Сучасні підходи до оцінки фізичної працездатності спортсмена.

Не дивлячись на позитивний вплив спорту на здоров’я людини, в сучасному суспільстві він не позбавлений певних негативних тенденцій, обумовлених передовсім його комерціалізацією. Адже професіональний спорт зобов'язує спортсмена постійно прагнути до зростання своїх спортивних результатів. У зв'язку з цим спортсмен – професіонал працює на межі своїх функціональних можливостей, тобто в екстремальних умовах. Максимальна мобілізація функціональних резервів обумовлює небезпеку зриву компенсаторно-адаптаційних механізмів з подальшим розвитком гострих або хронічних професіональних захворювань. В даний час з'явилися низка нових видів спорту, які супроводжується високим ризиком для здоров'я і життя спортсменів, зокрема залучення до спорту високих досягнень дітей і підлітків, розширення діапазону жіночих видів спорту за рахунок тих, які раніше вважалися виключно чоловічими і т.ін.

За останні роки помітно зросло число випадків серйозних відхилень в стані здоров'я спортсменів.

Спортсмени професійного спорту за наявності відхилень в стані здоров'я не рідко приховують їх і ухиляються від медичного обстеження. У цьому вони зазвичай знаходять підтримку у тренера, який також зацікавлений приховати недуги спортсмена. Це обумовлено тим, що у разі виграшу призового місця і спортсмен, і тренер отримують соціальні блага. У цій ситуації великою мірою здоров'я спортсмена залежить від лікаря команди. В даний час абсолютне здоров'я як критерій допуску спортсмена-професіонала до змагань є практично нереальним. Мова зазвичай йде про відносне здоров'я, оскільки тривалі фізичні вправи спортсменів-професіоналів змінюють структуру і функцію систем організму. Зазвичай ці зміни залежать від виду спорту. Тому оцінка здоров'я у кожного спортсмена вимагає індивідуального підходу. Однак є і оціночні загальні риси. З урахуванням всього викладеного запропоновано судити про стан здоров'я спортсмена за показниками успішності виконання професійної діяльності, а не тільки за загальними критеріями оцінки здоров'я. Якщо спортивний результат поліпшується, або зберігається на стабільному рівні, здоров'я спортсмена не викликає сумнівів.

Проте, якщо врахувати, що спортсмен-професіонал завжди працює на межі функціональних можливостей, завданням спортивного лікаря є не допустити зрив компенсаторно-пристосувальних механізмів. Тому важливим є не тільки оцінка здоров'я спортсмена, але й ступінь стабільності забезпечення організмом спортивного результату. Під час медичного обстеження спортсмена необхідно досконально вивчити стан кардіореспіраторної, нервової, гормональної, імунної і та інших систем організму.

Отже, у міру підвищення рівня кваліфікації спортсмена, у нього, як правило, з'являється все більше відхилень від так званої норми, що свідчать про перебудову систем організму з залученням механізмів компенсації для досягнення результату. Уміння правильно оцінити здоров'я, виявити ризик розвитку захворювань та їх ускладнень, є першочерговим завданням спортивного лікаря.

В е л о е р г о м е т р і я у с п о р т с м е н і в. У спорті показнику максимального споживання кисню (МСК) приділяється особлива увага, оскільки він дозволяє судити про загальну витривалість спортсменів. Цей показник враховується при розробці системи підвищення фізичної працездатності і лікарському контролі. Максимальне споживання кисню у спортсменів визначають тими ж методами, що і у людей, які не займаються спортом. Однак, під час обстеження спортсменів застосовуються великі потужності тестуючих навантажень, що обумовлено високим рівнем розвитку витривалості у них.

Показники максимального споживання кисню навіть у спортсменів високого класу, що займаються одним і тим самим видом спорту, схильні до значних індивідуальних коливань. Це утрудняє оцінку величини максимального споживання кисню. Ускладнює завдання і те, що максимальне споживання кисню значною мірою залежить від генетичних особливостей організму, спортивної спеціалізації, кваліфікації спортсмена, етапу тренування та інших чинників.

Більшість вітчизняних та зарубіжних авторів вважають, що у провідних спортсменів у видах спорту з переважним тренуванням на витривалість максимальне споживання кисню повинне бути 5—6 л/хв, або 50— 80 мл/(кг-хв).

A. Szogy, D. Lazarescu визначали показники максимального споживання кисню у спортсменів вищого класу в різних видах спорту. За допомогою регресивного аналізу автори розробили рівняння, згідно якому максимальне споживання кисню, виражене в мілілітрах на кілограм за хвилину, складало 0,7—0,4 маси тіла спортсмена в кілограмах. Застосовуючи це рівняння, дослідники обчислили теоретичні величини максимального споживання кисню для дорослих спортсменів вищої кваліфікації з масою тіла від 50 до 100 кг. Для визначення теоретичних «дуже добрих», «добрих» і «середніх» показників послідовно віднімають по 13,33 % від величини початкових «відмінних» показників. Для жінок відповідні показники зменшені на 20 %.

Автори враховували те, що в різних видах спорту потрібен різний ступінь розвитку спеціальної і загальної витривалості, і за критерієм величини максимального споживання кисню розподілили види спорту на 4 групи. До першої групи увійшли види спорту, що вимагають високого ступеня розвитку спеціальної витривалості. У людей, що займаються ними, показник максимального споживання кисню повинен бути не нижче «відмінного». До таких видів спорту відносяться: легка атлетика (біг на довгі дистанції), біатлон, біг на лижах (довгі дистанції), швидкісний біг на ковзанах (3000—10 000 м), велоспорт (шосе).

Другу групу склали види спорту, у яких показники максимального споживання кисню повинні бути не нижче «дуже добрих»: легка атлетика (біг на середні дистанції), біг на ковзанах (1500 м), велоспорт (трек), плавання (200—1500 м), сучасне п'ятиборство, командні спортивні ігри.

До третьої групи увійшли види спорту, де потрібні показники не нижче «добрих»: легка атлетика (десятиборство), швидкісний біг на ковзанах (500 м), плавання (100 м), бокс, класична боротьба, дзю-до, великий теніс, фігурне катання на ковзанах.

До четвертої групи віднесені види спорту, при яких показники повинні бути не нижче «середніх»: легка атлетика (біг на короткі дистанції), метання снарядів, стрибки, важка атлетика, фехтування, гірські лижі, кінний спорт, стрибки у воду.

Такий диференційований підхід до оцінки аеробної працездатності, спеціальної і загальної витривалості очевидно є раціональним.

Наводимо орієнтовні показники максимального споживання кисню у спортсменів високої кваліфікації, що займаються різними видами спорту, розраховані нами відповідно до цих критеріїв:

Максимальне споживання кисню

Групи видів спорту мл/кг

У чоловіків

I 70

II 60

III 50

IV 40

У жінок

1 56

II 48

III 40

IV 32

Зіставляючи показники максимального споживання кисню з належними величинами у відповідних видах спорту, можна отримати уявлення про ступінь физичної підготовленості спортсмена і про її розвиток в процесі тренування. За цих умов види спорту доцільно класифікувати залежно від їх впливу на основні фізичні якості.

У табл.6.6, відповідно до класифікації видів спорту, розробленою А. Г. Дембо представлено максимальне споживання кисню у спортсменів з різною спрямованістю тренувального процесу.

Таблиця 6.6. Максимальне споживання кисню у спортсменів різної спеціалізації (верхній ряд чисел в % НМСК, нижній, — в мл/кг маси)

	Ациклічні навантаження Циклічні навантаження
	Потужність
Обстежу-вані	змінна	максимальна	інтенсивна	максимальна або субмаксимальна
	Якість
	спритність швидкість, сила	сила, швидкість	витривалість	швидкість, сила
чоловіки     жінки	100—125 55—70   100—125 45—55	80—100 45—60   80—100 45—55	125—150 65—80   125-150 55-70	100—125 60—75   100—125 55—65

Як видно із таблиці 6.6, найбільша величина максимального споживання кисню (вище 150 % НМСК) спостерігається у спортсменів, що тренуються на витривалість, а найменша (85—100 % НМСК) — у тих, що тренуються на силу і швидкість. Така градація дозволяє з достатньою точністю визначити спортивну орієнтацію і загальну фізичну працездатність за відношенням максимального споживання кисню фактичного до належного. Вона вигідно відрізняється від інших класифікацій ще і тим, що тісно пов'язана з іншими критеріями кисневотранспортної системи. Зіставлення максимального споживання кисню фактичного і належного дозволяє кількісно виразити вклад окремих енергозабезпечувальних систем в їх взаємозв'язку з величиною максимального споживання кисню і визначити рівень загальної фізичної працездатності.

В даний час проводиться комплексне тестування функціональних можливостей організму спортсменів з використанням методів ергометрії, хронометрії, спірометрії, газоаналізу, пульсометрії і біохімічних методів.

Вивчається працездатність спортсменів і реакція систем дихання, кровообігу і крові на граничні (максимальні) фізичні навантаження, що дозволяють визначити аеробні і анаеробні можливості організму в умовах виконання фізичних навантажень.

Виконання тестуючих навантажень проводиться на тредмилі і спеціалізованих ергометрах: тредміл LE 200 ( корпорація VIASYS Healthcare, США-ГЕРМАНІЯ, “Erich Jaeger” – бігова доріжка – для моделювання фізичного навантаження різного характеру); ергометр BIOMETER ( Albrecht Fahnemann, Фінляндія – ізокінетичний тренажерний пристрій – для моделювання тренувальних вправ в плаванні на суші, а також для вимірювання біодинамічних характеристик рухів спортсмена); ергометр Concept 2 ( США) – ізокінетичний тренажерний пристрій, – для моделювання тренувальних вправ в академічному веслуванні на суші, а також для вимірювань основних характеристик рухів спортсмена; гребний ергометр «Paddlelite» – для моделювання тренувальних вправ у веслуванні на байдарках і каное на суші; велоергометр “Monark” (Швеція) – для проведення тестів з роботою високої інтенсивності з метою визначення анаеробних можливостей спортсменів.

Реакцію системи дихання на фізичне навантаження оцінюють за допомогою швидкодіючого автоматичного газоаналізатора типу “Oxycon Pro” (Jeager, Німеччина). Безперервна комп'ютерна обробка даних в реальному масштабі часу дозволяє отримувати і використовувати для подальшого аналізу значення фізіологічних показників з інтервалом в 10 с. Реєструють: легеневу вентиляцію (VE, л•хв^-1), процентний зміст О₂ і СО₂ в повітрі видиху, частоту дихання, споживання О₂ (VO₂, мл•хв^-1), виділення СО₂, дихальний коефіцієнт, вентиляційні еквіваленти по О₂ і по CО₂, кисневий пульс, основні параметри навантаження – потужність (W, Вт.), швидкість пересування і так далі Вимірювання частоти серцевих скорочень (ЧСС, уд•мин-1) проводиться за допомогою ”Sport Tester Polar”. На 3-ій та 7-ій хвилинах відновлювального періоду відбувається забір крові для визначення концентрації лактата в крові. (Dr. Lange-400).

Дата добавления: 2017-02-01