Поширюється тільки на тих, хто сповідує дану віру

Анімус” - образ чоловіка в психіці жінки.

Тінь” - генетично успадковане людиною від архаїчного минулого темне, докультурне, тваринне, заперечене індивідуальним “Я” і відсунуте у сферу несвідомого, де воно складається в “анти-Я”, “не-Я” або “тінь” як темного двійника “Я”. Це та частина людини, її психіки, яку неможливо усунути і яка постійно її супроводжує у всіх її діях.

2. “Аніма” має подвійний зміст. По-перше, це образ душі або глибинної, несвідомої мудрості. По-друге, це образ жінки в підсвідомості чоловіка.

Якщо міф і право поставити один навпроти одного, то в них з'явиться можливість, дивлячись один в одного, пояснювати собі один одного. Правосвідомість зможе впізнавати в міфі свої дитячі задатки, а міфосвідомість буде прозрівати в праві риси своєї майбутньої змужнілості.

У правосвідомості живуть своїм цілком самостійним соціокультурним життям чимало фігур міфомислення.

По-перше, апеляція до абсолютного авторитету (у природному праві таким може виступати або Бог, або розум; у позитивному праві це завжди держава; для індивідуальної правосвідомості абсолютним авторитетом може бути законодавство, нормативні розпорядження існуючих- кодексів).

По-друге, це апеляція до Дива. (правосвідомість схильна пов'язувати його з ідеєю вищої справедливості, із вірою в її рятівну силу тощо)

По-третє, це апеляція до таємниці. На перший погляд може здатися, що правовідносини досить прозорі для їхнього пізнання. Але ця прозорість ілюзорна. Насправді світ права можна порівняти з бездонним колодязем.

Релігійні норми.

Релігійні норми виявили здатність позбавляти індивідуальну свідомість від труднощів вибору в суперечливих ситуаціях з альтернативними можливостями, від спокус і спокушань порушити існуючі заборони.

Нормативна структура релігійної свідомості визначається змістом і ціннісною орієнтованістю складових її норм, які мають таку ознаки:

1. походять від вищого, абсолютного авторитету, яким є Бог;

2. мають характер безапеляційних вимог і заборон;

3. передбачають певний внутрішній стан душі, віру і співвідносну з нею таку ж певну зовнішню поведінку;

4. передбачають у віруючих “страх Божий” перед їхнім невиконанням і “суд Божий” у якості караючої санкції за їхнє порушення;

Бог виступає творцем природного світу, стверджуючи природний порядок.

Відносно соціального порядку Бог виступає як законодавчий початок, від якого похідні усі норми людського буття.

Моральнісні норми.

Моральнісні норми вимагають ставитися до кожної людини як до родової істоти, пов'язаної природними вузами братерства з усім людським родом.

Природна моральність являє собою систему заборон і приписів, що стоять на сторожі таких універсальних цінностей буття, як життя, воля і гідність кожної людини, незалежно від її приналежності до якоїсь із спільностей або положення усередині системи соціальної ієрархії.

Норми моралі.

Норми позитивної моралі відрізняються такими властивостями:

1. поширюються переважно на членів даної соціальної спільноти;

2. вимагають, щоб суб'єкт погоджував свою поведінку зі стереотипами поведінки, прийнятими в тих спільнотах, членом яких він є;

3. вимагають, щоб соціальна активність суб'єктів відповідала функціям і положенню у внутрішньогрупових ієрархіях;

Дата добавления: 2017-01-14