Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Основні поняття




Нозологія – вчення про захворювання, яке включає етіологію, пато- і морфогенез, синдромологію, номенклатуру, класифікацію, принципи лікування і профілактики захворювань, їх патоморфоз і статистику.

Захворювання – життя, змінене у своєму розвитку внаслідок пошкодження структури і функцій організму під впливом зовнішніх та/або внутрішніх факторів, яке проявляється якісно новими формами, котрі характеризуються зниженням процесів пристосування до навколишнього середовища та обмеженням свободи життєдіяльності організму.

Номенклатура – перелік (каталог) загальноприйнятих найменувань хвороб і патологічних станів, використовуваних у практичній медицині.

Класифікація – певна система розподілу та об’єднання хвороб і патологічних станів в окремі групи і класи відповідно до загальноприйнятих критеріїв.

Етіологія (розділ нозології) – вчення про причини виникнення і розвитку хвороби.

Патогенез (розділ нозології) – механізми виникнення, розвитку хвороби і її наслідків.

Морфогенез – структурнаоснова патогенезу, морфологічні зміни на різних стадіях розвитку хвороби.

Патоморфоз – стійка зміна типового перебігу хвороби, спричинена впливом різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників. Може бути природнім (спонтанним) й індукованим.

Саногенез – механізми одужання, комплекс компенсаційно-пристосувальних механізмів, що активізуються впродовж хвороби і скеровані на відновлення порушеної саморегуляції организму.

Танатологія – наука про смерть, вивчає стан організму в кінцевій стадії патологічного процесу, динаміку і механізми вмирання, безпосередні причини смерті, клінічні, біохімічні й морфологічні прояви поступового припинення життєдіяльності організму.

Танатогенез – механізмисмерті; послідовність структурно-функціональних порушень, спричинених взаємодією організму з пошкоджувальними чинниками, що призводить до смерті (динаміка клінічних, біохімічних і морфологічних змін впродовж процесу вмирання).

Основні варіанти танатогенезу:

мозковий: крововиливи в ділянці вегетативних ядер ствола, на межі довгастого мозку й моста; ознаки дислокації мозку (странгуляційні борозни на мигдаликах мозочка); виражений набряк і набрякання мозку зі значним порушенням відтоку ліквора; поширені незворотні зміни нейронів ретикулярної формації ствола мозку: каріоліз, цитоліз, рідше зморщування клітин з каріопікнозом;

серцевий: в’ялість міокарда; розширення порожнин серця; розповссюджені (не менше 1/2 зрізу) мікроскопічні зміни (фрагментація та хвилеподібна деформація кардіоміоцитів – морфологічні еквіваленти фібриляції шлуночків серця); міогена дилатація камер серця з вакуольною дистрофією, цитолізом і розповсюдженою релаксацією клітин – прояв асистолії).

У випадку кардіогенного шоку (морфологічно – великий трансмуральний інфаркт): міогенна дилатація серця, рідкий стан крові, множинні дрібні крововиливи у різних органах, набряк легень, повнокров’я мозку, серця, легень і пірамід нирок, малокров’я селезінки і кори нирок, мускатна печінка. Патогістологічно інколи виявляється легеневий дистрес-синдром та ДВЗ-синдром.

Гемотампонада перикарду за звичай призводить до смерті при наявності 300-400 мл крові у серцевій сорочці (зрідка смерть може виникнути й при 200 мл). Патогістологічно найважливіші негативні ознаки – відсутність набряку мозку і легень, тяжких змін нейронів, гострих пошкоджень кардіоміоцитів.

легеневий (недостатність дихання): двосторонній пневмоторакс із субтотальним/ тотальним ателектазом легень; тотальний бронхоспазм і тотальна обструкція бронхів корками зі слизу (астматичний статус).

Комбіновані варіанти легеневого танатогенезу:

– при тромбоемболії легеневої артерії провідну роль має неспроможність правого шлуночка серця;

– при набряку легень серцевого генезу – порушення газообміну в легенях, вторинному щодо декомпенсації серцевої функції;

– при пневмонії (крім недостатності дихання) – інтоксикація, що спричинює набряк мозку й параліч дихального центру.

Набряк легень неминуче закінчується смертю при заповнені трансудатом не менше 2/3 від усієї кількості альвеол. Таку ж площу мають займати інтерстиціальна пневмонія з потовщенням міжальвеолярних перетинок, структурно недозрілі ділянки легень у новонароджених та блокада газообміну гіаліновими мембранами.

Тромбоемболія є смертельною при обтурації ствола легеневої артерії, її головних гілок або не менше 1/3 сегментарних гілок. В інших випадках смерть може настати від інфарктної пневмонії або від причини, не пов’язаної з тромбоемболією.

Пневмонія будь-якої етіології призводить до смерті від недостаточності дихання при трьохчастковому, субтотальному чи тотальному ураженні.

Менші осередки, так як і одно-/двочасткова крупозна пневмонія, спричинюють смерть переважно внаслідок інтоксикації.

печінковий (печінкова кома): некроз не менше 2/3 паренхіми;

нирковий (ниркова недостатність): загибель не менше 9/10 клубочків або 2/3 клітин проксимальних канальців.

Різноманітні термінальні стани при нирковій недостатності – набряк легень і мозку, порушення серцевого ритму й уремічна пневмонія в різних пропорціях. Однак, варіант танатогенезу вважаєтться нирковим, оскільки саме їх ураження визначає вихід.

– коагулопатичний: клінічно діагностований (коагулограма в динаміці), морфологічно підтверджений ДВЗ-синдром (множинні крововиливи різної локалізації без повнокров’я внутрішніх органів; патогістологічно – фібринові та/або гіалінові тромби в судинах мікроциркуляторного русла не менше ніж у трьох органах, найчастіше у мозку (множинні), печінці, легенях.

– епінефральний: руйнація не менше 2/3 одного органу при повній деструкції другого, з мозковою речовиною включно.

Провідною ланкою механізму вмирання може стати недостатня/надмірна функція будь-якого ендокринного органу (крім статевих залоз). При поєднанні декількох уражень танатогенез є комбінованим.

У випадках конкуруючих основних ушкоджень і хвороб встановлення танатогенезу необхідно для виявлення пошкоджувального чинника з найважнішого щодо летального виходу.

При наявній серйозній супутній патології (ішемічна хвороба серця, атеросклероз судин мозку тощо) смерть настає при меншому обсязі уражень будь-яких життєво важливих органів.

Все перелічене стосується гострих патологічних процесів.

При хронічних ураженнях процес прогресує повільно, що уможливлює підключення усіх компенсаційно-пристосувальних механізмів, тому смерть настає при влученні з функціонування більшого об’єму паренхіми (при туберкульозі легень смерть не завжди настає навіть при субтотальному ураженні, а при пухлинах печінки життя может тривати при збереженні лише 1/6 органу).

Абсолютно несумісні з життям зміни життєво важливих внутрішніх органів (патогістологічні):

– поширений набряк легень;

– дифузна фрагментація кардіоміоцитів;

– загибель більшості нейронів ретикулярної формації та вегетативних ядер стовбура головного мозку, його деструктивний набряк;

– розповсюджений тромбоз судин мікроциркуляторного русла;

– масивні некрози печінки, нирок й ендокриних залоз.

Типи вмирання (смерті) за часом розвитку:

раптова смерть (вмирання впродовж 10-20 хв.);

гостра смерть (вмирання триває до 48 год.);

хронічне вмирання (впродовж декількох днів, місяців і навіть років).

Стадії термінального періоду (етапи відносно уповільненого вмирання), характеристика:

передагональний стан (поступове зниження артеріального тиску, пригнічення свідомості та електричної активності мозку, тахікардія, що змінюється брадикардією, порушення стовбурових рефлексів);

термінальна пауза – (тимчасова затримка дихання, брадикардія, періодична асистолія);

агонія – останній етап вмирання (можлива раптова активація бульбарних центрів при повному виключенні вищих відділів головного мозку; невпорядкована діяльність вегетативних центрів з тимчасовим підйомом артеріального тиску, відновленням синусового ритму, посиленням дихальних рефлексів в результаті спастичних скорочень соматичних м’язів);

клінічна смерть – зворотній стан, триває декілька (3-4) хвилин після припинення кровообігу та дихання (життєдіяльність окремих клітин підтримується шляхом анаеробного гліколізу, існує принципова можливість відновлення життєвих функцій);

біологічна смерть – незворотній стан організму (відновлення життєдіяльності неможливе).

Діагноз – короткий медичний висновок про стан здоров’я, наявне захворювання/травму (вид, група, форма, стадія, активність, ускладнення) або причини смерті особи, сформульований термінами відповідно до загальноприйнятих класифікацій і номенклатури.

Види діагнозів:

– клінічний (при госпіталізації; у ході лікування; остаточний)

– патологоанатомічний (попередній, остаточний).

Основний принцип конструкції діагнозу – нозологічний, що включає етіологічний, патогенетичний, морфологічний та функціональний компоненти діагнозу.

Патологоанатомічний діагноз – підсумок діагностичного процесу, встановлюється на основі виявлених морфологічних змін.

Зміст діагнозу залежить від етапу медичної допомоги.

Види діагнозів та їх зміст

Вид діагнозу Зміст діагнозу – офіційний висновок про: Відповідальний фахівець
Клінічний комісійний працездатність Лікар – член лікарської комісії
при госпіталізації хворобу, яка потребує невідкладної медичної допомоги Лікар приймального відділення
на етапах лікування хворобу, яка є найбільшою загрозою працездатності або життю Лікар-куратор
остаточний хворобу, яка за об’єктивними (інструментальними, лабораторними) даними найімовірніше спричинила смерть
Патолого-анатомічний попередній хворобу, яка за об’єктивними клініко-лабораторними й аутопсійними даними спричинила смерть Лікар-патологоанатом
остаточний хворобу, яка за об’єктивними клініко-лабораторними, аутопсійними, некропсійними даними та даними необхідних додаткових досліджень аутопсійного матеріалу спричинила смерть



Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2017-01-14; Просмотров: 487; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.026 сек.