Літературна діяльність

Дипломною роботою стала збірка віршів ”Проміння земля”, 1957 рік, наступного року збірка видана окремою книжкою, а 1958 року вийшла друга збірка ”Вітрила”. В обох збірках не було віршів – паровозів про Леніна й партію. Збірки вийшли на Україні. Ці збірки спричинили справжній бум в молодій українській літературі.

1961 рік - Ліна Костенко мала вже дві збірки і готувала до друку третю ” Мандрівки серця”. Уже не було так просто, як з двома. Тон книжок певний, суверенна інтонація, тобто власний стиль письма. Це й припечатало її долю. Тоталітарна система пильно слідкувала, щоб ніхто із молодих митців, нею не приручений чи не куплений, не мав особливих шансів на друк і на визнання. Ліна це швидко збагнула, але на компроміс не пішла.

Навіть Євген Маланюк у статті ”Малоросійство”, перебуваючи за кордоном, наслухався про Лінині ” ходіння по видавничих муках”, писав: ” По виданні тільки двох книжок поезій – вона опинилася з кляпом в роті. Справа була не тематиці, а в надто певнім тоні, занадто суверенній інтонації і занадто яскравій літературній культурі. Вона фактично вже задушена, не вспівши навіть заквітнути.. ”.

Уже ці три перші збірки засвідчили, що Ліна Костенко є поруч з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Дмитром Павличком, видатною індивіду­альністю в українській поезії після 1956 р. Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синте­зувати в своїй творчості найкращі риси української поезії й відкинути гірші. Цими гіршими можна вважати велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, поезії після 1956 р.

Зокрема третя збірка «Мандрівки серця», стала мистецькою подією 1961 р., на авторські вечори сходилися юрми людей, спраглих справжньої лірики, а не ідеології. Політичні заморозки, які настали в сер. 60 рр., спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла.

1963 - поетеса подала у видавництво четверту книгу своїх поезій ”Зоряний інтеграл”. Цю збірку заборонили. Якби вона вийшла, вона б стала неперевершеним явищем в літературі. Вихід затримали, потім спробували авторку умовити щось поміняти, щось викинути, щось дописати на замовлення. Не вийшло, Ліна затялася не на життя, а на смерть.

1972 – подає нову збірку ”Княжа гора”- і знову - безкомпромісну, і – знову чесну, і – знову високохудожню. А ці три риси вже розцінювалися як злочин проти влади.

Щоб поставити поетесу на місце, наказали М.Бажану і Л.Первомайському приручити її, тобто зняти вимагали одну поезію, і збірка буде надрукована. Той вірш був про рідну землю, про Україну. Та Ліна не погодилася, бо вважала, хто зрадить один раз, той зрадить вдруге, хто поступиться в малому, той поступиться і в великому.

Викликає директор видавництва ”Радянський письменник” Ліну до себе і переконує, як і про що слід писати, з бесіди зробив висновок: ” Вона має низький рівень культури, творчу розмову з нею вести неможливо”.

60 – ті роки Ліна везе свою доньку Оксану до батька Василя Костенка репресованого. Від дівчинки нічого не втаюють.Коли до Чехословаччини були введені радянські війська, тільки жменька українських сміливців запротестувала проти цього. Ліна приводить свою доньку на першу сповідь до Шевченка: ” Дві години ночі. Мама бере мене за руку,- згадує Оксана,- і ми йдемо до Шевченка. Ніч. Страшно. Ми підходимо навшпиньках. Уклонилися могилі….”. Зрозуміло, після такого прояву свідомого протесту громадянської позиції, Ліну не друкували до 1977 року.

Роки мовчання…

Наступить замовчання творчості поетеси на 16 років - з 1961 по 1977 роки.

1964-1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світо­глядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 р. почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти.

Травень 1966 - у Спілці письменників України, де таврували «націона­лістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції й захищала І. Світличного, О, Заливаху, М. Косіва й Б. Гориня.

1968- написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім’я Л. Костенко в радян­ській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1969 - в діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, що поширювалися в «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.

Повернення…

1973 - потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В.Маланчуком. Лише 1977 р., після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки». Вона стала в 1977 р. наче новим дебютом, який відразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Відтоді вона опублікувала кілька важ­ливих поетичних книжок: «Маруся Чурай» (1979), що пролежав без руху 6 років, «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987).

Дата добавления: 2017-01-14