Сучасні концепції розміщення промисловості

Фактор (чинник) – рушійна сила, причина, істотна обставина явища (процесу) або одна із його необхідних умов [ 31 ].

Фактори виробництва – це економічні ресурси: земля, капітал, праця, підприємницькі здібності, необхідні для виробництва товарів і послуг. У ринковій економіці управління потоками факторів здійснюється з допомогою ринків.

За П. О.Масляком, Я.Б.Олійником, А.В.Степаненком [ 31 ] - фактори розміщення виробництва – це сукупність необхідних і детермінованих відношень між об’єктом і місцем його розташування. Фактори розміщення виробництва у вартісній формі відображаються у витратах виробництва та їх структурі в натуральній формі – в питомих витратах на одиницю продукції. До факторів розміщення виробництва відносяться витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати, паливо і енергію, робочу силу, основний капітал. Значення ринкового або споживчого фактору виробництва визначається затратами на транспортування продукції до місць її споживання і витратами на перевезення. До числа факторів розміщення виробництва відносяться також фактори, обумовлені економічною політикою держави: податки, тарифи тощо, а в більш широкому розумінні - будь-які обставини, які обумовлюють те чи інше рішення про розміщення.

На розміщення галузей промисловості впливають такі фактори [ 31 ]:

1) Фактор території;

2) Фактор економіко-географічного положення;

3) Природо-ресурсний фактор;

4) Транспортний фактор;

5) Фактор трудових ресурсів;

6) Фактор територіальної концентрації;

7) Фактор наукомісткості;

8) Екологічний фактор.

А.Т. Хрущов обґрунтував одну з найбільш визнаних концепцію розміщення промисловості. Автор вважає, що просторова орієнтація галузей формується під дією багатьох факторів, хоча спостерігається різноманітність варіантів розміщення підприємств. Вони залежать від ступеня забезпеченості країни в цілому, і окремих районів (областей) природними, матеріальними і трудовими ресурсами, від рівня розвитку, форм суспільної організації виробництва, науково-технічного прогресу, від розміщення промисловості, яка склалась історично, міст і транспортних шляхів, економічної (в т. ч. транспортної) освоєності території і т.д.

З цієї точки зору жодна галузь не може розглядатись ізольовано, без врахування економіко-географічної ситуації поза зв’язками з іншими галузями промисловості. Але справедливо й те, що територіальна характеристика галузі в певній мірі визначається типовими для неї техніко-економічними і технологічними особливостями виробництва.

Безпосередній вплив на розміщення промислових підприємств здійснює обмежене коло факторів: сировинний, паливно-енергетичний, водний, робочої сили, споживчий і транспортний.

Ці фактори тісно пов’язані між собою (разом впливають на розміщення підприємств тієї чи іншої галузі промисловості), хоча відрізняються один від одного за економіко-географічним змістом. Коли мова йде, наприклад, про сировинний, паливно-енергетичний і водний фактори, зразу ж виникає питання про конкретне розміщення джерел сировини, палива, енергії і водних ресурсів. Подібне питання виникає і при розгляді факторів робочої сили і споживчого, з цією лиш різницею, що в даному випадку мова йде про більш чи менш крупні ареали.

Дія транспортного фактора часто опосередкована іншими факторами. В даному випадку маються на увазі встановлені взаємні просторові співвідношення між джерелами сировини, палива, енергії, водопостачання, робочої сили та інших, місцями виробництва і споживання готової продукції.

У зв’язку з цим сировинний, паливно-енергетичний, водний, робочої сили і споживчий фактори можна умовно назвати факторами положення, а транспортний – фактором відстані.

Відносне значення окремих факторів знаходиться в залежності від техніко-економічною і технологічної специфіки виробництва. Ці фактори, які в одних галузях промисловості виступають на перший план, в інших другорядні [ 41 ].

Більш того, один і той же фактор в межах даної галузі промисловості але на різних стадіях технологічного процесу діє з різною інтенсивністю. Слід відзначити і таку особливість, як зміна співвідношень між факторами в міру розвитку техніки і технології виробництва.

За провідною роллю окремого фактору розрізняють виробництва матеріаломісткі, енергомісткі, трудомісткі та інші.

Металомісткість галузі визначається значними витратами сировини і основних матеріалів на виробництво продукції. В багатьох галузях вони значно переважають вагу готової продукції. Наприклад, в цукровій промисловості – 5-7 т (витрата сировини), гідролізній промисловості – 5.3 – 7.7 т.

Високоматеріаломісткі галузі мають чітко виражену сировинну орієнтацію. Серед них є кольорова металургія (крім виробництва легких металів), чорна металургія з повним технологічним циклом (частково), важке машинобудування, лісова промисловість, деякі галузі хімічної і нафтохімічної промисловості (виробництво соди і калійних добрив), промисловість будівельних матеріалів (виробництво цементу, гіпсу, цегли та інших), легка і харчова промисловість (первинна обробка сільськогосподарської сировини, виробництво цукру, олії та інших) [ 41 ].

Типовою ознакою енергомісткості є, по-перше, частка паливно-енергетичних затрат в собівартості готової продукції; по-друге, витрати палива і енергії на її виробництво. При цьому енергомісткість може розумітись як електромісткість, паливомісткість, тепломісткість.

До високоенергомістких належить виробництво цементу, цегли. Ряд галузей промисловості полімерних матеріалів (виробництво хімічних волокон, синтетичного каучуку та інших). В них частка паливно-енергетичних затрат значно перевищує затрати на сировину і матеріали.

Трудомісткі галузі промисловості виділяються затратами праці на одиницю продукції, числом працівників на певну кількість продукції, або кількістю продукту на одного працівника. Індикатором трудомісткості є показник – частка зарплати у собівартості промислової продукції, але його необхідно коректувати, враховуючи відмінності в рівні кваліфікації робочої сили.

Характерними трудомісткими галузями, що орієнтуються на робочу силу є машинобудування (за виключенням металомістких виробництв), легка промисловість (крім первинної обробки сільськогосподарської сировини), деякі галузі хімічної і нафтохімічної промисловості (виробництво гумотехнічних виробів, пластмас, хімічних волокон та інших). Фактор робочої сили має велике значення практично для всіх галузей промисловості, але його вплив скорочується в міру зниження трудоємкості виробництва [ 41 ].

В промисловості важливе значення має водний фактор. До водомістких галузей з орієнтацією на великі джерела водопостачання відносяться окрім багатьох галузей хімічної, нафтохімічної і легкої промисловості електроенергетика, чорна і кольорова металургія, деякі галузі промисловості будівельних матеріалів і лісової промисловості.

Споживчий фактор при територіальній роз’єднаності природних ресурсів і населення діє в протилежному напрямку до сировинного і паливно-енергетичного фактору. До районів і центрів споживання тяжіють ті галузі, які займаються обслуговуванням населення чи виробляють мало транспортабельну продукцію.

Роль своєрідного фокусу відіграє транспортний фактор, який ніби увібрав в себе вплив інших факторів. Встановлюючи інтенсивність його впливу необхідно врахувати витрати сировини і палива на одиницю продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то промислове підприємство вигідно розміщувати поблизу сировинних і паливно-енергетичних баз, оскільки це сприяє скороченню транспортних витрат. І навпаки, в тих випадках, коли витрати палива і сировини менші, ніж вага готової продукції, скорочення перевезень досягається шляхом споживницької орієнтації підприємств.

Співставляючи ступені впливу сировинних, паливно-енергетичних і трудових ресурсів, а також районів споживання готової продукції на кожну галузь окремо отримаємо таблицю 1, що дасть можливість унаочнити вплив певного фактору на розміщення промислових підприємств в різних галузях [ 41 ].

Територіальна організація промисловості – результат дії певних закономірностей, які полягають у наступному: 1) розміщення промислового виробництва по всій країні з метою найбільш ефективного використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

2) розміщення підприємств поблизу джерел сировини, палива і енергії, науково-дослідних центрів і інфраструктурних об’єктів, а також до місць зосередження трудових ресурсів і районів споживання готової продукції;

3) розміщення підприємств у зв’язку з розвитком форм суспільної організації виробництва – концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування;

4) розміщення підприємств із врахуванням вимог охорони навколишнього середовища і розв’язання екологічних проблем;

5) розміщення підприємств в інтересах співробітництва з іншими країнами на основі міжнародного поділу праці;

6) формування раціональних територіально-виробничих поєднань підприємств, особливо промислових комплексів;

7) спеціалізація територіально-виробничих поєднань в промисловості на тій продукції, яку можна отримати при даних економічних і природних умовах з мінімальними затратами засобів виробництва і праці [ 41 ].

Такі закономірності розміщення виробництва дає А.Т.Хрущов. Однак деякі з них в часи СРСР були доведені до абсолюту (розміщення підприємств у зв’язку з розвитком форм суспільної організації виробництва – концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування), і це дало негативні наслідки. Надмірна концентрація виробництва, спеціалізація, кооперування з підприємствами інших республік союзу сприяли тому, що більшість промислових підприємств в Україні зараз переживають кризу, не працюють або й взагалі стають банкрутами. Більшість цих підприємств мають складальний характер, сюди відносяться і Львівський автобусний завод, або розміщені не за сировинним принципом (Сокальський завод хімічного волокна).

Виходячи з об’єктивних закономірностей формуються ті чи інші принципи розміщення промисловості, які відображають потреби національно-господарського комплексу. Деякі з принципів, які застосовувались раніше, втратили своє значення. Також з’явилися нові, наприклад, розміщення підприємств у зв’язку з міжнародним поділом праці.

При визначенні ефективності територіальної організації промисловості зустрічаються з двома категоріями закономірностей. З одного боку, ті закономірності, під впливом яких відбувається просторове відокремлення галузей, а з іншого – закономірності, які обумовлюють виникнення просторових поєднань галузей.

Формування промислових комплексів дає можливість більш раціонально використовувати місцеві природні, матеріальні і трудові ресурси, а також територію, в межах якої вони розташовані. На стику різних виробництв в їх складі виникають нові технологічні процеси, що посилюють взаємозв’язки між підприємствами. Для промислових комплексів характерне більш радикальне вирішення завдань з охорони навколишнього середовища (менші затрати на створення очисних споруд тощо).

Однак необхідно звернути увагу на складність завдання із забезпечення узгодженої роботи великої кількості підприємств. Кожне з них повинно бути органічною частиною єдиного цілого.

Кожна помилка, допущена при розміщенні будь-якого підприємства, якщо воно не вписується в промисловий комплекс, вже не може бути виправлена і негативно відображається на загальній схемі внутрішніх зв’язків. Це викликає необхідність докладного осмислення будь-якої реконструкції відносно старих ТВК, склалися давніше, не кажучи вже про вибір структури проектованих, і промислових комплексів, які виникають [ 41 ].

Зараз за умов становлення ринкової економіки в Україні перспективними є малі та середні підприємства, що відрізняються більшою мобільністю на ринку.

Дата добавления: 2017-02-01