Спроби відновлення української державності у 1941 р

Найбільш радикально до проблеми встановлення національної державності підійшла ОУН під проводом Степана Бандери. Ще завчасу в еміграції бандерівці підготували спеціальні похідні групи, які, з початком воєнних дій, за задумом, мали рухатись на Схід і в умовах міжвладдя - організовувати українські владні структури. Найбільш інтенсивно, як правило, нелегально, такі групи відправлялися в Україну з настанням німецько-радянської війни. Свої державотворчі плани оунівці намагалися втілити у життя практично відразу, як тільки німецька армія перетнула західний кордон сталінської імперії. Так, 30 червня 1941 р. у Львові ОУН(б), не повідомивши німецьку військову владу, за ініціативою Ярослава Отецька, було скликано Національні збори з представників різних регіонів України, які схвалили Акт відновлення Української держави. Далі було проголошено "перший декрет провідника ОУН С. Бандери" про утворення "Крайового правління Західних областей України", тобто уряду, "до часу утворення центрального уряду в Києві". Успіх ОУН(б) основувався у її рішучих діях: організовані ОУН бойові групи й загони брали участь у боях з невеликими загонами Червоної армії, органів внутрішніх справ і міліції. Здійснювали напади на тюрми НКВС у Бережанах. Золочеві, Кремінці, Львові та інших містах (А. Русначенко). Подекуди таким чином вдалося звільнити людей, які були приречені на знищення. Важливим елементом державотворення для бандерівців була військова складова. Окрема прокламація, поширена у Львові, сповістила населення, що провід ОУН створює "Українську Національну Революційну армію" (УНРА). Армія мислилася як мононаціональна за своїм складом. Для мобілізації до армії в районах мали бути створені районні військові команди.

ОУН(б) прагнула заманіфестувати широку підтримку своїх дій українським населенням. Так, з метою підтримки "Акта 30 червня 1941 р." у Львові 6 липня відбулася нарада за участю відомих людей краю "у справі консолідації всіх сил довкола ідеї відбудови української державності" (А. Русначенко), яка закликала громадян підтримати сформований 30 червня український уряд. Надзвичайно важливим фактом стало те, що Акт 30 червня 1941 р. підтримали ієрархи українських церков - УГКЦ та УПЦ.

ОУН(м) засудила радикалізм С. Бандери у питанні проголошення державності і виявила схильність до більш гнучкої політики, вважаючи відкриту конфронтацію з німецькою потугою несвоєчасною і шкідливою для національних інтересів. Мельниківці у Києві почали видавати газету "Українське Слово", а у жовтні 1941 р. виступили з ініціативою створення Української Національної Ради, також сподіваючись, що вона стане центральним урядовим органом України. Проте реакція німців на це була жорстокою: у грудні 1941 р. понад 40 ініціаторів цієї акції розстріляно у Бабиному Яру, в тому числі - і поетеса Олена Теліга. Сам А. Мельник до січня 1944 р. перебував під домашнім арештом у Берліні, а потім - у концтаборі. Структурно український повстанський рух складався з двох основних компонентів: ОУН (Організація українських націоналістів) як політична організація, УПА (Українська Повстанська Армія) як військове формування. Центром військового контролю була Головна команда (командування) У ПА, а Українська Умовна Визвольна Рада (УГВР) стала (з липня 1944 р.) координаційним національним органом (парламентом) воюючої України

Дата добавления: 2017-01-14