Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основні риси розвитку законодавства УРСР у 70-ті – 80-ті рр




Судова система та правоохоронні органи УРСР в період десталінізації.

В 60—80-ті роки структура судової системи майже не змінюється. Конституція УРСР 1978 року відносила до неї Верховний Суд УРСР, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Народні судді районних (міських) народних судів обиралися відповідно обласними, Київською міською Радами народних депутатів. Судді Верховного Суду УРСР, обласних судів, Київського міського суду обиралися Верховною Радою УРСР. Народні засідателі районних (міських) народних судів обиралися на зборах трудових колективів або на зборах громадян за місцем їх проживання, а народні засідателі вищих судів—відповідними Радами народних депутатів.

За Конституцією 1978 року Верховний Суд УРСР був найвищим судовим органом республіки.

У1981 році в УРСР були прийняті закони "Просудоустрій УРСР", "Про вибори районних (міських) народних суддів УРСР", "Про порядок відкликання народних суддів і народних засідателів районних (міських) народних судів УРСР". Прийняте законодавство практично залишало без змін ту судову систему, що склалася в 60—80-ті роки. Головна увага спрямовувалася на покращення роботи судових органів, підвищення ефективності їх дії, хоча вряд чи можна було це зробити в умовах існуючої псевдо демократії. Продовжувалось вдосконалення системи державного арбітражу, органи якого вирішували господарські спори між підприємствам и, установами та організаціями. У1974 році з метою централізації цих органів Державний арбітраж при Раді Міністрів СРСР було перетворено в союзно-республіканський орган. У зв'язку з цим у цьому ж році приймається Положення про державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР. Закон СРСР "Про державний арбітраж СРСР" від 30 листопада 1979 року завершив централізацію системи арбітражних органів. Він визначав завдання, структуру, організацію, порядок діяльності та компетенцію органів державного арбітражу.

Звід законів УРСР був виданий як офіційне видання Президії Верховної Ради УРСР. Це означало, що він є таким же джерелом офіційного опублікування законодав­ства, як, наприклад, "Відомості Верховної Ради УРСР" і "Зібрання постанов уряду УРСР", і що на нього можна посилатися при вирішенні справ у державних органах. Звід законів УРСР будувався як зібрання актів. Проте він значно відрізнявся від інших зібрань і збірників чинного законодавства, в тому числі й від систематичного і хронологічного зібрань, виданих Міністерством юстиції УРСР Згадані збірники були результатом суто систематизаційної роботи, інкорпорації законодавства. Але їх видання, яке, по суті, відіграло роль "інвентаризації" нормативних актів, стало важливим кроком до вищої стадії систематизації законодавства — підготовки і видан­ня Зводу законів УРСР.



Адміністративне законодавство ІЗ жовтня 1980 p. вперше в історії радянського права були прийняті Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміні­стративні правопорушення, які стали базою для кодифікації всього законодавства про адміністративну відповідальність.

Особливе значення у цивільному законодавстві надавалося регулюванню зобов'язальних відносин, суть яких полягала у забез­печенні найсуворішої планової та договірної дисципліни, підви­щенню ролі прямих договорів з метою стимулювання господарської ініціативи підприємств.

На початку 80-х років було кодифіко­вано житлове законодавство. У 1981 p. прийняті Основи житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, а у 1983 p.— житлові кодекси союзних республік. В УРСР такий Кодекс був прийнятий ЗО червня 1983 р. У житловому законодавстві визначалися порядок надання громадянам жилої площі, підстави для поліпшення житло­вих умов (забезпеченість жилою площею на одного члена сім'ї нижче встановленого для даної місцевості рівня, невідповідність жилого приміщення санітарним і технічним вимогам та ін.). У законодавстві також передбачалися категорії громадян, які мали право на першочергове і позачергове одержання житла.

Радянське сімейне законодавство про шлюб і сім'ю декларувало зміцнення сім'ї, охорону інтересів матері та дитини, здоров'я молодого покоління. Про ці та інші завдання говорилося в Основах законодавства Союзу РСР і союзних респуб­лік про шлюб і сім'ю, прийнятих 27 червня 1968 p., а також у виданому у відповідності з ними 20 червня 1969 p. Кодексі про шлюб та сім'ю УРСР.

Трудове законодавство. У період, що розглядається, трудові відносини регулювали передусім прийняті 15 липня 1970 p. Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю. Вони містили не тільки загальні принципи, які були вихідним положен­ням для наступного законодавства СРСР і союзних республік, а й норми, що безпосередньо регулювали певну групу трудових відно­син. Питання праці робітників і службовців, не передбачені Осно­вами, могли регулюватися законодавством СРСР і союзних респуб­лік у межах їх компетенції. Відповідно до Основ Верховна Рада УРСР 10 грудня 1971 p. прийняла Кодекс законів про працю УРСР, введений у дію з 1 червня 1972 p.

Досить суттєві зміни і доповнення до кримінального законо­давства СРСР і УРСР було внесено указами Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого і 15 лютого 1977 p. Цими законодавчими актами вводилося відбування покарання в колоніях- поселеннях для осіб, які вчинили злочин з необережності, розширювалося коло засуджених, до яких могли застосуватися умовно-дострокове звіль­нення і заміна невідбутого покарання більш м'яким.

Виправно-трудове законодавство. 11 липня 1969 p. Верховна Рада СРСР прийняла Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік. На їх базі в Україні 23 грудня 1970 p. був затверджений і з 1 червня 1971 p. введений у дію Виправно-трудовий кодекс УРСР. Це законодавство мало завдан­ня забезпечити виконання кримінального покарання.

85. Конституція Української РСР 1978 р, її основні положення.

Рішення про розробку нової Конституції Радянського Союзу було ухвалене на початку 1960 років. Однак її проект був підготовлений і поданий для схвалення лише в травні 1977 року.

7 жовтня 1977 року Верховна Рада СРСР прийняла Конституцію. Через 6 місяців, 20 квітня 1978 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Конституцію УРСР.

У Конституції зазначалося, що Українська РСР є суверенною радянською соціалістичною державою. Гарантії її суверенітету закріплювалася конституційною нормою про право виходу Української РСР зі складу Союзу РСР. Одначе механізму здійснення цього права, як і раніше, не було. Вона проголошувала комуністичну партію керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи, зміцнюючи цим командно-адміністративну систему.

Конституція СРСР 1977 року, а за нею Конституцію УРСР 1978 року, розширивши компетенцію органів Союзу, унеможливила здійснення державного суверенітету України.

Вимога відповідності Основного Закону України Конституції Союзу унеможливила існування національної системи права. По суті, основні правові акти, що діяли на території УРСР, були копіями загальносоюзних. Жодний з них не містив особливостей, що підтверджували б національно-державну самобутність України, її право на створення самостійної правової системи.

Найвищим органом влади Республіки за Конституцією УРСР 1937 і 1978 років вважалася Верховна Рада УРСР, яка формувалася на основі загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голосування.

Верховній Раді УРСР була підзвітна Президія Верховної Ради Республіки, яка виконувала функції найвищого органу державної влади у період меж сесіями. Вона обиралася у складі голови, трьох заступників, секретаря і 20 депутатів Верховної Ради УРСР.

Найвищим органом державного управління Української РСР, її урядом визнавалася Рада Міністрів УРСР, яка відповідала і звітувала перед Верховною Радою УРСР не рідше одного разу на рік.

19 грудня 1978 року було ухвалено закон, який детально унормував правове становище уряду України.

Місцевими органами влади за Конституцією визнавалися обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів. Виконавчими і розпорядчими органами місцевих Ради були обрані ними виконкоми.

Основоположні принципи судової системи республіки визначав розділ 8 Конституції, в якому зазначалося, що правосуддя в Українській РСР здійснюється тільки судом. Найвищим судовим органом УРСР визнавався Верховний Суд, який здійснював нагляд за судовою діяльністю судів республіки. До судової системи також долучалися обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди. Судді та народні засідателі всіх судових ланок обиралися.

86. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990р.

Важливе значення в утвердженні реального суверенітету України, розбудові Української держави мало прийняття 16 липня 1990 р. Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України. Декларація складається із преамбули і десяти розділів. У преамбулі зафіксовано, що, виражаючи волю народу України, Верховна Рада «проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». Декларація про державний суверенітет” була прийнята за часів існування СРСР, тому її положення зводилися до забезпечення суверенітету в складі СРСР. Деякі положення “Декларації” застаріли, але основні з них не втратили свого значення і сьогодні.
Декларація стала основою для прийняття нової Конституції, законів України, проголосивши три види суверенітету: державний, національний і народний.
Державний суверенітет – це верховенство державної влади всередині держави і незалежність її у зовнішніх відносинах.
Національний суверенітет – це здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
Народний суверенітет – це повновладдя народу, який здійснює свою владу незалежно від інших соціальних сил.
Суть Декларації зводиться до таких положень, які викладені в 10 розділах.
1. Україна є суверенною національною державою, яка реалізує своє невід’ємне право на самоврядування в межах існуючих кордонів.
2. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні. Повновладдя народу реалізується як безпосередньо, так і через народних депутатів. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада України.
3. Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.
4. Україна має своє громадянство і забезпечує рівність перед законом усіх громадян держави, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
5. Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.
6. Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
7. Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території держави, порядок використання природних ресурсів, гарантії екологічної безпеки.
8. Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, гарантує всім національностям, що проживають на території держави, право їх вільного національно-культурного розвитку.
9. Україна має право на власні Збройні Сили, має внутрішні війська та органи державної безпеки. Україна проголошує, що має намір в майбутньому стати нейтральною державою.
10. Україна виступає у міжнародних відносинах як рівноправний учасник, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки.





Дата добавления: 2017-01-14; Просмотров: 28; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:





studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ‚аш ip: 54.162.4.139
Генерация страницы за: 0.086 сек.