Становлення та розвиток феодальних відносини в країнах Європи

Тема 4. Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – ХV ст.).

Мінілексикон

Античне (класичне) рабство – тип рабства, який виник у Греції і існував у Стародавньому Римі. Для нього характерне жорстке відношення до рабів. Раби стали основною продуктивною силою. Джерелом рабства було захоплення полонених.

Вілла – форма рабовласницького господарства в Античному Римі.

Демократія – (у перекладі з грецької народовладдя) форма політичної системи суспільства, побудована на визнанні народу як джерела влади, існуванні представницьких установ.

Латифундія – крупні (площею понад 10000 га) рабовласницькі господарства в Античному Римі.

Поліс – місто, форма існування античної грецької общини. Кожен поліс був окремою державою з демократичною формою правління.

Реформи Солона – реформи, які провів архомт-простат Афін (вища посадова особа в Афінах) Солон, в 595 р. до н.е. Він ліквідував боргове рабство, заборонив продавати громадян Афін у рабство. За реформами Солона, суспільство було поділено на 4 категорії відповідно до обсягу приватної власності. Це сприяло руйнуванню общини і розвитку приватної власності.

Реформа Сервія Тулія – реформи аналогічні реформі солона, які провів у Римі цар Сервій Тулій. Реформа знищила пережитки общинного ладу, поділивши суспільство на 5 категорій за майновою ознакою і створила умови для розвитку приватної власності.

6. Становлення та розвиток феодальних відносини в країнах Європи.

7. Особливості аграрних відносин в українських землях.

8. Розвиток міст, ремесел торгівлі та фінансів у Європі в середні віки.

9. Розвиток ремесел, торгівлі, грошового обігу та фінансів в українських землях.

10. Економічна думка періоду середньовіччя.

Розвиток господарства Європи в епоху Середньовіччя пройшов три періоди:

- V – X ст. Тоді сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства;

- XI – XV ст. Це період зрілості феодального господарства;

- XVI – перша пол. XVIII ст. Зароджується ринкові форми виробництва, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.

Процес феодалізації в Європейських країнах мав свої особливості. В Італії, Франції, Іспанії, Візантії він відбувався на основі спадщини Римської імперії. В Англії, Німеччині, скандинавських та слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувався на основі родоплемінних і общинних відносин. Проте розвиток феодалізму в усіх країнах має спільні риси.

Найбільш повно формування феодальних відносин просліджується в історії Франкського королівства (V – IX ст.).

У V – початку VI у Франкському королівстві відбувався процес перетворення землеробської общини на сусідську. Для франкської общини був характерним дуалізм: приватна власність поширювалася лише на будинок з присадибною ділянкою та рухоме майно; Неподільні угіддя були спільною власністю членів громади.

У VI – VII ст. еволюціонує порядок успадковування землі. Спадковий наділ перетворюється на алод. Алод – наділ землі у приватній власності малої сім’ї або її членів. Розвиток приватної власності прискорив майнове розшарування. У кінці VI ст. сформувалося землеволодіння франкської службової знаті.

У VIII - IX ст. відбувається переворот в аграрних відносинах. Війни з арабами, германськими і слов’янськими племенами вимагали залучення до служби у війську феодалів. Основним способом заохочення їх виступала роздача земель. Землі припинили роздавати у спадкову власність. Виникає бенефіціарна система землеволодіння.

У IX ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився в феод (лен), який передавався у спадок. Виникає феодальна система землеволодіння. Зростає крупне землеволодіння в вигляді королівського, феодального і церковного. Одночасно посилюється залежність селянства.

Організаційною формою феодального господарства був маєток-сеньйорія (кілька сотень гектарів), який складався з домену (господарства феодала) і селянських господарств. Селяни відбували панщину від одного до трьох днів на тиждень, різну примусову роботу і платили натуральну ренту.

Зрілі феодальні відносини (X – XV ст.) практично у всіх країнах Європи мали класичну форму і майже не відрізнялися. У XI – XIII панувала феодальна земельна власність у трьох видах: королівська; світська; духовна.

Відносини між феодалами і селянами засновувалися на надільній системи, що давала змогу селянину мати самостійне господарство, а сеньйорові — земельну ренту. Селянські наділи були спадковими і могли відчужуватися усередині сеньйорії, а за угодою сеньйора – поза нею. Феодальне підпорядкування селянства зводилось до особистої, земельної, судово-адміністративної, військово-політичної залежності від власника землі.

В XIV – XV ст. відбувається новий аграрний переворот, який пов’язаний з завершенням освоєння вільних земель у Західній Європі, демографічною кризою і розвитком товарно-грошових відносин. Епідемії чуми зменшили кількість населення. Виникає необхідність переходу на нові форми господарювання. Відбувається товаризація господарств, звільнення селян, перехід на грошову ренту, скорочення доменіального господарства. Однак на схід від Ельби, де вільних земель вистачало, розвиток господарства поставив завдання залучення цих земель до господарського обороту ій забезпечення їх робочою силою. Тому тут навпаки – посилилась особисто-спадкова залежність селян, зміцнилось панщинне господарство.

Дата добавления: 2017-02-01