Регулювання відносин подружжя у МПП

Відповідно до внутрішнього права різних країн, регламентація відносин подружжя відрізняється своєю різноманітністю.

Загальновизнано, що шлюб породжує шлюбні права і обов’язки в особистій і майновій сферах. Найчастіше до особистої сфери належать право на материнство і батьківство, право на повагу до своєї індивідуальності, право на фізичний і духовний розвиток, обов’язок вести спільне подружнє життя, право одного з подружжя на прийняття рішень, вибір прізвища кожним із подружжя, взаємне вирішення питань сімейного життя, повага до особистого життя чоловіка (дружини), право на взаємну підтримку, повноваження одного з подружжя представляти іншого тощо.

До недавнього часу сімейне право багатьох країн виходило з принципу верховенства чоловіка у сім’ї, що впливало на обов’язки жінки слідувати за чоловіком, займатися професійною діяльністю за згодою чоловіка, підкорятися рішенням чоловіка у питаннях сімейного життя і т. ін. Але проведені у ХХ ст. реформи сімейного права в європейських країнах затвердили позицію рівності чоловіка й жінки, що вплинуло на можливість сумісного керівництва сімейним життям, визначення місця проживання подружжя за погодженням обох сторін, вільного вибору прізвища кожного з подружжя за їх власним розсудом, вільного вибору професії і професійної діяльності жінки тощо. Навіть у традиційно-релігійних системах індуського права статус жінки у шлюбних відносинах значно покращився. Так, жінка отримала право власності на рухоме й нерухоме майно, право вимагати кошти на утримання. Хоча деякі архаїчні норми щодо превалювання статусу чоловіка в сімейних відносинах тут все ще зберігаються. Наприклад, чоловік має більші повноваження у сім’ї, вагомішу батьківську владу; він може вимагати від жінки слідувати за ним і проживати у його домі навіть проти її волі.

Відповідно до норм мусульманського права, жінка повинна підкорятись чоловіку в питаннях розпорядку в сім’ї, виховання дітей, проживання разом з чоловіком, працевлаштування тощо. Аналогічну позицію займають і деякі країни Африки, Латинської Америки. Так, у Бразилії основним принципом сімейного права є верховенство чоловіка. До його компетенції входять представництво сім’ї, керівництво нею, визначення місця проживання.

Неоднозначно вирішуються майнові питання шлюбу за законодавствами різних держав. Частіше за все вони регулюються у відповідності з певним режимом подружнього майна. Останнє означає порядок регулювання майнових відносин подружжя між собою, а також із третіми особами, встановлений за законом чи договором. У літературі з правознавства розрізняють договірний режим подружжя, що виникає за умови укладання шлюбного договору, і легальний режим, тобто встановлений за законом. Останній може бути трьох видів: 1) режим спільного майна (характерний для Франції, Швейцарії, деяких штатів США), коли подружжя має спільне право власності на майно, що було нажито в період шлюбу, зберігаючи у своїй власності дошлюбне майно, а також майно, яке було подароване чи успадковане; 2) режим роздільності, коли майно належить кожному з подружжя окремо (Англія, США); 3) режим відкладеної спільності, коли подружжя розпоряджається майном, як за режиму роздільності, а при розлученні — майно розподіляється між ними порівну.

При встановленні окремих колізійних норм для врегулювання правових наслідків шлюбу в аспекті відносин подружжя інші країни також виходять з наведеної градації особистих і майнових прав подружжя.

Застосування однієї колізійної прив’язки — місця проживання, причому як для особистих, так і для майнових відносин подружжя, — характерно лише для Венесуели, Перу, Уругваю; lex fori — для В’єтнаму, Ємену, Куби і Латвії; громадянства чоловіка — для Єгипту, Ірану, ОАЕ, Південної Кореї.

Абсолютна більшість законодавств припускає для регулювання вказаних питань кумуляцію колізійних прив’язок, що не збігаються для регулювання особистих і майнових відносин подружжя. Колізійними прив’язками у данному разі є поєднання законів місця проживання (останнього місця проживання), доміциля, місцеперебування, особистого закону подружжя, загального закону подружжя, автономії волі, громадянства, закону суду, закону тісного зв’язку, місця реєстрації шлюбу, національного закону, місцезнаходження майна відносно нерухомості, закону чоловіка у різних комбінаціях залежно від приписів внутрішнього національного права (законодавства Грузії, Буркіна-Фасо, Угорщини, Німеччини, Греції, Іспанії, Італії, Швейцарії, Естонії, Канади, Ліхтенштейну, Польщі, Португалії, Румунії, штату Луїзіана (США), Таїланду, Тунісу, Туреччини, Чехії, Японії, кодексу Бустаманте). Наприклад, відповідно до ст. 45 Закону Грузії про міжнародне приватне право 1998 р.:

«1. Загальні наслідки вступу до шлюбу підкоряються праву країни:

а) до якої кожний із подружжя належить чи належав в останній момент вступу до шлюбу;

б) де кожен із подружжя мав чи в останній момент вступу до шлюбу мав звичайне місцезнаходження;

в) з якою подружжя спільно пов’язане найбільш тісним чином.

2. Пункт перший даної статті застосовується також до майнових відносин подружжя, якщо вони не обрали право іншої країни. Вибір права можливий, якщо він вказує на право країни:

а) до якої належить один із подружжя;

б) де один із подружжя має звичайне місцезнаходження;

в) де знаходиться нерухоме майно.

3. Для регулювання майнових відносин подружжя-біженці можуть обрати також право країни, де вони мають нове спільне місцезнаходження».

Відповідно до Сімейного кодексу України, особисті та майнові відносини подружжя як наслідок шлюбу окремою колізійною нормою не врегульовані. Напевно, згідно із загальною концепцією Сімейного кодексу України і пріоритетом в ньому прив’язки до lex fori, для правозастосування в даному аспекті слід використовувати право України.

Іноді відносини подружжя регулюються у двосторонніх договорах про правову допомогу. Так, двосторонні договори про правову допомогу між Україною і Грузією, В’єтнамом, Литвою закріплюють норми, згідно з якими особисті й майнові відносини подружжя визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. У разі їх роздільного проживання на територіях двох Договірних Сторін при наявності спільного громадянства однієї з указаних держав застосовується її законодавство. У разі роздільного проживання і різного громадянства Договірних Сторін застосовується прив’язка до останнього місця проживання. Якщо особи не мали і його, застосовується прив’язка до lex fori. Аналогічні норми, але з додатковим регулюванням нерухомості — за прив’язкою до lex rei sitae, зафіксовані у двосторонніх договорах між Україною і Кубою, Латвією, Узбекистаном, а також у Конвенції СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р.

Для регулювання власності подружжя була прийнята 14 березня 1978 р. Гаазька конвенція про право, застосовуване до режимів власності подружжя. Статті 3 і 6 цієї Конвенції дозволяють подружжю здійснити вибір з-поміж права одного з подружжя, звичайного місця проживання, місця проживання після шлюбу, для нерухомості — право її місцезнаходження. Якщо подружжя не здійснило автономію волі з цього питання — застосовуватиметься право їх місця проживання (ст. 7).

Дата добавления: 2017-02-01