосподарського призначення, а й всього земельного фонду;

ґ) грошова оцінка земельних ділянок здійснюється метою створення умов для економічного регулговання земельних відносин при передачі земель у власність, у спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розмірів внеску до статутних фондів сільськогосподарських підприємств, спільних підприємств, акціонерних товариств, об'єднань, кооперативів.

Грошова оцінка землі є вихідною базою для здійснення операцій з земельними частками (паями), ринкова ціна яких визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції, а також для встановлення стартової ціни земельних ділянок несільськогосподарського призначення при їх продажу на конкурентних засадах.

д) державна реєстрація земельних ділянок являє собою складову частину автоматизованої системи державного земельного кадастру, яка складається з комп'ютерної бази даних, що містить відомості про складання та видачу державних актів на право приватної власності на землю, на право постійного користування землею та договорів оренди землі, порядок, функціонування і ведення якої встановлює Держкомзем України.

Державній реєстрації підлягають не тільки права суб'єктів на землю, але і припинення або зміна цього права, якщо воно підтверджене документально. Реєстрація землеволодінь та землекористувань покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України;

е) облік земель — це державний захід щодо накопичення, систематизації й аналізу всесторонніх відомостей про кількість, розміщення та господарське використання земельних ресурсів.

 

62. Державний контроль за використанням і охороною земель.

Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Основними завданнями державного контролю за використанням та
охороною земель є:

- забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

- забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

- запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

- забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів.

63. Державні органи із здійснення контролю за використанням і охо­роною земель та їх основні функції.

Центральним органом виконавчої влади, який координує роботу інших державних органів із здійснення контролю за використанням і охороною земель є Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України). Відповідно до Положення «Про Державне агентство земельних ресурсів України» його діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Держземагентство України відповідно до покладених на нього
завдань виконує такі функції:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Держземагентства України, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів Мінагрополітики України та в установленому порядку подає їх Міністру;

2) розробляє та подає для затвердження Міністру план заходів щодо реалізації основних напрямів та стратегічних цілей діяльності Держземагентства України;

3) видає витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок та надає інші адміністративні послуги відповідно до законодавства;

4) забезпечує підготовку та здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання та охорону земель, їх захист від шкідливого антропогенного впливу, дотримання режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, інших територій та об'єктів екомережі;

5) виконує інші функції передбачені законодавством.

Спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів є Міністерство еколо­гії та природних ресурсів України, державні управління екології та природних ресурсів в АРК, областях, міс­тах Києві та Севастополі, інші територіальні органи та інспекції зазначеного міністерства.

До повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у сфері державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель належать:

а) здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних,
радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель;

64. Самоврядний та громадський контроль за використанням і охо­роною земель.

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Відповідно до Закову України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

Районні та обласні ради, як це передбачено зазначеним законом, безпосередньо ре здійснюють контроль за використання та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які опосередкованим чином дають змогу контролювати додержання вимог земельного законодавства.

Зокрема, виключно на пленарних засіданнях районної та обласної ради вирішуються питання земельних відносин, затвердження, відповідно до законодавства правил забудови і благоустрою населених пунктів області. Крім того, районні та обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження як: забезпечення ефективного використання природних, в т.ч. і земельних ресурсів; підготовка питань про визначення у встановленому законом порядку території, вибір, вилучення (викуп) і надання землі для містобудівних потреб; підготовка висновків щодо проектів місцевих містобудівних програм відповідних адміністративно-територіальних одиниць; видача відповідно до законодавства забудовникам архітектурно-планувальних завдань та технічних умов на проектування, будівництво, реконструкцію будинків і споруд; координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів.

Основними завданнями громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, в т.ч. і земель, є: безпосередня участь громадськості у справах покращення екологічної ситуації; надання допомоги органам державвого контролю в забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища підприємствами, установами,

65. Моніторинг земельних ресурсів та його значення.

Основою для прийняття управлінських рішень щодо ефективно ви­користання земель є інформація, яку отримує суб'єкт управління від об'єкта управління. На підставі такої інформації приймаються адекватні заходи, які відповідають інтересам суб'єкта управління. Звичайно є ба­гато шляхів отримання такої інформації, проте особливий інтерес стано­вить моніторинг земель.

Моніторинг земель с складовою моніторингу навколишнього при­родного середовища і являє собою систему спостережень за станом зе­мельного фонду нашої країни, у тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення. Моніторинг земель — важлива функ­ція управління у сфері використання та охорони земель. ЗК України і Положення про моніторинг земель встановлюють структуру, завдання і зміст моніторингу. Об'єктом моніторингу є весь земельний фонд України незалежно від форм власності на землю. Моніторинг земель складається із систематичних спостережень за станом земель (знімання, обстеження і дослідження), виявлення змін у ньому, а також оцінки цього стану і про­цесів, пов'язаних із землями.

Завданнями моніторингу земель є: довгострокові систематичні спо­стереження за станом земель; аналіз екологічного стану земель; своєчас­не виявлення змін стану земель, оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їхніх наслідків; інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землекористування, землеустрою, державного контролю за ви­користанням та охороною земель, а також власників земельних ділянок.

Проведення моніторингу земель забезпечує Держкомзем за участю Мінекоресурсів, Мінагрополітики, Української академії аграрних наук, Національного космічного агентства та інших міністерств, відомств, установ. Основою його технічного забезпечення є національна автомати­зована інформаційна система.

Нагальна необхідність об'єктивної оцінки екологічного стану земель, яку проводять органи Держкомзему, потребує реалізації цілого комплек­су обов'язкових заходів, а саме:

· збір інформації про стан земель за спеціальним переліком показників; створення банку даних; аналіз і обробка інформації;

· порівняння фактичних параметрів з нормативними; районування земель за категоріями згідно з нормативами; розробка заходів реагування адекватному екологічному станові зе­мель.

Інформацію, одержану у процесі ведення спостережень за станом зе­мельного фонду, узагальнюють у районах, містах, областях, АРК, а також по деяких природних комплексах і передають пунктам збирання автома­тизованої інформаційної системи обласних, Київського і Севастополь­ського міських головних управлінь земельних ресурсів та Державного комітету по земельних ресурсах і єдиному кадастру АРК.

На підставі зібраної інформації та результатів оцінки стану земельно­го фонду складають щорічні доповіді, оперативні зведення, прогнози та рекомендації, які подають до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і Держкомзему для вжиття заходів, спрямова­них на запобігання наслідкам негативних процесів.

Моніторинг земель, на відміну від земельно-кадастрових даних, пе­редбачає фіксацію стану антропогенного навантаження в динамічному розвитку з наступним прийняттям заходів, що відповідають негативному станові.

 

66. Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів.

Україна має унікальні земельні ресурси і природнокліматичні умови, сприятливі для високого рівня виробництва рослинної продукції, яка забезпечує 90% потреб людини у продуктах харчування. Земельні ресурси становлять 44,4% природноресурсового потенціалу нашої країни. Родючі українські чорнозе­ми займають 59,8% площі сільськогосподарських угідь і визнані еталоном в усьому світі.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-07-13; Просмотров: 337; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.061 сек.