Організації, підприємства, установи різних форм власності та їх об'єднання за видом економічної діяльності

Пакувальні матеріали і тара.

Послуги: побутові; транспорту; зв'язку; житлово-комунальні; закладів культури; туристичні та екскурсійні; фізичної культури та спорту; медичні, санаторно-оздоровчі; ветеринарні; правового характеру; фінансові; торгівлі, ресторанного господарства, інші.

Предмет дослідження міститься в межах проблематики щодо об'єкта дослідження.

Зміст основної частини дипломної роботи викладають за розділами. Розділи можуть поділятися на підрозділи, пункти, підпункти.

Теоретична частина дипломної роботи присвячується теоретико-методологічним аспектам обраного об'єкта та предмета досліджень. Теоретичне обґрунтування повинне визначати роль і місце досліджуваних явищ та процесів у формуванні якості товарів, їх конкурентоспроможності, оцінці відповідності, митній справі, комерційній та зовнішньоекономічній діяльності торговельного підприємства.

Розглядаються загальнотеоретичні підходи до теми з використанням сучасних літературних джерел щодо досліджуваної проблеми, а також питання з висвітлення теоретичних основ товарознавства, пов'язаних з маркетинговими дослідженнями (монографії, наукові статті, матеріали конференцій, інтернет-ресурси тощо), у тому числі іноземних авторів; обов'язковим є порівняння різних точок зору, використання статистичних відомостей (із посиланням на джерела).

В аналітичній частині подається аналіз ринку певного товару, зокрема його моніторинг, експорт та імпорт, а також регуляторний вплив держави і значення у формуванні товарного ринку, аналіз нормативно-правової бази, що визначає порядок випуску товарів у вільний обіг, динаміку товарного забезпечення ринку за певний період та ін. Ця частина може містити аналіз вітчизняних та міжнародних вимог до якості досліджуваного товару, а також дані систематизації властивостей об'єкта досліджень. За змістом цей розділ є аналітичним підґрунтям виконання досліджень і повинен бути органічно поєднаним з наступними розділами.

На основі наявної інформації студент узагальнює результати аналітичних досліджень і робить висновок наприкінці розділу про необхідність вирішення проблемних питань.

Наведений аналіз стану проблеми повинен містити обов'язкові посилання на джерела інформації (зі списку використаних джерел).

Написання роботи потребує використання статистичних даних, нормативно-правових документів, довідкової та спеціальної літератури, тому бажано доповнити систематизовану інформацію таблицями, графіками, діаграмами з подальшим їх аналізом в основному тексті роботи.

Дослідницька частина роботи повинна містити результати власних досліджень, які підтверджують вміння студента самостійно проводити товарознавчі дослідження та аналізувати їх результати.

Поряд з цим у роботі здійснюється економічний аналіз основних показників діяльності підприємства відповідно до предмета дослідження.

Доцільним є надання товарознавчої оцінки товару та стислої характеристики підприємства (установи, об'єднання тощо), митниці, експертної установи, організацій у справах захисту прав споживачів, за матеріалами яких здійснюється дослідження. Цей розділ повинен містити такі основні відомості про підприємство: форму власності, організаційно-правову форму, основні економічні показники діяльності, матеріально-технічну базу, чисельність працюючих, схему організаційної структури, організацію охорони прац і тощо.

У методах дослідження наводяться методи, за допомогою яких визначали показники якості товарів у лабораторних умовах, здійснювали розрахунки конкурентоспроможності товару, ефективності продажу, збуту, зовнішньоторговельних операцій тощо.

У цій частині розкриваються питання щодо оцінки товару, зокрема, споживчих властивостей, асортименту, якості, а також визначення рівня конкурентоспроможності, позиціонування товару. Виявляються^-споживчі переваги, аналізуються результати щодо безпечності, якості, сертифікаційних досліджень товарів тощо.

Ця частина повинна містити аналіз діяльності підприємств – об'єктів дослідження з питань організації торгівлі, маркетингу, логістики, мерчандайзингу тощо.

Результати досліджень, оформлюються у вигляді таблиць, графіків, рисунків з їх аналізом. Студент повинен давати оцінку повноті вирішення поставлених завдань, достовірності одержаних результатів, характеристиці обраних для дослідження зразків та їх аналогам.

Дипломну роботу оформлюють відповідно до вимог ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Захист дипломної роботи відбувається прилюдно на відкритому засіданні Державної екзаменаційної комісії.

5.4. Висновки

У висновках та пропозиціях містяться підсумки проведеного дослідження, рекомендації щодо їх використання.

Висновки формулюються відповідно до визначених завдань.

Висновки до дипломної роботи в цілому містять головні наукові результати, отримані студентом особисто, показують його пріоритет у розв'язанні наукової проблеми. У висновках викладають найважливіші наукові та практичні результати, формулюють суть розв'язаної наукової проблеми (завдання), її значення для науки і практики.

Висновки в кінці роботи не повинні підмінюватися механічним підсумовуванням висновків, що наводилися в кінці розділів, а мають містити те нове, суттєве, що становить підсумкові результати дослідження, які часто подаються у вигляді певної кількості пронумерованих абзаців. Їх послідовність визначається логікою побудови досліджень дипломної роботи.

Висновки містять узагальнену підсумкову оцінку здійсненої роботи. При цьому важливо зазначити, в чому полягає її основний зміст, які важливі наукові результати отримані, які нові наукові завдання виникають у зв'язку з проведеним дослідженням. Важливо вказати на новизну, теоретичну і практичну цінність дослідження, які результати теоретичної та експериментальної частини дипломної роботи. Інколи виникає необхідність зазначити шляхи продовження дослідження, конкретні завдання, які майбутнім дослідникам доведеться вирішувати в першу чергу.

У висновках необхідно наголосити на тому, що мету дослідження досягнуто, а всі поставлені завдання вирішено. Висновки мають бути новими, оригінальними для даної галузі. Приблизний обсяг висновків 1-3 сторінки тексту. Їх бажано пронумерувати.

5.5. Список використаних джерел

До списку використаних джерел слід включати джерела, на які у тексті є посилання. Список складається із законодавчих актів, нормативних матеріалів, вітчизняної та зарубіжної наукової, навчально-методичної та спеціальної літератури, фахових видань, ресурсів Інтернет. Вимоги до оформлення списку використаних джерел наведені в ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів зінформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

Список використаних джерелстановить одну із суттєвих частин дипломної роботи і відбиває самостійну творчу роботу студента.

Використані джерела рекомендується розміщувати в порядку згадування джерел у тексті за їх наскрізною нумерацією. Однак це не виключає інші способи, зокрема, абетковий — за алфавітом прізвищ авторів або назв творів, він найзручніший для користування.

Кількість використаних джерел не лімітується. Це залежить від теми і завдань дипломної роботи, але, як правило, список містить не менше 50 використаних джерел.

При складанні списку використаних джерел слід зважати на певні правила. До списку входять:

• офіційні документи, які публікуються від імені державних або громадських організацій, установ і відомств і свідчать про актуальність досліджуваної теми;

• основні праці провідних спеціалістів у даній галузі;

• праці авторів, що відбивають усі точки зору на вирішення проблеми.

Не слід включати до списку ті роботи, на які немає посилань у тексті дипломної роботи і які фактично не були використані, а також енциклопедичні словники, науково-популярні книги, газети. У разі необхідності використання таких видань за текстом можна навести їх у підстрочних посиланнях.

Недостатня кількість джерел може свідчити про верхоглядство автора, поверховість дипломної роботи; надмірність джерел свідчить про її компілятивний характер. Оптимальне число джерел можна визначити через зіставлення з обсягом дипломної роботи. Вважається, що на одну сторінку тексту дипломної роботи має бути одне джерело. Тобто кількість джерел має відповідати обсягу дипломної роботи ± 25 %.

Кожне літературне джерело списку має знайти відображення в рукописі дипломної роботи. Якщо студент робить посилання на будь-які запозичені факти або цитує роботи інших авторів, то він обов'язково повинен дати посилання на те, звідки взято наведені матеріали.

Використання чужих ідей, думок, концепцій, фактів без відповідних посилань на першоджерела називають плагіатом. Якщо студента-автора дипломної роботи звинуватять у плагіаті, то робота знімається із захисту, без права повторного захисту.

5.6. Додатки

У додатках наводяться допоміжні матеріали у вигляді копій документів, витягів із законодавчо-нормативних документів, звітів, окремих інструкцій/положень/правил, результатів соціологічних опитувань, громіздких таблиць, рисунків тощо.

Додатки не є обов'язковим елементом дипломної роботи і не входять до основного обсягу. Однак додатки підвищують рівень довіри до результатів дипломної роботи, свідчать про їхню достовірність.

Додатки обов'язково роблять тоді, коли теоретичний або емпіричний матеріал надто великий. Основну його частину подають у додатках, а "вижимки" з нього — в основному тексті дипломної роботи. При цьому дається відповідне посилання.

6. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ

ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

6.1. Загальні вимоги

При друкуванні дипломної роботи слід пам'ятати, що для зручності сприйняття на одній сторінці має бути 3-4 абзаци. Текст дипломної роботи треба старанно вичитати та перевірити на грамотність.

Дипломну роботу друкують за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм), до тридцяти рядків на сторінці, що містять 1600-1700 друкованих знаків. Один авторський аркуш налічує 40 000 знаків і містить приблизно 24 сторінки дипломної роботи. Сучасні комп'ютерні текстові редактори самостійно регулюють кількість знаків у рядку. Можна також використати папір форматів у межах від 203 х 288 до 210 х 297 мм і подати таблиці та ілюстрації на аркушах формату А3.

Рекомендований обсяг дипломної роботи - 60-80 сторінок (у т.ч. обсяг таких складових як вступ, висновки та пропозиції - до 5-6 сторінок). До цього обсягу не включають список використаних джерел та додатки. Допускається відхилення в межах ± 10%.

Текст дипломної роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів: лівий — не менше 20 мм, правий — не менше 10 мм, верхній — не менше 20 мм, нижній — не менше 20 мм. Текст набирається шрифтом Times New Roman, 14 кегль, масштаб 100%, звичайний, абзац 1,0-1,25 см, міжстрочковий інтервал 1,5 стандарт, текст без переносів.

Шрифт друку має бути чітким, стрічка — чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту дипломної роботи має бути однаковою.

Вписувати в текст дипломної роботи окремі іноземні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту має бути наближеною до щільності основного тексту.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявлено в процесі написання дипломної роботи, можна виправити підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на те саме місце або між рядками виправленого тексту (фрагмента малюнка) машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Текст основної частини дипломної роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин дипломної роботи "ЗМІСТ", "ВСТУП", "РОЗДІЛ", "ВИСНОВКИ", "ДОДАТКИ", "СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ" друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розряді підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну структурну частину дипломної роботи треба починати з нової сторінки.

6.2. Нумерація

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою дипломної роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок дипломної роботи. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не нумерують. Номер розділу ставлять після слова "РОЗДІЛ", після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: "2.3." (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку має бути заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. В кінці номера має стояти крапка, наприклад "1.3.2." (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку — заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в дипломній роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках дипломної роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або у додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в дипломній роботі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис "Таблиця" із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: "Таблиця 1.2" (друга таблиця першого розділу).

Якщо в дипломній роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При перенесенні частин таблиці на інший аркуш (сторінку) слово "Таблиця" і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова "Продовження табл." і вказують номер таблиці, наприклад: "Продовження табл. 1.2".

Формули в дипломній роботі (якщо їх більше одної) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких указують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші кілька, то після слова “Примітки” ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1....

2....

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова “Примітка” ставлять крапку.

6.3. Подання текстового матеріалу

Текстовий матеріал дипломної роботи вельми різноманітний. До нього (крім розглянутих вище елементів) належать складні числівники, літерні позначення, цитати, посилання, переліки та ін., тобто те, що при оформленні дипломної роботи потребує знання особливих техніко-орфографічних правил.

У дипломних роботах використовується, як правило, цифрова та словесно-цифрова форма запису інформації, зокрема кількісні числівники.

Прості кількісні числівники, якщо при них немає одиниць виміру, пишуться словами. Наприклад: п'яти таблиць (не: 5 таблиць), на трьох зразках (не: на 3 зразках).

Складні кількісні числівники пишуться цифрами, за винятком тих, якими починається абзац (такі числівники пишуться словами). Числа зі скороченим позначенням одиниць виміру пишуться цифрами, наприклад, 7 л, 24 кг. Після скорочення "л", "кг" та ін. крапка не ставиться.

Якщо кілька чисел стоять у тексті один за одним, скорочена назва одиниці виміру ставиться тільки після останньої цифри. Наприклад, 3, 14 та 25 кг.

Кількісні числівники узгоджуються з іменниками в усіх відмінкових формах, крім називного та знахідного відмінків. Наприклад: від п'ятдесяти гривень (род. відм.), шістдесяти бібліотекам (дав. відм.) та ін. У формах називного та знахідного відмінків числівники керують іменниками. Наприклад: є п'ятдесят (наз. відм.) публікацій (род. відм.), одержати п'ятдесят (знах. відм.) публікацій (род. відм.).

Кількісні числівники при запису їх арабськими цифрами подаються без нарощення (відмінкових закінчень), якщо вони супроводжуються іменниками. Наприклад: на 20 сторінках (не: на 20-ти сторінках).

При написанні порядкових числівників треба додержуватися таких правил. Прості та складні порядкові числівники пишуться словами. Наприклад: третій, тридцять четвертий, двісті шостий. Винятком є випадки, коли написання порядкового номера обумовлено традицією, наприклад: 4-й Український фронт.

Числівники, що входять до складних слів, у наукових текстах пишуться цифрами. Наприклад: 15-томне видання, 30-відсотковий обсяг. Останніми роками все частіше використовуються форми без нарощування відмінкового закінчення, якщо контекст не припускає ніяких подвійних тлумачень, наприклад: у 3% обсязі.

Порядкові числівники, позначені арабськими цифрами, мають відмінкові закінчення. При запису після риски пишуть: а) одну останню літеру, якщо вони закінчуються на голосний (крім "о" та "у") або на приголосний звук; б) дві останні літери, якщо закінчуються на приголосний та голосний "о" чи "у". Наприклад: третя декада — 3-я декада (не: 3-тя), п'ятнадцятий день — 15-й день (не: 15-ий), тридцятих років — 30-х років (не: 30-их), десятого класу — 10-го класу (не: 10-о або 10-ого), у сьомому рядку — у 7-му рядку (не: 7-у або 7-ому).

При переліку кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться тільки один раз. Наприклад: товари 1 та 2-го сорту.

Після порядкових числівників, позначених арабськими цифрами, якщо вони стоять після іменника, до якого відносяться, відмінкові закінчення не ставляться. Наприклад: у розділі 3, на рис. 2.

Так само, без відмінкових закінчень, записуються порядкові числівники римськими цифрами для позначення порядкових номерів століть, кварталів, томів видань. Наприклад: XXI століття (не: ХХІ-ше століття).

У дипломних роботах часто зустрічаються скорочення. Це частина слова або усічене ціле слово. Такий скорочений запис слів і словосполучень використовується для зменшення обсягу тексту з метою дати максимум інформації. Скорочення слів здійснюється відповідно до чинних стандартів: ДСТУ 3582—97 "Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила". Для утворення скорочених слів використовуються три основних способи: 1) залишається тільки перша (початкова) літера слова (рік — р.); 2) залишається частина слова, відкидається закінчення та суфікс (рисунок — рис.); 3) пропускається кілька літер у середині слова, замість яких ставиться дефіс (університет — ун-т).

Треба мати на увазі, що скорочене слово повинне закінчуватися на приголосний, окрім "й".

У науковому тексті трапляються такі види скорочень: 1) літерні абревіатури; 2) складноскорочені слова; 3) умовні графічні скорочення за початковими літерами слів; 4) умовні графічні скорочення за частинами слів та початковими літерами.

Літерні абревіатури складаються з перших (початкових) літер повних найменувань і розподіляються на: а) такі, що читаються за назвами літер (США, ФРН); в) такі, що читаються за звуками, позначеними відповідними літерами (ВАК — Вища атестаційна комісія).

Крім загальноприйнятих літерних абревіатур використовуються запроваджені авторами літерні абревіатури, які скорочено позначають якісь поняття із відповідної галузі знань. При першому згадуванні ці абревіатури вказуються у круглих дужках після повного найменування, надалі вживаються в тексті без розшифровки.

Іншим видом скорочень є складноскорочені слова, які складаються із поєднання: а) усічених та повних слів (профспілка — професійна спілка); б) тільки усічених слів (колгосп — колективне господарство). У наукових текстах крім загальноприйнятих складноскорочених слів використовуються також складноскорочені слова, розраховані на вузьке коло спеціалістів.

Ще один вид скорочень — умовні графічні скорочення за початковими літерами (к.к.д. — коефіцієнт корисної дії) застосовуються переважно в технічних текстах. Від літерних абревіатур вони відрізняються тим, що читаються повністю, скорочуються тільки на письмі і пишуться з крапками на місці скорочення.

В текстах дипломних робіт зустрічаються умовні графічні скорочення за частинами і початковими літерами слів. Вони поділяються на: а) загальноприйняті умовні скорочення; б) умовні скорочення, прийняті у спеціальній літературі, зокрема в бібліографії.

Наведемо кілька загальноприйнятих умовних скорочень, що використовуються: а) після перерахування (т. ін. — та інше, і т. д. — і так далі, і т. п. — і тому подібне); б) при посиланнях (див. — дивись, пор. — порівняй); в) при позначенні цифрами століть і років (ст. — століття, ст. ст. — століть, р. — рік, рр. — роки). Є також такі загальноприйняті скорочення: т. — том, н. ст. — новий стиль ст. ст. — старий стиль, н. е. — наша ера, м. — місто, обл. — область, гр. — громадянин, с. — сторінка, акад. — академік, доц. — доцент, проф. — професор).

Слова "та інші", "і таке інше" всередині речення не скорочуються. Не рекомендується скорочувати слова "так званий", "наприклад", "формула", "рівняння", "діаметр".

6.4. Ілюстрації

Ілюструвати дипломну роботу необхідно виходячи із загального задуму. Слід виключати ілюстрації випадкові, що пояснюють другорядні деталі тексту. Кожна ілюстрація має відповідати текстові, а текст — ілюстрації.

Ілюстрація має бути чітко відтворена (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації слід виконувати чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері (рис. 1.).

Рис. 1.3 Провідні виробники макаронних виробів в Україні, 2012 р.

Рис. 1 – Приклад оформлення ілюстративного матеріалу в дипломній роботі

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи:

– найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом “Рис.”;

– порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;

– тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

– експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Приклад:

Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети:

1 – розмотувач плівки;

2 – сталеві ролики;

3 – привідний валик;

4 – опорні стояки.

В дипломній роботі слід застосовувати лише штрихові ілюстрації і оригінали фотознімків.

Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандарті аркуші білого паперу формату А4.

У тексті до ілюстрацій роблять посилання, що містять порядкові номери, під якими ілюстрації розміщені в дипломній роботі.

Основними видами ілюстративного матеріалу в дипломній роботі є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках “(рис. 3.1)” або зворот типу: “...як це видно з рис. 3.1” або “...як це показано на рис. 3.1”.

6.5. Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, слід оформляти у вигляді таблиць (рис. 2).

Таблиці є способом подання інформації, при якому цифровий чи текстовий матеріал групується в колонки, відокремлені одна від одної вертикальними і горизонтальними лініями.

Розрізняють аналітичні та неаналітичні таблиці. Перші таблиці є результатом обробки та аналізу цифрових показників.

Після таких таблиць, як правило, роблять узагальнення як нове (одержане з аналізу) знання. Воно уводиться в текст словами: "Таблиця дає змогу зробити висновок, що...", "З таблиці видно, що..." та ін. Такі таблиці дають змогу виявити і сформулювати певні закономірності. В неаналітичних таблицях розміщують, як правило, необроблені статистичні дані, необхідні лише для інформації або констатації.

При оформленні таблиць пишеться слово «Таблиця», в правому верхньому куті, потім ставитися номер таблиці. Нижче, по центру ставитися її назва, і розміщується безпосередньо сама таблиця. У таблиці допускаються скорочення, всі цифри повинні знаходиться один під одним (одиниці під одиницями, десятки під десятками і так далі). Назву і слово "Таблиця" починають з великої літери. Назву не підкреслюють. Якщо таблиця займає дві і більше за сторінку, то обов'язково потрібно нумерувати графи, щоб на наступній сторінці не повторювати оформлення колонок.

Таблиця 1.1

Назва таблиці

Рис. 2 – Структура таблиці

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки — з маленьких, якщо вони становлять одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків має бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блока дипломної роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на інший аркуш (сторінку) назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку — боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами "Те саме", а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не слід. Якщо цифрові або інші дані в будь-якому рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Вміщувати в дипломну роботу слід тільки ті таблиці, котрі важко передати текстом (результати експериментальних спостережень, порівняння розбіжностей, докладні довідкові дані та ін.).

6.6. Формули

Деякі особливості має подання формул. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший крок пояснення починають зі слова "де" без двокрапки. Наприклад:

, (1.1)

де – значення показника;

– значення мінімального (максимального) граничного показника;

– значення еталонного показника.

Рівняння і формули слід виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

Нумерувати слід лише найважливіші формули, на які є посилання в подальшому тексті.

6.7. Посилання

Дипломну роботу як кваліфікаційну роботу оцінюють також за рівнем бібліографічного апарату, який є ключем до джерел, використаних студентом при її написанні. Бібліографічний апарат представлено цитуванням, посиланнями і списком використаних джерел.

Оформлення цитат. Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору наводять цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

• текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділя­ються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується також вираз "так званий";

• цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

• кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

• при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його висновків і давати відпо­відні посилання на джерело;

• цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те, і те знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє — знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

• якщо необхідно виявити ставлення автора дипломної роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

• якщо автор дипломної роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робить спеціальне застереження, тоді після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. — Н.К.), (підкреслено мною. — Н.К.), (розрядка моя. — Н.К.).

Коли використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, які мають велику кількість сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке дано посилання в дипломній роботі

Бібліографічне посилання — сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю, розглядуваний або згадуваний у тексті дипломної роботи інший документ (його частини або групи документів), необхідних для їх загальної характеристики, ідентифікації і пошуку.

При написанні дипломної роботи студент повинен давати посилання на джерела, матеріали з яких наводяться в дипломній роботі, або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, завдання, питання дипломної роботи. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, надають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, обсяг, інші вихідні дані. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них наявний матеріал, який не включено до останнього видання, або коли студент хоче показати еволюцію в поглядах автора.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в дипломній роботі.

Посилання в тексті дипломної роботи на джерела слід позначити порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, "... у працях [1 — 6]...".

Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному описові за переліком посилань із зазначенням номера. Наприклад, цитата в тексті:

«60-ті роки характеризувалися високими середньорічними тем­пами приросту національного доходу — 7,8 відсотка, витратами на науку з державного бюджету — 11,2 відсотка, чисельністю нау­кових працівників — 6,9 відсотка» [12] *.

Відповідний опис у переліку посилань:

12. Онопрієнко В.І. Історія української науки XIX—XX століть: Навч. посіб. — К., 1998. — С. 215—216. Відповідне подання виноски:

^*[12] Онопрієнко В.І. Історія української науки XIX—XX століть. — К., 1998. — С. 215—216.

Посилання на ілюстрації дипломної роботи позначають порядковим номером ілюстрації, наприклад, "рис. 1.1"; посилання на формули дипломної роботи — порядковим номером формули в дужках. Наприклад, "...у формулі (3.2)". На всі таблиці дипломної роботи повинні бути посилання в тексті. При цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скорочено, наприклад: "... в табл. 1.4".

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово "дивись", наприклад: "див. табл. 1.4".

6.8. Додатки

Додатки оформляють як продовження дипломної роботи на наступних її сторінках, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті дипломної роботи.

Кожний такий додаток має починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично до тексту. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово "Додаток_" і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, наприклад, додаток А, додаток Б та ін. Рекомендують не використовувати літери Г, Є, І, Ї, Й, О,Ч, Ь для позначення додатків.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У такому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку. Наприклад: А.2 — другий розділ додатка А; В.3.1 — підрозділ 3.1. додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д; формула А.1 — перша формула додатка А.

Після того як дипломна робота написана і відповідним чином оформлена, студент повинен здійснити самоперевірку роботи на відповідність її вимогам до дипломних робіт.

7. ПІДГОТОВКА ДО ЗАХИСТУ

ТА ЗАХИСТ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

Оцінювання рівня якості підготовки бакалавра здійснюють члени Державної екзаменаційної комісії на основі встановлених правил, принципів, критеріїв, системи і шкали оцінювання з використанням форм і методів діагностики, визначених у програмі державного екзамену, затверджених вченою радою ВНЗ.

Об'єктом оцінювання якості підготовки бакалавра є сукупність знань, умінь і навичок, набутої системи компетенцій бакалавра, відтворених у процесі вирішення комплексних кваліфікаційних завдань та/або виконання дипломної роботи.

Оцінювання рівня якості підготовки бакалавра здійснюється членами Державної екзаменаційної комісії на основі принципів об'єктивності, індивідуальності, комплексності, етичності та компетентнісного підходу для оцінки набутих компетенцій.

Рівень якості підготовки бакалавра визначається за національною шкалою («відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно») та Європейською кредитно-трансферною системою (ECTS). («А», «В», «С», «D», «Е», «РХ», «Р»).

Критерії оцінювання рівня якості підготовки бакалавра використовуються диференційовано залежно від форм і методів державної діагностики, визначених у програмі ДЕК ВНЗ і розроблених ВНЗ самостійно.

Підсумкова оцінка з державного екзамену є сумою оцінок кожного із завдань.

Дипломна робота бакалавра як метод оцінювання рівня якості підготовки бакалавра має продемонструвати вміння:

• працювати з інформаційними джерелами (законодавчою і нормативною базою, літературою, у т.ч. іноземними мовами, матеріалами глобальних інформаційних мереж, даними статистичної і фінансової звітності);

• логічно викладати матеріал;

• коректно використовувати статистичні та математичні методи для аналізу досліджуваної проблеми;

• застосовувати методи дослідження, проводити експерименти;

• використовувати набуті навички для розроблення пропозицій і рекомендацій з предмета дослідження;

• формулювати висновки.

Дипломна робота, що визнана задовільною, реєструється в журналі, який знаходиться на кафедрах, і допускається до захисту. Незадовільна робота повертається студентові на доопрацювання. В цьому випадку зазначається: «Не допущена до захисту» і надаються детальні вказівки, які розділи і як повинні бути доопрацьовані.

Захист дипломної роботи проводиться відповідно до графіка, затвердженого деканатом, в присутності державної екзаменаційної комісії. Захист дипломної роботи регламентується "Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах".

До захисту дипломних робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану.

Члени комісії заздалегідь знайомляться зі змістом роботи. На захист можуть бути запрошені керівники підприємств, організацій, установ, на замовлення яких було здійснено дослідження.

Процедура захисту включає:

• доповідь студента про зміст роботи;

• запитання до автора;

• відповіді студента на запитання членів комісії із захисту дипломної роботи та осіб, присутніх на захисті;

• заключне слово студента;

• рішення комісії про оцінку роботи.

Вступне слово необхідно підготувати заздалегідь у формі виступу, в якому доцільно висвітлити такі важливі питання: обґрунтування актуальності теми дослідження; мета, завдання, об'єкт, предмет дослідження; що вдалося встановити, виявити, довести; якими методами це досягнуто; елементи новизни у теоретичних положеннях та в практичних рекомендаціях; з якими труднощами довелося зіткнутися в процесі дослідження, які положення не знайшли підтвердження. У виступі мають міститися також відповіді на основні зауваження наукового керівника. Доповідь студента не повинна перевищувати за часом 10–15 хвилин.

Для кращого сприймання присутніми матеріалу бажано навести ілюстративний матеріал (власні таблиці, діаграми, графіки) на великих аркушах паперу або у вигляді електронної презентації.

Під час захисту дипломної роботи студент зобов'язаний дати вичерпні відповіді на всі зауваження, а також у виступах на захисті.

Результати захисту дипломної роботи визначаються з урахуванням якості виконання всіх частин дипломної роботи та рівня її захисту. При визначенні оцінки слід зважати на самостійність виконання роботи, новітність та сучасність наведеної у літературному огляді інформації, вміння студента пов’язувати теоретичні питання з практикою, вміння логічно мислити та робити обґрунтовані висновки стосовно результатів, що одержані у експериментальній частині роботи. Оцінка за дипломну роботу заноситься до залікової книжки студента та в екзаменаційну відомість. Оцінка «незадовільно» вноситься тільки в екзаменаційну відомість. Шкала диференційованого оцінювання результатів виконання дипломної роботи та відповідність оцінок за національною та європейськими шкалами наведено нижче.

Оцінка ECTS	Визначення	Оцінка в балах	Традиційна оцінка
A	ВІДМІННО – відмінне виконання дипломної роботи на актуальну тему, отримані результати науково обґрунтовані. Відповіді студента під час захисту свідчать про глибокі знання, формулюються правильно (за змістом, логікою та стилем)	90-100	Відмінно
B	ДУЖЕ ДОБРЕ– дипломна робота та її захист відповідає ознакам оцінки «відмінно». Виявлено широкий кругозір, уміння логічно мислити. Проте у відповідях допускаються неточності, які не змінюють суті питання.	82-89	Добре
C	ДОБРЕ – дипломна робота та її захист відповідає ознакам оцінки «добре». В роботі та у відповідях на запитання є певна кількість помилок	74-81	Добре
D	ЗАДОВІЛЬНО – дипломна робота та її захист відповідає в основному вимогам, які пред'являються. Однак у відповідях допускаються труднощі у встановленні практично-наслідкових зв'язків між явищами і процесами. Оперування фактами на рівні запам'ятовування.	64-73	Задовільно
E	ДОСТАТНЬО – виконання дипломної роботи та її захист задовольняє мінімальним вимогам	60-63	Задовільно
FX	НЕЗАДОВІЛЬНО – дипломна робота та її захист не відповідають вимогам, які пред'являються, студент не знає більшої частини фактичного матеріалу, не вміє встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і процесами, завчив матеріал без його усвідомлення. Студент може подати на повторний захист ту саму роботу з доопрацюванням	35-59	Незадовільно
F	НЕЗАДОВІЛЬНО – дипломна робота та її захист не відповідають вимогам, які пред'являються. Студент зобов'язаний опрацювати нову тему, визначену випусковою кафедрою.	1-34	Незадовільно

Кращі роботи рекомендуються на конкурси студентських робіт, а також до друку в студентських збірниках. Дипломні роботи подаються на конкурси, коли вони являють собою розробки, проведені студентами в процесі навчання, і отримані в них результати опубліковані, впроваджені в практику або в навчальний процес. При цьому учасниками конкурсу можуть бути студенти поточного навчального року або ті, хто закінчив ВНЗ у поточному навчальному році.

Захищені дипломні роботи здаються кафедрами у архів університету та зберігаються протягом 5 років.

Дата добавления: 2017-01-14