Основні види стратегій управління організаціями

Кожна організація для забезпечення стабільної роботи в майбутньому, повинна мати чітко визначені цілі. Це вимагає від керівників розуміння сутності стратегії, використання прийомів і методів стратегічного управління, розробки стратегічних планів. Звідси, стратегія повинна змінюватися і пристосовуватися до зміни умов, як зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Стратегія підприємства - це система заходів, яка розрахована на перспективу і забезпечує досягнення конкурентних цілей, шляхом координації й розподілу ресурсів підприємства. [Рульєв В. А. Менеджмент: навч. посібник / В. А. Рульєв, С. О. Гуткевич. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 312 с. ]

Для того, щоб правильно сформулювати стратегію необхідно знати, які ж види стратегій існують взагалі і які з них можуть бути вибрані для конкретного підприємства при тих чи інших обставинах. Система класифікації стратегій підприємства включає низку ознак, за якими стратегії поділяються на окремі групи.

Класифікація стратегій за різними ознаками наведена у табл. 1.2. [(Стратегічний менеджмент: навч. посіб. / Є. М. Кайлюк, В. М. Андрєєва, В. В. Гриненко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2010. – 279 с.) стр 87]

Класифікаційна ознака	Стратегії
1. За ієрархією в системі управління	· корпоративна стратегія; · ділова стратегія; · функціональна стратегія; · операційна стратегія.
2. За функціональним критерієм	· маркетингова; · виробнича стратегія; · фінансова стратегія; · організаційна стратегія; · соціальна.
3. За стадіями життєвого циклу бізнесу	· стратегія зростання; · стратегія утримання; · стратегія скорочення.
4. За конкурентною позицією на ринку	· стратегія лідера; · стратегія претендента; · стратегія послідовник; · стратегія новачка.
5. За способом досягнення конкурентних переваг	· стратегія мінімальних витрат; · стратегія диференціації; · стратегія зосередження.
6. За рівнем глобалізації бізнесу	· стратегія вузької спеціалізації; · стратегія диверсифікації.

Таблиця 1.2 – Класифікація стратегій

Детально розглянемо перелічені вище стратегії.

З менеджменту відомо, що підприємство складається з трьох рівнів управління і відповідно кожен із рівнів заангажований у розробку стратегій організації. Відповідно організація отримує три рівні стратегій: ділова, функціональна та операційна (оперативна) стратегії. Однак швидкий розвиток світової економіки, а найголовніше зростання обсягів торгівлі, зниження бар’єрів для розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, поява ТНК спричинили до необхідності формування ще одного виду стратегії – корпоративної (загальнокорпоративної). [Подольчак Н.Ю. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2012. – 400 с. 12-13c]

Таку стратегію формують, як правило, диверсифіковані підприємства із різними видами діяльності в різних країнах.

Отже, за ієрархією у системі управління виділяють чотири види стратегій, які відповідають різним організаційним рівням компанії.

Корпоративна стратегія – це стратегія найвищого рівня для компанії і сфер її діяльності в цілому. Вона характерна для диверсифікованих компаній, вищий менеджмент, яких повинен створювати високопродуктивний портфель господарських підрозділів і керувати ним; досягати синергізму серед споріднених господарських підрозділів і перетворювати його на конкурентну перевагу; визначати інвестиційні пріоритети і спрямовувати корпоративні ресурси у найпривабливіші сектори бізнесу.

Ділова стратегія – це стратегія найвищого рівня для вузькоспеціалізованих компаній або стратегія другого рівня для диверсифікованих компаній. Полягає у розробці заходів, спрямованих на посилення конкурентоспроможності і збереженні конкурентних переваг; формуванні механізму реагування на зовнішні змінні; об`єднанні стратегічних дій основних функціональних підрозділів; вирішенні специфічних питань і проблем, пов`язаних з бізнесом. [ Стратегічний менеджмент: Підручник / М.М. Мартиненко, І.А. Ігнатьєва. – К.: Каравела, 2006. – 320 с]

Ділова стратегія націлена на встановлення і зміцнення конкурентоспроможної довгострокової позиції компанії на ринку. Для досягнення цієї мети ділова стратегія розробляється за такими основними напрямками:

1. Реагування на зміни, що відбуваються в даній галузі, в економіці в цілому, у політиці й в інших значимих сферах.

2. Розробка конкурентоспроможних заходів і дій, ринкових підходів, що можуть дати міцну перевагу перед, конкурентам.

3. Об'єднання стратегічних ініціатив функціональних відділів.

4. Рішення стратегічних проблем, актуальних у даний момент. Ясно, що ділова стратегія містить у собі будь-які кроки і ходи, які керівництво вважає за доцільне здійснити, з огляду на конкуренцію, економічні і ринкові фактори, демографію і запити покупців, нові законопроекти і правові вимоги, а також інші важливі зовнішні фактори. [ Порохня В.М. Стратегічне управління. - К.: Центр учбової літератури, 2012. – 224 с.]

Функціональна стратегія існує окремо для кожного функціонального напряму діяльності диверсифікованої чи вузькоспеціалізованої компанії. Спрямовується на підтримку ділової стратегії і досягнення поставлених цілей. [Стратегічний менеджмент: Підручник / М.М. Мартиненко, І.А. Ігнатьєва. – К.: Каравела, 2006. – 320 с]

Крім цього, значення функціональної стратегії полягає в створенні управлінських орієнтирів для досягнення намічених функціональних цілей фірми. Таким чином, функціональна стратегія у виробництві являє собою план виробництва, що містить необхідні заходи для підтримки ділової стратегії і досягнення виробничих цілей і місії компанії.

Головна відповідальність за формування функціоналі стратегії звичайно покладається на керівників підрозділів. При виконанні стратегії керівник підрозділу працює в тісному контакті зі своїми заступниками і найчастіше обговорює основні питання з головами інших підрозділів.

Якщо керівники функціональних напрямків проводять свою стратегію незалежно один від одного чи від керівника господарського підрозділу, то це може привести до появи нескоординованих чи конфліктних стратегій.. [ Порохня В.М. Стратегічне управління. - К.: Центр учбової літератури, 2012. – 224 с.]

Операційна стратегія є вужчою стратегією для окремих структурних одиниць. Повинна вирішувати специфічні проблеми, пов’язані з досягненням поставлених перед окремими підрозділами компанії цілей. [ Стратегічний менеджмент: Підручник / М.М. Мартиненко, І.А. Ігнатьєва. – К.: Каравела, 2006. – 320 с]

Операційні стратегії, незважаючи на менший масштаб у порівнянні зі стратегіями більш високого рівня, доповнюють і завершують загальний бізнес-план роботи компанії. Головна відповідальність за розробку даного типу стратегій лягає на керівників середньої ланки, виробничих (лінійних) менеджерів, пропозиції яких повинні бути розглянуті і прийняті вищим керівництвом.

Незважаючи на те, що операційна стратегія є нижчим рівнем розробки стратегії корпорації, її важливість не можна недооцінювати. Наприклад, провал одного виробничого підрозділу при реалізації стратегічних завдань з досягнення заданого обсягу виробництва, рівня собівартості продукції і якості може знизити показники всієї компанії з продажу і одержання прибутку і внести сум'яття в загальні стратегічні дії. [ Порохня В.М. Стратегічне управління. - К.: Центр учбової літератури, 2012. – 224 с.]

За функціональним критерієм виділяється ціла низка окремих стратегій, серед яких варто виділити маркетингову, виробничу, фінансову, організаційну та соціальну.

Як свідчить практика, в ринковому середовищі перше місце серед інших займає маркетингова стратегія, яка має найвищий пріоритет і розробляється першою.

Маркетингова стратегія може бути визначена як загальний план узгодження маркетингових цілей фірми та її можливостей, визначення на цій основі тих товарів, які мають найбільшу цінність для споживача і найкращі перспективи збуту.

Після того, як визначено маркетингову стратегію, на її основі будують виробничу стратегію. Такий підхід обумовлюється тим, що у ринковій економіці центральною фігурою є споживач: кожна фірма намагається знайти свого споживача, вивчити його потреби і смаки, а лише потім думати про виробництво відповідного продукту.

Виробнича стратегія – це загальний план нарощування виробничих потужностей і матеріально-технічного забезпечення виробничого процесу.

Фінансова стратегія – це загальний план визначення фінансових результатів і фінансових потреб, а також альтернативного вибору джерел фінансування з метою мінімізації вартості капіталу та максимізації прибутку.

Особливе місце серед функціональних стратегій посідають організаційна і соціальна. Перша з них формується під впливом потреб менеджменту. Вона тісно пов`язується з маркетинговою, виробничою і фінансовою стратегією, адаптується та впливає на них. Друга – соціальна стратегія – розробляється фірмою під впливом суспільства, його соціальних груп та інститутів. Вона також тісно взаємопов’язана з іншими функціональними стратегіями.

За стадіями життєвого циклу бізнесу можна умовно виділити стратегії зростання, утримання і скорочення відповідно до основних стадій життєвого циклу галузі чи окремого продукту.

Стратегія зростання є характерною для тих компаній, бізнес яких лише починається або розвивається. Ця стратегія передбачає вибір цільових сегментів, посилення інвестування, науково-дослідні розробки та інновації. Підприємства намагаються захопити найбільшу частку ринку, інвестуючи кошти з надією отримати в майбутньому великі прибутки.

Стратегія утримання – це стратегія компаній, бізнес яких досяг зрілості. Підприємства намагаються захищати свої позиції від конкурентів, знижувати витрати і ціни, шукати нові ринки збуту. Стратегія утримання пов’язана із здійсненням вибіркового інвестування і утримання балансу між витратами і доходами.

Стратегія скорочення передбачає комплексні дії щодо поступового згортання бізнесу, що перейшов у завершальну стадію життєвого циклу. [(Стратегічний менеджмент: навч. посіб. / Є. М. Кайлюк, В. М. Андрєєва, В. В. Гриненко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2010. – 279 с.) стр 89-90]

За конкурентною позицією на ринку розрізняють стратегію лідера, претендента, послідовника і новачка у галузі.

Стратегія лідера передбачає підтримання становища на ринку і зміцнення конкурентних позицій. Для лідерів у галузі можливі три стратегічні лінії поведінки:

1. стратегія постійного наступу;

2. стратегія захисту і зміцнення позицій;

3. стратегія щодо перетворення фірм-претендентів на послідовників.

Стратегія претендента (на лідерство) – це, як правило агресивна стратегія, спрямована на створення своїх власних конкурентних переваг, таких, яких не має лідер у галузі. Дуже рідко успіх приносить стратегія імітування поведінки лідера.

Стратегія послідовника – це переважно сукупність дій, спрямованих на фокусування і диференціацію. Фірми-послідовники не намагаються виграти конкурентну боротьбу у лідера; вони прагнуть лише посісти ті сфери, на які у лідерів не вистачає ресурсів або які не належать до сфери їх стратегічних пріоритетів. Стратегія послідовника досить пасивна, оборонна.

Стратегія новачка – фірма, яка намагається увійти в новий бізнес, залежить від здатності подолати вхідні бар’єри галузі. Якщо підприємство-новачок має значні фінансові ресурси, воно може реалізувати стратегію наступу, концентруючись на певних сегментах ринку і цілеспрямовано домагаючись зниження витрат або диференціації продукції. Іноді доцільно дотримуватися стратегії наступу за рахунок придбання давно існуючих фірм і використання набутого ними конкурентного потенціалу у власних цілях. [Стратегічний менеджмент. Навч. посіб. – К.: «Видавництво «Центр учбової літератури», 2012. – 224 с. 107c]

За способом досягнення конкурентних переваг виділяють три основні стратегії:

1. стратегію мінімальних витрат;

2. стратегію диференціації;

3. стратегію зосередження.

Стратегія мінімальних витрат, що поширилася ще на початку 1970-х років, полягає у прагненні досягти мінімуму сукупних витрат на одиницю продукції і отримати прибуток вище середнього у галузі, незважаючи на наявність сильних чинників конкуренції. Таке становище захищає підприємство від суперництва конкурентів, оскільки завдяки низьким витратам воно може одержувати прибутки навіть після того як конкуренти їх втратили в процесі боротьби за ринок.

Стратегія диференціації полягає у виведенні на ринок такої продукції чи послуги, яка сприймається у межах певної галузі як щось унікальне, що суттєво відрізняється від інших пропозицій. Диференціація є корисною до тих пір, поки конкурентами не створено аналогічний товар.

Стратегія зосередження може набувати багатьох форм і полягає у фокусуванні уваги на конкретній групі покупців, сегменту ринку, товарній номенклатурі або ж на географічному регіоні. Мета стратегії зосередження – найкраще обслуговувати конкретну цільову групу і досягти конкурентних переваг у вузькому секторі. У більшості випадків фірма, що зосереджується на вузькому сегменті, досягає ефекту диференціації та мінімальних витрат порівняно з фірмами, які обслуговують весь ринок.

За рівнем глобалізації бізнесу розрізняють стратегії вузької спеціалізації і диверсифікації.

Стратегія вузької спеціалізації характерна для більшості компаній, які розпочинають свій бізнес, але залишається актуальною лише для деяких з них на стадії перетворення у великі фірми. Ця стратегія має низку корисних переваг, пов`язаних організацією і управлінням, але є ризикованою для підприємства – якщо галузь потрапляє у кризу, підприємство потерпає від збитків або банкрутує.

Стратегія диверсифікації передбачає розвиток бізнесу у декількох сферах чи галузях, пов`язаних одна з одною технічно чи непов’язаних.

У деяких випадках диверсифікація набуває інших форм, наприклад, багатонаціональна диверсифікація. Диверсифікована компанія, яка має господарські підрозділи, що працюють у різних галузях, не дуже відчуває вплив ринкової кон’юнктури на якомусь окремому ринку – збитки в одній галузі компенсуються прибутками в інших [Стратегічний менеджмент. Навч. посіб. – К.: «Видавництво «Центр учбової літератури», 2012. – 224 с. 109-111c ]

Отже, розглянуті стратегії мають свої особливості і сферу застосування. Крім перерахованих вище, існує низка інших стратегій, і кожна з них має прикладне значення.

Таким чином, стратегія є генеральним планом розвитку бізнесу в конкурентному середовищі.

Дата добавления: 2017-02-01